Глава 48 ДОГОВІР ПІДРЯДУ § 1. Поняття та значення договору підряду : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

Глава 48 ДОГОВІР ПІДРЯДУ § 1. Поняття та значення договору підряду

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

За договором підряду, одна сторона (підрядчик) зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням іншої сторони (замовника) з її або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу (ст. 332 ЦК УРСР).

За ст. 856 нового ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу. Отже, обидва визначення майже збігаються з тією різницею, що в другому з них немає посилання на використовувані для роботи матеріали.

Аналіз наведеного визначення договору підряду дає достатні підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та сплатний договір.

Закон не розкриває змісту робіт, які можуть виконуватися за договором під­ряду. Безперечним, однак, є факт, що предметом договору підряду є індивідуалі­зований результат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріалізованої форми, оскільки робота виконується з матеріалів сторін і здається у вигляді, при­датному для оцінки. Буквальне тлумачення ст. 332 ЦК УРСР виключає можли­вість віднесення до предмета договору підряду робіт, які виконуються без вико­ристання матеріалів (наприклад, ремонт годинника, радіоприймача, телевізора без використання запасних деталей чи інструментів). Правда, деякі автори ра­дянського періоду, зокрема В. Г. Вердников, визнавали за можливе розглядати як матеріал річ, що її надавали для ремонту. Відомі випадки виконання робіт без використання матеріалів, але із застосуванням інструментів або без них (риття траншеї, переміщення вантажу тощо). Такі роботи можуть бути визнані підряд­ними, оскільки їх дія спрямована на відповідні зміни матеріальних об'єктів. Тому визначення договору підряду в новому ЦК є більш вдалим, оскільки воно не за­перечує можливість визнання підрядними договірних відносин без використання для виконання робіт відповідних матеріалів.

У юридичній літературі договір підряду розглядається як один з багатьох так званих договорів про надання послуг, хоч у законодавстві він до такої категорії договорів не віднесений. При цьому необхідно договір підряду відмежовувати від інших договорів, що стосуються надання різних послуг (договорів зберігання, до­ручення тощо), оскільки в останніх результат роботи не має подібного речового відтворення і використовується у процесі самої діяльності виконавця таких по­слуг. Однак на практиці відносини, які виникають у зв'язку з наданням послуг, настільки різноманітні, що такі рекомендації щодо розуміння предмета договорів про надання послуг не завжди можуть дати позитивні наслідки. При цьому найбільші труднощі виникають під час визначення правової природи послуг з нав­чання музики, іноземних мов (репетиторство), з відправлення обрядів, а також послуг, пов'язаних з кіноконцертною, театральною діяльністю тощо, оскільки для таких послуг характерна відсутність матеріалізованого результату і в цивіль­ному законодавстві фактично немає норм, які б регулювали договірні відносини такого роду. До таких відносин можна застосувати (за аналогією) відповідні нор­ми, що регулюють договір підряду.

Отже, за ЦК УРСР та ЦК України, предметом договору підряду є матеріалі­зовані результати створення, перетворення, поновлення і навіть ліквідації речей виробничого, споживчого та науково-культурного призначення. У змісті цієї статті не враховано особливості численних послуг, для яких характерна відсут­ність матеріалізованого результату. У зв'язку з цим певний інтерес становить досвід зарубіжних країн. Так, Цивільний кодекс Франції передбачає договір най­му робіт і послуг як єдиний договір. Цивільне законодавство Федеративної Рес­публіки Німеччини окремо регулюює договір найму послуг та договір підряду. При цьому предметом договору послуг можуть бути будь-які послуги, а предме­том договору підряду — як виготовлення чи переробка речі, так і інший резуль­тат виробничої діяльності чи послуг. Отже, за законодавством ФРН лише певна частина послуг розглядається як підряд.

