§ 3. Види та зміст авторських договорів : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Види та зміст авторських договорів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Найпоширенішими є авторські договори про використання творів. До них на­лежать: видавничий договір; договір про депонування рукопису твору; постано­вочний договір; сценарний договір; договір художнього замовлення; договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва.

Видавничі договори у свою чергу поділяються на: видавничий договір на літературні твори; видавничий договір на твори образотворчого мистецтва; видавничий договір на музичні твори; договори на видання творів у перекладі та інші.

Розглянемо загальні положення про видавничий договір. Раніше відносини автора з видавництвами регулювалися, крім ЦК, також спеціальними типовими договорами, які містили основні умови типізованого того чи іншого видавничого договору. В Україні типових видавничих договорів зараз немає. Проте практика укладення їх досить багата.

Предметом видавничого договору можуть бути твори в галузі літератури, музики, образотворчого мистецтва, тобто будь-які твори, які допускають можливість відтворити і розповсюдити видавничими засобами (друкарським або іншим способом).

Видавничим авторським є договір, на підставі якого автор чи його пра­вонаступник передає або зобов'язується передати видавництву твір науко­вої чи літературної творчості, а видавництво бере на себе зобов'язання цей твір опублікувати, тобто випустити у світ.

Випуском твору у світ або опублікуванням визнається випуск в обіг примірників твору чи фонограми за згодою автора або іншої особи, яким належить авторське право та суміжні права, у кількості, що задовольняє розумні потреби публіки шляхом продажу, здачі в найм, публічного прокату або шляхом іншої передачі права власності чи права володіння примірником твору або фоно­грами. Під опублікуванням розуміється також надання доступу до твору чи фонограми через електронні системи інформації.

Об'єктом видавничого договору є продукт творчої діяльності автора — твори науки, літератури чи мистецтва, виражені в об'єктивній формі, яка дає можливість відтворювати твір і розповсюджувати його, тобто випускати у світ. Як уже зазначалося, об'єктом видавничого договору може бути як готовий твір, так і твір, який автор ще тільки зобов'язується створити і передати видавництву. Це можуть бути твори художні, наукові, суспільно-публіцистичні, навчальні тощо, твори образотворчого мистецтва — оригінали, ескізи, ескізи-макети; музичні твори — ноти у формі клавіру, партитури тощо1.

Зміст видавничого договору становлять права та обов'язки сторін. Передусім видавничий договір має містити поштові адреси сторін, визначається місцезнаходження видавництва, особа, яка представляє його і діє на підставі ста­туту чи іншого документа, що робить цю особу управомоченою. Зазначається повне ім'я, по батькові та прізвище автора чи його правонаступника та їх точна адреса.

У договорі обов'язково має бути зазначено місце і дата його укладення.

Далі в договорі чітко визначається його об'єкт — твір і наводиться його попе­редньо погоджена назва. Назва твору може уточнюватися у процесі роботи над твором.

Автор зобов'язаний передати твір в обсязі та за структурою, що визначені за­вданням видавництва, яке додається до видавничого договору і є його невід'ємною частиною. Завдання формулює видавництво, воно вважається прий­нятим автором з моменту його письмової згоди на це.

У договорі автор має однозначно підтвердити належність саме йому автор­ського права і те, що він не зробив ніяких розпоряджень щодо нього, які б су­перечили чинному законодавству чи умовам договору. Таке застереження має стосуватися також усякого іншого матеріалу, що використовується у творі. Якщо автор пропонує ілюстративний матеріал, який йому не належить, він має застерегти про це видавництво.

Розглянемо зміст договору на прикладі конкретної видавничої угоди.

За видавничим договором автор передає видавництву на погоджений сторо­нами строк виключне чи не виключне право на відтворення і розповсюдження твору. Іноді цей обов'язок у видавничому договорі формулюється так: "Автор передає видавництву на визначений законом час дії авторського права виключне, без територіальних обмежень, право розмноження і розповсюдження твору для всіх видань і тиражів без обмеження кількості примірників і будь-якою мовою".

Крім того, автор може передати видавництву на час тривання основного права ще й додаткові права:

а)  право попередньої публікації чи пізнішого передруку повністю або частко­во, в тому числі в газетах або часописах;

б)  право перекладу іншими мовами;

в) право надання ліцензій на україномовні видання в інших країнах;

г)  право на видання мікрокопій;

д) право на інші форми розмноження, у тому числі фотомеханічним чи подібним до нього способом (наприклад, фотокопіюванням);

е)  право запису чи знімання на апаратурі для пізнішого повторення у зобра­женні чи звуку, як і право розмноження та відтворення таких записів;

є) право надання ліцензій на реалізацію вищезазначених прав.

Наведений текст одного із пунктів видавничого договору свідчить, що видавництво перебирає на себе фактично всі майнові права автора, причому на весь строк чинності авторського права. Цей пункт не суперечить чинному зако­нодавству з авторського права, але він істотно обмежує дії автора щодо твору.

Автор відповідно до цього пункту не може передати цей же твір у майбутньому будь-якому іншому видавництву, оскільки він фактично видав видавництву виключну ліцензію на весь строк чинності його авторського права — протягом життя автора і 70 років після його смерті.

Цією умовою видавництво забезпечує собі свободу дій фактично на невизна-чений строк, а автор обмежений у своєму праві користуватися і розпоряджатися своїм твором на свій розсуд. Автор зобов'язаний передати до видавництва підготовлений відповідно до видавничих вимог підписаний рукопис у двох примірниках у вигляді машинописного тексту через два інтервали або якісного принтерного відбитка або дискети. До рукопису додається також список використаної літератури.

Обов'язки видавництва. Протягом 6 тижнів від подання автором усього твору видавництво зобов'язане розглянути рукопис і прийняти рішення про його прийняття, необхідність доопрацювання чи відхилення, про що повідомляє автора.

