§ 6. Правове регулювання обігу акцій у системі фондового ринку України : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 6. Правове регулювання обігу акцій у системі фондового ринку України

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

У ст.З Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" наведено вичерп­ний перелік видів цінних паперів", до яких належать:

акції;

облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

облігації місцевих позик;

облігації підприємств;

казначейські зобов'язання України;

ощадні сертифікати;

інвестиційні сертифікати;

векселі;

приватизаційні папери.

Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Украї­ні" від ЗО жовтня 1996 р. передбачений ще один вид цінних паперів — похідні цінні папери, що їх доцільніше було б віднести до таких інструментів фондового» ринку, "які поєднують у собі елементи кількох видів цінних паперів або являють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести до тієї чи ін­шої категорії"1.

До похідних цінних паперів належать опціони, ф'ючерси, форварди, варанти та інші.

Відповідно до ст.195 нового ЦК України цінним папером є документ встанов­леної форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим осо­бам. Новий ЦК України класифікує цінні папери, розподіляючи їх на групи та ви­ди. Так, у ст. 196 зазначається, що цінні папери в Україні поділяються на такі групи: пайові, боргові, похідні, товаророзпорядчі. Такий перелік не є вичерпним, законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів. Види цінних па­перів встановлюються законом.

Акція — особливий цінний папір серед інших внаслідок того, що це мобіль­ніший, з одного боку, та найскладніший, з другого — фінансовий інструмент на ринку цінних паперів. З приводу акцій укладається найбільша кількість договорів на ринку цінних паперів, що зумовлює потребу в досконалому, чіткому законо­давстві та детальному регулюванні правових відносин між суб'єктами фондового ринку.

Закон України "Про державне регулювання цінних паперів в Україні" обіг цінних паперів визначає як укладення та виконання угод щодо цінних паперів, які не пов'язані з їх випуском.

Для того щоб розглянути порядок укладення договорів, їх види та зміст, тре­ба проаналізувати структуру ринку цінних паперів.

Розглядаючи структуру ринку цінних паперів можна виділити такі види суб'­єктів ринку цінних паперів:

1)  емітенти — суб'єкти, які здійснюють випуск цінних паперів. Оскільки ви­пуск акцій — прерогатива акціонерних товариств, то емітенти акцій належать до звичайних емітентів, тобто до емітентів, для яких випуск цінних паперів не є ос­новним видом діяльності, без якого неможливо здійснювати інші види діяльності;

2)  інвестори — це суб'єкти, які здійснюють вкладення коштів або іншого майна в цінні папери, стосовно акцій — це акціонери. Акціонери належать до звичайних інвесторів, оскільки вкладення грошових коштів в акції не є їхнім обов'язком;

3)  професійні учасники ринку цінних паперів — це суб'єкти, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" професій­на діяльність здійснюється юридичними та фізичними особами виключно на під­ставі спеціальних дозволів (ліцензій), які видаються у порядку, передбаченому чинним законодавством, та за умови вступу до щонайменше однієї саморегулів-ної організації.

Згідно зі ст. 4 вищезазначеного Закону до видів професійної діяльності на­лежать:

—  торгівля цінними паперами, яка може бути брокерською чи дилерською;

— депозитарна діяльність;

—  розрахунково-клірингова діяльність;

— діяльність з управління цінними паперами;

— діяльність з управління активами;

— діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

— діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

Професійні учасники можуть виступати емітентами та інвесторами, хоч ос­новним їх завданням є діяльність з організації та підтримання ринку цінних па­перів;

4)  саморегулівні організації — це безприбуткові організації, які об'єднують професійних учасників ринку цінних паперів для координації та поліпшення їх ді­яльності, захисту їх інтересів. Згідно з Положенням про саморегулівні організації ринку цінних паперів, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11 грудня 1996 р. № 329 (в редакції рішення ДКЦПФР від 11 листопада 1997 р. № 45) статус саморегулівної організації можуть дістати:

а) громадські організації фізичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів;

б)  об'єднання юридичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів;

в)  фондові біржі;

5) держава — специфічний суб'єкт ринку цінних паперів. Свої повноваження держава здійснює через спеціальні державні органи. Найбільшими такими пов­новаженнями наділено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, яка діє відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів", Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового рин­ку, затвердженого Указом Президента України від 14 лютого 1997 р. №142/97, та іншого чинного законодавства України.

