§ 2. Зміст договору комерційної концесії : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Зміст договору комерційної концесії

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Права та обов'язки правоволодільця. Зміст договору комерційної конце­сії становлять умови, на яких укладено угоду сторін. Оскільки будь-який договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов'язання, а зміст цього зобов'я­зання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умова­ми договору, то це властиво і договору комерційної концесії. Оскільки у двосто­ронніх договорах правам кореспондують обов'язки, розглянемо тільки останні.

Обов'язки правоволодільця можна поділити на імперативні і диспозитивні. Перші сформульовані в законі таким чином, що не допускають змін за волею сто­рін. По суті, такі обов'язки є істотними умовами договору комерційної концесії. Зміст обов'язків другої групи сторони договору мають право змінити або навіть зовсім відмовитись від включення їх до договору. Проте, якщо це не відбуваєть­ся, вони діють у повному обсязі.

Праволоділець зобов'язаний:

1)  передати користувачеві весь комплекс виключних прав за договором. Цей обов'язок в законі викладений досить докладно і сформульований як імператив­ний. Він містить обов'язок передати користувачеві технічну і комерційну доку­ментацію (плани, розрахунки, креслення), проінформувати користувача і його працівників з питань здійснення прав, що передані за договором комерційної кон­цесії, а також надати користувачеві іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії. По суті, цей обов'язок є інформаційним і вимагає, щоб правоволоділець забезпечив будь-якою інформа­цією, яка буде необхідна для здійснення прав, що передані за договором комер­ційної концесії. Перелік даних, які можна вимагати розкрити, залишений відкри­тим.    Щоб    уникнути    безпідставних    вимог    щодо    розкриття    інформації, правоволодільцю в договорі комерційної концесії варто зазначити, яку саме ін­формацію необхідно надавати. В іншому разі між сторонами договору може ви­никнути складний спір щодо обсягу інформації, яка надається, оскільки "інфор­мація, яка необхідна для здійснення прав", є оціночною;

2)   забезпечити державну реєстрацію договору комерційної концесії. Цей обов'язок, як і всі наступні, є диспозитивним, оскільки договором комерційної концесії цей обов'язок може бути покладений і на користувача;

3)  надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників. Покла­дення на правоволодільця цього обов'язку цілком логічне, особливо в межах дов­гострокового договору. Адже об'єкти прав, що передаються за договором комер­ційної концесії, як правило, безперервно вдосконалюються. Тому користувач об'єктивно зацікавлений в отриманні нової інформації, яка поліпшить його пози­ції на ринку. У свою чергу правоволоділець за надання інформаційного сприяння може отримати окрему винагороду;

4)  контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляє (виконує, надає) користувач на підставі договору комерційної концесії. Правоволодільцю як особі, яка набагато краще знайома з процесом випуску товарів (виконання робіт, на­дання послуг), значно простіше проконтролювати їх якість, ніж користувачу. Ад­же правоволоділець, як правило, і є створювачем інтелектуальних продуктів, права на які передаються за договором комерційної концесії і використовуються при створенні товару. До того ж він зацікавлений у тому, щоб ці творчі продукти не знецінилися внаслідок випуску товарів (виконання робіт, надання послуг) нижчої якості (ст. 1139 ЦК України).

Права та обов'язки користувача. Користувач зобов'язаний: 1) використовувати комплекс отриманих ним виключних прав відповідно до умов договору, в установленому обсязі і належним чином. Цей обов'язок коре-люється з його правом використовувати такий комплекс. Проте було б непра­вильним вказати, що на користувачеві лежить обов'язок, який водночас є і його правом. У них різний зміст. Право використовувати виключні права стосується головним чином тих дій, які може здійснювати користувач. Обов'язок полягає у тому, щоб не виходити за межі користування, встановлені договором. У складі цього обов'язку необхідно виділити ряд субобов'язків:

а)  використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом. Якщо в договір внесено будь-які обмеження, що стосуються такого використання, їх необхідно додержуватися, наприклад, забо­рона розташовувати найменування (позначення) у приміщеннях, які використо­вуються для торгівлі алкогольною продукцією. Відсутність у договорі будь-яких обмежень щодо цього означає, що фірмове найменування правоволодільця може використовуватись будь-яким не забороненим законодавством способом;

б)  додержуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем, у тому числі вказівок, що стосуються зовнішнього і внутрішнього оформлення комерційних приміщень, які використовуються при здійсненні прав, наданих йому за договором. Інструк­ції і вказівки можуть бути надані правоволодільцем як при укладенні договору комерційної концесії, так і в будь-який час у період його дії. При цьому, якщо в договорі не обмежено обсяг або зміст вказівок (інструкцій), вони можуть бути будь-якими. Проте, правоволоділець не може ставити користувачеві вимоги, яких не додержувався сам. Це правило і є тим обмеженням, яке не дозволяє ви­давати надмірні або нездійсненні інструкції (вказівки), а потім вимагати достро­кового розірвання договору комерційної концесії з причин їх невиконання;

