§ 1. Спадкування за законом : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Спадкування за законом

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

ЦК УРСР передбачено такі підстави спадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом.

Кожний громадянин має право за життя розпорядитися своїм майном на ви­падок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, на­зивається заповітом. Право заповідати майно — один з істотних елементів ци­вільної правоздатності громадян (ст. 10 ЦК УРСР). При спадкуванні за заповітом майно померлого переходить до осіб, зазначених у заповіті.

Коли ж громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадку­вання, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна настає спадку­вання за законом (в останньому випадку спадкування за законом матиме місце щодо майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті).

Спадкування за законом відбувається в усіх випадках, коли і оскільки воно не змінено заповітом (ст. 524 ЦК УРСР).

При спадкуванні за законом майно померлого переходить до осіб, зазначених у законі. Закон встановлює і порядок переходу майна померлого до цих осіб.

Коло спадкоємців за законом. Статті 529—531 ЦК УРСР визначають ко­ло спадкоємців за законом. Згідно з цими статтями спадкоємцями за законом є діти (в тому числі усиновлені), онуки, правнуки, дружина, батьки (усиновителі), брати, сестри, дід і баба померлого, а також непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

Спадкоємці за законом поділяються на дві черги. До складу спадкоємців пер­шої черги входять такі особи:

1. Діти. Після смерті матері діти у всіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти не завжди закликаються до спадкування.

Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за законом, якщо між батьком і дитиною є правовий зв'язок, зокрема:

а)   коли діти народилися від батьків, що перебували в зареєстрованому шлюбі;

б)  якщо походження дітей від батьків, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини в держав­ні органи запису актів громадянського стану;

в)  коли походження дитини від даного батька встановлено в судовому по­рядку;

г)  якщо діти народилися до 8 липня 1944 р. від батьків, що не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте даний громадянин був записаний їх батьком у книзі запису актів громадянського стану.

Згідно зі ст. 529 ЦК УРСР до спадкоємців першої черги належить також ди­тина померлого, яка народилася після його смерті.

Діти, зачаті або народжені у шлюбі, визнаному недійсним, мають такі самі спадкові права, що й діти, народжені в дійсному шлюбі.

Спадкоємцями за законом нарівні з дітьми померлого визнаються усиновлені.

Пасинки та падчерки не є спадкоємцями після вітчима та мачухи, крім випад­ків, коли мало місце усиновлення їх або факт утримання. Однак у цьому разі во­ни одержать спадщину не як пасинки та падчерки, а відповідно як усиновлені чи утриманці.

2. Дружина померлого. Як дружина спадкувати може лише особа, яка пере­бувала в зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спадщини. Проте жінка визнається спадкоємцем після смерті чоловіка, а чоловік є спадко­ємцем після смерті жінки незалежно від того, чи підтримували вони фактично шлюбні відносини, чи проживали разом, чи надавали один одному матеріальну допомогу, а також незалежно від характеру особистих стосунків між ними: важ­ливо, щоб у момент відкриття спадщини вони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Коли ж на момент відкриття спадщини шлюб було у встановленому законом порядку розірвано, то колишня дружина не має права на спадщину.

3.  Батьки померлого. Мати завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей. Батько ж є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих умов, за яких і діти визнаються спадкоємцями після смерті свого батька, тобто коли між ними існує правовий зв'язок.

Спадкоємцями є також усиновителі померлого. Вітчим та мачуха не є спад­коємцями після смерті пасинка або падчерки, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення чи факт утримання ними відповідно вітчима або мачухи. Однак у цих випадках вони спадкуватимуть вже як усиновителі або утриманці.

4.   Онуки та правнуки померлого. Онуки та правнуки спадкодавця нале­жать до першої черги спадкоємців, але вони мають право одержати спадщину ли­ше за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття, тобто за правом представлення1.

