§ 1. Загальна характеристика ліцензійного договору : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Загальна характеристика ліцензійного договору

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

У світовій практиці обміну науково-технічними досягненнями застосовується така форма правовідносин, як ліцензійний договір. Україна має значні досягнен­ня у галузі науки і техніки, які можуть бути об'єктом ліцензування.

Предмет ліцензійного договору. В юридичній літературі як предмет ліцензійного договору, як правило, розглядалося лише охоронюване законом право на винахід або окремі повноваження, що випливають з цього права. Такої думки додержувалися І.Я. Хейфец, Б.С. Антимонов, Е.О. Флейшиц та інші автори1.

Нині переважає інша точка зору, відповідно до якої предметом ліцензійного договору є сам винахід.

На нашу думку, найпоширенішою точкою зору є та, згідно з якою предметом ліцензійного договору є винахід або інше технічне досягнення в обсязі, встанов­леному договором. Виходячи з цієї позиції, у ліцензійному договорі необхідно якомога точніше визначити предмет ліцензії, тобто яке саме технічне досягнення передається для використання.

Юридична природа ліцензійного договору. Визначальною концепцією юридичної природи ліцензійних договорів є цивільно-правовий характер даних відносин.

Основна мета ліцензійного договору — забезпечити можливість практичного використання конкретного технічного рішення. Але, деталізуючи мету ліцензійних відносин, можна зазначити, що вона складається, з одного боку, з можливості використання винаходу (запатентованого або незапатентованого) у виробництві і як результат — отримання прибутку, з іншого — з отримання винагороди за надане право користуватися винаходом.

Деякі ознаки та умови ліцензійного договору схожі з ознаками та умовами інших цивільно-правових договорів. Ліцензійний договір — це окремий вид дого­вору і ототожнювати його, зокрема з договорами купівлі-продажу, найму або товариства, не можна.

У ст. 244 ЦК УРСР зазначається, що предметом договору купівлі-продажу може бути майно, тобто окремі матеріальні предмети. Законом України "Про власність" (ст. 41) до об'єктів інтелектуальної власності віднесено винахід та винаходи і корисні моделі" власникові патента надається можливість передавати на підставі договору право власності на винахід будь-якій особі. Отже визнається, що винахід є товаром, який має самостійний вираз і відповідно може бути предметом договору купівлі-продажу.

Ліцензійний договір передбачає передачу права користування винаходом, тобто лише одного елемента права власності.

Відмінність зазначених договорів полягає також у тому, що ліцензійний договір — це правовідносини, які мають строковий характер. Договір купівлі-продажу, як правило, обмежений терміном обміну.

Звертаючись до порівняльного аналізу договору майнового найму (оренди, лізингу) та ліцензійного договору, треба відзначити, що характерним для цих договорів є елемент користування. Але умовами договору оренди або лізингу може бути передбачено право викупу орендованого майна, тобто передачу орен­дованого майна у власність, що неможливо у ліцензійному договорі. Відмінність існує і щодо об'єкта. За договором оренди використовується матеріальний пред­мет — будь-яка річ, за ліцензійним договором — винахід або інше науково-технічне досягнення, що мають інтелектуальний характер і за своєю природою належать до безтілесних речей.

Для досягнення мети учасники договору товариства так само, як і сторони в ліцензійному договорі, йдуть на певний ризик. Проте ці договори відрізняються тим, що сторони у договорі товариства спільними зусиллями досягають загальної мети, а в ліцензійному договорі сторони, як правило, мають різні інтереси — ліцензіар отримує винагороду, ліцензіат використовує об'єкт ліцензії.

Таким чином, ліцензійний договір не є договором товариства, проте у деяких випадках може становити основу договору товариства, зокрема ліцензійні правовідносини засновників акціонерного товариства, яке у своїй господарській діяльності використовує винахід або інше науково-технічне рішення.

Суттєвою відмінністю ліцензійного договору від інших договорів є те, що він має бути складений у письмовій формі, підписаний сторонами і набуває чинності лише після його реєстрації у Державному комітеті з питань науки та інтелекту­альної власності. Такий порядок укладення ліцензійних договорів обов'язковий для власників патентів України.

