§ 2. Зміст договорів про виконання науково-технічних робіт : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Зміст договорів про виконання науково-технічних робіт

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Новий ЦК України (ст. 911) дає таке визначення договору про виконання на­уково-технічних робіт:

"За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструк­торських та технологічних робіт підрядник зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструк­торську документацію до нього, нову технологію виробництва або іншу виробничу новину, а замовник зобов'язаний прийняти виконану роботу та

оплатити її'.

Це визначення потребує певного уточнення. Як підкреслювалося вище, дого­вори на виконання науково-технічних робіт, хоч і є договорами підрядного типу, але внаслідок своїх специфічних особливостей істотно відрізняються від підряду і становлять окремий відносно самостійний тип договорів. Цей тип договорів у свою чергу складається з двох окремих договорів — договору на виконання на­уково-дослідних робіт і договору на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт. Для зручності обидва договори у цій главі названо науко­во-технічними договорами.

Отже, за договором про виконання науково-технічної роботи виконавець зобов'язаний виконати відповідно до технічного завдання замовника наукові дослідження або розробити зразок нового виробу (нової техніки) та конструк­торську документацію до нього, або нову технологію виробництва, або іншу на­уково-технічну розробку і передати одержаний результат замовникові, який зобов'язаний прийняти виконану роботу й оплатити її.

Варто зазначити, що результатом науково-технічної діяльності є багато­манітна науково-технічна продукція, види якої зумовлюються численними потре­бами суспільного виробництва. Багатоманітність цієї продукції, різні залежно від форм власності джерела фінансування зазначених робіт, різний правовий режим одержаних результатів та ряд інших факторів зумовлюють у свою чергу числен­ність цивільно-правов°их засобів, які регулюють ці суспільні відносини. Більшість з них можна звести до одного типу договорів — договір про виконання науково-технічних робіт, який складається з двох договорів, про що вже йшлося.

Вище зазначалося, що між цими двома договорами багато спільного, але є й істотні відмінності. Так, за договором про виконання науково-дослідних робіт, за загальним правилом, виконавець не може залучати до його виконання третіх осіб, якщо це не передбачено договором. У договорі про виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт виконавець має право, якщо інше не перед­бачено договором, залучати до їх виконання третіх осіб як субвиконавців (ст. 912 ЦК України).

У зазначених договорах настають різні правові наслідки в разі неможливості досягти передбаченого договором результату. В договорах про виконання науко­во-дослідних робіт у такому разі виконана частина робіт підлягає оплаті (п. 1 ст. 918 ЦК України). У договорах про виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт за такої ситуації замовник зобов'язаний оплатити лише витрати виконавця, але не виконану частину роботи (п. 2 ст. 918).

Не збігаються у зазначених договорах їх предмети, про що йшлося раніше. Проте те спільне, що є між ними, дає підставу розглядати ці договори як однотипні.

Права та обов'язки виконавця робіт. Основним обов'язком виконавця у договорах про виконання науково-технічних робіт є виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт відповідно до погодженого сторонами технічного завдання і передача одержаних результатів замовникові в обумовлений строк. У ст. 916 ЦК України досить чітко визначено основні обов'язки виконавця. Так, виконавець зобов'язаний виконати роботу відповідно до погодженої із замовником програми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовникові результат в обумовлений дого­вором строк. Якщо у процесі виконання роботи буде створено об'єкти промисло­вої власності або використано ці об'єкти, права на які належать третім особам, виконавець зобов'язаний додержуватися вимог чинного законодавства.

У договорах про виконання науково-технічних робіт має передбачатися обов'язок виконавця утримуватися від публікації відомостей про одержані в процесі виконання робіт науково-технічні досягнення без згоди замовника. Во­дночас виконавець зобов'язаний негайно вжити необхідних заходів для правової охорони одержаних результатів, які можуть бути визнані об'єктами права промислової чи літературної власності і підпадати під охорону законодавства про інтелектуальну власність, а також повідомити про це замовника. Разом з тим у договорі має бути обов'язково передбачений правовий статус цих результатів — право інтелектуальної власності на зазначені результати має належати стороні, визначеній угодою сторін. Якщо договором передбачено, що право інтелектуаль­ної власності на ці результати належатиме виконавцеві, то він зобов'язаний видати замовникові ліцензію на право використання зазначених науково-технічних результатів.

