Глава 70 ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З БЕЗПІДСТАВНОГО ПРИДБАННЯ АБО ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

Глава 70 ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З БЕЗПІДСТАВНОГО ПРИДБАННЯ АБО ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Зобов'язання з безпідставного придбання або збереження майна — один із видів позадоговірних зобов'язань. На підставі цього зобов'язання особа, яка одержала (набула) чи зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої пра­вової підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане чи збережене майно цій потерпілій цій особі (ст. 469 ЦК УРСР, ст. 1231 ЦК України). В цьому визначенні привертають увагу особливі юридичні факти, що породжують даний вид позадоговірних зобов'язань. До них належать:

а)  збільшення або збереження майна однієї особи за рахунок іншої особи. Вираз "за рахунок іншої особи" означає, що водночас відбуваються два процеси: придбання або збереження майна однією особою (набувачем) і втрата (витрачан­ня) майна іншою особою (потерпілим). Одержання майна може полягати не ли­ше у придбанні предметів матеріального світу, а й у набутті речових і зобов'я­зальних прав (наприклад, права власності на речі та гроші, в набутті права вимоги, в прийнятті послуг). Збереження майна має місце, коли одна особа ви­конала зобов'язання іншої, прийняла на себе зобов'язання замість іншої, зазнала витрат, які за нормального стану речей мала була б понести особа, що зберегла майно;

б)  збільшення або збереження майна має бути безпідставним. Безпідстав­ність полягає в тому, що придбання чи збереження майна має місце "без достат­ньої підстави, встановленої законом або договором" (ч. 1 ст. 469 ЦК УРСР), "без достатньої правової підстави " (п. 1 ст. 1231 ЦК України) або за підставою, яка згодом відпала (ч. 2 ст. 469 ЦК УРСР, ст. 1231 ЦК України). Правило "без до­статньої правової підстави, встановленої законом або договором" підлягає поши­реному тлумаченню, а саме: без достатньої правової підстави, передбаченої не лише законом чи договором, а й адміністративним актом та односторонньою уго­дою.  У цивільно-правовій науці  таке  одержання  майна  називається також безпідставним збагаченням.

Іноді правова підстава, за якою придбано майно, згодом відпадає. Це буває, зокрема, або при одержанні майна на підставі угоди, яку пізніше і визнав суд чи господарський суд недійсною, або у зв'язку з введенням у дію нової правової норми, якій надається зворотна сила, або внаслідок скасування вищою інстанцією рішення суду, на підставі якого було проведено стягнення на користь позивача.

Учасниками цих зобов'язань можуть бути як громадяни, так і організації. Предметом зазначених зобов'язань є дії зобов'язаних осіб.

Особа, яка безпідставно одержала майно за рахунок іншої особи, зобов'язана повернути його потерпілому в натурі (ст. 1232 ЦК України). Наприклад, у ре­зультаті помилки залізниця видала вантаж організації, яка не є вантажоодержу­вачем. У цьому разі зазначена організація придбала не належне їй майно і зо­бов'язана повернути безпідставно придбане майно в натурі.

У разі невиконання цього обов'язку безпідставно одержане майно підлягає стягненню із зазначеної організації у примусовому порядку через суд. Заходи державного примусу, що застосовуються до таких осіб, є також цивільно-право­вою санкцією. Для застосування її необхідно встановити об'єктивний факт при­дбання чи збереження майна без достатніх підстав, встановлених законом, адміністративним актом або угодою. Наявності вини в діях зобов'язаної особи не вимагається. Це пояснюється тим, що безпідставно придбане майно може бути не лише результатом поведінки зобов'язаної особи, а й результатом подій, по­ведінки самого потерпілого, третіх осіб (п. 2 ст. 1231 ЦК України).

Те саме стосується характеру обов'язку особи, яка безпідставно зберегла майно за рахунок іншої особи. Наприклад, електролічильник, встановлений у ко­мунальній квартирі, записаний на ім'я одного з мешканців цієї квартири, який сплачує за користування електроенергією за всіх мешканців квартири. Проте ос­танні при цьому не відшкодовують платникові свою частку. Зазначені мешканці зберігають своє майно (гроші) за рахунок володільця електролічильника, і тому вони зобов'язані відшкодовувати йому витрати, пов'язані з оплатою кількості електроенергії, яку вони споживають. Потерпілий має право вимагати повернен­ня безпідставно одержаного майна у натурі також на підставі віндикаційного по­зову до незаконного володільця. Таке право узгоджується з п. З ст. 1231 ЦК Ук­раїни, згідно з яким положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником з чужого незаконного володіння.

Коли неможливо повернути майно у натурі, проводиться грошова компен­сація. При цьому беруть до уваги ціни, що діяли на момент розгляду справи.

