§ 2. Підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних з рятуванням колективного та державного майна : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних з рятуванням колективного та державного майна

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Обов'язок відшкодування організацією шкоди громадянинові при рятуванні її майна виникає за таких підстав: а) наявність шкоди; б) спрямованість дій грома­дянина на рятування колективного та державного майна; в) реальність небезпе­ки, що загрожувала колективному або державному майну; г) причинний зв'язок між діями громадянина з рятування майна та шкодою, якої зазнав громадянин.

Шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні колективного або державного майна, може виражатися у пошкодженні або знищенні належного йому майна, в повній або частковій втраті заробітку, спричиненою втратою або зменшенням працездатності, а також у витратах, зумовлених ушкодженням здоров'я (посиле­не харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

У разі смерті громадянина шкода виражається у втраті засобів до життя не­працездатними особами, які перебували на утриманні померлого або мали право на таке утримання (частини 2 і 3 ст. 456 ЦК УРСР), а також у витратах на по­ховання (ст. 459 ЦК УРСР). Рятування колективного та державного майна ви­являється у тому, що громадянин вчиняє фактичні дії на відвернення небезпеки, що загрожувала колективному чи державному майну (наприклад, зупиняє поїзд, чим запобігає аварії; повідомляє про загрозу небезпеки), або на її зменшення чи ліквідацію (бере участь у гасінні пожежі, знищує речі, що загрожували вибухом, тощо). Правове значення має у цьому випадку не вид дії громадянина, а її цілеспрямованість. Не має значення і та обставина, що громадянин за власною ініціативою чи на прохання інших осіб брав участь у рятуванні колективного або державного майна.

Обов'язок організації відшкодувати шкоду, якої зазнав громадянин при ряту­ванні її майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Власне цю обста­вину підкреслює і закон, вживаючи вираз "при рятуванні", а не "в рятуванні". Отже, вимога громадянина до організації грунтується на факті виникнення у нього шкоди, а не на ефективності дії щодо відвернення небезпеки, яка загрожу­вала майну організації. Організація не може ухилятися від обов'язку відшкоду­вати шкоду, посилаючись на те, що остання значно переважає шкоду, яка була або могла бути відвернена.

Обов'язок організації відшкодувати шкоду виникає і в тому разі, коли дії гро­мадянина були спрямовані на рятування майна громадян, що перебувало у воло­дінні організації. Правовою підставою перебування майна громадянина в органі­зації можуть бути відповідні договори, зокрема комісії схову, побутового підряду тощо. Приймаючи в даному випадку майно громадян, організація зобов'язана за­безпечити його збереження. При збереженні майна громадян організація зо­бов'язана відшкодувати вартість втраченого або пошкодженого майна, що спри­чинило збитки організації. Отже, громадянин" який рятує таке майно, запобігає шкоді, що її могла зазнати організація, і тим самим діє в інтересах організації.

Для виникнення відносин, які регулюються ст. 467 ЦК УРСР, необхідно, щоб дії громадянина щодо рятування були зумовлені небезпекою, яка загрожувала знищенню, втраті або пошкодженню майна організації. Небезпека може бути спричинена стихійним лихом (повінь, землетрус, ураган), злочинним зазіханням на колективне або державне майно (пограбування, крадіжка), а також діями пра­цівників організації внаслідок неналежного виконання ними своїх службових (трудових) обов'язків.

Небезпека, що загрожує колективному або державному майну, має бути ре­альною та наявною, об'єктивно існувати і фактично бути на момент вчинення дії з рятування. Наявність небезпеки потребує вчинення дій раптово, не чекаючи їх погодження з відповідними особами.

Для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду необхідно, щоб між діями по­терпілого з рятування колективного або державного майна і шкодою, якої він зазнав, був причинний зв'язок.

У цьому зобов'язанні немає заподіювача шкоди. Причиною шкоди потерпіло­го є його дії, якими він рятував майно. Організація зобов'язана відшкодувати шкоду, якщо вона виникла внаслідок дій потерпілого щодо рятування її майна.

Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування колективного або держав­ного майна, зовні подібні до зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди. І в першому, і в другому випадках йдеться про відшкодування шкоди. Однак між вказаними зобов'язаннями є істотна різниця. Зобов'язання із заподіяння шкоди виникають внаслідок вчинення заподіювачем правопорушення, тому покладення на нього обов'язку відшкодування є цивільною відповідальністю. У зобов'язан­нях, що виникають внаслідок рятування колективного та державного майна, при­чиною шкоди є правомірні дії самого потерпілого, якими він свідомо наражає се­бе на небезпеку. Тому відшкодування шкоди за правилами ст. 467 ЦК УРСР не може кваліфікуватися як відповідальність.

За ЦК УРСР рятування майна, що належить на праві приватної власності громадянам, не породжує обов'язку відшкодування. Проблема відшкодування шкоди, заподіяної при рятуванні життя і здоров'я громадян, охоплюється етич­но-моральними відносинами. Водночас це стосується тих випадків, коли небезпе­ка зумовлена виною третьої особи (або незалежно від вини при дії джерела під­вищеної небезпеки), тоді на третіх осіб або володільців джерела підвищеної небезпеки повинен покладатися обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну при рятуванні життя і здоров'я. В інших випадках, коли небезпека спричинена сти­хійним лихом (повінь, землетрус тощо) чи виною особи, життя і здоров'я якої рятувалося, громадянин-рятівник, що зазнав шкоди, повинен одержати відшко­дування у повному обсязі за рахунок державного бюджету.

Статті 1177—1179 ЦК України дають можливість встановити юридичні фак­ти, які породжують зобов'язання із вчинення дій в інтересах іншої особи без її доручення. По-перше, підставою виникнення розглядуваних зобов'язань є те, що дії в інтересах іншої особи (зацікавленої сторони) вчиняються за власною ініціа­тивою особи, що вчиняє дії (діюча сторона), тобто за відсутності доручення або договору і будь-якої іншої вказівки зацікавленої сторони. Діюча сторона не має обов'язку чинити в силу закону. Зазначені статті не поширюються на опікунів. Останні діють в інтересах підопічних в силу норм про опіку Сімейного кодексу України.

По-друге, дії в інтересах іншої особи породжують зобов'язання у разі, якщо вони вчиняються на користь зацікавленої особи, тобто, вони мають бути об'єк­тивно вигідними їй.

По-третє, діюча сторона повинна враховувати дійсні або вірогідні наміри за­цікавленої особи. Тому, якщо обставини конкретного випадку дозволяють дійти висновку, що інша сторона не бажає вживати заходів з охорони своїх інтересів, то діюча сторона не повинна виступати проти її волі.

Підставою виникнення цього зобов'язання є також неможливість отримати згоду іншої особи. Наприклад, у разі тимчасової відсутності іншої особи чи втра­ти нею свідомості.

Підставою виникнення досліджуваного зобов'язання є усвідомлення діючою стороною спрямованості дій на користь іншої особи і відсутність мети виникнен­ня будь-якого іншого зобов'язання. Розглядуване зобов'язання не виникає, якщо діюча особа бажала обдарувати іншу особу або надати їй безоплатну послугу.

Вищезазначене підводить до визначення зобов'язань із вчинення дій в май­нових інтересах іншої особи без її доручення: це недоговірне зобов'язання, яке виникає в силу добровільного, усвідомленого вчинення однією особою — діючою стороною — фактичних або юридичних дій на користь іншої особи — зацікавле­ної сторони — і породжує її обов'язок відшкодувати діючій стороні необхідні ви­трати за понесену нею шкоду.

Відповідно до ст. 1180 ЦК України шкода завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі. Тобто зміст цього зобов'язання становить право потерпілого отримати відшкодування шкоди, якої він зазнав, а обов'язок держави — відшкодувати цю шкоду. У цьому разі держава відшкодо­вує шкоду, завдану як здоров'ю, життю потерпілого, так і його майну.

Дещо інший підхід закладено в нормах ЦК України щодо рятування майна. Так, відповідно до ст. 1181 ЦК України шкода, завдана ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реаль­ної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується держа­вою у повному обсязі, а шкода, завдана майну особи за таких обставин відшко­довується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища. При цьому розмір відшкодування шкоди не може пе­ревищувати вартості майна, яке рятувалося.

Обсяг та порядок її відшкодування у вищезазначених випадках може ви­значатися з урахуванням відповідних положень глави 40 ЦК УРСР, глави 80 ЦК України.


<