§ 4. Зміст договору купівлі-продажу та правові наслідки його порушення : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Зміст договору купівлі-продажу та правові наслідки його порушення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

З укладенням договору купівлі-продажу, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, у кожної із сторін виникають права та обов'язки, які становлять його зміст. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язкові продавця кореспондується відповідне право покупця і навпаки. Так, одним з найважливіших обов'язків про­давця є передача ним майна у власність (у повне господарське відання або опе­ративне управління) покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. У свою чергу покупець зобов'язаний прийняти від продавця придба­не майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець відповідно має право вимагати від покупця прийняти продане майно (якщо він у цьому заінтересова­ний) і сплатити за нього належну грошову суму. Отже, аналіз змісту обов'язків дає уявлення про відповідні права сторін, що робить недоцільним детальний розгляд усіх прав сторін. Виконання зазначених обов'язків має здійснюватися обома сторонами водночас, якщо інше не передбачено законом або договором.

Законодавство України визначає також ряд інших додаткових обов'язків про­давця. Так, продавець зобов'язаний: попередити покупця про всі права третіх осіб на річ (товар), яка продається; зберігати продану річ, якщо право власності переходить до покупця раніше передачі речі; повідомити про можливі наявні не­доліки продаваної речі (товару). У сторін можуть виникнути й інші обов'язки, зу­мовлені предметом та різновидом договору купівлі-продажу, особливостями міс­ця і способу виконання договору та інших обставин, які визначені актами законодавства чи договором або випливають зі змісту останнього.

Важливе значення має також чітке визначення обов'язків покупця. У ЦК УРСР, ЦК України названо лише обов'язки з оплати і прийняття купленої речі.

Звичайно, у договорі можуть бути сформульовані й інші обов'язки покупця, як і продавця. Додаткові обов'язки можуть встановлюватися також законодавчими актами (наприклад, про приватизацію, цінні папери).

Кожна зі сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином викону­вати всі обумовлені в ньому або передбачені законом обов'язки. У разі порушен­ня їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність чи інші правові наслідки, які можуть і не бути мірою цивільно-правової відповідальності, яка настає, зокрема, за наявності умов, передбачених законом за порушення зо­бов'язань.

Як зазначалося, основний обов'язок продавця — передати продану річ (то­вар) покупцеві. Невиконання цього обов'язку надає покупцеві право вимагати від продавця передачі купленої речі (товару) у примусовому порядку або відмо­витися від подальшого виконання договору. При цьому і в першому, і в другому випадках покупець має право вимагати також відшкодування збитків, заподіяних йому внаслідок таких дій продавця (ст. 231 ЦК УРСР).

У новому ЦК України вперше досить докладно врегульовано відносини щодо передачі товару покупцю. Так, продавець повинен одночасно з товаром передати покупцю також його приналежності та відповідні документи (ст. 664).

Обов'язок продавця вважається виконаним у момент вручення товару покуп­цеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, або у момент надання товару у розпорядження покупця, якщо товар має бути переда­ний покупцеві за місцезнаходженням товару, або в інший момент, обумовлений договором. Якщо ж з договору не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця вважається ви­конаним у момент здачі перевізникові або організації зв'язку для доставки по­купцеві (ст. 666).

Відповідно до статей 622 і 667 нового ЦК у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, а якщо не передано індивідуально-визначену річ, покупець має право витребувати її від продавця. Тобто, на відміну від ст. 231 ЦК УРСР, у новому ЦК України пря­мо не передбачено обов'язок продавця відшкодувати покупцю збитки, завдані не­виконанням продавцем обов'язку передати товар. Однак у такому разі покупець не позбавлений права звернутися до продавця з позовом про відшкодування збитків на підставі загальних положень зобов'язального права про відповідаль­ність боржника за порушення договірного зобов'язання.

З передачею товару покупцеві закон пов'язує настання й інших правових на­слідків. Відповідно до ст. 670 ЦК України з моменту передачі покупцеві товару до нього одночасно переходить і ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження цього товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статях ЦК УРСР, які регулюють купівлю-продаж, такої норми немає. Тому дане питання в ЦК УРСР вирішується згідно з ст. 130, за якою ризик випадкової загибелі або випадкового псування відчужуваних речей переходить до набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено за­коном або договором.

У разі невиконання продавцем обов'язку попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача, право застави, право довічного ко­ристування тощо) останній набуває право вимагати зменшення ціни або розір­вання договору і відшкодування збитків (ст. 229 ЦК УРСР).

