§ 15. Компенсація моральної шкоди : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 15. Компенсація моральної шкоди

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, особиста недоторканність і свобода та безпека довкілля визнаються най­вищою соціальною цінністю і особистими немайновими благами фізичної особи. Поняття "нематеріальне благо" є збірним, воно стосується як самого "блага", так і особистих немайнових прав. Отже, зазначені особисті немайнові блага є об'єктами відповідних особистих немайнових прав.

До останнього часу цивільно-правовий захист порушених особистих немай­нових прав здійснювався шляхом відновлення права, припинення дій, які по­рушують право відшкодування збитків (ст. 6 ЦК УРСР). Законом України від

6   травня   1993  р.  №  3188-12  передбачено новий спосіб захисту цивільних особистих прав — це компенсація моральної шкоди, який включено до статей 6,

7 та 440і ЦК УРСР. Новий ЦК України не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами, про що йдеться далі. Як бачимо, категорія моральної шкоди з'явилася в українському законодавстві порівняно нещодавно.

Тривалий час вважалося, що моральна шкода в соціалістичному суспільстві компенсації взагалі не підлягає. На обгрунтування цього висновку наводилися лицемірні, святенницькі аргументи нібито особистість радянської людини пере­буває на такій недосяжній висоті, що приниження її честі, гідності, ділової репу­тації не може бути оцінено у грошах. Разом з тим уже з 20-х років у колишньому СРСР у юридичній літературі, у суспільній свідомості стверджувалися погляди на допустимість компенсації моральної шкоди. Необхідно підкреслити, що найвагоміший внесок у справу узаконення інституту компенсації моральної шкоди внесли своїми творами М. С. Малеїн1 і Г. М. Бєлякова2.

Судова практика також чимало зробила для становлення категорії моральної шкоди. Відомі справи з відшкодування позадоговірної шкоди у зв'язку із загибеллю годувальника, при розгляді яких суд присуджував, наприклад, дитині, що втратила батька, суму більшу за ту, яка відповідає вартості втрачених засобів до існування. Різниця між зазначеними сумами — це присудження компенсації моральної шкоди в прихованій формі дитині за смерть батька, внаслідок чого дитина позбавлена спілкування з батьком, батьківських пестощів, батьківської любові. Дитина втратила чимало радощів свого дитинства. Всі ці обставини не могли не вплинути на позитивний підхід законодавця до формування норм про компенсацію моральної шкоди в цивільному законодавстві України'.

Найзагальнішою нормою, яка вперше передбачила відшкодування моральної шкоди, була ст. 131 Основ цивільного законодавства 1991 р.1. В українській юридичній літературі правило ст. 131 Основ про компенсацію моральної шкоди було сприйнято цілком позитивно2, застосування якої було можливим і в Україні до введення в дію Закону України від 6 травня 1993 p. № 3188-123. У цій нормі зроблено спробу визначити поняття моральної шкоди, а також закріпити умови й засоби її компенсації. Моральна шкода в ст. 131 Основ була визначена як заподіяння фізичних або моральних страждань. Умовами компенсації моральної шкоди були протиправність дій, що заподіяли шкоду, і вина заподіювача. Також встановлено, що моральна шкода компенсується у грошовій або іншій матеріальній формі. Розмір компенсації моральної шкоди визначає суд і при цьому незалежно від відшкодування майнової шкоди. За ст. 131 Основ компенсація моральної шкоди як форма цивільно-правової відповідальності засто­совується як за порушення особистих немайнових прав, так і за порушення май­нових прав.

З моменту введення в дію на території України Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12 правила ст. 131 Основ не застосовуються. Замість них слід застосовувати статті 7 і 440і (в редакції Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12) ЦК УРСР та статті інших кодексів і законів України.

Серед названих законів перш за все привертає увагу ст. 440і ЦК УРСР (в редакції Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12) про відшкодування моральної шкоди.

