§ 11. Особливості відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я і заподіянні смерті громадянинові : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 11. Особливості відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я і заподіянні смерті громадянинові

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Підстави та розмір відповідальності за ушкодження здоров'я і заподіяння смерті встановлені залежно від того, кому, ким і за яких обставин заподіяно шкоду. Тому необхідно розрізняти такі випадки відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і життю громадянина:

1)  відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків (ст. 456 ЦК УРСР);

2)  відповідальність за ушкодження і смерть громадянина, за якого той, хто заподіяв шкоду, не зобов'язаний сплачувати страхові внески (ст. 457 ЦК УРСР);

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989 р. Із змінами від 25 грудня 1992 р. // 36. постанов Пленуму Верховного Суду України. — К., 1995. — Ч. 1. — С. 86.

3)  відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню (ст. 461 ЦК УРСР);

4)  відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я неповнолітнього (ст. 462 ЦК УРСР).

Отже, чинне законодавство передбачає чотири види зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадянина. Встанов­лення зазначених деліктних зобов'язань зумовлено специфкою об'єкта посягань: йдеться про заподіяння ушкодження здоров'я, заподіяння смерті. Це в свою чергу викликало необхідність застосування спеціальних правил, що регулюють визначення розміру відшкодування. Крім зазначених статей ЦК УРСР, при визначенні розміру відшкодування можливе субсидіарне використання Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасно­го випадку на виробництві та професійного захворювання на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 верес­ня 1999 р. № 1105-XIV1 (далі — Закон № 1105-XIV). Керівні роз'яснення Пле­нуму Верховного Суду України щодо застосування зазначеного цивільного зако­нодавства передбачені в постанові "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 р.

Необхідність відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, зумовила запровадження спеціальних понять: "каліцтво", "інше ушкодження здоров'я", "професійна непрацездатність", "професійне захворювання" тощо, які будуть розкриті у процесі характеристики відповідних зобов'язань. Між собою зобов'язання із заподіяння шкоди життю і здоров'ю особи різняться суб'єктним складом, методами обчислення розміру відшкодування, про що буде сказано далі.

Право громадян на їх матеріальне забезпечення у разі повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника гарантується соціальним страхуванням працівників, допомогою з тимчасової непрацездатності, сплатою страхових внесків власниками підприємств, установ та організацій. Власники підприємств, установ, організацій, які сплачують внески на соціальне страхуван­ня, є страхувальниками. Такий самий обов'язок покладається на релігійні організації, якщо вони використовують за договором працю окремих осіб. Робітники, службовці, які працюють на підставі трудового договору, члени кооперативів, члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, що не є чле­нами творчих спілок, інші особи, які підлягають соціальному страхуванню, є за­страхованими особами.

Зазначену термінологію — страхувальник, застрахована особа — можна включити в назву зобов'язань із заподіяння шкоди життю і здоров'ю особи, і тому їх назва значно скорочується: а) відповідальність страхувальника за ушко­дження здоров'я і смерть застрахованої особи; б) відповідальність нестраху-вальника за ушкодження здоров'я і смерть застрахованої особи.

Підстави відповідальності страхувальника за ушкодження здоров'я і смерть застрахованої особи. Якщо робітникові у зв'язку з виконанням ним своїх трудових (службових) обов'язків заподіяно шкоду здоров'ю страхувальни­ком, останній відповідає перед потерпілим за наявності загальних і спеціальних підстав цивільної відповідальності (ст. 440 ЦК УРСР). Спеціальні підстави відповідальності — це наявність трудових відносин між страхувальником і потер­пілим працівником, заподіяння шкоди, пов'язаної з виконанням працівником своїх трудових обов'язків.

Наявність шкоди. Під шкодою розуміють знищення або зменшення матеріального або нематеріального блага. Чинне законодавство (ст. 456 ЦК УРСР) передбачає відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Каліцтво — це раптове ушкодження здоров'я, що виникло внаслідок нещасного випадку в результаті діяння зовнішніх сил і пов'язане зі стійкою чи тимчасовою втратою працездатності. Під іншим ушко­дженням здоров'я слід розуміти професійне захворювання, що виникло внаслідок винного порушення власником підприємства правил техніки безпеки, промислової санітарії, а не в результаті тривалої роботи, пов'язаної з певними виробничими шкідливостями. Наприклад, у цеху, де працював потерпілий, була дуже погана вентиляція, і концентрація шкідливих речовин у повітрі перевищу­вала норму в 150 раз. Врахувавши ці обставини, суд дійшов висновку, що дійсною причиною професійного захворювання є винне порушення під­приємством правил техніки безпеки і промислової санітарії. Норми Правил від 23 червня 1993 р. поширюються на всі професійні захворювання, в тому числі на професійні захворювання групи пневмоконіоз1.