в)  інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії. Основною сферою, в якій здійснюється цей обов'язок, є реклама. Користувач повинен проінформувати своїх покупців (за­мовників) про те, що він виступає як користувач саме за договором комерційної концесії, причому відносно конкретного правоволодільця, якого зразу ж необхід­но назвати. Спосіб доведення до покупців (замовників) інформації про те, що за­соби індивідуалізації використовуються на підставі договору комерційної конце­сії, залежить від того, як вони використовуються. Словесна форма використання припускає усне повідомлення, письмова або графічна — наявність необхідних надписів і т. п.;

г)  не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію. Йдеться, певно, про обов'язок зберігати в таємниці відомості, що становлять комерційну таємницю правоволодільця. У той же час договір комерційної концесії повинен визначати, які відомості є комерцій­ною таємницею. В іншому разі важко говорити про відповідальність користувача за розголошення комерційної таємниці, адже до останньої належать лише ті ві­домості, щодо яких вживаються заходи охорони конфіденційності. Правоволоділець повинен вказати, які відомості він відносить до секретних, і тільки щодо них виникає обов'язок користувача берегти їх у таємниці;

2)  своєчасно виплачувати правоволодільцю обумовлену договором винагоро­ду. Винагорода може виплачуватися у будь-якій формі, яка передбачена догово­ром, а саме: у формі фіксованих разових або періодичних платежів, відрахувань від виторгу, націнки на оптову ціну товарів, що передаються правоволодільцем для перепродажу, і т. п. Вибір тієї чи іншої форми виплати винагороди залежить від того, в якій сфері комерційної діяльності надається комерційна концесія, на­скільки велика довіра між сторонами, як будується контроль правоволодільця або користувача та інших причин. Наприклад, при виконанні робіт (наданні по­слуг) навряд чи є сенс застосовувати винагороду в формі націнки на оптову ціну товару. Відрахування від виторгу для себе вибирає той правоволоділець, який буде впевнений у тому, що користувач отримує всі необхідні йому права та інформацію і подальшого сприяння правоволодільця при їх реалізації вже не по­требує;

3)  забезпечувати відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляють­ся (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем. Цей обов'язок випливає з мети договору — сприяти розши­ренню збуту товарів (робіт, послуг).

Якщо користувач виготовляє товари (роботи, послуги), які за якістю нижче ніж ті, що виготовляє правоволоділець, покупці (замовники) таких товарів (ро­біт, послуг) вводяться в оману. Адже вони розраховують на певну якість, яка ототожнюється з використанням відповідних засобів індивідуалізації (товарного знаку, фірмового найменування тощо), але не отримують її. Ця якість цілком могла бути вищою за звичайну, якою користувачі забезпечені. Проте її недостат­ньо. Отже, покупці (замовники) товару (робіт, послуг) мають право пред'явити користувачеві вимоги, які випливають з незабезпечення ним такої якості, що притаманна товарам (роботам, послугам) правоволодільця, з посиланням на до­говір комерційної концесії. При цьому вимоги базуються не на правилах, спрямованих на захист прав споживачів, а на загальногромадянських нормах;

4)  надавати покупцям (замовникам) усі додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послугу) безпосередньо у правоволодільця. Цей обов'язок, як і попередній, випливає з мети договору ко­мерційної концесії і тому до нього можна надати аналогічні пояснення;

5)  не передавати отриманого комплексу прав або його частини в субконцесію без згоди правоволодільця;

6)  надати обумовлену кількість субконцесій, якщо такий обов'язок передба­чений договором.

Оскільки два останні обов'язки тісно пов'язані між собою, їх зміст можна ви­класти одночасно.

Комерційна субконцесія. Субконцесія — це договір, згідно з яким корис­тувач зобов'язується передати субкористувачеві весь комплекс отриманих ним від правоволодільця за договором комерційної концесії прав або його частини. Внаслідок укладення договору субконцесії користувач стосовно субкористувача стає правоволодільцем. Невипадково до договору субконцесії застосовуються правила про договір комерційної концесії, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії.

Права субкористувача, таким чином, стають похідними від прав самого ко­ристувача. У відносини з правоволодільцем побічно, через користувача, вступає нова особа — субкористувач. Це наділяє правоволодільця додатковими обов'яз­ками, які не можна покласти на нього просто так, без його згоди. Звідси обов'яз­кова вимога закону про те, що умови субконцесії мають бути погоджені корис­тувачем з правоволодільцем або визначені в договорі комерційної концесії.