Як зазначалося вище, обіг акцій передбачає укладення цивільно-правових угод. Такі угоди можна поділити на:

— угоди, що їх укладають з приводу первинного розміщення цінних паперів, та угоди, які укладаються на вторинному ринку;

—  біржові та позабіржові угоди;

—  угоди про надання послуг з приводу випуску та обігу акцій.

Угоди з приводу первинного розміщення акцій можуть укладатися у процесі приватизації, де продавцем виступає Фонд державного майна (або його регіо­нальне відділення), а також безпосередньо емітентом — недержавною юридич­ною особою.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 р. продаж акцій підприємств відбувається на аукціоні, за конкур­сом, на фондовій біржі та іншими способами, що передбачають загальнодоступ­ність та конкуренцію покупців.

Порядок укладення договору купівлі-продажу акцій за результатами конкур­су передбачено Положенням про порядок проведення конкурсів з продажу паке­тів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, за­твердженим наказом ФДМ України, Антимонопольного комітету і ДКЦПФР віл 13 вересня 2000 р.

Сторонами у договорі виступають, з одного боку, Фонд державного майна України як продавець, з другого — переможець конкурсу як покупець.

Такий договір має бути підписаний протягом 10 робочих днів з моменту за­твердження органом приватизації переможця конкурсу та за наявності у пере­можця конкурсу копії рішення органу Антимонопольного комітету про надання згоди на придбання акцій.

Текст договору складається на підставі типового договору купівлі-продажу, що затверджується ФДМ України.

У разі якщо переможець конкурсу на момент підписання договору купівлі-продажу не отримав згоди органу Антимонопольного комітету, договір купівлі-продажу підписується з відкладальною умовою — отримання згоди на придбання пакета акцій відповідно до ст. 213 ЦК України.

Істотними умовами договору є:

—  назва та адреса ВАТ;

—  відомості про продавця та покупця;

—  ціна пакета акцій, яку зобов'язується сплатити покупець;

—  кількість та номінальна вартість проданих на конкурсі акцій;

—  терміни оплати пакета акцій;

—  зобов'язання продавця;

—  зобов'язання покупця;

— назва, адреса і номер банківських розрахункових рахунків покупця та про­давця;

—  відповідальність сторін за невиконання зобов'язань;

—  правові наслідки невиконання зобов'язань;

—  порядок здійснення сторонами контролю за зобов'язаннями один одного. За згодою сторін у договорі купівлі-продажу можуть бути додатково зазначе­ні інші зобов'язання.

До договоручкупівлі-продажу пакета акцій включається зобов'язання покупця не здійснювати подальше відчуження окремих частин пакета акцій до певного виконання покупцем умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, а та­кож не здійснювати подальше відчуження об'єкта приватизації без збереження для нового власника зобов'язань, визначених умовами конкурсу. Орган привати­зації повідомляє про таке обтяження акцій відповідними зобов'язаннями реєст­раторів за документарної форми випуску акцій, зберігачів — за бездокументар-ної форми чи в разі знерухомлення відповідних акцій.

Вказаний договір купівлі-продажу обов'язково має бути посвідчений нотарі­ально. Всі витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням договору купівлі-про­дажу, покладаються на покупця. Право власності на пакет акцій ВАТ переходить до переможця конкурсу з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та передачі (поставки) цінних паперів — у разі продажу пакета акцій, випущених у документарній формі, зарахування цінних паперів на рахунок влас­ника у зберігана — у разі продажу акцій, випущених у бездокументарній формі.

Поставка цінних паперів чи зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігана здійснюється у триденний термін після повної сплати вартості пакета акцій.

Неординарно законодавство вирішує питання виникнення права власності у покупців державних пакетів акцій акціонерних товариств, утворених у процесі приватизації, під час проведення сертифікатних аукціонів. Згідно з Положенням про порядок проведення сертифікатних аукціонів, затвердженим постановою Ка­бінету Міністрів України від 27 березня 1995 р. № 218, право власності на при­дбані на сертифікатному аукціоні акції виникає у покупця з моменту затверджен­ня акта ненормативного характеру — протоколу про результати сертифікатного аукціону.

