§ 1. Поняття та елементи договору позички : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття та елементи договору позички

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ч. 1 ст. 846 ЦК України).

Договір позички відомий цивільному праву з найдавніших часів. На побуто­вому рівні цей договір використовувався та використовується, мабуть, частіше договору купівлі-продажу. Норми про договір позички були відомі цивільному праву ще з часів римського права і з того часу майже не зазнали змін.

В українському законодавстві вперше цей договір з'явився у Цивільному ко­дексі УРСР 1963 p., де йому була присвячена глава 27, В ЦК УРСР цей договір називався "договір безоплатного користування майном". Норми ЦК УРСР зде­більшого стосувалися врегулювання відносин безоплатного користування май­ном між соціалістичними організаціями, а також містили положення про достро­кове розірвання та припинення договору.

В новому ЦК України відносинам безоплатного користування майном при­свячена глава 60. Нове законодавство дещо змінило назву цього договору. В ЦК України договір безоплатного користування майном дістав назву "позичка". Го­ворячи про назву договору (позичка), слід зазначити, що на побутовому рівні немає чіткого розуміння цього договору. Іноді під позичкою розуміють позику ре­чей як сплатну, так і безоплатну, а іноді — безоплатне користування майном. І навіть зараз цей термін використовується як синонім позики.

Договір позички належить до безоплатних договорів. Саме ця риса дає можливість відокремити його від договору оренди. Проте, говорячи про безоп­латність, не можна зробити висновок, що цей договір не має майнового інтересу для позичкодавця. Іноді це дійсно так, а іноді майновий інтерес може мати місце. Так, наприклад, підприємство-виробник надає у безоплатне користування рек­ламній компанії свої вироби для виставлення їх на промисловій виставці. Безпо­середнім майновим інтересом позичкодавця тут буде реклама товару. Коли у без­оплатне користування передається тварина, мета цього може полягати у звільненні позичкодавця від витрат на її утримання. Але такі майнові інтереси позичкодавця не охоплюються договором позички. Проте, як правило, в основі відносин позички лежать або особисті відносини між сторонами, або домагання позичкодавцем соціальне значимої мети (благодійницька, просвітницька, гумані­тарна діяльність тощо). Однак не слід вважати такими, що підпадають під дого­вір позички, відносини щодо безоплатного користування майном, коли це є наслідком укладення сторонами іншого сплатного договору. Так, наприклад, особа, яка придбала путівку у будинок відпочинку, може безоплатно отримувати у ко­ристування пляжний, спортивний чи будь-який інший інвентар. Але в цьому разі об'єктивно такі відносини позбавлені безоплатності. Особа заплатила за корис­тування інвентарем при придбанні путівки. Тому для таких відносин слід засто­совувати положення про договір оренди.

Договір позички може бути як реальним, так і консенсуальним залежно від того, як сторони визначили порядок його укладення. Якщо сторони встановили, що договір вважатиметься укладеним з моменту передачі речі у користування, договір вважатиметься реальним. Якщо ж момент укладення договору приурочу­ється до досягнення згоди за всіма істотними умовами, маємо консенсуальний договір. Якщо сторони не зазначили в договорі момент укладення, договір треба вважати консенсуальним.

В разі якщо договір позички є косенсуальним, він набуває рис двосторонньо­го договору. Позичкодавець при цьому зобов'язаний передати річ у користуван­ня, а користувач — повернути річ протягом визначеного терміну. Якщо при укладенні договору позички застосовується конструкція реального договору, то він є одностороннім, оскільки, передаючи річ у користування, позичкодавець у подальшому має лише права, а користувач — лише обов'язки.

Однією з ознак договору позички є його тривалий характер. Передачею речі юридичний зв'язок між сторонами не закінчується, а лише виникає.