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

1.  Брати та сестри померлого. Спадкоємцями визнаються як повнорідні, так і неповнорідні брати та сестри (такі, що мають спільних матір та батька, і такі, що мають спільну матір і різних батьків або спільного батька й різних ма­терів). Зведені брати та сестри померлого спадкоємцями не визнаються.

2.  Дід і баба померлого. Як зазначено в ст. 530 ЦК УРСР, спадкоємцями є дід і баба як з боку матері, так і з боку батька.

Особливе місце серед спадкоємців за законом посідають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Во­ни не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка за­кликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або пер­шої, або другої черги залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадко­вує майно.

Таким чином, спадкоємцями за законом визнаються не тільки найближчі ро­дичі померлого, а й сторонні особи за умови їх непрацездатності та перебування на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Непрацездатність особи встановлюється залежно від віку і стану здоров'я.

За чинним законодавством, непрацездатними вважаються особи у віці до 16 років (а ті, що навчаються, до 18 років), жінки, які досягли 55-річного, та чоло­віки, які досягли 60-річного віку, а також інваліди 1, 2 та 3-ї груп.

Аналіз судової практики свідчить, що непрацездатні особи можуть бути зара­ховані до зазначеної категорії спадкоємців лише за наявності таких умов:

а) непрацездатна особа має перебувати на утриманні померлого не менше од­ного року безпосередньо перед його смертю;

б) допомога, яку надавав померлий цій непрацездатній особі, має бути основ­ним джерелом її існування (хоч не обов'язково, щоб вона була єдиним джерелом існування);

в)  допомога має надаватися систематично.

Порядок закликання до спадкування. Не всі спадкоємці за законом од­ночасно закликаються до прийняття спадщини.

ЦК УРСР передбачає черговість закликання до спадкування зазначених черг спадкоємців.

Коли є спадкоємці першої черги — діти, дружина, батьки померлого, а також онуки та правнуки (за вищезазначених умов), право на одержання спадщини ви­никає лише у цих осіб. Спадкоємці другої черги до спадкування в цьому випадку не закликаються. Коли немає спадкоємців першої черги або коли вони не прий­няли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування закликатимуться спадкоємці другої черги — брати, сестри, дід та баба померлого (ст. 530 ЦК УРСР).

Особливий порядок закликання до спадкування встановлено щодо утриман­ців. Непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше од­ного року до його смерті, за наявності спадкоємців першої черги разом з ними закликаються до спадкування. За відсутності спадкоємців першої черги або в ра­зі неприйняття ними спадщини, а також коли всі спадкоємці першої черги не за­кликаються до спадкування, зазначені непрацездатні особи закликаються до спадкування нарівні зі спадкоємцями другої черги.

Встановлюючи такий порядок закликання до спадкування утриманців, зако­нодавець виключає можливість, коли б стороння особа могла усунути від спад­кування близьких родичів померлого — братів, сестер, діда та бабу.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом або жоден зі спадко­ємців не прийняв спадщини, чи всі спадкоємці позбавлені спадщини за запові­том, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави (ст. 524 ЦК УРСР).

Дещо інакше вирішується це питання за новим ЦК України. Відповідно до ст. 1296 нового ЦК України в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за за-коном, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відпо­відного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Розподіл майна померлого між спадкоємцями при спадкуванні за за­коном. При спадкуванні за законом спадкове майно поділяється на рівні части­ни між особами, які закликані до спадкування у порядку черговості. Наприклад, після смерті Н. залишилися дружина, двоє дітей та брат померлого. Право на одержання спадщини у цьому випадку мають дружина і двоє дітей, оскільки вони є спадкоємцями першої черги. Спадкове майно буде поділене між ними в рівних частках, тобто кожний з них має право на одержання 1/3 частини спадщини. Брат не закликатиметься до спадкування, оскільки він є спадкоємцем другої черги.

Коли хтось із спадкоємців не прийме спадщини, тоді його частка переходить до інших спадкоємців, закликаних до спадкування.