Право власності на придбані акції підтверджується записом у реєстрі акціо­нерів відповідного акціонерного товариства.

Як зазначалося вище, одним із способів приватизації є продаж акцій, що на­лежать державі, відкритих акціонерних товариств на фондовій біржі.

Продавцем пакетів акцій виступають:

Фонд державного майна України для ВАТ, які належать до державної влас­ності в Україні;

державний орган приватизації, якому органами місцевого самоврядування бу­ли делеговані повноваження щодо забезпечення продажу на фондових біржах акцій ВАТ, які належать до комунальної власності;

Фонд майна Автономної Республіки Крим для ВАТ, які належать до власнос­ті Автономної Республіки Крим.

Продавець виступає в особі свого представника, який має кваліфікаційне по­свідчення фахівця з торгівлі цінними паперами та діє на підставі довіреності Продавця на право проведення операцій з цінними паперами на біржі й укладання біржових контрактів від імені Продавця.

Покупцем цих акцій можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають право за чинним законодавством України на придбання майна у процесі приватизації.

Відповідно до Положення про порядок продажу в процесі приватизації на фондових біржах пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, затвердженого наказом Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України від 16 листопада 1998 р. №2141/297/9, переможцем у процесі проведення торгів визнається учасник торгів, який назвав найвищу ціну. Покупці, що стали переможцями, укладають на біржі біржові контракти на купівлю-продаж цінних паперів у день торгів. У разі придбання одним покупцем кількох лотів акцій одного відкритого акціонерного товариства укладається один біржовий контракт на купівлю-про­даж цінних паперів на загальну кількість придбаних акцій. Контракт укладається відповідно до типового біржового контракту, передбаченого названим Положен­ням. У ньому зазначаються відомості про сторони, сума контракту, порядок роз­рахунків та сплати необхідних платежів, порядок виконання сторонами своїх зо­бов'язань, гарантії та відповідальність сторін.

Біржові контракти укладаються у трьох примірниках, а в разі проведення торгів на філії біржі — у чотирьох примірниках, які після підписання їх продав­цем, покупцем та реєстрації реєстраційною палатою біржі передаються продав­цю, покупцю та біржі. Контракти, не оформлені належним чином у день торгів, вважаються недійсними.

Фондовий ринок України перебуває нині на початковому етапі, проте створе­но всі передумови для його розвитку. Виділяють первинний та вторинний, біржо­вий та позабіржовий ринки цінних паперів. Первинний ринок — це ринок пер­ших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому відбувається їх первинне розміщення. Вторинним ринком називається ринок, де вільно оберта­ються цінні папери, які вже пройшли первинне розміщення.

Біржовий ринок цінних паперів — це організований інституційний ринок, операції якого проводять професійні учасники на фондовій біржі. Позабіржовий ринок — ринок операцій з цінними паперами, які здійснюються поза фондовою біржею.

При первинному розміщенні акції закритого акціонерного товариства розпо­діляються між засновниками і не потребують додаткового укладення договорів. Акції відкритого акціонерного товариства розповсюджуються шляхом підписки, право власності у інвесторів виникає на підставі договорів, в основному купівлі-продажу. Законодавством спеціально не встановлені обов'язкові умови договору купівлі-продажу акцій акціонерних товариств, не створених у процесі приватиза­ції. Вони випливають із загальних положень цивільного законодавства, встанов­лених для договору купівлі-продажу. До них слід віднести:

—  визначення предмета договору із зазначенням виду акцій, назви емітента, їх номінальної вартості та кількості;

—  визначення сторін договору;

—  права та обов'язки сторін;

—  порядок набуття права власності на акції та корпоративні права;

—  ціну договору;

—  порядок проведення розрахунків;

—  відповідальність сторін.

В разі потреби сторони зазначають інші умови.