Протягом встановленого у договорі строку видавництво повинно видати твір. При цьому воно бере на себе всю організацію, матеріально-технічні, фінансові та інші витрати щодо підготовки рукопису до друку, виготовлення і розповсюджен­ня тиражу. Видавництво здійснює також художнє та технічне оформлення, вста­новлює розміри тиражу, термін випуску, порядок розповсюдження. Строк видання твору — 6 місяців від дати прийняття рукопису.

Видавництво виплачує авторові гонорар у встановленому договором розмірі протягом місяця після виготовлення тиражу.

Видавництво зобов'язане при виданні твору друкувати в ньому знак © відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Обов'язки автора (авторського колективу). Автор подає рукопис видавництву у встановлений договором строк і підготовлений відповідно до видавничих вимог. Він відповідає за достовірність і повноту матеріалу та відо­мостей у рукописі або на магнітному носії (дискеті).

У разі потреби на пропозицію видавництва автор зобов'язаний доопрацювати твір в обумовлений строк, виконати авторське коригування тексту та також вичитати верстку. Якщо поданий автором рукопис виявиться неякісним або автор не сумлінно виконав свої обов'язки, видавництво може порушити питання про зменшення суми гонорару. У разі неподання рукопису в обумовлений дого­вором строк видавництво має право на відшкодування автором заподіяних видав­ництву фінансових та моральних збитків.

Авторський гонорар. Розмір авторського гонорару встановлюється угодою сторін у гривнях за один авторський аркуш. Кількість авторських аркушів визначається після виготовлення оригінал-макета.

У разі повторного випуску твору авторський гонорар також визначається угодою сторін, але видавництво може встановлювати свої розміри, наприклад 50 відсотків від суми гонорару, виплаченого за перше видання.

Видавництво може використати твір і в інший спосіб, передбачений догово­ром. У такому разі одержаний внаслідок реалізації додаткових прав прибуток розподіляється між автором і видавництвом за їх угодою. Проте і в цьому разі видавництво може виставити свої умови, наприклад розподілити зазначені прибутки 50 на 50 відсотків між автором і видавництвом. Після смерті автора право на гонорар переходить до його спадкоємців на час чинності авторського права.

Автор одержує за рахунок видавництва авторські примірники твору: при пер­шому виданні — 10 примірників, при повторних виданнях — по 2 примірники незалежно від кількості співавторів.

У разі виникнення потреби у повторному виданні твору, воно може бути здійснене лише за згодою автора. Видавництво зобов'язане повідомити автора про намір перевидати твір. При цьому воно має право перевидати твір будь-яким тиражем.

Авторський договір може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін. Сторони мають право порушувати питання про розірвання авторського договору в разі порушення умов договору однією із них.

В авторському договорі може бути передбачена умова про його конфіденцій­ність, за якою сторона зобов'язується не розголошувати інформацію як щодо са­мого договору, так і його змісту третім особам.

Авторський договір має бути підписаний сторонами.

Наведений зразок авторського видавничого договору не є обов'язковим для сторін. Вони можуть включати до договору будь-які інші умови, аби лише вони не суперечили чинному законодавству, в тому числі й такі, які не погіршують становище автора.

Спірним є питання, чи може автор укласти договір на видання одного і того ж твору з двома видавництвами водночас, якщо в договорі немає умови, яка б забороняла це.

У типових видавничих договорах, що діяли раніше, була спеціальна умова, за якою автор передавав видавництву рукопис для видання строком на три роки від дня схвалення рукопису видавництвом. З дня укладення договору і до закінчення трьох років після схвалення рукопису автор зобов'язаний не передавати для видання іншим організаціям цей же твір чи його частину без попередньої письмо­вої згоди видавництва, з яким він уклав договір. Чинний Закон України "Про ав­торське право і суміжні права" не містить норми, яка б забороняла авторові ук­ласти видавничий договір з двома видавництвами водночас на один і той же твір. Хоч з точки зору практичної роботи це недоцільно, оскільки чинність двох видавничих договорів на один і той же твір і в один і той же час безумовно завдає шкоду обом видавництвам. Проте згаданий закон не вважає це порушен­ням і не встановлює за нього будь-яку відповідальність.

Договір про депонування рукопису. Тривалість видання твору досить часто зумовлює передчасне старіння інформації, яка становить його зміст. Це стосується переважно наукових творів. Крім того, висока вартість видання тако­го твору, необхідність донести наукову чи науково-технічну інформацію якнайшвидше до заінтересованих осіб зумовили необхідність пошуків іншого, відмінного від видання, способу донесення інформації до широкого кола читачів. Такий спосіб був знайдений у формі депонування рукопису твору без його видання. Належним чином оформлений твір передається певній організації для зберігання з метою ознайомлення з твором будь-кого, хто цього бажає. Така форма інформації дістала назву "депонування", з'явився новий вид авторського договору, який поки що грунтовно не досліджено. Немає і нормативного акта, який би регулював відносини депонування1.

Об'єктом договору є реферати статей, огляди, монографії, збірки наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад, симпозиумів тощо вузькоспеціального характеру, які буває недоцільно видавати звичайним дру­карським способом. Особливості зазначених об'єктів полягають у їх рукописній формі і вузькоспеціальному характері. Проте варто мати на увазі, що видавничий процес не тільки тривалий, а й досить дорогий, що істотно обмежує можливості як авторів, так і організацій (наукових, навчальних тощо). Однак потреба опублікувати твір є іноді досить гострою. Ось тоді в нагоді стає депонування. При цьому автор зберігає за собою право на видання цього твору. Важливе зна­чення має й те, що депонування твору є однією із форм обнародування, або пуб­лікації (випуску твору у світ).

Тези доповідей, крім доповідей на міжнародних, республіканських наукових з'їздах, конференціях і семінарах, звіти про науково-дослідні та проектно-конст­рукторські роботи і дисертації об'єктом договору про депонування бути не можуть.

Суб'єктами цього договору виступають організації усіх форм власності. З одного боку, це можуть бути науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, вищі навчальні заклади, редколегії або редради наукових і науково-технічних журналів та інші організації, з другого — Державна науково-технічна бібліотека України, група депонування.