У ст. 230 ЦК УРСР, ст. 669 ЦК України прямо не визначаються правові на­слідки для продавця, з вини якого сталося погіршення майна, прийнятого ним на зберігання до передачі його покупцеві. У цих статтях лише зазначається, що по­купець зобов'язаний відшкодувати продавцеві витрати, завдані йому у зв'язку зі зберіганням майна. Тому питання про можливу відповідальність продавця за по­гіршення проданого майна має вирішуватися на підставі загальних норм про відповідальність за неналежне виконання (невиконання) норм, що регулюють відносини схову (зберігання), оскільки правило про схов (зберігання) застосо­вується також до випадків, коли він здійснюється на підставі інших договорів або вказівок закону, якщо інше не встановлено законом або спеціальними пра­вилами про ці договори. Обов'язок схову виникає на підставі укладеного з відпо­відною умовою договору купівлі-продажу. Отже, продавець-охоронець має відпо­відати за втрату, нестачу, пошкодження майна, якщо інше не обумовлено договором. Однак у законодавстві нічого не сказано про допустимість розірвання договору купівлі-продажу з ініціативи покупця у разі нестачі чи пошкодження придбаного майна. На наш погляд, якщо нестача чи пошкодження майна сталися з вини продавця-охоронця, застосування зазначених наслідків не суперечить за­гальним принципам цивільного права.

Продавець повинен забезпечити виникнення права власності (права повного господарського відання, права оперативного управління) у покупця, інакше за законом для нього настають певні негативні наслідки. Проблеми з цього приводу, як правило, виникають тоді, коли продавець не є власником майна і не має спе­ціальних повноважень на здійснення дій з його відчуження, а лише є його закон­ним або незаконним володільцем. Зрозуміло, що за таких умов правомірність придбання покупцем такого майна може бути поставлена під сумнів власником або іншою уповноваженою особою. Тому, якщо третя особа на підставі, що ви­никла до продажу речі, пред'явить до покупця позов про її відібрання, покупець зобов'язаний притягнути продавця до участі у справі, а продавець — вступити у цю справу на стороні покупця (ст. 238 ЦК УРСР, ст. 662 ЦК України). Така участь продавця у справі необхідна для сприяння захистові покупця від можли­вого відсудження у нього купленої речі, обгрунтування безпідставності пред'яв­леного третіми особами позову.

Може статися так, що покупець не притягне продавця до участі у справі з власних міркувань або через незнання його місцеперебування, або продавець від­мовиться взяти в ній участь. Непритягнення покупцем продавця до участі у справі звільняє продавця від відповідальності перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би запобігти вилученню речі у покуп­ця. Річ може бути витребувана, зокрема у покупця, на підставі ст. 145 ЦК УРСР, ст. 390 ЦК України і ст. 50 Закону України "Про власність". Отже, у разі недо-ведення цього факту з продавця не знімається відповідальність за відсудження у покупця придбаної речі. Відмова продавця взяти участь у такій справі позбавляє його права доводити неправильність ведення справи покупцем.

Продавець зобов'язаний відшкодувати покупцеві заподіяні ним збитки з ура­хуванням вартості відсудженого майна, якщо за рішенням суду продана річ була вилучена у покупця. Угода сторін про звільнення або обмеження відповідальнос­ті продавця є недійсною, якщо продавець, знаючи про існування прав третьої особи на продавану річ навмисно приховав це від покупця (ст. 239 ЦК УРСР).

У новому ЦК України регулювання зазначених відносин зазнало певних змін. Так, відповідно до ст. 663 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві збитки, якщо покупець не знав і не пови­нен був знати про ці підстави. При цьому правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або її обмеження у разі витребування товару у покупця тре­тьою особою є нікчемним. У наведеній нормі можна віднайти дві новели. По-пер­ше, в новому ЦК відшкодування збитків покупцеві можливе лише тоді, коли він не знав або не міг знати про права третіх осіб на продаваний товар. По-друге, визнання правочину про обмеження відповідальності продавця нікчемним не за­лежить від знання продавцем перешкод для продажу товару.

Можливі випадки, коли покупець, дізнавшись про відсутність у продавця в момент укладення угоди належних повноважень на продаж майна, добровільно поверне його законному володільцю. І хоч закон таку ситуацію не передбачає, покупець не може бути позбавлений права звернутися з позовом до такого про­давця про відшкодування заподіяних даною угодою збитків.

На продавця покладається відповідальність за продаж майна належної якості. Основоположні принципи такої відповідальності та інших правових наслідків продажу майна неналежної якості сформульовано в ст. 234 ЦК УРСР. Покупцеві надається право у разі придбання речі неналежної якості, якщо її недоліки не бу­ли застережені продавцем, за своїм вибором вимагати:

—  заміни речі, визначеної у договорі родовими ознаками, на річ належної якості;

—  відповідного зменшення купівельної ціни;

— безоплатного усунення недоліків речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення;

—  розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків;

—  заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни1.

Викладені правила є загальними і застосовуються до усіх різновидів договору купівлі-продажу. Аналізуючи ці правила, можна дійти висновку, що покупцеві належить право вибору будь-якої з наведених вимог на свій розсуд і незалежно від вини продавця у виникненні недоліків. Головне, щоб їх існування не було ре­зультатом неправильної експлуатації покупцем придбаного майна, щоб вони об'­єктивно існували в момент укладення договору або виявили свою негативну дію протягом певного строку його нормального використання. Таку конструкцію за-гальновизначальних положень про відповідальність продавця за недоліки предме­та договору слід визнати вдалою. Не заперечувалася їх ефективність і в юридич­ній літературі, і юристами-практиками.