Сторонами у договорі підряду є підрядник і замовник. Підрядник — це осо­ба, яка бере на себе обов'язок виконати замовлену роботу (послуги), а замовник — це особа, що замовляє виконання певної роботи (послуги), беручи на себе обов'язок прийняти й оплатити її результат.

Договірними сторонами можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Підрядні роботи виконують спеціально створені для цього підприємства (буді­вельні, будівельно-монтажні, у сфері побутового обслуговування тощо), а також інші підприємства, що займаються виробничо-господарською діяльністю. Звичай­но спеціалізовані підприємства виступають як підрядники. Підрядник має право доручити виконання певної роботи третім особам — субпідрядникам.

У новому ЦК цим відносинам присвячена спеціальна ст. 857, згідно з якою підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконан­ня роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед за­мовником за результат їхньої роботи і у цьому разі підрядник виступає перед за­мовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником — як замовник.

Щодо участі фізичних осіб у підрядних відносинах (особливо як підрядників), то вона істотно обмежувалася законодавчими актами. Так, відповідно до ст. 333 ЦК УРСР громадянин міг виконувати роботи за договором підряду лише у випад­ках, не заборонених законом, і за умови виконання цієї роботи особистою пра­цею. Певні види робіт (послуг), які не могли виконуватися на підрядних умовах, визначалися, наприклад, Положенням про кустарно-ремісничі промисли від 31 травня 1976 р. Положенням, зокрема, заборонялося виготовлення і ремонт зброї, тиражування платівок, кінофільмів, магнітних записів, виготовлення виро­бів із дорогоцінних металів і каменів, перевезення пасажирів і вантажів авто­транспортними засобами. Безумовно, щодо більшості перелічених у Положенні робіт заборона була цілком виправданою, проте були й такі роботи, заборона яких не мала достатніх підстав.

З прийняттям в Україні законодавства ринкового спрямування потреба в за­стосуванні багатьох раніше чинних актів стосовно індивідуальної трудової діяльності відпала. Основоположними принципами нового законодавства стали вільне економічне самовизначення громадян, свобода підприємництва тощо. Так, за ст. 12 Закону України "Про власність" громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємниць­кої діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Громадяни, індивідуальна трудова діяльність яких має оз­наки підприємництва, повинні додержуватися правил, визначених Законом Ук­раїни "Про підприємництво". Для цього їм необхідно набути статусу підприємця або утворити (самостійно чи разом з іншими особами) підприємство з правами юридичної особи, здійснивши державну реєстрацію підприємництва. Громадя­нин, який бажає набути статусу підприємця без створення юридичної особи, по­дає до виконавчого комітету заяву, реєстраційну картку встановленого зразка та документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію (ст. 8 ).

Проголошуючи свободу підприємництва, законодавець водночас передбачає види діяльності, для заняття якими необхідно одержати спеціальний дозвіл (лі­цензію) (ст. 856 ЦК України). Це, зокрема, ремонт спортивної та мисливської зброї, виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин, виготовлення горілчаних і тютюнових виробів. Деякі інші види діяльності, зокрема виготовлен­ня і реалізація наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, як зазначається у ст. 4 Закону України "Про підприємництво", можуть виконувати лише державні підприємства та організації.

Підрядні відносини безпосередньо врегульовано статтями 332—356 ЦК УРСР. Норми цих статей мають загальний характер. Тому щодо окремих видів договору підряду, яким властива специфіка, можуть прийматися спеціальні нор­мативні акти. У ЦК УРСР враховано особливості лише договору підряду з обслу­говування побутових потреб громадян (договір побутового замовлення). Окре­мими статтями регулюється договір підряду на капітальне будівництво (статті 353—357 ЦК УРСР), що зумовлено особливим порядком укладення і ви­конання цього договору, а раніше — також існуванням планово-адміністративної системи в СРСР. Тому договір підряду на капітальне будівництво розглядався в юридичній літературі як самостійний, а не як різновид загального договору під­ряду. Нині, коли відбуваються докорінні зміни у плановій системі, така кваліфі­кація договору підряду на капітальне будівництво втрачає будь-які підстави.