За первинного розміщення акцій відкрите акціонерне товариство може корис­туватися послугами посередників — торговців цінними паперами, яких назива­ють андерайтерами, запозичивши цю назву із зарубіжного законодавства. До andepaumepie належать інституції, "які обслуговують і гарантують розміщення цінних паперів, здійснюють їх купівлю для наступного перепродажу приватним інвесторам"1. Розрізняють андерайтинг двох видів. Умовами договору першого виду (андерайтинг на основі твердих зобов'язань) передбачено, що андерайтер несе тверді зобов'язання щодо викупу всього або частини випуску за фіксовани­ми цінами. Це означає, що андерайтер, беручи на себе зобов'язання щодо надан­ня послуг з первинного розміщення цінних паперів емітента, зобов'язаний у разі якщо залишиться не викупленою частина запропонованих на продаж акцій, при­дбати таку частину, приймаючи цим самим фінансовий ризик розміщення акцій.

Другий вид андерайтингу передбачає, що андерайтер тільки надає послуги з первинного розміщення акцій без зобов'язань щодо викупу нерозміщеної части­ни емісії. Головний обов'язок андерайтера стосовно такого договору — докласти максимальних зусиль для розміщення цінних паперів, проте фінансової відпові­дальності за кінцевий результат андерайтер не несе.

Основу андерайтингових договорів становлять договори доручення чи комісії, які поєднані з договорами купівлі-продажу. Для першого виду андерайтингу ха­рактерно укладення угод купівлі-продажу з відкладальною умовою. За таким до­говором андерайтер зобов'язаний придбати акції за фіксованими цінами за наста­ння такої умови — нерозміщення ним певної частини акцій у встановлений строк.

Порядок відчуження акцій закритих акціонерних товариств на вторинному ринку ускладнений додатковими умовами порівняно з відчуженням акцій відкри­того акціонерного товариства.

Як уже зазначалося, акції закритого акціонерного товариства обігу на біржі не підлягають.

Розглядаючи порядок виходу акціонера з закритого акціонерного товариства, виникає таке проблемне питання, як право переважного придбання акцій самим товариством чи іншими акціонерами. Як показала практика, в більшості випадків установчі документи закритих акціонерних товариств містили положення, згідно з яким при відчуженні акціонером власних акцій переважне право на їх придбан­ня належить самому товариству та іншим акціонерам. Відповідно до ст. 92 Кон­ституції України правовий режим власності встановлюється виключно законами України. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, тобто обмежен­ня права власності встановлюються законом. Про це йдеться і в Роз'ясненні ДКЦПФР від 15 липня 1999 р. № 15, де зазначено, що цивільно-правові угоди з акціями закритих акціонерних товариств здійснюються у порядку, встановлено­му для угод з акціями відкритих акціонерних товариств, з урахуванням обме­жень, встановлених ст. 25 Закону України "Про господарські товариства" у частині розповсюдження акцій шляхом підписки та купівлі-продажу на біржі. Зазна­чене свідчить про те, що обмеження щодо відчуження акцій закритих акціонер­них товариств, встановлені установчими документами, які передбачають вказане нами право переважної купівлі, не відносяться до обмежень, встановлених зако­ном, тому в цій частині установчі документи повинні визнаватися недійсними.

Необхідно також зазначити, що встановлення законодавством такої вимоги, як розподіл акцій закритого акціонерного товариства серед засновників стосуєть­ся лише розподілу акцій при емісії. Це також відобрається і в практиці. З лютого 1999 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Славута-95" (продавець) та приватне підприємство "Ексіма" (покупець) уклали договір купівлі-продажу 33915 простих іменних акцій закритого акціонерного товариства "Фірма "Меб­лі". Незабаром ПП "Ексіма" звернулося з позовом до "Славута-95" про усунення перешкод на право власності акцій, ТОВ "Славута-95" у свою чергу звернулось з зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу акцій від 3 лютого 1999 р. недійсним. Рішенням Арбітражного суду м. Києва від 31 серпня 1999 р. позов ПП "Ексіма" було задоволене. Проте голова Арбітражного суду м. Києва за власною ініціативою перевірив рішення від 31 серпня 1999 р. у порядку нагляду і постановою від 27 грудня 1999 р. скасував його та визнав договір ку­півлі-продажу акцій від 3 лютого 1999 р. недійсним, посилаючись на те, що від­повідно до ст. 25 Закону України "Про господарські товариства" акції закритого акціонерного товариства не можуть відчужуватись на користь третіх осіб, які не є засновниками (акціонерами) цього товариства, при відчуженні акцій порушено право переважної купівлі акцій інших акціонерів, відсутнє волевиявлення ТОВ "Славута-95" на відчуження акцій.

Судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов перевірила матеріали справи і 1 лютого 2000 р. постановила: по­станову Арбітражного суду м. Києва від 27 грудня 1999 р. скасувати, а рішення Арбітражного суду м. Києва від 31 серпня 1999 р. залишити без змін. У своїй постанові судова колегія, зокрема, зазначила, що акціонер на свій розсуд має право відчужувати належні йому акції за ціною, встановленою сторонами (ст. 4 Закону України "Про власність" та ст. 28 Закону України "Про господарські то­вариства"). Стаття 32 Закону України "Про господарські товариства" не перед­бачає обов'язку акціонера продати належні йому акції тільки акціонерному това­риству і не встановлює переважного права акціонерного товариства на викуп акцій у акціонера, який бажає їх продати.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про господарські товариства" переваж­не право на придбання акцій надано акціонерам тільки у разі збільшення статут­ного фонду акціонерного товариства. З матеріалів справи не вбачається, що акції розповсюджувались у зв'язку зі збільшенням статутного фонду.

Посилання у постанові Арбітражного суду м. Києва від 27 грудня 1999 р. на ст. 114 ЦК УРСР не може бути підставою для скасування рішення, оскільки за­значені акції ЗАТ "Фірми "Меблі" є власністю ТОВ "Славута-95". Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" товариство з обмеженою відповідальністю є одноособовим власником придбаного майна товариства, у то­му числі придбаних ним акцій. Отже, ні учасники ТОВ "Славута-95", ні акціоне­ри ЗАТ "Фірма "Меблі" не є співвласниками 33915 акцій ЗАТ "Фірма "Меблі", придбаних ТОВ "Славута-95". Ми повністю погоджуємось з такою позицією су­дової колегії Вищого арбітражного суду України.

Обіг акцій супроводжується також укладенням ряду договорів, хоч предме­том яких і не є відносини купівлі-продажу акцій, але такі договори безпосередньо стосуються та впливають на ці відносини, а також на правовий статус акції.

Це стосується, зокрема, договорів, за якими власник передає в управління належні йому акції. Так, управління акціями відкритих акціонерних товариств, які перебувають у державній власності, здійснюється через уповноважену особу, яка визначається за результатами конкурсу, що проводиться згідно з Порядком проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 р. № 791. Юридичною підставою для виконання таких функцій є договір-доручення, що його укладають орган при­ватизації та уповноважена особа відповідно до типової форми.

У разі коли для виконання функцій управління державними корпоративними правами необхідна згода Антимонопольного комітету (його територіального від­ділення) і на дату підписання договору доручення переможцем конкурсу не було отримано такої згоди, договір набирає чинності з дати її отримання переможцем, про що до договору доручення вносяться відповідні зміни. У договорі доручення обов'язково визначається термін, протягом якого переможець конкурсу повинен отримати відповідну згоду, а також наслідки, що їх тягне за собою неотримання згоди протягом встановленого терміну.

Крім договору, управління вказаними акціями здійснюється на підставі:

Порядку управління акціями (частками), які перебувають у державній влас­ності, господарських товариств, створених за участю Фонду державного майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 р. № 518;

Положення про представника органу, уповноваженого управляти відповідни­ми державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 р. № 791;

Порядку звітності представників органів, уповноважених управляти відповід­ними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000р. № 791.

В управління можуть бути передані не лише акції, що перебувають у держав­ній власності. Недержавні акції можна передати, наприклад, у довірче управлін­ня довірчим товариством. Управлінські відносини встановлюються на підставі договору на довірче управління, який укладають відповідно до типового договору довірчого товариства з довірителем майна, затвердженого наказом ФДМ, Мініс­терства фінансів та Антимонопольного комітету України від ЗО серпня 1995 р.

