§ 1. Поняття та ознаки договору дарування : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття та ознаки договору дарування

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

За договором дарування, одна сторона (дарувальник) передає безоплатно другій стороні (обдарованому) майно у власність (ст. 243 ЦК УРСР). У новому ЦК інше визначення, яке наводиться нижче. Отже, договір дарування, як і дого­вори міни та купівлі-продажу, спрямований на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності (права повного господар­ського відання чи права оперативного управління) у обдарованої особи. Як і про­давець, дарувальник повинен бути власником відчужуваного в такий спосіб май­на. Проте, на відміну від зазначених договорів, договір дарування є завжди безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру. Цілком обгрунтовано в ст. 736 ЦК України введено норму про те, що договір, який встановлює обов'язок обдарованого вчи­нити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характе­ру, не є договором дарування (п. 2).

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 243 ЦК УРСР договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому, то він належить до категорії реальних угод. Подарувати майно іншим особам є виключним правом власника. Здійснення безоплатного відчуження майна, як правило, зумовлюється особис­тими інтересами дарувальника у визначенні цілей використання його, відносина­ми сімейних зв'язків чи дружби, значними заслугами чи вчинками обдарованої особи тощо. Тому визнання договору дарування консенсуальним могло б призво­дити до ситуацій, за яких особа мала б право вимагати у примусовому порядку дару, що неприпустимо з точки зору моральності.

Водночас з правила про реальність договору дарування можливі й винятки. Так, ще в юридичній літературі радянського періоду допускалася можливість ви­знання консенсуальним договору дарування жилих будинків. Така думка грунту­валася на тому, що за чинним у той період Цивільним кодексом РРФСР договори відчуження жилих будинків, у тому числі і дарування, під страхом недійсності підлягали державній реєстрації і відповідно до ст. 135 цього кодексу право влас­ності на таке майно могло виникнути лише у момент цієї реєстрації1.

Таким чином, при даруванні жилого будинку право власності у обдарованої особи виникало незалежно від факту передачі їй будинку. ЦК УРСР такого імпе­ративного правила щодо виникнення права власності не містив, а тому відповід­но в Україні не було будь-яких законодавчих підстав для визнання договору дарування жилого будинку консенсуальним договором. Оскільки ринкове законо­давство проголошує принцип свободи договору та визначення його умов, якщо це прямо не заборонено законом, то сторони можуть надати чинності договору дарування жилого будинку (квартири) чи іншого майна ще до його фактичної пе­редачі дарувальником обдарованій особі. У такому разі цей договір стає консен­суальним. Такий принцип закріплено у новому ЦК України, у ст. 736 якого за­писано, що "за договором дарування одна сторона (дарівник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплат­но майно (дарунок) у власність". При цьому у новому ЦК, на відміну від ЦК УРСР, момент укладення угоди не пов'язаний з моментом передачі майна у влас­ність. За таких умов договір дарування з обов'язком передати майно обдаровано­му у майбутньому вважатиметься чинним до його фактичної передачі, а відтак матиме ознаки консенсуальної угоди.

Договір дарування є одностороннім. З його укладенням у сторін, як прави­ло, не виникають взаємні або односторонні обов'язки. Щодо прав, то їх набуває лише обдарований у вигляді повноважень власника стосовно прийнятого майна. Відповідно до ч. З ст. 243 ЦК УРСР дарування громадянами майна державним, кооперативним або іншим громадським організаціям може бути обумовлено ви­користанням цього майна для певної суспільне корисної мети (наприклад, зібран­ня книг — для наукових досліджень, колекція картин — для публічного показу в музеї, кошти — для придбання сучасного медичного обладнання). Нині, в умо­вах законодавчого визнання рівноправності усіх форм власності, певне цільове використання дару цілком можливе й тоді, коли обдарованою особою є грома­дянин.