Суб'єкти ліцензійних відносин. Сторонами у договорі — ліцензіаром і ліцензіатом — можуть виступати всі учасники цивільно-правового обороту, тобто фізичні і юридичні особи та держава, інтереси якої представляє Дер­жавний комітет з питань науки та інтелектуальної власності. Ліцензіар — це власник запатентованого або незапатентованого винаходу. Ліцензіат — фізична або юридична особа, яка відповідно до ліцензійного договору дістала дозвіл (ліцензію) на використання винаходу.

Особливістю участі в ліцензійному договорі є те, що і з боку ліцензіара, і з боку ліцензіата можуть брати участь кілька осіб. Так, ліцензіарами виступають співавтори винаходу, а ліцензіатами — кооперативні юридичні особи. Володільцем патенту може бути особа, яка не досягла 18 років, у ліцензійних відносинах інтереси цієї особи захищатиме її законний представник.

Іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права, передбачені Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі". Отже, вони також можуть бути учасниками ліцензійних право­відносин.

Визначення ліцензійного договору. Ліцензійний договір — це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити вина­городу за надання права на використання винаходу.

Види (типи) ліцензій. Обсяг прав, що передаються за ліцензійним догово­ром, зумовлюється вибором сторонами виду ліцензії. Розрізняють патентні та безпатентні ліцензії. Патентними визнаються ліцензії, об'єкти яких захищені охоронними документами. Безпатентними є ті ліцензії, об'єкти яких не мають патентної охорони, зокрема ноу-хау.

Крім того, у галузі промислової власності існують два основні види ліцензій — проста (невиключна) і виключна. Законодавство багатьох країн передбачає ще й інші ліцензії — примусову, дозвільну та деякі інші.

Виключна ліцензія дає ліцензіатові гарантії в тому, що він не матиме конкурентів у виробництві ліцензованої продукції. Така ліцензія залишає ліцензіарові лише формальне право. Характерною особливістю виключної ліцен­зії, що відрізняє її від договору купівлі-продажу, є те, що при продажу покупцеві передається все, ліцензіарові залишається лише формальне право.

Проте не варто тлумачити виключну ліцензію так однозначно. Виключна ліцензія може бути також обмежена або певною територією, або часом, або кількістю виробленої продукції. Але ці обмеження мають бути зафіксовані у ліцензійному договорі.

Проблема виключної ліцензії полягає в тому, чи поширюється її чинність тільки на сторони в договорі (зобов'язальне право), чи її дія поширюється також і на третіх осіб (речове право). З одного боку — зобов'язальний договір, з дру­гого — виключне право ліцензіара.

Особливістю невиключної (простої) ліцензії є її зобов'язальний характер. За цією ліцензією ліцензіар залишає за собою право виробляти і реалізовувати продукцію, а також надавати невиключні ліцензії третім особам.

Структура ліцензійного договору. Законодавство більшості країн не рег­ламентує структуру і зміст ліцензійного договору. Відповідне законодавство України не є винятком. Саме цим фактором зумовлена потреба проаналізувати структуру моделі ліцензійного договору.

Структуру ліцензійного договору визначає також його зміст, який у свою чергу грунтується на умовах, погоджених сторонами з метою встановити їх взаємні права та обов'язки. Зазначені умови мають неоднакове правове зна­чення.

Істотні умови ліцензійного договору поділяються на дві групи — об'єктивні та суб'єктивні.

Об'єктивними істотними умовами визнаються ті, які є такими за законом або необхідні для договорів даного виду.

Суб'єктивні істотні умови — це ті, які на вимогу будь-якої сторони мають бути узгоджені між сторонами. Якщо з будь-якої такої умови не досягнуто згоди, договір не набирає чинності.

До об'єктивних істотних умов належать сторони у договорі; предмет догово­ру; вид ліцензії; вартість ліцензії, винагорода; строк чинності договору; реєстрація ліцензійного договору в патентному відомстві.

Суб'єктивними істотними умовами є: вступна частина договору (преамбула); територія чинності договору; технічна сфера застосування; субліцензії; креслен­ня та інша технічна документація; якість продукції, виробленої за ліцензією; тех­нічна допомога у навчанні фахівців; удосконалення; платежі за технічну документацію; момент виникнення права на ліцензію; платежі і розрахунки; по­датки і збори; облік і звітність; охорона патентних прав; таємність; гарантії вико­нання; правовий захист, розгляд спорів; розірвання договору у зв'язку з не­можливістю виконання; завершення зобов'язальних відносин.