Виконавець у процесі виконання договорів про науково-технічні роботи має суворо додержуватися виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності третіх осіб. Іншими словами, виконавець не має права використовувати об'єкти права інтелектуальної власності, права на які належать іншим особам. Викона­вець зобов'язаний забезпечити патентну чистоту своїх результатів, тобто щоб ці результати не порушували патентних прав третіх осіб. Іноді необхідно здійснити навіть експертизу створеної виконавцем науково-технічної продукції на патентну чистоту.

Проте часом складається ситуація, коли для досягнення більшої ефективності очікуваного результату виникає потреба використати запатенто­ваний об'єкт промислової власності, право на який належить третій особі. У такому разі замовник має забезпечити право на використання цього об'єкта, уклав­ши ліцензійний договір з власником зазначеного об'єкта.

Виконання науково-технічних робіт не завжди буває бездоганним. Воно може мати певні недоліки, недоробки тощо. У такому разі виконавець зобов'язаний своїми силами та своїм коштом усувати допущені з його вини недо­ліки як у самій розробці, так і у технічній документації, які можуть спричинити відступи від техніко-економічних показників, передбачених у технічному за­вданні замовника.

Проте такий обов'язок виконавця виникає лише за умови, коли зазначені недоліки, прорахунки та інші помилки сталися саме з вини виконавця. Слід мати на увазі, що вина виконавця презюмується, тобто виконавець вважається винним, поки не доведене, що його вини немає. Тому якщо він (виконавець) до­веде, що недоліки в роботі зумовлені діями самого замовника, зокрема поданням неякісного технічного завдання, його прорахунками або передачею неточної чи неповної інформації, необхідної для виконання робіт, то питання про усунення недоліків у роботі має розв'язуватися за погодженням сторін.

Якщо виявиться, що неможливо досягти передбаченого договором результату через об'єктивні обставини, виконавець зобов'язаний негайно повідомити за­мовника про це і про недоцільність подальшого продовження роботи (ст. 916 ЦК України). Із змісту цієї статті випливає, що виконавець має припинити роботи до одержання від замовника відповідних вказівок. Тому в договорі бажано зазна­чати конкретний строк, необхідний для відповіді.

Законодавець у таких випадках має виходити з того, що виконавець, розв'язуючи поставлене перед ним науково-технічне завдання, повинен на повну силу використати свій творчий потенціал, наукову кваліфікацію та інші ділові якості, необхідні для успішного виконання договору. Виконавець зобов'язаний виконати взяті на себе обов'язки сумлінно, якісно і в обумовлений строк. Водно­час він не може гарантувати одержання очікуваного результату. За таких умов договір вважається виконаним і тоді, коли буде теоретично чи експериментальне доведено неможливість одержання передбаченого договором результату, тобто коли буде одержано негативний результат.

Права виконавця. Виконавець передусім має право вимагати від замовника прийняти виконану роботу та оплатити її вартість (ст. 911 ЦК України). У дого­ворах на виконання науково-дослідних робіт виконавець має право залучати до виконання третіх осіб тільки з дозволу замовника. Якщо в договорі це право не застережено, то виконавець зобов'язаний виконати роботи особисто. У догово­рах на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт навпаки, виконавець має право залучати до виконання договору третіх осіб, але за умови, що в договорі це право йому не заборонено. Але якщо до виконання робіт залу­чаються треті особи, то за недоліки в роботі перед замовником несе відпо­відальність сам виконавець.

За загальним правилом, одержані у процесі виконання договору результати належать замовникові, в чому б ці результати не полягали (маються на увазі такі, що можуть бути виз*нані об'єктами права інтелектуальної власності). Але якщо договір не містить прямої заборони, то виконавець може використати результати для своїх потреб. Договір може також передбачати право виконавця реалізувати одержані результати третім особам (ст. 915 ЦК України).