Права та обов'язки сторін у договорі про депонування рукописів. Обов'язки підготувати рукопис до депонування відповідно до встановлених вимог покладаються на самого автора або організацію, що подає рукопис. Передусім має бути прийнято рішення про депонування рукопису. Таке рішення мають право приймати вчені, науково-технічні (технічні), редакційно-видавничі ради наукових, науково-дослідних, проектно-куонструкторських організацій, вищих навчальних закладів; редколегії або редакційні ради наукових, науково-технічних журналів. Рішення зазначених органів має затвердити керівник організації.

До рукопису додається реферат.

Підготовлені відповідно до встановлених вимог рукопис і реферат та інші необхідні документи, передбачені нормативними актами, подані до організації інформації, має розглянути організація депонування, за наслідками розгляду приймається рішення про прийняття рукопису на депонування.

Направлення рукопису на депонування здійснюється тільки за згодою авто­ра. Організація, яка направляє рукопис на депонування, відповідає за його зміст.

Таким чином, з договору про депонування рукопису випливає право організації на передачу рукопису на депонування, а для органу інформації — обов'язок прийняти підготовлений відповідно до встановлених вимог рукопис на депонування.

Проте орган інформації може відмовитися прийняти рукопис на депонування, якщо рукопис оформлено неналежним чином.

Факт прийняття рукопису на депонування і опублікування реферату засвідчується довідкою про депонування. Факт депонування рукопису прирівнюється до опублікування друкованих робіт.

Таким чином, автор рукопису після його депонування набуває авторських прав опублікованої роботи, але не має права на винагороду.

Інформація про депонування рукопису здійснюється шляхом публікації рефератів (або бібліографічних описів) цих рукописів у відповідних рефе­ративних журналах та бібліографічних покажчиках.

Доступ до рукопису мають усі заінтересовані особи. Крім того, на їх прохан­ня орган інформації, що прийняв рукопис на депонування, видає за встановлену плату копію рукопису або її частини.

Договір про депонування рукопису близький до договору зберігання. Депону­вання і є передача на зберігання. Проте між цими договорами є істотні відмінності, які дають підставу віднести договір про депонування до авторських договорів. Своєрідність цього договору полягає в тому, що на відміну від догово­ру схову (зберігання) його предметом є не майно взагалі, а саме рукопис, який передається на схов завжди на невизначений строк. Після закінчення певного строку власник майна, що передав його на схов, зобов'язаний його забрати. Та­кого обов'язку немає у договорі про депонування.

Таким чином, договір про депонування рукопису є реальний, права та обов'язки в якому виникають з моменту передачі рукопису на депонування. Цей договір породжує для автора рукопису позитивні наслідки — депонований рукопис прирівнюється до опублікованої друкованої роботи, тобто до творів, випущених у світ за видавничим договором. Отже, договір на депонування рукопису є реальна угода, за якою організація передає належним чином оформ­лений рукопис органові інформації на зберігання та інформування всіх заінте­ресованих осіб про його зміст, а також надає можливість ознайомитися із самим рукописом.

Постановочний договір. Зміст літературного твору може бути обнароду­ваний (випущений у світ) шляхом його публічного виконання на сцені спеціальних видовищних організацій. У такий спосіб найчастіше у світ випуска­ють музичні, драматичні, естрадно-циркові та інші твори.

Раніше за чинним тоді законодавством предметом сценічного договору міг бути лише неопублікований твір. Опублікований твір використовувався без до­говору з автором. Нині Закон України "Про авторське право та суміжні права" такої можливості видовищній організації не надає — твір незалежно від того, опублікований він чи ні, видовищна організація може використати тільки за до­говором з автором.

Постановочний договір є консенсуальна угода, на підставі якої автор передає або зобов'язується створити і передати видовищній організації драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а організація-постановник зобов'язується здійснити в обумовлений договором строк постановку і публічне виконання твору (випустити його у світ) та випла­тити авторові обумовлену договором винагороду.

Об'єкти постановочного договору — драматичні, музичні, музично-сценічні, хореографічні та пантомімні твори як створені на момент укладення договору, так і ще не створені.

Суб'єкта постановочного договору — автор-творець сценічного твору і відповідна видовищна організація. Якщо твір створено кількома авторами (автор лібрето опери і композитор), суб'єктами постановочного договору є автори усіх складових частин твору.

За постановочним договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищній організації для публічного виконання обумовлений догово­ром твір, що має відповідати творчій заявці автора, схваленій організацією.

Видовищна організація зобов'язана здійснити публічне виконання твору про­тягом строку, обумовленого договором. За загальним правилом, автор зобов'язується до першої постановки твору або до закінчення строку на поста­новку (інше публічне виконання) не передавати цей же твір іншій видовищній організації для публічного виконання у тому самому місті. Отже автор має право укладати постановочний договір з театрами інших міст, але така умова не обов'язкова.

Видовищна організація зобов'язана виплатити авторові твору винагороду за його використання. Розмір винагороди визначається угодою сторін. Проте практика виробила певний порядок виплати винагороди за виконання твору шля­хом публічного виконання. Винагорода, що виплачується авторові, складається з двох частин: одноразової винагороди і відрахувань від поспектакльних зборів. Сума одноразової винагороди визначається угодою сторін з урахуванням виду, обсягу та якості твору. Поспектакльна винагорода обчислюється у розмірі, що встановлюється нормативними актами1. Авторська винагорода за публічне вико­нання твору нараховується, як правило, незалежно від того, платний чи без­платний вхід для глядачів чи слухачів. Наприклад, за музику, що її виконують оркестри на танцювальних майданчиках, у будинках культури, палацах куль­тури, авторська винагорода нараховується в усіх випадках. Тому зазначені видовищні підприємства зобов'язані чітко зазначати, якого автора музика вико­нувалася.

Театр має право розірвати договір і стягнути з автора одержані ним суми, включаючи аванс, у таких випадках:

автор не подав твору у встановлений строк зі своєї вини чи в строк, встанов­лений для внесення виправлень і доопрацювання;

при невідповідності твору затвердженій і погодженій з автором заявці;

при відмові автора внести необхідні виправлення, якщо вимога про їх внесен­ня не виходить за межі заявки і договору;

при виявленні плагіату в частині чи цілому творі.