Протиправність діяння страхувальника. На всіх підприємствах, в уста­новах, організаціях мають бути створені здорові і безпечні умови праці. Для цього підприємство повинно запроваджувати сучасні засоби техніки безпеки і створювати належні санітарно-гігієнічні умови з тим, щоб запобігти випадкам виробничого травматизму і виникненню професійних захворювань (ст. 153 Ко­дексу законів про працю України). Протиправні діяння страхувальника — це порушення ним обов'язку із забезпечення здорових і безпечних умов праці, тобто невжиття ним усіх залежних від нього заходів щодо охорони праці робітників. Характер і кількість цих заходів визначаються існуючим рівнем техні­ки, технології виробництва, техніки безпеки, виробничої санітарії. Тому відсутні протиправні діяння страхувальника, і він не відповідає перед потерпілим, якщо ушкодження здоров'я потерпілого робітника є результатом тривалого діяння на його організм шкідливих умов виробництва, які не можна усунути за існуючого рівня техніки безпеки.

Протиправна бездіяльність страхувальника має місце, якщо він не виконав обов'язку із забезпечення трудової і виробничої дисципліни працівників (ст. 141 Кодексу законів про працю України), внаслідок чого заподіяно ушкодження здоров'я працівникові, який не причетний до порушення дисципліни. Підприємство-страхувальник у цьому разі відповідає перед потерпілим. Існує й інша думка, за якою перед потерпілим має відповідати безпосередній заподіювач шкоди — правопорушник дисципліни, особистість якого встановлюється вироком з кримінальної справи.

Причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою. Потерпілий набуває права на відшкодування шкоди, якщо вона є наслідком неправомірної діяльності страхувальника. Встановлення причинного зв'язку означає встановлення кількох проміжних ланцюгів між неправомірною діяльністю страху­вальника і втратою заробітку: протиправні дії страхувальника зумовлюють на­стання нещасного випадку, який призводить до ушкодження здоров'я, що спричинює втрату працездатності. Втрата працездатності пов'язана з втратою заробітку.

Вина страхувальника. Під виною страхувальника слід розуміти вину працівника чи працівників даного підприємства-страхувальника, яка допущена ними під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків (ст. 441 ЦК УРСР). Потерпілий не повинен доводити вину страхувальника. Іншими словами, вина страхувальника припускається. Для звільнення від "відшкодування шкоди страхувальник повинен довести, що шкоду заподіяно не з його вини. Вину стра­хувальника може бути встановлено в кожному конкретному випадку на підставі відповідних документів та інших юридичних фактів. До них належать:

1)  акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захво­рювання;

2)  висновок посадових осіб (органів), які здійснюють контроль за станом охо­рони праці та додержанням законодавства про працю, або профспілкового органу про причини ушкодження здоров'я;

3)  медичний висновок про професійне захворювання;

4)  рішення про накладення адміністративного або дисциплінарного стягнення на винних осіб;

5)  рішення органів соціального страхування про відшкодування власником (страхувальником) витрат на допомогу працівникові в разі тимчасової непраце­здатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

6)  вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства;

7)  показання свідків.

Наявність трудових відносин. Страхувальник відповідає перед своїми працівниками, з якими він пов'язаний трудовими відносинами. Прийняття працівника на роботу і фактичний початок його трудової діяльності мають збіга­тися у часі. Якщо працівник приступив до роботи раніше, ніж був оформлений на неї, виникнення трудових відносин визначається моментом фактичного початку його трудової діяльності.

