§ 2. Інші види договорів про використання об'єктів промислової власності : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Інші види договорів про використання об'єктів промислової власності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Класифікація ліцензійних договорів. У договірній практиці ліцензійні угоди укладаються як щодо користування винаходом, на який зроблено заявку на отримання патенту або вже отримано патент, так і на непатентовані технічні рішення і таємниці виробництва (ноу-хау). Тому ліцензійні договори умовно можна поділити на три групи: а) патентний ліцензійний договір; б) безпатентний ліцензійний договір; в) комплексний ліцензійний договір, який поєднує у собі елементи першої і другої груп договорів.

Предметом договору першої групи є надання комплексу виключних право-мочностей: на використання винаходу; виготовлення на його основі продукту; на виробництво; продаж виготовленого продукту. Обов'язковою умовою цього виду договору є наявність у ліцензіара охоронного документа — патенту або іншого документа, в тому числі тимчасового охоронного свідоцтва, що його видав Дер­жавний комітет з питань науки та інтелектуальної власності на підставі заявки на отримання патенту.

Різновидом патентного договору на виготовлення є ліцензія на розробку. За таким договором ліцензіар надає ліцензіатові право розробляти далі самостійно об'єкт винаходу. Це відбувається, як правило, у тому разі, коли ліцензіар не має змоги довести свою розробку до промислового освоєння.

Другу групу ліцензійних договорів становлять безпатентні ліцензійні угоди, які поділяються на два види: договори на винаходи, на які ще не подано патентні заявки або на які патентні заявки подано, але патент ще не видано, та договори про передачу ноу-хау.

У разі укладення ліцензійних договорів щодо винаходів, на які заявки ще не подано або подано, але патент ще не видано, рекомендується чітко визначити права та обов'язки сторін. При цьому існує три можливості:

1) ліцензія надається незалежно від того, буде наданий винаходу патентний захист чи ні. Це відбувається тоді, коли для сторін, що укладають договір, основ­на цінність полягає у ноу-хау, яке лежить в основі ліцензії. Велике практичне значення такі ліцензії мають у тому разі, коли предметом ліцензійного договору є майбутні вдосконалення та поліпшення;

2)   якщо у договорі немає домовленості про те, що винаходу буде надано патентну охорону, то ліцензіатор не несе відповідальність за видачу патенту за даною заявою. Але на практиці може скластися ситуація, коли патентного захисту немає, а переважне положення ліцензіата щодо його конкурентів втра­чено,   і   конкуренти   починають   виробляти   продукцію,   оскільки   непатенто-спроможність або недійсність патенту стала зрозумілою. У даному випадку необ­хідно виходити з економічної вигоди, яка є основою договору;

3)  можливий варіант, коли ліцензіар зобов'язується у разі видачі патенту надати ліцензіатові ліцензію. При укладенні договору необхідно обумовити, що ліцензія надається лише у разі видачі патенту, тобто за певних обставин. У разі, якщо волю сторін виражено у договорі не досить чітко, треба вважати, що ліцензія, яка надана у момент укладення договору, і при видачі патенту не пот­ребує будь-яких додаткових дій. Основою домовленості такого роду є те, що винахід, на який надано ліцензію, має конкретний характер.

Другим видом безпатентних ліцензійних договорів є договори про передачу ноу-хау.

У національних системах права немає офіційного визначення поняття "ноу-хау". В юридичній літературі договори на їх передачу, як правило, називають ліцензійними.

У ліцензійній торгівлі підвищується роль непатентних науково-технічних до­сягнень, знань, виробничого досвіду. Проте немає єдиної думки щодо того, які знання і професійний досвід необхідно відносити до ноу-хау, які його характерні риси і який має бути порядок його відбору для включення до ліцензійних угод.

Міжнародна асоціація з охорони промислової власності рекомендує таке визначення: "Ноу-хау — це знання і практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового або іншого характеру, що їх застосо­вано у виробництві та професійній практиці".

У практичній діяльності з використання об'єктів промислової власності розрізняють такі види ноу-хау: технічні або науково-технічні знання управлінського, комерційного, фінансового та інших напрямів. Отже, за допомо­гою ноу-хау його набувач у повному обсязі може виробити продукт, реалізувати його і забезпечити організацію та управління виробництвом.

Договір про передачу ноу-хау укладається у разі створення нового виробництва, де необхідно якомога ширше застосовувати науково-технічні роз­робки; у разі потреби забезпечити гарантії захисту прав володільців інтелекту­альної власності; з метою зниження витрат на науково-технічні розробки; коли винахідник хоче зберегти у таємниці невідомі елементи свого винаходу, та в інших випадках.

На практиці ми зустрічаємось з досить широким колом ліцензійних договорів. Кількісний склад таких договорів зумовлюється широким спектром об'єктів інте­лектуальної власності.

Крім розглянутих договорів, можна назвати ще й такі: ліцензійний договір про використання промислового зразка; ліцензійний договір на знак товарів і послуг; ліцензійний договір про використання топології інтегральної мікросхеми та інші.

Всі ці договори мають свій окремий предмет, але об'єднує їх єдиний ліцензійний характер даних правовідносин.


<