Аванс може бути стягнутий і в разі визнання судом недобросовісності автора у виконанні замовлення. В інших випадках розірвання договору не тягне за собою стягнення авансу.

Сценарний договір — це договір, за яким автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- або організації радіомовлення сценарій для фільму або телерадіопередачі в обумовлений стропами строк, а студія зобов'я­зується сплати авторові обумовлену договором винагороду.

Сценарний договір за раніше чинним законодавством відзначався особливос­тями. Перша з них полягала в тому, що кіно-, теле- або радіостудія не була зобов'язана використати твір, тобто випустити його у світ. При цьому студія зобов'язана була виплатити авторові чи авторам гонорар відповідно до закону. Такої умови нині чинний Закон України "Про авторське право і суміжні права" не містить.

Друга особливість (як і в попередньому постановочному договорі) полягала в тому, що об'єктом договору міг бути тільки неопублікований твір. Такої вимоги у чинному законодавстві також немає.

Згаданий закон та інші нормативні акти з авторського права не містять норм, які б регулювали відносини за сценарним договором. Типових договорів Україна поки що не має і навряд чи вони будуть. Тому регулювання зазначених відносин буде викладено за загальними правилами про авторські договори та усталену практику їх укладення.

Сценарний договір може бути реальним або консенсуальним. Коли йдеться про передачу студії (організації) готового твору, то в такому разі це буде реальний договір. Коли ж йдеться про створення твору та його наступну переда­чу для використання, то це вже консенсуальний договір. Сценарний договір — договір двосторонній і оплатний.

Об'єктом сценарного договору є літературний сценарій. Він має відповідати творчій заявці, яку затверджує організація-постановник і яка додається до сце­нарного договору. За загальним правилом, у творчій заявці викладено основну ідею твору, сюжетний задум і характеристику головних діючих осіб майбутнього сценарію. У сценарії має бути дано опис повних і послідовних дій, діалогів тощо, тобто це закінчений кіно-, теле- чи радіодраматичний твір.

Слід мати на увазі, що творцем аудіовізуального твору є не лише автор літературного сценарію. Автори музичних творів, використаних у творі, режисери, художники-постановники, оператори тощо — всі вони є творцями аудіовізуального твору. Але зараз йдеться про договір на створення лише літе­ратурного сценарію, який має бути ідейно-художньою основою аудіовізуального твору.

Сторонами у договорі завжди є автор (сценарист) і організація (підприємство), яка на основі літературного сценарію має створити аудіовізуальний твір чи твір для радіомовлення. У роботі над сценарієм можуть брати участь кілька авторів — автори діалогів, текстів пісень, музики тощо. У такому разі всі вони є стороною у договорі. Сценарний договір може бути укладений також із правонаступниками автора.

Контрагентом автора у сценарному договорі є організація будь-якої форми власності, що здійснює виробництво аудіовізуального твору або іншим способом має використати літературний сценарій.

Укладення сценарного договору породжує для сторін певні права та обов'язки в основному такі, як і в будь-якому іншому авторському договорі. Проте у сценарному договорі є свої особливості, які зумовили характер прав та обов'язків. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і пере­дати літературний сценарій для аудіовізуального твору чи радіомовлення. Якщо автор бере на себе обов'язок створити твір, то в договорі визначається строк виконання такого замовлення, якого автор повинен додержуватися. За загаль­ним правилом, у договорі може бути умова, за якою автор протягом певного строку не може передати цей же літературний сценарій іншим організаціям для використання.

Якщо організація, яка взялася використати літературний сценарій, внаслідок попереднього його розгляду прийде до висновку, що сценарій слід доопрацювати, то автор зобов'язаний це зробити в обумовлений строк.

На автора літературного сценарію може бути покладено за договором обов'язок брати участь у роботі з реалізації сценарію (консультування режисера-постановника, акторів з питань трактування сцен, образів дійових осіб, обставин дій тощо).

У свою чергу організація-постановник зобов'язується за договором надавати авторові необхідні консультації та іншу допомогу. Проте вона не має права без письмової згоди автора вносити зміни до літературного сценарію, його назви, а також у позначення імені автора. Організація повинна зазначати прізвище авто­ра в усіх випадках використання твору — літературного сценарію.

За загальними правилами, що вироблені практикою, організація-користувач літературного сценарію має право розірвати договір і стягнути з автора всі виплачені йому за договором суми в таких випадках:

— літературний сценарій не поданий у строк, обумовлений договором, або у строки, визначені для доопрацювання сценарію;

—  поданий літературний сценарій не відповідає вимогам і умовам договору;

—  автор літературного сценарію відмовився вносити до нього виправлення і доробки, запропоновані організацією-користувачем відповідно до договору і твор­чої заявки;

— автор літературного сценарію без письмової згоди організації-користувача, з якою укладено сценарний договір, передав цей самий літературний сценарій для використання третій особі;

—  без письмової згоди організації-замовника літературного сценарію автор залучав до його написання третіх осіб;

—  суд визнав недобросовісність автора при написанні замовленого йому літературного сценарію.

Договір художнього замовлення — угода, за якою автор зобов'язується створити і передати замовникові в обумовлений договором строк твір образо­творчого мистецтва, а замовник зобов'язаний прийняти виконану роботу і оплатити її вартість. Це договір консенсуальний, двосторонній та сплатний.

Зазначений договір використовується для регулювання відносин автора і за­мовника досить широко, оскільки часто виникає необхідність створити твір обра­зотворчого мистецтва саме на замовлення. Як правило, ініціатива укладення цього договору виходить не від автора, а від замовника, бо саме в нього виникає потреба у створенні певного твору. Мета створення твору образотворчого мис­тецтва може бути різна, сфера його чинності досить широка. Це можуть бути різні форми живопису, скульптури, фотографії тощо, призначені для оздоблення житла, парків тощо, для увічнення пам'яті державних чи громадських діячів або близьких родичів тощо.