Обов'язки та права ліцензіара. Ліцензіар — це будь-яка юридична чи фізична особа, що має право власності і передає будь-якій іншій фізичній чи юридичній особі право на використання одного чи кількох зазначених об'єктів у певних межах. Мета ліцензіара — видати ліцензію на найвигіднішх для себе умовах і, отже, знайти такого вигідного покупця. Це досить складний процес. Щоб знайти такого покупця, ліцензіар заздалегідь має підготувати ті пропозиції, які він може запропонувати покупцеві ліцензії. Вони й становлять обов'язки ліцензіара. Стороною у ліцензійному договорі може бути будь-яка особа неза­лежно від громадянства та інших обставин.

Основний обов'язок ліцензіара полягає у передачі ліцензіатові реально існу­ючого об'єкта промислової власності і по можливості гарантуванні його безпере­шкодного використання в обумовлених межах. Тому в договорі має бути також визначений предмет — що передається і на яких умовах; може бути передба­чений обов'язок ліцензіара разом з предметом договору передати також і всю необхідну технічну документацію і можливо право на її розмноження ліцензіа-том. Ліцензіар має визначити територію, у межах якої діятиме ліцензія. Важливою умовою договору є строк його чинності та інші строки, що визначають сторони. Це можуть бути строки морального старіння предмета ліцензії, строк повного освоєння ліцензії та інші. Важливо також передбачити правові наслідки впливу визначених строків.

Ліцензіар зобов'язаний не просто передати ліцензіатові предмет ліцензії, а й забезпечити необхідні умови для найефективнішого використання ліцензії. У цей обов'язок ліцензіара входить передача всієї інформації, необхідної для вироб­ництва продукції за ліцензією, а також надання потрібної технічної допомоги.

Для правової оцінки таких побічних зобов'язань слід у кожному конкретному випадку визначити, чи є ці об'єкти і послуги невід'ємними від предмета ліцензії, чи вони є об'єктом окремого самостійного зобов'язання, на який правовий режим ліцензійного договору не поширюється. У такому разі має бути укладений окремий договір.

У будь-якому ліцензійному договорі визначається коло прав ліцензіара, які кореспондують відповідним обов'язкам ліцензіата. Передусім ліцензіар має право вимагати від ліцензіата використання предмета ліцензії в обумовлених межах; не розголошувати змісту предмета ліцензії; не передавати предмет третім особам, якщо це не передбачено договором. Ліцензіар має право на інформацію про межі й обсяг використання предмета ліцензії та одержані ліцензіатом прибутки, а також право контролю облікової і звітної документації.

Ліцензіар має також право на інформацію про наступні вдосконалення ліцензіатом предмета ліцензії та їх безоплатне використання.

Основним правом, заради якого, власне, й укладається ліцензійний договір, є право на винагороду та інші виплати за використання предмета ліцензії. Поря­док обчислення, розмір та строки виплат встановлюються умовами ліцензійного договору.

Права та обов'язки ліцензіата. Права та обов'язки ліцензіата, їх обсяг і зміст визначаються принаймні двома основними факторами — обсягом і змістом прав та обов'язків ліцензіара, передбачених договором і видом ліцензії.

Права та обов'язки ліцензіата, їх обсяг та зміст зумовлюють обсяг і зміст прав та обов'язків ліцензіара, адже не може ліцензіар передати більше прав, ніж має сам. Варто підкреслити, що права та обов'язки розподіляються між сторо­нами нерівномірно.

До основних прав ліцензіата слід віднести його право на використання об'єкта промислової власності у своїх інтересах і в межах, обумовлених ліцензійним договором. Ліцензіат має право вимагати від ліцензіара забезпечити використання цього права як з технічного, так і практичного боку. Якщо ліцензійним договором буде передбачено, то ліцензіат може мати право на негай­ну і безоплатну передачу йому ліцензіаром усіх наступних удосконалень пред­мета ліцензії. Може бути обумовлено і право ліцензіата на першочергове одер­жання зазначених удосконалень.

Коло обов'язків ліцензіата досить широке. Основний обов'язок — виплата ліцензійної винагороди. Складною є проблема економічного аспекту визначення розміру винагороди.

Розмір винагороди за використання винаходів, як правило, зумовлюється двома факторами — обсягом виробництва і обороту продажу ліцензованої про­дукції, а також обсягом прав, переданих за ліцензією .