У ЦК України різновидами підряду визнані: побутовий підряд, будівельний підряд, підряд на виконання науково-пошукових та дослідно-конструкторських робіт. Крім того, у ЦК України виділяється окрема категорія договорів про на­дання послуг. За цим договором одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у про­цесі вчинення певної дії або бездіяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не передбачено договором (статті 920—926). Правила цих статей щодо надання послуг можуть застосовуватися до договорів перевезень, транспортної експедиції, зберігання, доручення. Саме ці договори ЦК України визнає договорами про надання послуг.

У період ринкових реформ поширилися підрядні договори на так званих давальницьких умовах, що зумовило необхідність їх спеціалізованого правового врегулювання. Відповідно Верховна Рада України прийняла Закон України "Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах"

12 — 2-2728 від 15 вересня 1995 р.1 (До прийняття цього закону такі відносини регулювалися Декретом Кабінету Міністрів України "Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах" від 17 травня 1993 р.2).

Відповідно до ст. 1 цього Закону операціями з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах мають вважатися "операції по переробці (об­робці, збагаченню чи використанню) давальницької сировини незалежно від кіль­кості замовників і виконавців, а також етапів (операцій) по переробці цієї сиро­вини, ввезеної на митну територію України (чи закупленої іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) чи вивезеної за її межі з метою одер­жання готової продукції за відповідну плату". Розрахунки за переробку, обробку, збагачення чи використання давальницької сировини можуть здійснюватися у грошовій формі шляхом виділення частини давальницької сировини чи готової продукції або з використанням трьох форм одночасно за згодою замовника і ви­конавця (ст. 6 Закону). Даний закон встановлює також особливий порядок вве­зення на митну територію України давальницької сировини, порядок реалізації готової продукції на території України та ін.

Окремі нормативно-правові акти регулюють відносини з переробки певних видів сировини у внутрішньому товарообігу. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 р. № 411 був затверджений Порядок переробки сиро­вини на спирт етиловий, коньячний і плодовий, алкогольні напої на давальниць­ких умовах і їх використання в 1996—1997 роках3. Відповідно до цього Порядку питома вага давальницької сировини або частини готової продукції, яка йде на оплату переробки давальницької сировини, має становити не менше як 50 відсот­ків від обсягу переробки чи виходу готової продукції.

Переробка давальницької сировини досить широко застосовується в аграрно­му секторі економіки, нафтопереробній промисловості та деяких інших сферах виробництва. Характерною рисою цих відносин є те, що в усіх випадках власни­ками давальницької сировини, переданої на переробку, та виготовленої з неї го­тової продукції є замовники, крім сировини і готової продукції, які є платою ви­конавцям за переробку.

Договір підряду дуже важливо відмежовувати від інших близьких за зовніш­німи ознаками договорів, оскільки неправильне застосування до підрядних відно­син законодавства, що регулює інші договірні відносини, може істотно порушити права сторін.

Особливі труднощі виникають у разі потреби розмежувати договір підряду і трудовий договір, кожний з яких має свої істотні ознаки. Так, якщо предметом договору підряду є певний матеріальний результат виконаної роботи, то для тру­дового договору він не обов'язковий, оскільки в останньому випадку головне зна­чення має трудова діяльність взагалі, а не виконання разової конкретної роботи. За трудовим договором працівник виконує роботу відповідно до його кваліфіка­ції, посади протягом невизначеного або певного строку. При цьому виконувана робота може мати виробничо-технічний, організаційно-керівний, громадсько-по­літичний та інший характер.

Підрядник організаційно самостійний у виробничому процесі, замовникові не підпорядкований, виконує роботу переважно своїми засобами та інструментами і на свій ризик. За трудовим договором працівник підпорядкований адміністрації, додержується встановлених правил внутрішнього розпорядку, роботу виконує, як правило, засобами організації і не несе ризику випадкової загибелі предмета праці.