Договір художнього замовлення має дві особливості. Перша полягає в тому, що замовником може бути будь-яка особа — фізична, юридична, іноземний гро­мадянин, особа без громадянства, іноземна юридична особа. При цьому особ­ливого значення не має, чи є організація-замовник юридичною особою. Замовником може виступати й організація, яка прав юридичної особи не має, вона сама є складовою частиною юридичної особи.

Другою особливістю договору художнього замовлення є те, що замовник не зобов'язаний випускати твір образотворчого мистецтва у світ. Він може це зробити, а може й не робити — це його право.

Сторонами договору художнього замовлення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Про замовника йшлося вище. Контрагентом у цьому договорі виступає сам автор. Не має значення, хто буде автором — громадянин України, іноземець чи особа без громадянства. Не має значення і вік автора, ним може бути і неповнолітній автор.

Часто виконавцем замовлення на створення твору образотворчого мистецтва виступає не сам автор, а організація, до якої належить автор, наприклад художні майстерні. Але у такому разі це буде вже не договір художнього замовлення, особливістю якого є саме те, що він укладається з автором.

Об'єктом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Поняття "твір образотворчого мистецтва" охоплює досить широке коло художніх творів. Це живопис, графіка, сульптура, твори декоративно-прикладного мистец­тва, монументально-декоративного та оформлення, а також фотографічні твори та твори, одержані способом, аналогічним фотографії.

Права та обов'язки сторін за договором художнього замовлення. Автор передусім зобов'язаний створити і передати замовникові твір образотвор­чого мистецтва. Він виконує твір за два етапи. Спочатку він має виконати ескіз майбутнього твору, узгодити його із замовником і лише на основі узгодженого ескізу виконувати сам твір. Автор за власною ініціативою може зробити кілька ескізів на вибір замовникові. Проте оплаті підлягає лише один ескіз.

Прийнято вважати ескіз схваленим, якщо протягом 15 днів від дня його пере­дачі замовникові від нього не надійшло заперечень. Сама робота вважається прийнятою, якщо протягом ЗО днів від дня її передачі від замовника не надійде письмова мотивована відмова у прийнятті роботи. Замовник може також запро­понувати авторові доопрацювати твір у бажаному аспекті, але він має чітко сформулювати свої побажання.

Твір може бути відхилений внаслідок творчої невдачі автора, в такому разі виплачений авторові аванс не підлягає поверненню, і сама виконана робота повертається авторові.

Як уже зазначалося, замовник зобов'язаний прийняти твір, якщо він виконаний відповідно до умов договору, і оплатити його вартість. Після цього твір переходить у власність замовника, який має право розпорядитися ним на свій розсуд, проте з додержанням законодавства про авторське право. Всі підготовчі матеріали (ескізи, етюди тощо), зроблені автором у процесі роботи над твором, є його власністю, якщо сторони не домовилися про інше.

Замовник має право розірвати договір художнього замовлення в таких ви­падках:

—  автор в обумовлений договором строк не передав твір замовникові;

—  твір не відповідає умовам договору;

—   автор відмовляється внести зміни чи виправлення, запропоновані за­мовником у межах договору;

—  автор не додержувався умови про особисте виконання роботи або суд довів недобросовісність виконання автором обумовленої роботи.

Якщо роботу не завершено не з вини автора, то замовник зобов'язаний оплатити виконану частину роботи. Розмір плати в такому разі визначається з урахуванням розміру обумовленої винагороди за роботу в цілому і відсотка вико­наної частини.

Досить часто твори образотворчого мистецтва виконуються на замовлення громадян. У такому разі право власності на твір переходить замовнику-грома-дянину, проте за автором зберігаються його авторські права. Стаття 12 Закону України "Про авторське право і суміжні права" проголошує: "Авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому виражено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому виражено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки"1.

З цієї статті випливає, що автор твору образотворчого мистецтва, право влас­ності на матеріальний об'єкт якого належить іншій особі, зберігає за собою всі авторські права, у тому числі право на відтворення і розповсюдження. Безумов­но, така норма досить істотно обмежує права власника матеріального об'єкта твору. Так, наприклад, на замовлення громадянина було виготовлено надгробний пам'ятник, який є оригінальним і цінним витвором високого художнього рівня. Автор цього твору вирішив його відтворити чи то в мініатюрах, чи то в листівках і розмножити. Власник пам'ятника не може цьому заперечувати. Але з огляду на ті чи інші міркування власник матеріального об'єкта твору може цього не бажати, більше того, це може завдати йому певної матеріальної чи моральної шкоди. Проте автор твору не відповідатиме у такому разі перед замовником, оскільки діяв у межах закону. Очевидно, законодавство в цій частині варто було б удосконалити.

Договір про використання твору декоративно-прикладного мистец­тва. Раніше твір декоративно-прикладного мистецтва заінтересована особа могла використати без договору з його автором, якщо твір був уже опубліко­ваний, але з виплатою авторської винагороди. Чинний Закон України "Про ав­торське право і суміжні права" не передбачає позадоговірного використання твору декоративно-прикладного мистецтва, тому такий твір в усіх випадках може бути використаний тільки на підставі договору з автором.

За договором про використання твору декоративно-прикладного мистецтва автор зобов'язується передати або створити і передати твір декоративно-прикладного мистецтва промисловому підприємству, яке зобов'язується ви­платити авторові обумовлену договором винагороду і випустити твір у світ на промисловій основі.

Об'єктом зазначеного договору є твори декоративно-прикладного мистецтва. Бажано, щоб твір не був ще опублікований, але закон такої вимоги не містить. Зрозуміло, неопублікований твір, використаний на промисловій основі, матиме більший попит на ринку, тому користувачі-підприємці можуть включити до дого­вору умову про те, що твір декоративно-прикладного мистецтва має бути неопублікований.

Відповідно до ст. 432 нового ЦК України майнові права на об'єкт, створений за замовлен­ням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено догово­ром.