Виходячи із систематичного тлумачення ст. 440і і враховуючи ступінь її обов'язковості, можна дійти висновку, що норма ст. 440і є загальною та імпе­ративною. Отже, вона застосовується у всіх випадках незалежно від галузевої належності порушених правовідносин. Порушеними можуть бути цивільно-пра­вові, трудо-правові, адміністративно-правові та інші відносини, внаслідок пору­шення яких потерпілому була заподіяна моральна шкода. У всіх цих випадках моральна шкода має компенсуватися за ст. 440і ЦК УРСР.

Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. — 1991. — № 26. — Ст. 733-734.

Щодо спеціальних норм, то вони, на наш погляд, мають право на існування, якщо заповнюють прогалини загальної норми ст. 440і у розумінні встановлення інших юридичних наслідків порушення особистих і майнових відносин абсолют­ного характеру. Так, наприклад, ст. 7 ЦК УРСР (у редакції Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12) передбачає право потерпілого вимагати від суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності і принижують його честь, гідність чи ділову репутацію.

Наведені висновки є логічним наслідком незаперечного факту, що відносини з компенсації моральної шкоди є цивільно-правовими, недоговірними від­носними, які виникають із порушення абсолютних прав: права на життя, права на здоров'я і його охорону, права власності та ін. Саме тому зазначені відносини не можуть регулюватися адміністративним, трудовим, фінансовим та іншими галузями права. Непереконливою є позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. згідно з якою статті 7 і 440і ЦК УРСР є спеціальними1.

Судова практика виходить з того, що в кожному конкретному випадку розмір компенсації моральної шкоди визначається з урахуванням характеру і тривалості страждань, стану здоров'я потерпілого, тяжкості завданої травми, істотності вимушених змін у його життєвих стосунках.

Як видно, суди враховують ступінь фізичних і моральних страждань, пов'язаних з індивідуальними особливостями особи, якій заподіяно шкоду. На­справді, одна людина дуже гостро переживає неправомірне втручання іншої особи у сферу її особистих і майнових прав. А іншій особі все як з гуся вода. Він спокійно реагує на дії, які спричиняють йому будь-яку шкоду. За наявності таких критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди встановлення в ЦК УРСР, як і в інших цивільних законах, мінімального2 і максимального розмірів компенсації моральної шкоди є невиправданим3. Висловлено й протилежну думку4. Від таких правил відмовився новий ЦК України і це правильно.

За змістом ст. 440і ЦК УРСР збігається із ст. 131 Основ цивільного законо­давства, за винятком моментів, зазначених вище, а також певних редакційних відмінностей.

При розгляді справ про компенсацію моральної шкоди в судах виникли запитання, які потребують роз'яснення:

1) чи може настати цивільно-правова відповідальність за заподіяння мораль­ної шкоди незалежно від вини заподіювача шкоди?

2)  чи можна присудити суму компенсації моральної шкоди за межами ком­пенсації моральної шкоди, встановленими ст. 440і ЦК УРСР, п.  11  Правил відшкодування від 23 червня 1993 р. та ст. 13 Закону України від 1 грудня 1994 p.?

3)  чи може впливати ступінь вини заподіювана шкоди на розмір компенсації моральної шкоди?

4)  чи   можна   присуджувати   компенсацію   моральної   шкоди   у   вигляді періодичних виплат або одноразової виплати?

5)  чи   допускається   компенсація   моральної   шкоди,   заподіяної   смертю близької людини?

Деякі із зазначених питань були так чи інакше розв'язані в судовій практиці.

Допустимість компенсації моральної шкоди за відсутності вини заподіювана. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. невинна відповідальність заподіювача моральної шкоди розглядається як виняток і допускається, якщо вона прямо передбачена законом. Таке роз'яснення не задовольняє потреб судової практики. У юридичнй літературі висловлена думка про допустимість невинної відповідальності за заподіяння мо­ральної шкоди при ушкодженні здоров'я джерелом підвищеної небезпеки1. У но­вому ЦК України також чітко і ясно перелічені випадки компенсації моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, якщо:

1)  шкоду завдано життю і здоров'ю фізичної особи джерелом підвищеної не­безпеки;

2)  шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, неза­конного притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, не­законного застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання,  незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;

3)   в інших випадках,  передбачених законом (п.  2 ст.   1262 нового ЦК України)2.