Зазначений договір передбачає обсяг повноважень довіреної особи щодо здійснення операцій з майном, яке передається в управління. Право власності на майно залишається за довірителем. Договором також мають бути передбачені права та обов'язки сторін, фінансові розрахунки, порядок розірвання та припи­нення дії договору.

Передача майна у вигляді акцій для виконання довірчих операцій здійснюєть­ся на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі. З моменту підпи­сання такий акт є невід'ємною частиною цього договору.

Цивільним кодексом України не передбачено довірче управління як один із видів зобов'язань. За правовою природою довірче управління подібне до таких видів зобов'язань, як доручення та комісія, тому, якщо законодавством не вста­новлено інше, на відносини з довірчого управління поширюються норми цивіль­ного законодавства, що регулюють відносини комісії та доручення.

Для зменшення ризику можливих втрат та вигідного здійснення інвестицій у процесі придбання чи реалізації акцій власник може скористатися послугами торговців цінними паперами, які проводять комерційну та комісійну діяльність з цінних паперів.

Згідно зі ст. 1 Правил здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності з цінних паперів, затверджених наказом ДКЦПФР від 23 грудня 1996 р. №331, комісійна діяльність з цінних паперів (брокерська діяльність) — це здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власникові на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів. Комерційною діяльністю з цінних паперів (дилерська діяльність) вважається здійснення ци­вільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних папе­рів проти їх поставки новому власникові від свого імені та за свій рахунок з ме­тою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків, передбачених законодавством.

Здійснюючи комісійну діяльність з цінних паперів, торговці можуть укладати як договори на виконання разового замовлення, так і договори на обслуговуван­ня протягом певного терміну, тобто договори на обслуговування. Договір на ра­зове обслуговування укладається між торговцем та клієнтом і передбачає вико­нання операцій певного виду з конкретними цінними паперами протягом певного терміну на підставі разових замовлень клієнта. Згідно з вищезазначеними Пра­вилами у договорі на виконання разового замовлення обов'язково має бути за­значено:

1)  номер та дату видачі торговцеві дозволу на здійснення діяльності з випус­ку та обігу цінних паперів;

2)  вид послуги, яку торговець надає клієнтові. Такими послугами є:

а)  посередницькі послуги з купівлі цінних паперів;

б)  посередницькі послуги з продажу цінних паперів;

в)  посередницькі послуги з обміну цінних паперів;

г)  інші послуги, передбачені чинним законодавством.

Договір на разове замовлення укладається тільки на один вид послуг;

3)  опис цінних паперів;

4)  умови виконання договору, що містять термін дії та вид замовлення;

5)  перелік обов'язків та прав сторін;

6)  положення про канали та порядок передачі інформації, зв'язок між клієн­том і торговцем, а також відомості про уповноважених осіб сторін, через яких сторони підтримують зв'язок;

7)  умови розрахунків та відсоток комісійної винагороди;

8)  відповідальність сторін і порядок розгляду спорів;

9)  термін дії, підстави для зміни та припинення договору.

У договорі на обслуговування обов'язково мають бути визначені положення, які містяться в пунктах 1, 3, 4—9. Крім того, у договорі або в замовленні повинні бути зазначені особливі умови виконання операцій, перелік яких наведено у Правилах. Предметом вказаного договору є надання посередницьких послуг що­до купівлі, продажу, обміну цінних паперів, інших операцій, не заборонених чин­ним законодавством. Правилами встановлено спеціальні вимоги щодо оформлен­ня такого договору (мається на увазі при визначенні номера договору) — крім цифрової інформації, він має містити додаткову літеру, яка залежить від виду послуг.

На підставі вказаних договорів торговці цінними паперами укладають угоди на біржовому та позабіржовому ринках. Угоди, які укладаються на біржі, мають відповідати вимогам як чинного законодавства, так і вимогам, встановленим нор­мативними документами самої біржі. Правила біржі визначають порядок прове­дення торгів, умови участі в них членів біржі, цінні папери, що допущені до обігу на біржі, та порядок укладення біржових угод.

Правилами більшості фондових бірж, наприклад, встановлена обов'язкова реєстрація біржових угод самою біржею. Більше того, біржова угода набирає чинності з моменту її реєстрації.