Законодавство не визначає, що слід розуміти під творами декоративно-прикладного мистецтва. Є лише приблизний перелік таких творів, які можуть бути об'єктом зазначеного договору1.

У зазначеному додатку "Мінімальні ставки авторської винагороди за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування в промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва і порядок їх застосування" наведено понад 20 різних творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, які можуть бути використані на промисловій основі. До них належать: скульптура, живопис (відтворення), графіка (тиражування естампів), твори живопису, графіки, скульптури, художньої фотографії, декоративно-прикладного мистецтва, що використовуються як елементи оформлення промислової продукції (спортив­них, кондитерських та інших промислових виробів, скриньок, коробок, сумок, футлярів, пакетів, упаковок, обкладинок, етикеток, поштових марок, флаковні тощо); твори з кераміки; твори з дерева, рогу, кістки, каміння; твори зі скла, ме­талу, пластмас; твори декоративного ткацтва; твори ручного та машинного в'язання; килими й килимові вироби; вироби з вишивкою, плетіння із бісеру; текстильна галантерея; іграшки; предмети-прикраси, в тому числі ювелірні вироби з дорогоцінного металу і недорогоцінного; моделювання одягу і взуття (за наявності характерних особливостей, які дають підставу для віднесення їх до творів декоративно-прикладного мистецтва); меблі, шпалери; церата, плівка; плитка керамічна.

Це, зокрема, твори утилітарного, сувенірного або декоративного призначен­ня, які мають оригінальні художньо-естетичні властивості: художні вироби побу­тового призначення, що задовольняють практичні потреби, а також є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії належать серветки, килими, хустки, взут­тя; вироби зі шкіри, кістки, пластмас; іграшки, значки, сувеніри; вироби зі скла, фарфору, металу; ювелірні та галантерейні вироби тощо.

Сторони договору. Особливістю зазначеного договору є те, що стороною в цьому договорі завжди є промислове підприємство будь-якої форми власності, яке може використати твір декоративно-прикладного мистецтва. Отже, за цим договором однією із сторін є автор, що створив і передав або зобов'язується створити й передати для використання твір, а контрагентом є промислове підприємство, яке зобов'язується випустити твір у світ на промисловій основі. Твір має бути придатний для використання саме на промисловій основі і відповідати певним художньо-естетичним вимогам.

Зміст договору про використання в промисловості твору декоративно-прикладного мистецтва становлять права та обов'язки сторін, що випливають із договору. Як уже зазначалося, автор зобов'язаний передати готовий для вико­ристання твір в обумовлений договором строк.

Автори за своїм правовим статусом поділяються на дві категорії. Одну ста­новлять штатні художники промислового підприємства, де буде використано твір, другу — художники, які не зв'язані з зазначеним підприємством трудовим договором. Але йдеться лише про художників. Іноді твір декоративно-прикладно­го мистецтва може бути створено не штатним художником підприємства, де він працює, а іншим працівником, який не є штатним художником. У такому разі з ним має бути укладений договір про використання твору, тоді як із штатним ху­дожником такого договору укладати не потрібно, оскільки відносини між ним і підприємством регулюються трудовим договором.

Якщо твір декоративно-прикладного мистецтва створив штатний художник, а потім цей твір передано на інші підприємства для використання, то з його авто­ром має бути укладений відповідний договір, оскільки для інших підприємств автор твору не є штатним художником.

Авторська винагорода за використання твору декоративно-прикладного мистецтва визначається угодою сторін залежно від багатьох факторів, зокрема норми виробітку, а також накладу.

Відповідальність сторін за договором настає за загальними правилами.

Договір про створення аудіовізуального твору. Це оновлений договір у чинному законодавстві про авторське право. Скасована в 1994 р. ст. 483 ЦК УРСР передбачала авторське право на кінофільми, радіо- і телевізійні передачі. У ст. 17 Закону України "Про авторське право і суміжні права" йдеться про окремий вид авторських договорів — договір про створення аудіовізуального твору.

Аудіовізуальним твором є твір, який складається з набору пов'язаних між собою зображень, що створюють відчуття руху, із супровідним звучанням або без нього, який можна бачити, а за наявності супровідного звучання — чути.

До аудіовізуальних творів належать кінематографічні та інші твори, виражені засобами, аналогічними кінематографічним, — такі, як телевізійні способи фіксації зображень із супровідним звучанням на магнітних плівках, платівках, дисках тощо. Отже об'єктом договору на створення аудіовізуального твору мо­жуть бути наведені твори.

Проте своєрідність об'єктів цього договору полягає в тому, що аудіовізуальний твір становлять складові, які, у свою чергу, можуть бути окремими об'єктами авторських договорів. Основою аудіовізуального твору, як уже зазначалося, є літературний сценарій. Крім сценарію, аудіовізуальний твір становлять діалоги, ^музичні твори, тексти пісень, послідовність рухів тощо.

Багатоманітність складових аудіовізуального твору зумовлює численність його створювачів — авторів. Тому однією із сторін можуть бути автори сценаріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для аудіовізуального твору, режисери-постановники, художники-постановники, оператори тощо. Для створення окремих елементів аудіовізуального твору можуть залучатися й інші фахівці та митці.

Особливість зазначеного договору полягає в тому, що контрагентом у ньому можуть бути дві особи — організація, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсер. Такими організаціями є кіностудія, телестудія та інші, що мають своїм родом занять створення аудіовізуальних творів. Це можуть бути організації будь-якої форми власності, але з правами юридичної особи.

Продюсер — особа, яка організує або організує і фінансує постановку аудіовізуального твору. Автори за своїм вибором можуть укладати авторські до­говори як з організацією, що здійснить виробництво аудіовізуального твору, так і з продюсером.

Авторські договори укладаються між організацією, що зобов'язується здійснити виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером і з кожним з авторів окремих творів, що становлять у цілому аудіовізуальний твір. Вони є ав­торами окремих видів творів, які спеціально створені для даного аудіовізуального твору і увійшли складовою частиною до всього аудіовізуального твору. При цьому не має значення, створено цей твір спеціально для аудіовізуального твору раніше чи в процесі роботи над ним, чи ці твори взагалі існували раніше (наприклад, музика, текст пісень тощо). Отже, автор раніше створеного твору, переробленого (або не переробленого), але включеного складовою частиною до аудіовізуального твору також вважається співавтором аудіовізуального твору.