Зазначені випадки цивільно-правової відповідальності заподіювача моральної шкоди незалежно від вини є, на наш погляд, цілком виправданими. До того ж перелік цих випадків є відкритим, що дає можливість за наявності відповідних умов передбачити нові випадки компенсацї моральної шкоди за відсутності вини заподіювача.

Межі компенсації моральної шкоди. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. роз'яснюється, що суд встановлює розмір компенсації моральної шкоди з урахуванням цих меж. Вище було наведено аргу­менти на користь відмови від легальних меж компенсації моральної шкоди. На цьому фоні дуже привабливою є позиція нового ЦК України, який не знає легальних меж компенсації моральної шкоди.

Можливість чи неможливість впливу ступеня вини заподіювача мо­ральної шкоди на розмір її компенсації. Звернемо увагу на те, що ст. 440і ЦК УРСР не передбачає врахування ступеня вини заподіювача при визначенні розміру компенсації моральної шкоди. В цьому питанні зміст ст. 440і цілком відповідає фундаментальному принципу цивільного права — принципу повного відшкодування. Звичайно не можна до ситуації із заподіянням моральної шкоди автоматично застосувати принцип повного відшкодування, тобто повернення відповідної суми вартості, що була втрачена внаслідок заподіяння шкоди. При повному відшкодуванні шкоди цивільна вина і її форми не впливають на розмір відшкодування (статті 440 і 453 ЦК УРСР). Цей принцип зберігає свою силу і при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, незважаючи на всю її специфіку. Тому викликає подив позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 p., в якій двічі підкреслюється необхідність ураху­вання ступеня вини заподіювача при визначенні розміру компенсації моральної шкоди (пункти 5 і 9 постанови). Така ж позиція постанови Пленуму від 25 трав­ня 2001 р. В юридичній літературі висловлено негативне ставлення до таких керівних роз'яснень1.

Щодо періодичності виплат з компенсації моральної шкоди, то суди, як правило, присуджують компенсацію моральної шкоди у вигляді одноразової гро­шової виплати. Така практика закріплена і в новому ЦК України.

У питанні допустимості компенсації моральної шкоди, що заподіяна смертю близької людини, постанова Пленуму від 25 травня 2001 р. виходить з того, що близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, права на компенсацію такої шкоди не мають. Буквальний текст роз'яснення дає можливість говорити про те, що автори постанови проти переходу права на компенсацію моральної шкоди потерпілого до його близьких родичів за спадкоємством. Таке розв'язання про­блеми не викликає заперечень. Але у судовій практиці виникло інше запитання: чи можна компенсувати моральну шкоду, завдану смертю близької людини? Мати втратила єдиного сина, який загинув в автокатастрофі. Діти втратили батьків теж внаслідок якоїсь катастрофи. Чи мають зазначені особи (мати, діти) право на компенсацію моральної шкоди? Ми впевнені, що так. Смерть близької людини спричиняє тяжкі душевні страждання у всякому разі членам сім'ї, за якими має бути визнано право на компенсацію моральної шкоди.

Новий ЦК України передбачає норму, за якою моральна шкода, завдана смертю (втратою) дружини (чоловіка), дітей, у тому числі усиновлених, батьків компенсується особам, які пов'язані із загиблим (загиблою) сімейними відносинами.

Інститут відшкодування моральної шкоди більш повно регулюється в новому ЦК України порівняно з ЦК УРСР. Він знайшов своє відображення в нормах ста­тей 1186, 1187 ЦК України. Зазначені норми збагачені досвідом судової практи­ки, а також доктринальними положеннями української цивілістики.

За останні роки в судовій практиці і доктрині було запропоновано чимало ви­значень моральної шкоди. Вважаємо, під моральною шкодою слід розуміти запо­діяння фізичних або психічних (душевних) страждань.