Деякі біржі практикують укладення тристоронніх договорів, де однією із сто­рін є біржа. Правилами та положеннями біржі, а іноді і біржовими угодами пе­редбачено порядок контролю біржею укладення та подальшого виконання укла­дених на біржі угод.

Обігові на біржі підлягають акції, які перебувають у лістингу і такі, що в ньому не перебувають. Лістинг — це внесення певних цінних паперів до біржо­вого реєстру, якщо вони відповідають вимогам, встановленим біржею. Мінімаль­ний рівень вимог встановлений Положенням про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності, затвердженим наказом ДКЦПФР від 15 січня 1997 р. Зазначене Положення також передбачає порядок подання емітентом заяви про допуск до офіційного котирування на фон­дову біржу (безпосередньо або через уповноважену ним особу), згідно з якою емітент бере на себе ряд зобов'язань. Проте практика узаконила ще один шлях вступу в договірні відносини емітента з біржею — укладення договору про про­ведення біржею експертизи на відповідність акцій необхідним вимогам для вне­сення їх до біржового реєстру.

До прийняття біржею рішення про допуск ( лістинг ) цінних паперів до офі­ційного котирування біржа повинна укласти з емітентом двосторонній договір про підтримання лістингу згідно з положенням про допуск. Оскільки укласти цей договір сторони зобов'язані до прийняття біржею рішення про допуск і невідомо, чи взагалі такі акції перебуватимуть в офіційному котируванні, то доцільно було б укладати його як угоду з відкладальною умовою.

Обов'язковим положенням даного договору є порядок надання емітентом не­обхідної інформації для проведення біржею періодичного аналізу фінансового стану емітента, що дає підставу для визначення відповідності поданих до лістин­гу акцій вимогам, встановленим біржею.

У своїй діяльності акціонерне товариство та його власники користуються по­слугами інших учасників фондового ринку. Емітент зобов'язаний ведення реєст­ру доручити реєстратору шляхом укладення відповідного договору, якщо:

—  кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищила п'ятсот осіб;

— договір на ведення реєстру припиняється або не подовжений з ініціативи реєстратора або емітента;

— анульовано дію ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цін­них паперів: діяльність реєстратора щодо ведення реєстру власників іменних цін­них паперів, який веде систему реєстру цього емітента.

Такий обов'язок емітента визначений ст. 9 Закону України "Про Національ­ну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Ук­раїні" від 10 грудня 1997 р. та Положенням про порядок ведення реєстрів влас­ників іменних цінних паперів, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. №60. Договір на ведення реєстру емітент може укласти лише з одним реєстратором. Рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів приймається виключно на загальних зборах акціонерів у порядку, вста­новленому п. 2 ст. 9 зазначеного закону.

У вказаному договорі мають бути передбачені:

—  назва сторін;

—  предмет договору — ведення реєстру та здійснення обліку цінних паперів відповідно до функцій реєстратора;

—  функції реєстратора (у Положенні про порядок ведення реєстрів наведено ряд основних функцій реєстратора, проте такий перелік не є вичерпним, і реєст­ратор може виконувати додаткові функції, обумовлені цим договором);

—  порядок надання необхідних документів для належного виконання ним своїх функцій;

—  підстави та порядок видачі виписок з реєстру;

—  права та обов'язки сторін;

—  відповідальність сторін.

Зазначений договір, сторонами якого є емітент і реєстратор, породжує певні права та обов'язки тих, кому належать чи належатимуть (власники, номінальні утримувачі тощо) акції. Ці права та обов'язки встановлюються Положенням про порядок ведення реєстрів. Так, наприклад, зареєстровані сторони зобов'язані ін­формувати реєстратора про обтяження іменних цінних паперів зобов'язаннями, у разі передачі прав власності надавати реєстраторові передавальне доручення та ін. Отже, право вибору особи реєстратора належить емітентові, їх відносини встановлюються на підставі договору. Відносини ж власника чи іншої зареєстро­ваної особи встановлює законодавство, хоч це не виключає можливості додатко­во укласти договір.