Укладення авторського договору на створення аудіовізуального твору (або на передачу прав на раніше створені твори) тягне за собою передачу авторами цих творів (або іншими володільцями авторських прав на раніше створені твори) виробникові аудіовізуального твору виключних прав на використання аудіовізуального твору, якщо інше не передбачено авторським договором.

Проте автор музичного твору з текстом чи без тексту, створеного спеціально для аудіовізуального твору, як виняток із загального положення, зберігає право на одержання винагороди за використання цього музичного твору при кожному його публічному виконанні або публічному сповіщенні, а також здачі в найм примірників аудіовізуального твору.

Це означає, що автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передати майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру, не мають права за­перечувати проти відтворення, розповсюдження, публічного сповіщення і вико­нання, передачі в ефір і по проводах для загального відома або проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору, а також проти субтитрування і дублювання його тексту. Але ця норма не стосується музичних творів, включених до аудіові­зуального твору.

Автори творів, що увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і мо­жуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому. Проте в договорі з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером може бути передбачено інше.

Виробник аудіовізуального твору має право при кожному використанні цього твору зазначати своє ім'я чи найменування або вимагати такого зазначення.

Відповідальність сторін у договорі на створення аудіовізуального твору за порушення умов договору настає за загальними правилами.

Договір про передачу (відступлення) виключних майнових ав­торських прав. У ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" йдеться про передачу автором, іншими особами, що мають авторське право, та їх правонаступниками будь-якій іншій особі саме майнових прав.

Що являє собою договір про передачу (відступлення) авторського права. Про це прямо сказано у п. 1 ст. 31 цього закону. Питання постає про те, як слід розуміти передачу (відступлення) майнових прав автора, про яке відступлення йдеться.

У загальновизнаному значенні поняття "відступлення" є не що інше як відмова від чого-небудь. Таке тлумачення дає і Г.Ф. Шершеневич. Він пише: "Як майнове право, авторське право підлягає відчуженню з боку автора. Перехід ав­торського права здійснюється за законним спадкуванням, заповітом, догово­ром"1. Отже, йдеться саме про відчуження майнових прав автора. Інакше кажучи, автор має право продати свої майнові права, подарувати їх, обміняти на інші права тощо. Тільки у такому значенні слід розуміти вислів закону "передача (відступлення) авторського права".

Договір про передачу (відступлення) авторського права — це консенсуальна угода, за якою автор чи його правонаступники передають свої майнові права на твір іншій особі на невизначений строк. Цей договір може бути платним і без­оплатним. Безумовно, автор чи його правонаступники можуть передавати увесь комплекс майнових прав. Вони за певних умов повністю відмовляються від своїх майнових прав, передаючи їх у власність іншої особи. Проте в договорі про це має бути чітко сказано. Ця ж ст. 31 Закону містить припис: "Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути в ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані".

Об'єктом цього договору є майнові права автора. Перелік майнових прав ав­тора наведено у ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права", при чому він не є вичерпним.

Стороною у договорі може бути сам автор або його правонаступник. До пра­вонаступників належать спадкоємці та інші особи, до яких авторське право перейшло за законом чи договором. Такими особами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Контрагентом у такому договорі також може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Майнові права автора — об'єкт цивільного обороту і, отже, щодо цього об'єкта можуть вчинятися будь-які цивільні правочини.

Цей договір безстроковий, але його чинність зберігається лише в межах чинності самого авторського права. Проте тут можуть виникнути нерозв'язані проблеми. Якщо володільцем майнових прав автора стала інша фізична чи юридична особа, то постає питання, який строк чинності зазначених прав. Ви­дається, що цей строк має встановлюватися відповідно до закону, тобто його слід визначати за особою автора. Наприклад, автор продав свої майнові права іншій особі і після продажу прожив ще 20 років. Отже, у набувача майнових прав ав­тора вони зберігають чинність до смерті автора і 70 років після його смерті.

Відповідальність за порушення умов договору про передачу (відступлення) авторського права настає за загальними правилами про відповідальність за зобов'язаннями (ст. 34 Закону).

Договір про передачу права на використання твору. Закон України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 23 грудня 1993 р. містив дві статті, присвячені передачі права на використання твору: право на невиключну чи виключну ліцензію і окремо договори на право використання твору (стат­ті 28—29 Закону в зазначеній редакції).

У редакції цього ж Закону від 11 липня 2001 р. законодавець відмовився від поділу договору на передачу права на використання твору на два види і від терміна "виключна і невиключна ліцензія".

Договір на передачу права на використання твору (ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р.) дає можливість авторові чи іншій особі, що має авторське право, надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма способами на підставі авторського договору. Така передача права на використання твору здійснюється на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключ-ного права на використання твору.

За договором про передачу виключного права на використання твору пере­дається виключне право на використання твору певним способом і у встанов­лених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передані.

За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору іншій особі передається право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. Особа, яка передала це невиключне право іншій особі, зберігає за собою право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.

Права на використання твору, що передаються за авторським договором, вва­жаються невиключними, якщо в договорі не передбачено передачі виключних прав на використання твору.

Зазначені договори ще не набули широкого застосування і такої практики поки що немає. Варто було б розробити зразок такого договору.

Авторський договір про видання твору своїм коштом. Останнім часом поширилися видання літературних творів за рахунок самого автора. Бувають ситуацї, коли авторові вкрай необхідно видати твір якнайшвидше. Найбільше в цьому заінтересовані пошукувачі наукових ступенів. Відповідно до встановлених вимог пошукувач докторського ступеня може бути допущений до захисту док­торської дисертації лише за наявності монографії не менше 10 друкованих аркушів. Видавництва мало заінтересовані у виданні таких наукових праць, оскільки вони не приносять очікуваного прибутку. Тому автори таких моно­графій вдаються до укладення з видавництвами видавничого договору на видання монографії за свій рахунок.