Елементи зобов'язань із заподіяння моральної шкоди. Суб'єктами зо­бов'язань є заподіювач моральної шкоди і потерпіла особа, якій завдана моральна шкода. Заподіювачами моральної шкоди можуть бути фізичні і юридичні осо­би, а також органи державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Потерпілими є будь-які фізичні та юридичні особи. Об'єктом зобов'язання є відшкодування, яке заподіювач зобов'язаний надати потерпілому. Зміст зобов'я­зання становлять право потерпілого і обов'язок заподіювача. Відповідно до ст. 1186 ЦК України обов'язком заподіювача є вчинення дій, за допомогою яких фізичне і психічне (душевне) благополуччя було б поновлено, право потерпілого — отримати таке відшкодування.

Обов'язок заподіювача виникає за певних юридичних фактів. До них відно­сяться: наявність моральної шкоди, неправомірні діяння заподіювача, причинний зв'язок між неправомірними діяннями заподіювача і моральною шкодою, що ста­лася, вина заподіювача. Відомо, що такі юридичні факти звуться підставами цивільної відповідальності і були проаналізовані за розгляду підстав відповідаль­ності за майнову шкоду. Визначимо наскільки повно ці питання розглянуті в ст. 1186 ЦК України, де передбачені об'єктивні підстави відповідальності. Недоліком ч. 1 ст. 1186 є відсутність вказівки на презумпцію винуватості запо­діювача, хоча ч. 1 ст. 1186 базується на презумпції вини заподіювача, оскільки розглядувана презумпція сформульована в нормах загальної частини зобов'я­зального права.

До останнього часу не було розв'язане питання про відповідальність неза­лежно від вини за завдану моральну шкоду.

В ч. 2 ст. 1186 наводиться невичерпний (відкритий) перелік випадків відпо­відальності незалежно від вини. Це дуже потрібна і раціональна норма нового Кодексу, яка повно захищає права і інтереси потерпілого.

В Кодексі передбачений порядок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю фізичної особи. В цьому випадку моральна шкода може бути відшкодована одноразово або шляхом здійс­нення щомісячних платежів.

Дуже корисною і своєчасною є норма про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи її близьким, тобто встановлення оптимального варіанту переліку осіб, які можуть набути право на відшкодування моральної шкоди. В ч. 2 ст. 1186 передбачається, що моральна шкода, завдана смертю фі­зичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), а також особам, які поживали з нею однією сім'єю.

Не дивлячись на позитивну оцінку проаналізованих норм нового Кодексу, не можна не констатувати прогалини в регулюванні інституту відшкодування моральної шкоди — відсутність нормативних положень про визначення розміру моральної шкоди.

Між тим новий Цивільний кодекс України в останній редакції від 27 липня 2000 p., який був переданий до Верховної Ради України, передбачав стат­тю 1251і про розмір компенсації моральної шкоди1. Тепер цієї статті в цьому ЦК України, на превеликий жаль, немає. Вважаємо доцільним ознайомитися зі зміс­том норм статті 1251і проекту Цивільного кодексу України.

Частина 1 ст. 1251і передбачає, що моральна шкода компенсується (відшко­довується) у розмірі, який визначається судом. Частина 2 ст. 1251і проекту орієнтирує суд на максимально реальне і справедливе визначення розміру мо­ральної шкоди. Так, розмір компенсації (відшкодування) моральної шкоди суд має визначати відповідно до характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення або позбавлення можливостей реалізації по­терпілим своїх здібностей і прав. Характер фізичних і душевних страждань оці­нюється судом з урахуванням фактичних обставин, за яких було завдано мораль­ної шкоди особистості потерпілого. Частина 3 цієї статті характеризує самостійний характер компенсації, що відшкодовується незалежно від відшкоду­вання майнової шкоди. Ця стаття має практичне значення і її присутність в ЦК України вкрай необхідна.


<