§ 4. Спадковий договір : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Спадковий договір

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

У ЦК України у книзі б, присвяченій спадковому праву, з'явився новий пра­вовий інститут — так званий спадковий договір.

Коли виникає якась законодавча новела, постає питання: чи є вона кроком уперед на шляху до подальшого вдосконалення нашого законодавства? Що ж яв­ляє собою цей "спадковий договір", який його зміст, які обов'язки виникають у сторін цього договору?

У ст. 1321 ЦК України, яка називається "Поняття спадкового договору", да­ється таке його визначення: "За спадковим договором одна сторона (набувач) зо­бов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача".

З цього надто короткого визначення договору можна зробити висновок, що у всякому разі цей договір двосторонній, оскільки згадуються як обов'язки набува­ча, так і право, яке він набуває.

У ст. 1324 роз'яснюється, в чому можуть полягати обов'язки набувача: "На­бувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майно­вого або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття".

Які ж права та обов'язки має відчужувач? Його право полягає, мабуть, у то­му, що він може робити певні розпорядження і вимагати їх виконання. А які ж обов'язки має відчужувач за цим договором? Як це не дивно, але ці обов'язки в Кодексі не згадуються! їх можна сформулювати, лише аналізуючи ст. 1326 ЦК України, яка називається "Забезпечення виконання спадкового договору". Із змісту цієї статті випливає, що відчужувач, по-перше, не має права укладати до­говори на відчуження майна, з приводу якого укладено спадковий договір, ос­кільки в ч. 1 ст. 1326 зазначено: "на майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження".

В частині 2 цієї статті встановлено, що "заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним". Отже, відчужувач, по-друге, не має права після укладення спадкового договору заповідати майно, ви­значене в цьому договорі.

Таким чином, у відчужувача внаслідок укладення спадкового договору вини­кають обов'язки не відчужувати майно визначене у спадковому договорі, не за­повідати його. Це і є основні обов'язки відчужувача.

Отже, якщо визначити відносини, що виникають у даному договорі, не при­ховуючи їх змісту, то це матиме такий вигляд:

за спадковим договором одна сторона (відчужувач) зобов'язується не запові­дати і не відчужувати визначене в договорі майно, яке в разі смерті відчужувача переходить у власність другої сторони (набувача), а останній зобов'язується ви­конати певні дії майнового або немайнового характеру за розпорядженням відчу­жувача.

Таким чином, спадковий договір обмежує можливість відчужувача розпоря­джатися за життя своїм майном, визначеним у договорі, і позбавляє його мож­ливості розпорядитися ним на випадок смерті шляхом складання заповіту, бо цей заповіт буде недійсним.

Між тим згідно з ст. 27 ЦК України правочин, яким обмежується обсяг ци­вільної правоздатності особи, є недійсним.

Отже, спадковий договір, передбачений у гл. 90 ЦК України на підставі норм загальної частини цього кодексу є недійсним, бо цей договір обмежує правоздат­ність фізичних осіб.

Щоб цей договір був дійсним, слід було зробити відповідні застереження у вищезгаданій ст. 27 ЦК України, інакше ніяким чином не уникнути істотних су­перечностей, які неминуче виникатимуть при порівнянні цих норм загальної час­тини ЦК та норм, що регламентують спадковий договір.

Проте і цей єдиний шлях бодай формального подолання суперечностей, що виникли, є абсолютно неприйнятним, бо передбачення винятків у ст. 27 "розхи­тувало" б основні, принципові положення цивільно-правових відносин, закріпле­ні цими нормами. Негативне ставлення до спадкового договору обумовлене не тільки тим, що він є недійсним з моменту його укладення (хоч і цього більш ніж достатньо!), а й тим, що цей договір являє собою спробу позбавити певних спад­коємців права одержати так звану "обов'язкову частку".

Як зазначалося вище, згідно зі ст, 1260 ЦК України неповнолітні або непра­цездатні діти спадкодавця, один з подружжя, що пережив іншого і є непрацездат­ним, та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту не менше половини частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом.

Право на обов'язкову частку передбачено і ЦК УРСР (ст. 535), тільки на неї мали право, крім зазначених осіб, ще й непрацездатні утриманці спадкодавця і ця частка дорівнювала не 1/2, а 2/3 частки, яка належала б цим спадкоємцям при спадкуванні за законом.

До введення в дію нового ЦК України, в якому передбачено спадковий дого­вір, цю норму ніяк не можна було "обійти": кому б спадкодавець не заповідав би майно, а зазначені особи все одно мали право одержати "обов'язкову частку"!

Спадковий договір це і є якраз спроба "обійти" зазначену норму, залишити цих спадкоємців ні з чим.

І як ця спроба виглядає, коли згадати, що йдеться про дітей спадкодавця і не просто про дітей, а неповнолітніх або непрацездатних дітей, про одного з по­дружжя, що пережив іншого і є непрацездатним, про батьків спадкодавця і не просто про батьків, а непрацездатних батьків?

І далеко не кожний із згаданих осіб здогадається і зможе довести, звернув­шись до суду, що його незаконно позбавили спадщини, оскільки спадковий дого­вір з "допомогою" якого це сталося, є недійсним.


<