Частина 3 ст. 846 ЦК України поширює на договір позички норми глави 58 кодексу, яка присвячена врегулюванню орендних відносин. ЦК УРСР 1963 р. у ч. 2 ст. 324 також містив посилання на деякі статті глави 25 "Майновий найом" як на такі, що поширюються на договір безоплатного користування майном. До таких норм належали положення про форму договору, строк договору, деякі пра­ва та обов'язки сторін. Чинний ЦК України повністю поширив норми глави 58 "Найм (оренда)" на відносини з безоплатного користування майном. Але, незва­жаючи на такий підхід законодавця, слід мати на увазі, що деякі правила, влас­тиві орендним відносинам, до договору позички застосовуватися не можуть внаслідок суті самого договору, наприклад, ст. 781 "Плата за користування майном".

До числа близьких до договору позички належать договори дарування, збері­гання, позика та оренда. Із всіх цих договорів ознака безоплатності властива ли­ше договору дарування, і для обох договорів така ознака має конститутивне зна­чення. Серед відмінностей між договором дарування та договором позички можна назвати такі.

По-перше, річ, яка передана як подарунок, надходить у власність обдарованої особи, тоді як у відносинах позички річ передається лише у користування та має бути повернута її власникові.

По-друге, передачею речі обдарованому договірні відносини між сторонами припиняються, тоді як у договорі позички вони в цей момент практично лише ви­никають.

Порівнюючи договір позички та договір схову, перш за все треба звернути увагу на те, що в обох випадках одна сторона передає іншій якусь річ, яка згодом підлягає поверненню. При цьому протягом усього періоду дії договору сторона, яка отримала річ, повинна застосовувати заходи для її збереження. У зв'язку з цим відносини, що виникають як із договору позички, так і з договору зберігання, є тривалими. До характерних ознак схову можна віднести перш за все те, що метою цього договору є саме зберігання речі, у зв'язку з чим користування цією річчю зберігачем, як правило, не допускається. Головною ж розмежувальною оз­накою договору схову та договору позички є саме їх зв'язок з інтересами сторін договору. Так, якщо в договорі позички передача речі як така здійснюється в ін­тересах особи, яка отримує річ (користувача), то в договорі схову передача речі забезпечує інтереси саме тієї сторони, яка передає річ (поклажодавця).

Предметом договору позики, на відміну від договору позички, є речі, які на­ділені родовими ознаками (частіше за все гроші). На відміну від договору позич­ки, за договором позики речі передаються у власність контрагента (позичальни­ка). При цьому по закінченні дії договору позичальник повинен повернути позикодавцю не ту ж саму річ (як за договором позички), а рівну кількість речей того ж роду та якості (рівну кількість грошей).

Найбільш близьким до договору позички є договір майнового найму (оренди). Підкреслюючи близькість цих договорів, Д. І. Мейєр вказував на те, що "право, що встановлюється за договором позички, є таким самим, як і право, що вста­новлюється за договором майнового найму, — право користування річчю відпо­відно до її призначення, без погіршення її суті"1. Найбільш істотною відмінністю договору позички від договору майнового найму є саме його безоплатний харак­тер, тоді як оплатність у відносинах майнового найму є істотною умовою цього договору.

Елементи договору позички. Відповідно до положень ст. 846 ЦК України сторонами договору позички є позичкодавець та користувач. В їх ролі, як прави­ло, можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи. ЦК УРСР 1963 р. ви­значав ряд обмежень, які стосувалися договорів безоплатного користування май­ном, що укладалися між соціалістичними організаціями (наприклад, обмеження граничного строку, на який міг укладатися договір позички — не більше 1 року). Чинний ЦК України відійшов від таких обмежень.

За загальним правилом, позичкодавцем може бути особа, яка наділена пра­вом розпоряджатися річчю. Як правило, це є власник речі. Інші особи, які здій­снюють управління майном (на підставі права довірчого управління, договору ко­місії, права оперативного управління або повного господарського відання тощо) можуть бути позичкодавцями лише за згодою власника (ч. 1 ст. 848 ЦК Ук­раїни).