Автори за таким договором зобов'язані внести до каси видавництва необхідну суму, яка б відшкодувала виробничі витрати. Цю суму визначає видавництво і погоджує її з автором. Вноситься вона до видання твору. Суму може внести сам автор або інші особи, які заінтересовані у виданні твору або ба­жають посприяти авторові з благочинною метою. Так, названу суму може внести навчальний чи науковий заклад, де працює автор, або інша особа, яка має намір надати допомогу авторові.

Видавництво бере на себе обов'язок видати замовлений і оплачений твір в обумовлений договором строк. У такому разі автор бере на себе зобов'язання розповсюдження твору. Виручені від реалізації твору суми є власністю автора, якщо інше не передбачено договором.

Як правило, договір про видання твору за рахунок автора укладається на видання наукових творів. Але чинне законодавство не містить будь-яких пере­шкод для видання у такий спосіб будь-якого іншого твору — літературного, ху­дожнього тощо.

Зазначений договір має відповідати всім встановленим вимогам.

Відповідальність за порушення умов договору настає за загальними правилами.

Договори про використання об'єктів суміжних прав. Це зовсім новий вид договорів, які за соєю природою є також авторськими, оскільки йдеться про використання результатів творчої діяльності.

Відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" об'єктами суміжних прав є виконання твору, фонограми, відеограми і програми мовлення. Безумовно, виконання твору може стати об'єктом використання лише за умови певної фіксації, у тому числі трансляції та ретрансляції. Фонограми, відеограми і програми мовлення — це вже об'єктивовані результати творчості, і тому вони також можуть бути об'єктами будь-якого використання.

Таким чином, об'єктами суміжних прав є виконання творів, фонограми, відеограми та програми мовлення. Виконавці, виробники фонограм, відеограм та організації мовлення мають виключні права на зазначені об'єкти, їх використан­ня іншими особами може мати місце лише на підставі відповідного договору користувачів з володільцями суміжних прав. Отже, виникла нова група авторських договорів.

Об'єктами цих договорів є виконання твору, фонограма, відеограма чи про­грама мовлення.

Суб'єктами договорів є виконавці, виробники фонограм, відеограм та організації мовлення — володільці виключних суміжних прав, їх контрагентами у договорі можуть бути будь-які інші фізичні чи юридичні особи — користувачі зазначених об'єктів суміжних прав.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи будь-яким іншим способом виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються такою ж творчою діяльністю, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери. Виробники фонограм, відеограм — фізичні чи юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі, зображення у відеограмі.

Організації мовлення — юридичні особи, постійне місцезнаходження яких у межах України.

Зміст договорів про використання об'єктів суміжних прав визначається умо­вами договорів. Так, виконавцям належить виключне право дозволяти чи заборо­няти публічне повідомлення їх виконання, фіксацію на матеріальному носії раніше незафіксованого виконання та передачу в ефір і по проводах їх виконан­ня. До виключних прав виконавців належать також права відтворювати, розпов­сюджувати способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння або способом оренди чи прокату фонограм, на яких зафіксовано їх виконання, незалежно від першого продажу та іншої передачі у власність чи володіння.

Виробники фонограм і відеограм мають виключне право дозволяти чи забо­роняти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шляхом здачі в найми, в оренду, прокат незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм.

Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе про­грами.

Будь-яке використання об'єктів суміжних прав у будь-який вищенаведений спосіб має бути оформлене відповідним авторським договором володільця виключного права з користувачем.

Виключні права виконавців та виробників фонограм і відеограм можуть пере­даватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконання, фонограми чи відеограми, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання виконання чи фонограми та інші умови.

Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.

Розмір винагороди визначається угодою сторін.

Договори про управління майновими правами авторів. Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає можливість утворення спеціальних організацій для управління майновими правами авторів на ко­лективній основі. Доцільність такої форми управління майновими правами авторів не викликає найменшого сумніву. Такі організації діють на основі і в межах повноважень, добровільно переданих їм авторами та іншими особами, які мають авторське право або суміжні права.

Повноваження на колективне управління майновими правами передаються авторами та іншими особами, які мають авторське право і суміжні права, безпо­середньо на основі письмових договорів.

Отже, об'єктом зазначених договорів є майнові права авторів та їх правона­ступників. Це можуть бути майнові права у своїй повній сукупності або окремі майнові права.

Сторонами у цих договорах є, з одного боку, автори та їх правонаступники, з другого — організації, що їх створюють для управління майновими правами авторів та їх правонаступників на колективній основі. Зазначені організації не мають права займатися комерційною діяльністю. На них не поширюються обме­ження, передбачені антимонопольним законодавством.

Зміст договорів про управління майновими правами авторів та їх правонаступників. На основі одержаних повноважень організації, що управля­ють майновими правами на колективній основі, мають певні права та обов'язки. Передусім вони надають ліцензії користувачам творів та об'єктів суміжних прав. Усі спірні питання, що виникають між авторами, їх правонаступниками та ко­ристувачами розглядають зазначені організації, що видали такі ліцензії.

Зміст повноважень, які передаються авторами та їх правонаступниками організаціям, що управляють їх майновими правами, визначаються договорами.

Особи, які здійснюють використання творів, зобов'язані надавати точну інформацію:

про перелік і програми публічного використання творів, виконання, фоно­грам, програм мовлення;

звіти про одержані прибутки, належним чином завірені.

Таку інформацію користувачі творів зобов'язані надавати авторам та іншим особам, які мають авторське право і суміжні права, їх представникам, а також організаціям, що управляють майновими правами на колективній основі.

Користувачі зобов'язані виплачувати авторові або його представникам вина­городу в обумовлений договором строк та у визначеному розмірі.

Організації, що управляють майновими правами на колективній основі, мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від користувачів. Після трьох років з моменту надходження на раху­нок організації сум незапитаної винагороди ці суми можуть бути використані для чергових виплат або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтере­сах осіб, які мають авторське право і суміжні права.


<