Передача користувачем усього комплексу отриманих ним прав або їх части­ни в субконцесію може бути прямо заборонено договором. У цьому разі будь-який договір комерційної концесії, укладений користувачем, недійсний, оскільки укладений за відсутності необхідних повноважень. Субкористувач у цьому ви­падку може висунути претензії тільки до користувача, але ні в якому разі до пер­винного правоволодільця.

Передача прав у субконцесію може бути дозволена користувачеві договором. У цьому випадку він може розглядатись як правило або як обов'язок користува­ча. Вибір того чи іншого варіанта залежить від того, які положення щодо цього існують у договорі комерційної концесії. Якщо договір формулює можливість укладати договір комерційної концесії як право користувача (або правоволоділь­цем надана згода на передачу прав субконцесії — що одне й те саме), то обсяг цього правила залежить від тих обмежень, які містяться у договорі (згода право­володільця, яка надається після укладення договору). За відсутності таких обме­жень право користувача передати отримані ним права в субконцесію мають вва­жатися повними, тобто поширюватись на весь комплекс отриманих ним прав і на кожне з них окремо. У цьому разі користувач може передати в субконцесію той обсяг прав, які має сам. Вихід користувача за межі, встановлені правоволо­дільцем, не зв'язує останнього, а укладений договір субконцесії є недійсним.

Укладення договорів субконцесії може бути й обов'язком користувача. Вклю­чення такого обов'язку в умови договору, як правило, пояснюється бажанням правоволодільця максимально розширити коло осіб, які продають товар (викону­ють роботи, надають послуги) з використанням виключних прав, що первісне на­лежали йому. Чим ширше коло осіб, які використовують цей комплекс виклю­чних прав, тим вище вартість останніх, а отже, і бізнесу правоволодільця. Саме цим можно пояснити включення у договір обов'язку користувача протягом пев­ного періоду надати субконцесію певній кількості осіб.

Дія договору субконцесії нерозривно пов'язана з долею самого договору ко­мерційної концесії, для здійснення якого субконцесія була видана. Норми, які ЦК вводить у цьому випадку, є не що інше, як специфічне відображення відомого принципу: ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Дійсно, користувач отримує від правоволодільця деякий обсяг прав і передати субкористувачеві ці права в більшому обсязі він не має права.

Строк субконцесії не може бути довший за строк самої комерційної концесії. Якщо строк субконцесії все-таки встановлений як довготривалий, то це правило в договорі частково буде недійсним. Тобто договір субконцесії необхідно вважати укладеним на строк договору комерційної концесії. Коли достроково припиняєть­ся договір комерційної концесії, укладений на певний строк, права та обов'язки вторинного правоволодільця за договором субконцесії (користувача за договором комерційної концесії) переходять до первинного правоволодільця. Проте такий перехід не відбувається автоматично. Правоволоділець може відмовитися прий­няти на себе права та обов'язки за договором субконцесії. У цьому випадку останній припиняється. Зрештою, зазначене правило є диспозитивним і може бути змінено договором комерційної концесії. Договір може або зовсім виключити пе­рехід прав вторинного правоволодільця до первинного, або ж зробити такий пе­рехід автоматичним, або ж ввести додаткові умови для передачі прав та обов'яз­ків, без виконання яких він буде неможливим.

Якщо договір комерційної концесії недійсний, то і укладені на його основі до­говори субконцесії теж недійсні. Відтак, за недійсним договором комерційної концесії ніякі права користувачеві не можуть перейти, а це означає, що вони не перейдуть від нього і до субкористувача.

Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії. Обмежен­ня прав сторін за договором комерційної концесії по суті також є їх додатковими обов'язками. Однак специфіка цих обов'язків міститься не стільки в їх диспози­тивній природі, скільки в тому, що вони спрямовані на обмеження конкуренції, а отже, можуть вступити у суперечність з антимонопольним законодавством. Ад­же розширення збуту певних товарів (робіт, послуг) не завжди сприяє розши­ренню конкуренції. Щоб запобігти порушенню антимонопольних правил, ЦК роз­діляє обов'язки (або обмеження прав — що одне й те саме) сторін договору комерційної концесії на дві групи:

1) обмеження, встановлення яких у договорі можливе, але вони можуть бути визнані недійсними за вимогою антимонопольного органу або іншої зацікавленої особи, якщо ці умови з урахуванням стану відповідного ринку та економічного стану сторін суперечать антимонопольному законодавству (заперечні обмежен­ня), а саме:

а) обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплек­си прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або ж утримуватись від власної аналогічної діяльності на цій території. Головну роль у застосуванні цього правила відіграє тлумачення слова "аналогічні", яке викорис­товується стосовно комплексу виключних прав або діяльності правоволодільця. Якщо "аналогічні" означає повністю тотожні, то діяльність або комплекс прав буде іншим при зміні будь-якого, навіть незначного компонента. Проте законода­вець під словом "аналогічні" все ж мав на увазі інший зміст — "в основних (істотних) частинах такі ж (подібні)". Тільки за такого тлумачення може йтися про реальний обов'язок, який покладається на правоволодільця. Правда, тоді цей термін перетворюється тільки на оціночну категорію, про наявність або відсут­ність якої висновок, головним чином, може зробити суд. Тому договір комерцій­ної концесії, що містить такий обов'язок правоволодільця, повинен мати і його тлумачення. В іншому разі можуть виникнути ускладнення.

Проте ситуація має ще один аспект, а саме, чи можна включити в договір обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам жодного права, які надані цьому користувачеві, або забороняти вести діяльність, яка не аналогічна діяль­ності користувача, але стосується використання виключних прав? На це питання можна дати позитивну відповідь. Адже комплекс виключних прав, що надається користувачеві, може бути наскільки завгодно широким або вузьким (як і його аналог) і тому правоволоділець, відмовляючи собі у можливості надати кому-не-будь аналогічні права, тим самим може заборонити передавати будь-які права. Такі міркування можна використовувати і для обрунтування можливості право­володільця прийняття на себе обов'язок не вести будь-якої діяльності на певній території;

б) обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих правоволодільцем прав. Заборона конкуренції, яка становить зміст цього обов'язку, може виявля­тися в обмеженні кількості, асортименту, ціни товарів (робіт, послуг), що прода­ються (виконуються, надаються) на цій території, в необхідності узгоджувати по­рядок  ведення  підприємницької діяльності  і  т.   ін.  Оскільки  наявність  або відсутність конкуренції — теж оціночне поняття, бажано в договорі досить де­тально описувати, які саме дії користувачеві не дозволені;

в)  обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця. Тлумачення цього обмеження подіб­но тому, що надане вище в підпункті "а";

г)  обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташуван­ня приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передба­чених договором, а також внутрішнє і зовнішнє оформлення. Правоволоділець буде особливо зацікавлений у включенні в договір такого обов'язку, якщо і він, і користувач діятимуть на одній території. Це дасть можливість правоволодільцю уникнути несприятливого сусідства і тим самим сприяти своєму комерційному успіху. В інших випадках включення в договір такого обов'язку має на меті, як правило, забезпечити однакове розташування і оформлення приміщень, де про­даються товари (виконуються роботи, надаються послуги) за допомогою одних і тих самих засобів індивідуалізації.

Заперечні обмеження, що внесені в договір комерційної концесії, суд може визнати недійсними. Це не випадково. Адже головною ознакою монополістичної дії (правопорушення) є факт обмеження конкуренції, яка залежить від стану ринку в тій чи іншій сфері діяльності, що заздалегідь нікому невідома. Тому ба­гато заперечних обмежень цілком можуть бути визнані недійсними із зворотною силою.

Перелік заперечних обмежень є відкритим, тобто таким, що суперечить ан-тимонопольному законодавству і, отже, недійсними можуть бути визнані інші об­меження, встановленні договором комерційної концесії;

2) обмеження, включенні в договір комерційної концесії прямо заборонені за­коном (нікчемні обмеження), а саме:

а)  право правоволодільця визначати ціну товарів (робіт, послуг), які викону­ються (надаються) користувачем, або встановлювати максимальну і мінімальну межу цієї ціни. В цьому разі має йтися тільки про такі ціни (межі цін), які вира­жені у твердій валюті. Орієнтовні ціни, так само як мінімальна і максимальна норма рентабельності при встановленні цін, можуть бути встановлені договором;

б)  обов'язок користувача продавати товар (виконувати роботу, надавати по­слуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцеперебування (місце проживання) на території, ви­значеній у договорі. В той же час допустимо включити в договір обов'язок ко­ристувача діяти тільки на території, яка за ним закріплена. Таким чином, це об­меження  стосується  лише  випадків  надання  переваги  (або  дискримінації) якої-небудь категорії споживачів на цій території, що прямо заборонено антимо-нопольним законодавством.

Якщо такі обмеження включені в договір, то щодо них починаються наслідки недійсності нікчемної угоди. Ці обмеження прав сторін визнаються неіснуючими і тому не повинні виконуватись. Однак угоди, які укладені користувачем з його споживачами задля виконання нікчемних обмежень (наприклад, з вказаною пра-воволодільцем ціною), тільки за наведених обставин назвати недійсними немож­ливо.

Перелік нікчемних обмежень, на відміну від тих, що оспорюються, є за­критим.


<