Розрахунки з приводу доходів між потерпілим і особою, яка безпідставно придбала майно, аналогічні розрахункам між власником і добросовісним набува­чем у зв'язку з віндикацією майна (статті 148 і 469 ЦК УРСР). Вони полягають у тому, що особа, яка безпідставно одержала чи зберегла майно, зобов'язана по­вернути або відшкодувати всі доходи, які вона мала або повинна була мати з цього майна з того часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна. Зі свого боку ця особа має право вимагати відшкодування зроблених нею витрат на майно з того часу, з якого вона зобов'я­зана повернути доходи. Ці положення знайшли своє закріплення також у ст. 1233 ЦК України.

У деяких випадках безпідставно одержане майно не підлягає поверненню. Так, не можуть бути витребувані суми авторської винагороди чи винагороди ви­нахідникові, автору промислового зразка, корисної моделі, раціоналізаторові, що виплачені зайво або за підставою, яка згодом відпала, коли їх виплата проведена організацією добровільно за відсутності рахункової помилки з її боку і недобро­совісності з боку одержувача (п. З ст. 471 ЦК УРСР). Майже аналогічна норма закріплена і в п. 1 ст. 1234 ЦК України.

У всіх зазначених випадках поведінка осіб, які одержали відповідні грошові суми, є невинною, і тому законодавець не визнав за потрібне застосувати до них цивільно-правову санкцію у вигляді повернення майна, що одержано безпідстав­но чи за підставою, яка згодом відпала.

Не є також безпідставно одержаним:

а)  майно, передане на виконання зобов'язання до настання строку виконання (п. 1 ст. 471), бо ст. 166 ЦК УРСР допускає дострокове виконання зобов'язання боржником, якщо інше не випливає із закону, договору чи зі змісту зобов'язан­ня. Проте і в інших випадках дострокового виконання зобов'язань передане май­но не може бути витребувано як безпідставно одержане, оскільки уповноважена особа набула його за певною правовою підставою, хоч і з відступом від умов ви­конання зобов'язання;

б)  майно, передане на виконання зобов'язання після закінчення строку по­зовної давності у випадках, якщо таке виконання допускається ст. 82 ЦК УРСР. Це пояснюється тим, що позовна давність встановлена не для того, щоб звільни­ти боржників від виконання їх обов'язків. У зв'язку з цим добровільне виконання зобов'язання після закінчення строку позовної давності є виконанням належно­го, і боржник не має права вимагати повернення виконаного.

У ст. 1234 ЦК України, яка визначає перелік безпідставно набутого майна, що не підлягає поверненню, вищенаведені випадки не зазначені, оскільки таке майно розглядається як належно набуте. Водночас у цій статті є застереження про те, що не підлягає поверненню безпідставно набуте майно, якщо це встанов­лено законом.

Повернення майна потерпілому не є єдиною цивільно-правовою санкцією, що її застосовують до осіб, які безпідставно одержали майно. Згідно зі ст. 470 ЦК УРСР передбачається й інша цивільно-правова санкція — стягнення безпідстав­но придбаного майна у доход держави. В цій же статті визначено ознаки дій, що зумовлюють застосування такої санкції. До них належать:

дії мають бути протиправними, що порушують інтереси держави й суспільства;

вчинення таких дій має характеризуватися суб'єктивним наміром порушити закон, тобто необхідно встановити вину особи у формі умислу;

дії не повинні полягати у вчиненні угод. В іншому разі застосовують правові наслідки недійсності угод;

дії не повинні підлягати під дію норм адміністративного та кримінального за­конодавства, що передбачають конфіскацію безпідставно придбаного майна.

Прикладами такої дії можуть бути привласнення грошей, одержаних від про­дажу знахідки, власника якої не знайдено. За позовом прокурора, фінансових ор­ганів, місцевих державних адміністрацій безпідставно придбані суми в судовому порядку стягуються у доход держави.

Особа, яка безпідставно одержала майно внаслідок незаконних, навмисних дій, зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, що вона мала або повинна була мати з безпідставного придбаного майна. У даному випадку вона прирівнюється до незаконного недобросовісного володільця. Отже, у власність держави стягуються доходи або їхній грошовий еквівалент за весь час володіння безпідставно придбаним майном.

Стягнення безпідставно придбаного майна у доход держави, як цивільно-пра­вова санкція, застосовується до незаконних володільців, якщо особа, за рахунок якої придбано майно, або невідома, або за чинним законодавством втратила пра­во вимагати повернення належного їй майна.

Між тим у главі 83 нового ЦК України не передбачається взагалі можливість стягнення в доход держави безпідставно набутого особою майна. Очевидно це має здійснюватися за іншими правовими підставами, встановленими цивільним, кримінальним чи іншим законодавством.


<