Проте, перш ніж визначити конкретно частку кожного із спадкоємців, слід встановити, яке майно належало померлому, зокрема треба визначити частку дружини (що лишився в живих) у майні, яке було спільно придбане подружжям під час сумісного життя, і виключити її зі складу спадкового майна.

Наприклад, коли під час сумісного життя подружжя придбало будинок, то після смерті одного з них треба визначити, яка частка в праві власності на буди­нок належала померлому, і тільки в цій частині відкривається спадщина. Це сто­сується й іншого майна.

Правило, згідно з яким спадкове майно при спадкуванні за законом поділя­ється у рівних частках між особами, закликаними до спадкування, не застосову­ється лише в двох випадках.

Перший випадок стосується поділу майна між спадкоємцями, що спадкують за правом представлення, наприклад, між онуками або правнуками. Онуки та правнуки можуть не одержати частку, рівну часткам інших спадкоємців. Як уже зазначалося, онуки та правнуки закликаються до спадкування з іншими спадко­ємцями першої черги лише тоді, коли на момент відкриття спадщини немає в жи­вих того з їх батьків, який мав би одержати спадщину. При цьому згідно зі ст. 529 ЦК УРСР вони успадковують порівну в тій частці, яка б належала при спадкуванні за законом одному з їх померлих батьків.

Наприклад, якщо після смерті громадянина Н. залишилися дочка і троє дітей померлого раніше сина, то ці троє онуків поділять між собою частку їхнього по­мерлого батька (тобто половину спадкового майна) і таким чином кожний з них одержить по 1/6 частині спадкового майна, дочка ж одержить половину спад­щини. Діти ж дочки взагалі не закликатимуться до спадкування.

Другий випадок стосується предметів домашньої обстановки та вжитку.

ЦК УРСР встановлено особливі правила щодо спадкування предметів домаш­ньої обстановки та вжитку. Відповідно до ст. 533 ЦК УРСР предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку переходять за законом до спадкоємців, які про­живали спільно зі спадкодавцем не менше одного року до його смерті незалежно від черги цих спадкоємців і належної їм спадкової частки.

Так, громадянин Н. проживав зі своїм братом. Діти Н. — дочка та син — мешкали окремо від свого батька. Після смерті Н. всі предмети звичайної домаш­ньої обстановки та вжитку перейдуть до його брата, незважаючи на те, що брат є спадкоємцем другої черги, а діти — спадкоємці першої черги. Решту майна, яке не належить до предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, буде по­ділено в рівних частках між дочкою і сином спадкодавця, оскільки вони як спад­коємці першої черги закликаються до спадкування.

Норма ст. 533 ЦК УРСР спрямована на захист інтересів членів сім'ї, які про­живали разом із спадкодавцем.

Зрозуміло, що короткий строк проживання спільно зі спадкодавцем (наприк­лад, протягом кількох тижнів чи місяців) не може створювати будь-яких переваг для такого спадкоємця щодо спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку. Треба визнати цілком обгрунтованим і доцільним встановлення у зако­нодавстві річного строку, який (як мінімум) повинен прожити спадкоємець спіль­но зі спадкодавцем для того, щоб одержати переваги в спадкуванні зазначених предметів.

Для визнання спадкоємця таким, який проживав спільно зі спадкодавцем, до­статньо встановити факти їх сумісного проживання в одній кімнаті чи в одній квартирі (строком не менше одного року) та спільного користування предметами домашньої обстановки та вжитку.

До предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку належать речі, при­значені для задоволення звичайних, повсякденних потреб громадян, тобто це меблі, посуд тощо.

Верховний Суд України, застосовуючи ст. 533 ЦК УРСР, виходить з того, що "предметами звичайної домашньої обстановки і вжитку слід вважати такі пред­мети зазначеного призначення, використання яких у даний час є характерним не лише для високозабезпечених людей. Це можуть бути килими, холодильники, телевізори, меблеві гарнітури, сервізи (крім коштовних)1.