Однією з умов ліцензійного договору може бути обмеження у використанні патентних прав. До таких обмежень ліцензіар вдається з метою уникнути конку­ренції ліцензіата. Обмеження може стосуватися обсягу випуску предмета ліцензії або ліцензія обмежується тільки виробництвом продукції, яка використо­вуватиметься для певних цілей (наприклад, для виробництва ліків лише для людини, але не для тварин). Обмеження може стосуватися також використання предмета ліцензії на певному виробництві або продажу продукції на певній території. Територіальні обмеження мають місце тоді, коли ліцензіар за межами території дії договору сам бажає реалізувати предмет ліцензії. Проте, якщо у до­говорі територію не визначено, то слід виходити з того, що чинність патенту і ліцензії за територією збігаються.

Гарантійні зобов'язання та ліцензійні ризики. Ліцензійні договори на використання об'єктів промислової власності відзначаються ще й тим, що їх дія, ефективність, взаємовигідність та інші позитивні якості досить часто зумовлю­ються не тільки добросовісністю сторін, а й рядом інших, часто незалежних від їхньої волі факторів.

З огляду на ці обставини у ліцензійних договорах варто передбачити не тільки їх наслідки, а й певним чином забезпечити неможливість їх настання. З цією метою зарубіжна практика виробила ряд правових запобіжних засобів, які мають певною мірою унеможливлювати вплив сторонніх факторів на процесс виконання ліцензійного договору. Тому нині у ліцензійних договорах прийнято передбачати обов'язок ліцензіара гарантувати можливість виконання їх.

Передусім ліцензіат має домогтися включення у договір умови, за якою ліцензіар зобов'язаний гарантувати реалізацію тих чи інших наданих ліцензіатові прав. Зарубіжна практика поділяє всі можливі гарантії на дві групи. Такий поділ зумовлений характером можливих недоліків при використанні предмета ліцензії. В одному випадку використанню предмета ліцензії перешкоджають треті особи, в іншому — предмет ліцензії не має тих якостей, які передбачалися договором.

До першої групи входять гарантії існування патентних прав, що передаються. Ліцензіар гарантує наявність у нього прав на патент (чи патенти) на дане науко­во-технічне досягнення у момент укладання ліцензійного договору, гарантує юридичну дійсність патенту, підтримання його чинності протягом дії ліцензійного договору, його технічну здійсненність та інше.

Другу групу становлять гарантії безперешкодного використання передба­чених ліцензійним договором патентних прав. До цієї групи належать гарантії ліцензіара в тому, що він особисто ніякими власними діями та діями третіх осіб не перешкоджатиме нормальному використанню ліцензіатом своїх прав, а також він гарантує не переуступати ці права третім особам. До цієї групи відносять га­рантії патентної чистоти предмета ліцензії, а також захист від посягань третіх осіб на права, що передаються за ліцензією.

Обґрунтовується теза, що вірогідність патентних прав більша у тих патентів, які видають за перевірочною системою. У країнах із заявочною системою видачі патентів ця вірогідність менша. У такому разі ліцензіар має взяти на себе відпо­відальність за достовірність патенту.

У правових системах Європи передбачається, що ліцензіар гарантує наявність та вірогідність патенту і несе ризик повного чи часткового анулюван­ня. Крім того, ліцензіар має гарантувати належність патенту саме йому.

В умовах гострої конкурентної боротьби оспорювання патенту стало звичайним способом боротьби з конкурентом. Тому ліцензіари часто намагають­ся включити до ліцензійного договору умову про ненадання такої гарантії.

Бажано також, аби ліцензіар гарантував, що його патент не зачіпає прав та інтересів третіх осіб.

Нарешті, ліцензіар зобов'язаний гарантувати підтримання чинності патенту.

Ліцензіар зобов'язаний гарантувати технічну здійсненність предмета ліцензії.

Друга група гарантій стосується порушень патентних прав як самим ліцензіаром, так і третіми особами. Ліцензіар зобов'язаний передусім гаранту­вати не відчужувати патент протягом дії ліцензійного договору та інші передба­чені договором права.

У сучасних умовах істотно зріс ризик патентних порушень з боку третіх осіб, тому в договорі слід передбачити гарантії непорушності патентних прав.