Права та обов'язки замовника. Стаття 917 ЦК України визначає основні обов'язки замовника. Передусім замовник повинен забезпечити виконавця роботи необхідною дійсною і повною інформацією. В першу чергу, це має бути вихідна інформація, якою замовник повинен забезпечити виконавця ще до почат­ку роботи. Вона може стосуватися характеру виконуваних робіт, обсягу, умов використання тощо. Але обов'язок замовника постачати виконавця необхідною інформацією на цьому не припиняється. Він зобов'язаний постачати виконавця робіт протягом усього часу виконання роботи. Це може бути будь-яка інформація, яка стала відома замовникові і яка має значення чи може вплинути на роботу виконавця. Кажуть, що той, хто володіє інформацією, той володіє ситуацією. Отже, від поінформованості виконавця багато в чому залежить результат роботи. Тому в договорі на виконання науково-технічних робіт має бути чітко визначено обсяг, характер, строки і форми інформації, яку має на­давати замовник. При цьому інформація має бути достовірною і достатньо пов­ною для виконання роботи. За достовірність інформації відповідає замовник.

Іншим важливим обов'язком замовника є підготовка технічного завдання, яке він має передати виконавцеві в обумовлений договором строк. Водночас із виконавцем має бути погоджена програма (техніко-економічні показники), якій має відповідати очікуваний результат роботи. Якщо йдеться про виконання на­уково-дослідних робіт, то у завданні чітко визначається їх тематика.

Технічне завдання, як правило, розробляється і підписується ще до укладен­ня договору, воно має містити визначення основних параметрів очікуваних результатів. Погоджене з виконавцем роботи технічне завдання стає невід'ємною частиною договору на виконання роботи. Підготовка технічного за­вдання може бути покладена і на виконавця. У такому разі його розглядає і схва­лює замовник.

Безумовним обов'язком замовника є оплата роботи. Уже відзначалося, що оплата проводиться за обумовленою в договорі ціною.

Замовник зобов'язаний прийняти виконану роботу і оплати її вартість. Здача і прийняття роботи проводяться за спеціально виробленою і погодженою сторо­нами процедурою. Виконавець повідомляє замовника про виконані окремі етапи чи повністю роботу і подає йому акт здачі-приймання з доданням до нього інших передбачених договором додатків, зокрема звіту про виконану роботу, комплекту наукової, технічної, конструкторської, технологічної та іншої документації, про­токолу комісії з прийняття дослідних зразків нових виробів (нової техніки) і т.ін.

Для прийняття виконаної роботи замовик формує спеціальну комісію або уповноважує на це спеціально виділеного фахівця. Після прийняття виконаної роботи замовник розглядає подані йому звітні документи і за результатами роз­гляду цих документів підписує акт здачі-приймання або відхиляє його. У разі відмови прийняти закінчену роботу замовник повинен аргументовано мотиву­вати свою відмову. Сторони складають двосторонній акт з переліком недоліків, що підлягають усуненню, з визначенням конкретного строку.

Якщо виконана робота підлягає спеціальним випробуванням, то для цього також створюється спеціальна комісія, яка їх проводить. Випробовують дослідні зразки нових виробів, нової техніки, нові технології та інші виробничі засоби.

Якщо замовник з тих чи інших причин ухиляється від прийняття виконаної роботи без достатніх для цього підстав, настають наслідки, передбачені ст. 872 ЦК України. У такому разі виконавець письмово повідомляє замовника про необхідність прийняти роботу і через місяць після цього попередження має право продати результат виконаної роботи будь-якій третій особі, а одержаний виторг, за вирахуванням усіх належних виконавцеві платежів, внести на депозит нотаріальної контори на ім'я замовника. Крім того, виконавець має право замість продажу зазначеного результату скористатися правом на його утримання або стягнути із замовника завдані збитки.

Прийняття виконаної роботи має завершитися її оплатою, яку здійснює за­мовник. Оплата роботи проводиться відповідно до погодженого кошторису плюс схвалені замовником інші непередбачені договором витрати. В оплату входять встановлені сторонами надбавки (знижки) за дострокове виконання робіт поліпшення техніко-економічних показників, проведення виконавцем варіантних дослідів та інші передбачені у договорі умови.

Як уже відзначалося, особливістю договорів про виконання науково-дослідних робіт є те, що ризик випадкової неможливості виконання несе за­мовник, а це значить, що він зобов'язаний оплатити й ті роботи, виконання яких не дало очікуваного результату, але за умови, що неможливість виконання на­стала не з вини виконавця, а за обставин, які від нього не залежали.

У договорах про виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт у разі настання випадкової неможливості виконати зазначені роботи оплаті підлягають лише витрати виконавця.