До предметів домашньої обстановки та вжитку не належать житлові будин­ки, дачі, автомашини, човни, предмети, що були необхідні спадкодавцю для здійснення його професійної діяльності (рояль, гітара тощо), вироби з дорогоцін­них металів, твори мистецтва, що мають художню чи історичну цінність, анти­кваріат, валютні цінності, вклади в банку, гроші, одяг та взуття померлого.

За наявності сумнівів щодо того, чи можна віднести ту чи іншу річ до пред­метів домашньої обстановки та вжитку, це питання вирішує суд:

Коли серед спадкоємців за законом відсутні такі, які б проживали спільно зі спадкодавцем, все майно, в тому числі і предмети домашньої обстановки та вжитку, поділяється на рівні частки між усіма спадкоємцями, закликаними до спадкування в порядку черговості.

Такий порядок спадкування за законом передбачає ЦК УРСР. Наведений порядок спадкування зазнав істотних змін у зв'язку з прийняттям нового ЦК України. Більшість цих змін є цілком слушною, такою, що відповідає сучасному етапові розвитку нашого суспільства, але доцільність деяких з них ви­кликає деякі сумніви.

Замість двох черг спадкоємців за законом новим ЦК України передбачається п'ять черг спадкоємців.

Верховний Суд України. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995—1998). Пра­вові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. ред. П. І. Шевчук. - К, 1998. - С. 189.

Згідно зі ст. 1280 ЦК України до складу першої черги спадкоємців за законом входять діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Другу чергу спадкоємців за законом становлять рідні брати та сестри спадко­давця, а також його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1281 ЦК України).

В ст. 1282 ЦК України встановлено, що до третьої групи спадкоємців за за­коном належать рідні дядько та тітка спадкодавця.

Згідно зі ст. 1283 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за за­коном мають "особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини".

Нарешті п'яту чергу спадкоємців за законом становлять "інші родичі спадко­давця до шостого ступеня споріднення включно" (ст. 1284 ЦК України). Причо­му, як зазначено в цій статті, "родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення".

Крім того, до п'ятої черги спадкоємців за законом відносяться і утриманці спадкодавця. "Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом за­собів до існування" (ч. 2 ст. 1284 ЦК України).

Заперечення викликає перш за все встановлення надто широкого кола спадкоємців за законом. Це стосується, на наш погляд, двох останніх черг спад­коємців.

Так, до п'ятої черги спадкоємців за законом, як це зазначалося вище, входять, зокрема, "інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно".

Родичі п'ятого, а тим більше, шостого ступеня споріднення (такі, наприклад, як діти двоюрідних племінників) — це настільки далекі родичі, що між ними і спадкодавцем, як правило, не тільки немає особистих зв'язків, але іноді вони і не знають про існування один одного. Довести наявність родинних зв'язків тако­го ступеня споріднення в кожному окремому випадку буде дуже важко, обов'яз­ково виникатимуть численні спори між бажаючими одержати спадщину. Подібна ситуація відкриває можливість для всіляких зловживань і непорозумінь.

Сумніви викликає доцільність введення до кола спадкоємців за законом "осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини" (четверта черга спадкоємців за законом згідно зі ст. 1283 ЦК України).

Слід зазначити, що в ЦК України немає визначення такого поняття, як сім'я, не сформульовано принципи, керуючись якими можна було б віднести ту чи ін­шу особу до членів певної сім'ї.

За таких умов застосування на практиці норми ст. 1283 ЦК України навряд чи є можливим.

У цьому легко переконатися, якщо проаналізувати дві-три конкретні ситуації.

Можна лише здогадуватися, яких осіб мали на увазі автори норми ст. 1283 ЦК, пропонуючи цю категорію спадкоємців. У всякому разі це не можуть бути особи, що належать до перших трьох черг спадкоємців.

Думається, що в даному випадку йдеться перш за все про таких осіб, як па­синки, падчерки, вітчим, мачуха, зять, теща, невістка, свекруха, що проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до відкриття спадщини.