Користувач — це особа, яка отримує майно у безоплатне користування. За загальним правилом, в ролі користувача може виступати будь-яка особа. Але за бажанням позичкодавця отримувати в позичку ті чи інші речі можуть лише спе­ціальні суб'єкти. Так, наприклад, вуз має право надати право користування біб­ліотекою лише своїм студентам.

Та обставина, що передача речі у користування за договором позички відбу­вається безоплатно, зумовила необхідність обмежити в ряді випадків можливість укладення цього договору. Однією з таких обмежувальних норм є ч. 2 ст. 846, яка забороняє юридичній особі, що займається підприємництвом, передавати ре­чі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівни­ком, членом її органу управління або контролю. Загальною рисою цих осіб є те, що кожна з них може прямо або побічно впливати на формування волі юридич­ної особи — суб'єкта підприємницької діяльності укласти договір позички, спря­мований на отримання вигоди особами, зазначеними у ч. 2 ст. 846 ЦК України, всупереч інтересам самої організації, з якою вони пов'язані.

Що стосується об'єкта договору позички, то незважаючи на те, що ЦК Ук­раїни поширює на відносини позички правила про договори оренди, об'єктом по­зички можуть бути лише речі, що випливає із визначення цього договору. В ін­шому правила про об'єкт оренди діють, дозволяючи визначати як об'єкт позички лише індивідуально-визначені неспоживчі речі (ч. 1 ст. 779). Проте, як правило, здебільшого у позичку передаються речі, не призначені для комерційного вико­ристання.

Договір позички може бути укладений як на визначений строк, так і без за­значення строку. Визначений строк має бути встановлений у договорі. Якщо строк у договорі не вказаний, строк визначається відповідно до мети користуван­ня майном (ст. 850 ЦК України). При цьому тут також діє положення ч. 2 ст. 782, яка встановлює, що "кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору у будь-який час, письмово по­передивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого май­на — за три місяці".

ЦК УРСР 1963 р. містив окрему умову про строк договору позички лише сто­совно юридичних осіб (соціалістичних організацій). Статтею 325 ЦК УРСР ви­значалося, що строк договору безоплатного користування майном, укладеного між соціалістичними організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо законом не встановлено інше. При цьому, якщо договір укладений на більш три­валий строк, він вважається укладеним на один рік. Щодо інших суб'єктів ци­вільних відносин діяли загальні правила ст. 165 ЦК УРСР про виконання зо­бов'язань з невизначеним строком.

Форма договору позички визначається як загальними правилами про форму угод, так і спеціальними нормами ст. 847 ЦК України. Так, ч. 1 ст. 847 дозволяє використовувати усну форму договору лише у відносинах між фізичними особа­ми щодо речей побутового призначення. Для інших договорів (між юридичними особами, між фізичними та юридичними особами, а також між фізичними особа­ми, але щодо речей непобутового призначення) обов'язковою є письмова форма. Для деяких видів майна закон передбачає нотаріальну форму договору позички. Так, відповідно до ч. 4 ст. 847 нотаріально посвідчується договір позички транс­портних засобів за участю фізичних осіб. А відповідно до ч. З ст. 847, яка відси­лає до норм ст. 812 ЦК України, нотаріальному посвідченню також підлягає до­говір найму будівлі або іншої капітальної споруди (або її частини) на строк один рік і більше.

Істотними умовами договору позички є умови про його предмет та безоплатність. Предмет є істотною умовою будь-якого договору. Щодо безоплатнос­ті як істотної умови договору позички, то це питання викликає різні думки. З одного боку сплатний договір позички — це юридичний нонсенс. Але виходячи з положення ч. 2 ст. 885 ЦК України користування річчю передбачається безоп­латним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті від­носин між ними. В противному разі користування треба визнавати сплатним, тобто основаним на договорі оренди. Відтак, у зв'язку з певними практичними наслідками недосягнення сторонами згоди щодо безоплатності договору, цю умо­ву слід вважати істотною умовою договору позички.