У новому ЦК України збережено частину положень ст. 234 ЦК УРСР і вод­ночас внесено істотні зміни. Так, відповідно до ст. 680 нового ЦК покупець, яко­му переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості ви­користання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

Останній абзац у ч. 2 ст. 234 ЦК УРСР введено Законом України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України " від 15 липня 1994 р. (Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 33. - Ст. 300).

1)  пропорційного зменшення ціни;

2)  безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3)  відшкодування витрат на усунення недоліків.

Згідно ж п. 2 ст. 680 у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявлялися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошо­вої суми;

2)  вимагати заміни товару.

При цьому, якщо продавець такого товару не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені і до виготовлювача (п. З ст. 680).

Таким чином, у новому ЦК України з'явилися істотні новели. Зокрема, по-перше, в ньому можливість звернення покупця до продавця з вищевикладеними вимогами не поставлена у залежність від факту застереження чи не застережен­ня продавцем недоліків продаваного товару. По-друге, ст. 680 нового ЦК надає покупцеві право на відмову від договору (у ЦК УРСР — на розірвання договору) чи на заміну товару лише у разі виявлення в придбаному товарі істотних недо­ліків.

Покупцеві, який придбав товар з недоліками, не обов'язково відразу зверта­тися за захистом порушених прав до судових органів.

Відповідно до ст. 235 ЦК УРСР покупець має право заявити продавцеві пре­тензію з приводу не застережених ним недоліків проданої речі, на яку не вста­новлено гарантійний строк, якщо недоліки були виявлені протягом шести міся­ців з дня передачі речі, а з приводу недоліків нерухомого майна — не пізніше трьох років з дня передачі їх покупцеві, а якщо день передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у покупця до укладення до­говору купівлі-продажу — з дня його укладення (в редакції Закону України від 15 липня 1994 р.)1.

Позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред'явлений не пізніше шести місяців з дня відхилення претензії, а якщо претензію не заявлено або день її заявлення встановити неможливо — не пізніше шести місяців з дня закінчення строку, встановленого для заявлення претензії (ст. 237 ЦК УРСР).

Новий ЦК України з цього питання містить досить істотні новели. Зокрема, відповідно до п. 2 ст. 682 ЦК, якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явле­на покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна — в межах трьох років від дня передачі товару покупцеві, якщо договором або законодавством не встановлено більший строк.

Якщо на товар встановлено гарантійний строк або строк придатності, поку­пець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були вияв­лені протягом цього строку. Продавець несе відповідальність також за недоліки, які були виявлені за межами цих строків, але коли покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання товару або з причин, які існували до цього мо­менту.

Водночас продавець не відповідає за недоліки товару, які виникли після передання товару внаслідок порушення покупцем правил користування чи збе­рігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили (ст. 681 ЦК України).

За ст. 683 ЦК України до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару за­стосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених ст. 682 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності) — від дня виявлення недолі­ків у межах гарантійного строку (строку придатності). Таким чином, в новому ЦК строк позовної давності щодо вимог у зв'язку з недоліками проданого товару, порівняно з ЦК УРСР, збільшено на 6 місяців.

На відміну від ЦК УРСР, новий ЦК України докладно визначив майнові та інші правові наслідки для продавця у зв'язку з недодержанням ним умов щодо передачі приналежностей товару та документів до нього (ст. 668), кількості та асортименту товару (статті 672, 674), щодо комплектності товару (ст. 686), щодо тари та упаковки товару (ст. 688).

Певні правові наслідки можуть також наставати у разі неналежного виконан­ня (невиконання) умов договору покупцем. Так, якщо покупець відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець має пра­во вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з свого боку, відмовитися від дого­вору і вимагати відшкодування збитків (ст. 232 ЦК України). Однак за ст. 694 ЦК України у разі відмови покупця прийняти і оплатити товар продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору ку-півлі-продажу. Таким чином, на відміну від ст. 232 ЦК УРСР, у ст. 694 ЦК Ук­раїни не передбачено право продавця вимагати від покупця, який відмовився прийняти чи оплатити товар, відшкодування заподіяних збитків.

Додаткові права та обов'язки для продавця та покупця можуть виникнути за договорами купівлі-продажу з умовою попередньої оплати товару та продажу то­вару в кредит (статті 695—697 ЦК України).

Новий ЦК України (ст. 690) покладає на покупця інформаційний обов'язок про порушення умов договору купівлі-продажу. Так, покупець зобов'язаний пові­домити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари, упаковки товару у строк, встановле­ний договором або законом, а якщо такий строк не встановлений — у розумний строк після виявлення порушення.

У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право відмови­тися від задоволення вимог покупця, якщо доведе, що це спричинило неможли вість виконання вимог покупця або спричинить для продавця витрати, що пе ревищують його витрати при своєчасному повідомленні, за виняткон випадків, коли продавець знав або міг знати про невідповідність товару умовал договору.


<