Але ж цих осіб беззастережно не можна у всіх випадках вважати членами сім'ї спадкодавця.

Наприклад, падчерка з дитинства проживала в одній квартирі із спадкодав­цем, була на його утриманні, але стала дорослою, вийшла заміж і на момент смерті спадкодавця (свого вітчима) продовжувала проживати там же, але вже з чоловіком і народженою нею дитиною. Виникають запитання, чи вона перестала бути членом сім'ї спадкодавця, бо створила свою сім'ю, чи є членом і його (спад­кодавця) сім'ї, а також чи є в останньому випадку членами сім'ї спадкодавця її чоловік та дитина і отже його спадкоємцями? Нарешті, чи має значення факт ве­дення спільного господарства з вітчимом для вирішення питання про належність падчерки до членів його сім'ї?

Інший приклад. Громадянин Н. проживав зі своєю дочкою, її дитиною та її чоловіком, з яким дочка перебувала більше десяти років у фактичних шлюбних відносинах. Громадянин Н. помирає. Дочка відмовляється від спадщини. Ніяких інших спадкоємців першої, другої та третьої черги немає. Отже закликається до спадкування четверта черга — члени сім'ї спадкодавця. Чи може бути визнаний громадянин, що є фактично чоловіком дочки і батьком її дитини, членом сім'ї спадкодавця? І як було б вирішене це питання, коли б дочка була в зареєстрова­ному шлюбі зі своїм чоловіком, за умови, що хоч вони і жили "під одним дахом" зі спадкодавцем десять років, але вже більше п'яти років цей шлюб існував тіль­ки на папері, і між дочкою та її чоловіком, і між останнім та батьком дочки (спад­кодавцем) склалися ворожі відносини?

Отже, що має пріоритетне значення при вирішенні питання — кого можна вважати членом сім'ї: характер фактичних відносин між спадкодавцем і членами сім'ї та між останніми чи юридичний аспект цих відносин?

Наведені приклади свідчать про те, яка величезна кількість питань виникне на практиці при спробі застосувати норму ст. 1238 ЦК України, і які виникати­муть труднощі при їх вирішенні.

Проте не лише невизначеність умов, за яких та чи інша особа може вважа­тися членом сім'ї, робить норму ст. 1283 непридатною. Негативне ставлення до неї зумовлено й іншими міркуваннями.

На нашу думку, законодавець, встановлюючи коло спадкоємців за законом, має включати до нього таких осіб, яких вірогідніше назвав би сам спадкодавець у заповіті, якби він його залишив.

Проте в житті між спадкодавцем і такими особами, як свекруха, невістка, зять, теща (які практично частіше представлятимуть цю чергу спадкоємців за за­коном) виникають не дуже добрі стосунки і саме тоді, коли вони проживають ра­зом. Якби спадкодавець складав заповіт, навряд чи він призначив би когось з цих осіб своїм спадкоємцем, а тому не слід було б визнавати цих осіб і спадкоємцями за законом.

Мабуть дехто вважає, що факт проживання спадкодавця тривалий строк із членами сім'ї свідчить про наявність добрих стосунків між ними. Але так думати — значить забути про реалії нашого життя, про те, що житлова проблема в на­шій країні далеко не вирішена, що різні сім'ї, сторонні люди, які недоброзичливо, а іноді й вороже ставляться один до одного, не роки, а десятки років змушені проживати в одній квартирі, бо не мають можливості купити чи найняти собі ін­ше житло.

На нашу думку, немає підстав перебільшувати значення факту тривалого проживання спадкодавця з членами сім'ї для визнання їх спадкових прав.

У ЦК України передбачені інші (порівняно з ЦК УРСР) порядок та умови спадкування утриманцями спадкодавця.

Як було зазначено вище, відповідно до ст. 531 ЦК УРСР утриманці заклика­ються до спадкування за наявності двох умов: вони мають бути непрацездатними і перебувати на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

За новим ЦК України зазначений річний строк перебування на утриманні спадкодавця збільшений до п'яти років.