Проте Законом України "Про Національну депозитарну систему та особли­вості електронного обігу цінних паперів в Україні" встановлено порядок взаємо­дії депозитаріїв та зберігачів з власниками цінних паперів, емітентами, торговця­ми цінними паперами, довірчими товариствами з приводу надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаю­чи кліринг за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. При здійсненні такої депозитарної діяль­ності у суб'єктів фондового ринку виникає потреба в укладенні ряду договорів, обов'язковість яких встановлена вищеназваним законом.

Діяльність, пов'язана зі зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі: договору про відкриття рахунку у цінних папе­рах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем про передачу власником належних йому цінних паперів зберігачеві для здійснення депозитарної діяльності; депозитарного договору, що укладається між зберігачем і обраним ним депозитарієм, за яким депозитарій веде для зберігача рахунки у цінних паперах, на яких відображаються операції з цінними паперами, передани­ми зберігачем, або договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм про обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. Такі договори мають від­повідати вимогам типових договорів, затверджених ДКЦПФР.

У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови ве­дення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг. Якщо цінні папери випущено у документарній формі, у дого­ворі також визначається спосіб зберігання цінних паперів (колективний чи від­окремлений).

Депозитарний договір є консенсуальним. Невід'ємна частина договору — інструкції щодо здійснення депозитарної діяльності, що їх затверджує депозита­рій. У Положенні про депозитарії встановлено основні вимоги до депозитарного договору. До них належать:

1)  загальні положення;

2)  зміст договору із зазначенням сторін, предмета договору, строку дії дого­вору, умови ведення рахунків, порядок ведення операцій емітента, порядок на­дання облікової та фінансової інформації депозитарієм, ряд застережень, відпові­дальність   сторін,   розмір   та   порядок   оплати   послуг  депозитарія,   форми   і періодичність складання звіту депозитарієм, права та обов'язки сторін.

Основні вимоги до депозитарного договору, встановлені законодавством, та­кож є обов'язковими і для цього типу договору.

Обіг цінних паперів, записаних на рахунок у цінних паперах на підставі де­позитарного договору, обслуговується виключно шляхом переведення їх на від­повідний рахунок у цінних паперах у депозитарії. Депозитарії та зберігачі цінних паперів не зобов'язані надавати власникам цінних паперів документи (сертифі­кати, купони) для реалізації відповідних прав власності при проведенні емітен­том операцій із цінними паперами, якщо інше не передбачено договором.

У договорі про обслуговування емісії цінних паперів між емітентом чи його представником та обраним ним депозитарієм визначається порядок прийняття на обслуговування та обслуговування емісії цінних паперів, операцій емітента в депозитарії щодо випуску ним цінних паперів, порядок переведення цінних папе­рів з документарної форми у бездокументарну тощо.

Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються на підставі розрахункових документів, наданих сторонами відповідно до договорів, що пе­редбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації, наданої фон­довими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком. Кліринго­вий депозитарій для здійснення грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів зобов'язаний користуватися послугами, що їх надають розрахункові бан­ки на підставі відповідного договору, типову форму якого затверджують ДКЦПФР і Національний банк України.

Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості елек­тронного обігу цінних паперів в Україні" заповнив деякі прогалини Закону Ук­раїни "Про цінні папери і фондову біржу". Статтею 5 вказаного Закону визначе­но порядок переходу і здійснення права власності на цінні папери. Так, право власності на іменні цінні папери, які випущені в документарній формі, передаються новому власникові шляхом повного індосаменту. У разі відчуження знеру-хомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача. Але слід зазначити, що корпоративні права, тобто права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з мо­менту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Право власності на цінні папери на пред'явника, які випущені в паперовій (документарній) формі, переходить до нового власника з моменту передачі (по­ставки) цінних паперів.

Право власності на іменні цінні папери, випущені у бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на раху­нок власника у зберігача.

Щодо форми угод з цінних паперів, то вони не підлягають нотаріальному по­свідченню, якщо інше не передбачено законодавством чи угодою сторін.

У складному механізмі функціонування фондового ринку України договір по­сідає особливе місце як засіб регулювання порядку емісії, обігу та обліку цінних паперів. Він покликаний заповнювати всі неврегульовані законодавством правові ніші, що надає йому особливого статусу.


<