Розмежовуються ці договори й за колом їх учасників. Так, якщо у договорі підряду підрядником може бути як організація, так і громадянин, то за трудовим договором виконавцем роботи (працівником) виступає лише громадянин. За тру­довим договором працівник зараховується наказом до штату певної організації, що породжує відповідні правові наслідки з приводу оплати праці і відпочинку працівника, його соціального забезпечення тощо.

На практиці мають місце випадки укладення між громадянином і організа­цією трудової угоди на виконання першим певної роботи. Однак це ще не свід­чить про виникнення трудових відносин, на які має поширюватися трудове зако­нодавство. Лише за наявності всіх згаданих вище ознак можна зробити висновок про належність конкретної угоди до трудового договору чи договору підряду.

Договір підряду слід відмежовувати також від інших суміжних цивільно-пра­вових договорів (купівлі-продажу, поставки, перевезення тощо), адже це може вплинути на виконання умов договору, на розрахунки сторін і, врешті, на умови та обсяг їх відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Так, фірма "Армор ЛТД" (США) звернулася до Вищого арбітражного суду України (ВАСУ) з позовом про стягнення з AT "Лубнифарм" (Україна) 254 тис. доларів США. На обгрунтування своїх вимог позивач (фірма "Армор ЛТД") по­силалася на те, що за контрактом № АЛ/5 від 5 вересня 1994 р. ним була по­ставлена фармацевтична сировина для виготовлення цитрамону на даваль­ницьких умовах. Відповідно до додатків до контракту фірма "Армор ЛТД" передала відповідачеві на реалізацію 7 466 000 упаковок цитрамону по 5 центів за упаковку на загальну суму 373 тис. доларів США, і в рахунок оплати пере­робки відповідачеві було надано частину сировини. AT "Лубнифарм" виконало свої зобов'язання з перерахування коштів за реалізовану продукцію частково, за­боргувавши 254 тис. доларів США.

AT "Лубнифарм" заперечувало позов, посилаючись, зокрема, на те, що по­ставка сировини здійснювалася на умовах купівлі-продажу, а відтак воно як по­купець виконало зобов'язання, сплативши вартість сировини.

Рішенням ВАСУ від 21 листопада 1996 р. у позові було відмовлено. Постано­вою судової колегії ВАСУ від 11 січня 1997 р. рішення від 21 листопада 1996 р. було скасовано, а позовні вимоги задоволене1. У постанові судової колегії ВАСУ на обгрунтування прийнятого рішення, зокрема, зазначалося, що фармацевтична сировина, яка надійшла від фірми "Армор ЛТД" товариству "Лубнифарм" за контрактом № АЛ/5 та додатками до нього, є давальницькою, а продукція, ви­готовлена з цієї сировини, підлягала реалізації з умовою перерахування коштів фірмі "Армор ЛТД". Такий висновок підтверджується митною декларацією, в якій поставлену сировину визнано давальницькою, довідками про взаєморозра-хунки сторін контракту, платіжними документами, за якими кошти перераховувалися за цитрамон, а не за сировину, та іншими доказами. Зазначену постанову судової колегії Президія та Пленум ВАСУ залишили в силі.

На наш погляд, однією з причин, що призвела до різного тлумачення контр­акту сторонами, є невдала редакція тексту самого договору, в якому не було наз­ви (договір купівлі-продажу чи договір підряду). Предмет контракту визначався сторонами як "поставка фармацевтичної сировини (специфікація № 1) для ви­робництва лікарських форм", сторони контракту названі відповідно Постачаль­ник (фірма "Армор ЛТД") і Одержувач (AT "Лубнифарм"). Тому судові інстанції змушені були оцінювати інші докази, пов'язані з виконанням контракту, яких виявилося достатньо для визнання його підрядним договором на переробку да­вальницької сировини, з чим не можна не погодитись.