Змінився і порядок закликання утриманців до спадкування. За ЦК УРСР утриманці не належать ні до першої, ні до другої черги спадкоємців за законом. Вони приєднуються до спадкоємців тієї черги, яка закликається до спадкування, тобто до першої або другої черги спадкоємців.

Отже, вони у всіх випадках одержують якусь частину спадкового майна.

За новим ЦК України утриманці входять до п'ятої черги спадкоємців за зако­ном. Отже вони взагалі дуже рідко закликатимуться до спадкування. Порядок спадкування утриманцями, встановлений ЦК УРСР здається нам більш обгрун­тованим, доцільним.

Те, що відповідно до ЦК УРСР практично у всіх випадках, коли відбувається спадкування за законом, непрацездатні утриманці одержують частину, а коли не­має інших спадкоємців за законом, то і все спадкове майно, з високим ступенем вірогідності відповідає бажанням спадкодавця. Хоч ці бажання він не висловив у заповіті, але про наявність їх беззастережно свідчить факт надання ним матері­альної допомоги непрацездатному утриманцю протягом досить великого періоду (як мінімум одного року).

Крім того, матеріальна допомога у вигляді спадкового майна, яку одержує не­працездатний утриманець, реалізуючи своє право на спадщину, відповідає також етичним засадам, поширеним у будь-якому демократичному суспільстві, — за­хистити непрацездатних, малолітніх, хворих, знедолених і т. п.

Існують такі правові норми, які зачіпають інтереси всіх або майже всіх гро­мадян. До таких норм належить, зокрема, норма, що визначає порядок спадку­вання за законом предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку. Далеко не всі мають якесь нерухоме майно, автомашини, гроші на рахунках у банках, колекції картин великих майстрів і т. ін., але всі мають якісь предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Отже, всіх так чи інакше торкається питання про порядок спадкування цих предметів, оскільки всі їх мають і всі, на жаль, смертні.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 533 ЦК УРСР всі предмети домашньої обстановки та вжитку переходять до спадкоємців за законом (незалежно від їх черги і спадкової частки), якщо вони проживали зі спадкодавцем не менше одно­го року до його смерті.

Таким чином, коли помирає громадянин, його хатнє майно залишається у тих спадкоємців першої або другої черги, а також непрацездатних утриманців, які з ним проживали. Отже нічого не змінюється у побуті цієї родини.

Але становище докорінно зміниться за новим ЦК України, в якому не перед­бачено особливого порядку спадкування предметів звичайної домашньої обста­новки та вжитку.

Згідно з новим ЦК України ці предмети разом з іншим майном у разі смерті їх власника (за відсутності заповіту) мають перейти до спадкоємців за законом у порядку черговості незалежно від того, чи проживали вони спільно зі спадко­давцем до його смерті. Отже, коли б, наприклад, громадянин проживав до своєї смерті з дочкою та її дітьми, а двоє дорослих працездатних синів проживали зі своїми сім'ями окремо, то право на одержання у спадщину предметів домашньої обстановки та вжитку виникає не лише у дочки (як було б за ЦК УРСР), а й у синів. І якщо сини реалізують у цьому випадку належне їм право, то у дочки за­лишиться лише 1/3 частина предметів домашньої обстановки, якою вона все життя користувалася, проживаючи разом із батьком. Дочка потрапить у скрутне матеріальне становище, бо позбавиться необхідних для життя речей, без яких обійтися неможливо, а синам не так і багато буде з цього користі, оскільки речі, що перебували в користуванні, коштують небагато.

Враховуючи, що така або схожа ситуація може виникнути внаслідок скасу­вання норми ст. 533 ЦК буквально в кожній родині, взаємини між родичами у величезній кількості випадків штучно ускладняться внаслідок такого невдалого правового регулювання, яке апріорі не може сприяти злагоді в сімейних відноси­нах, їх зміцненню. Тому викликає великий сумнів доцільність відмови від норми ст. 533 ЦК УРСР.


<