Права замовника. Замовник передусім має право вимагати передання йому виконаної роботи. Він також має право вимагати усунення недоліків роботи, які були допущені з вини виконавця. Якщо в договорі було передбачено визнання за замовником права інтелектуальної власності на результати виконаної роботи, якщо ці результати можуть стати її об'єктами, то замовник має право на них. Інакше кажучи, замовник має право вимагати виконання усіх обов'язків, які до­говором покладені на виконавця.

Сторони можуть визначати у договорі будь-які інші права та обов'язки, аби вони не суперечили чинному законодавству. Так, у договорі можуть бути розподілені обов'язки сторін із забезпечення виконання необхідними матеріалами, устаткуванням, зразками тощо. Замовник може взяти на себе обов'язок будь-яким чином сприяти успішному виконанню договору, надавати додаткову інформацію, що стала відома замовникові після укладення договору тощо. У свою чергу виконавець може бути зобов'язаний надавати допомогу у впровадженні зразків нових виробів у виробництво, освоєнні нових технологій і матеріалів, нової техніки, надавати необхідне обслуговування під час використання зазначених об'єктів і т.ін.

Важливим питанням, яке потребує чіткого визначення у договорі, є правовий статус одержаного у процесі виконання договору результату, особливо коли таким результатом можуть стати об'єкти права інтелектуальної власності.

Слід мати на увазі, що коли об'єкт інтелектуальної власності створює особа, яка перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, питання розв'язується відповідно до законодавства про інтелектуальну власність. Договори, які ми роз­глядаємо, породжують не трудові, а цивільно-правові відносини, тому загальні правила законодавства про інтелектуальну власність до них застосовуватися не можуть. Отже, питання про те, кому належить право на об'єкт інтелектуальної власності, створений у процесі виконання договору на науково-технічні роботи, залишається відкритим. Немає прямої відповіді на нього і у ЦК України.

Проблема досить складна, оскільки має місце колізія між інтересами сторін. Виконавець має право претендувати на результати, оскільки він є творцем цих результатів. У замовника також є підстави для визнання за ним права на ці самі результати, оскільки вони створені за його завданням і на його кошти. Тому найкращий вихід із цієї ситуації — взаємний розподіл прав та обов'язків з використання і розпорядження зазначеними результатами.

Відповідно до цієї ж ст. 915 ЦК України замовник має право використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, передбачених договором. Виконавець також має право використовувати ці результати для себе. Зазначена стаття не розкриває, що означає "для себе". Більше того, у договорі може перед­бачатися право виконавця реалізовувати ці результати третім особам. Проте в усіх цих випадках не йдеться про результати робіт — об'єкти права інтелекту­альної власності.

Беручи до уваги наведене, найкраще було б у договорі передбачати правовий статус результатів робіт, які можуть бути визнані об'єктами права інтелектуаль­ної власності, виходячи із збалансованих інтересів сторін договору.

Одним із важливих обов'язків сторін при використанні будь-яких результатів виконаних робіт є збереження їх конфіденційності. Так, відповідно до ст. 914 ЦК України сторони зобов'язані забезпечити конфіденційність відомостей щодо предмета договору, ходу його виконання та змісту одержаних результатів. Обсяг відомостей, що визнаються конфіденційними, визначається у договорі. У цьому ж договорі можуть бути передбачені й інші умови конфіденційності про договір.

Відповідальність виконавця за порушення договору. Стаття 919 ЦК України встановлює відповідальність виконавця, оскільки замовник несе відпові­дальність за порушення договору за загальними правилами. Виконавець від­повідає перед замовником за невиконання та неналежне виконання договору про науково-технічні роботи, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.

З цієї норми випливає два важливі висновки. По-перше, виконавець несе відповідальність за порушення умов договору тільки за наявності в цьому його вини.

По-друге, відповідальність виконавця за обсягом обмежена, якщо інше не передбачено договором, оскільки він зобов'язаний відшкодувати замовникові лише реальну шкоду, а не втрачену вигоду. Реальна шкода визначається вартістю робіт, у яких виявлено недоліки. Більше того, у договорі може бути передбачено, що реальна шкода підлягає відшкодуванню лише в межах загальної вартості робіт за договором. Упущена вигода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених Законом (ст. 919 ЦК України).


<