За таким самим принципом розподіляються між договорами патентні ризики. Під цим терміном розуміють можливість настання негативного фактора, що-заподіює одній або обом сторонам у договорі певну майнову шкоду.

Ліцензійні платежі та право ліцензіара на винагороду. Виникнення та реалізація права ліцензіара на одержання винагороди залежить від ряду факторів економіко-правового характеру. Найскладнішим аспектом у ліцензійних відно­синах є визначення ціни, або вартості предмета ліцензії, яка також зумов­люється рядом факторів. При цьому варто мати на увазі, що ціна предмета не одне й те саме. Ціна предмета ліцензії — це вартісний вираз об'єкта промислової власності. Ціна ліцензії — вартісний вираз, але не об'єкта, а прав на його використання.

Види ліцензійних платежів, що їх застосовують на практиці, можна поділити на основні групи: 1) періодичні відрахування; 2) одноразові платежі; 3) комбіно­вані платежі; 4) побічні платежі.

У спеціальній літературі періодичні платежі називають роялті. У законо­давстві України цей вид платежів визначається як будь-який платіж, отриманий у вигляді винагороди за використання або надання дозволу за використання об'єкта промислової власності.

Позиції, пов'язані з обсягом виробництва та ціною продаж не викликають сумніву сторін. Розмір роялті, розрахований на підставі цих показників, буде точний. Здебільшого сторони ліцензійного договору передбачають виплату пев­ної частки прибутку.

Найбільш прийнятним методом розрахунку роялті є визначення розміру винагороди у вигляді частки від обсягу продажу ліцензійної продукції. Проте він також має свої недоліки. Крім зазначених видів платежів, сторони у договорі мо­жуть погодитися на твердо фіксований збір.

Паушальний платіж — одноразова винагорода за право користування пред­метом ліцензійної угоди до одержання економічного ефекту (прибутку) від його використання. Паушальний платіж є по суті фактична ціна ліцензії. Основна його ознака — авансовий характер. Цей вид платежу не завжди одноразовий, його можуть виплачувати частками, часто вже після досягнення економічного ефекту, але розмір прибутку при цьому не впливає на розмір паушального платежу.

Для визначення розміру паушального платежу користуються математичними формулами.

У міжнародній практиці паушальний платіж застосовують при передачі су­купних ліцензій разом з поставками технологічного обладнання, продажу ліцензій маловідомій фірмі, небажанні ліцензіата допустити контроль над вироб­ництвом ліцензованої продукції, ускладненнях у процесі переведення прибутку.

Для ліцензіатів цей вид платежів вигідніший порівняно з роялті. Проте ризик у разі невдалої експлуатації збільшується. У той же час цей вид платежу не вра­ховує можливого поліпшення кон'юнктури ринку, збільшення прибутку ліцен­зіата тощо.

Використання паушальних платежів в умовах нестабільного ринку та інфляційних процесів має більше переваг порівняно з роялті.

До побічних платежів належать прибутки, одержані ліцензіаром від різних операцій, зокрема надання каналів для продажу ліцензованої продукції, продаж ліцензіатові сировини, матеріалів, устаткування, необхідних для впровадження технології.

При укладенні договору необхідно чітко визначити момент виникнення права на одержання ліцензійної винагороди.

Захист патентних прав у ліцензійному договорі. Посягання на права власника патенту, в тому числі і на права, пов'язані з передачею дозволу на використання науково-технічного досягнення на підставі ліцензійного договору, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відпові­дальність згідно з чинним законодавством.

Захист від протиправного використання третіми особами науково-технічного досягнення, що є предметом ліцензії, здійснюється відповідно до умов договору.

Співвідношення в обсязі обов'язків ліцензіара і ліцензіата щодо захисту патентних прав значною мірою залежить від виду ліцензійного договору.

У зарубіжній судовій практиці частіше трапляються позови про порушення, що випливають із ліцензійного договору. Ці порушення можуть здійснювати як сторони, так і треті особи. Складним питанням у таких позовах є встановлення розміру шкоди, який визначають відповідно до норм зобов'язального права.

Крім відшкодування збитків, позивач має право вимагати від відповідача припинення порушення. Проте особливістю є те, що при порушенні патентних прав доводити наявність вини в діях порушника не потрібно, досить довести факт порушення саме відповідачем.

Ще одним поширеним позовом, що випливає з ліцензійного договору, є позов про визнання патенту недійсним.


<