Заподіяння працівникові ушкодження здоров'я (каліцтва), пов'яза­ного з виконанням ним трудових обов'язків. Каліцтво визнається пов'яза­ним з виконанням трудових обов'язків, якщо воно заподіяно:

1)   на території страхувальника  (під територією  слід розуміти  земельну ділянку за генеральним планом, на якій розташовані виробничі, допоміжні та службові приміщення);

2)  за межами території страхувальника при виконанні працівником роботи за завданням страхувальника (наприклад? на комунікаціях тепло- та електроме­режі, на ремонтних роботах житлового фонду організації);

3)  під час прямування до місця роботи і з роботи на транспорті, що наданий страхувальником.

Для покладення цивільної відповідальності на страхувальника необхідно встановити причинний зв'язок між нещасним випадком із заподіяння каліцтва і виконанням працівником трудових обов'язків. Положенням про розслідування і облік нещасних випадків на виробництві від 10 серпня 1993 р.1 передбачено, що деякі нещасні випадки, навіть коли вони сталися на виробництві, розглядаються як такі, що не пов'язані з ним. Такими є нещасні випадки, які сталися:

1)  при виготовленні в особистих цілях без дозволу адміністрації будь-яких предметів;

2)  при використанні в особистих цілях транспортних засобів, належних стра­хувальникові;

3)  при проведенні спортивних ігор на території страхувальника;

4)  при розкраданні матеріалів, інструментів тощо;

5) у результаті сп'яніння, коли воно не є наслідком дії технічних спиртів, аро­матичних,  наркотичних та інших подібних речовин,  що їх застосовують у виробничих процесах.

Страхувальник не несе цивільної відповідальності перед потерпілим робітником за каліцтво або смерть, якщо вони виникли внаслідок порушення по­терпілим трудової дисципліни. Наприклад, нещасний випадок стався через пустощі, сварку з особистих мотивів. У цьому разі безпосередній заподіювач відповідає перед потерпілим.

Цивільна відповідальність страхувальника незалежно від вини за заподіяння ушкодження здоров'я і смерті застрахованій особі. Чинне за­конодавство передбачає випадки, коли конкретні страхувальники відповідають перед потерпілими робітниками незалежно від вини, тобто відповідальність настає і за відсутності вини. Авіаційні підприємства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я членам екіпажу повітряного судна України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків при злітанні, польоті і посадці повітряного судна. Єдиною обставиною, яка звільняє авіаційні під­приємства від відповідальності, є вина потерпілих членів екіпажу у формі умислу. Обов'язок довести їх навмисну вину покладено на страхувальника, тобто на авіаційні підприємства. Потерпілий член екіпажу не повинен доводити свою невинність. Груба необережність потерпілого члена екіпажу не може звільнити страхувальника від відповідальності. Отже, авіаційні підприємства відповідають і за випадкове заподіяння шкоди членам екіпажу, в тому числі за шкоду, що виникла внаслідок непереборної сили (ст. 29 Повітряного кодексу України). Якщо заподіяння каліцтва екіпажу сталося в зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час стоянки, прибирання або ремонту судна, то авіаційні підприємства відповідають тільки за наявності їхньої вини. Такі самі правила застосовуються у разі смерті члена екіпажу.

Підстави відповідальності нестрахувальника за ушкодження здоров'я і заподіяння смерті застрахованій особі. Якщо ушкодження здоров'я заподіяно нестрахувальником, тобто фізичною або юридичною особою, з якими потерпілий не перебуває у трудових відносинах, то вони несуть відпові­дальність за заподіяну шкоду. При цьому, коли шкоду заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, належним нестрахувальникові, то він відповідає перед по­терпілим як володілець джерела підвищеної небезпеки незалежно від вини (ст. 450 ЦК УРСР). В іншому разі нестрахувальник відшкодовує шкоду при вста­новленні загальних підстав відповідальності (ст. 440 ЦК УРСР).

Зміст і розмір відшкодування шкоди. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, складається з:

1)  виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

2)  виплати у відповідних випадках одноразової допомоги потерпілому (чле­нам сім'ї та утриманцям потерпілого);

3)  компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчуван­ня, протезування, сторонній догляд тощо);

4)  за наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується мораль­на шкода.

Розмір відшкодування у вигляді періодичних платежів визначається залежно від таких факторів: а) розмір середньомісячного заробітку; б) відсоток втрати професійної працездатності; в) відсоток вини потерпілого (ст. 454 ЦК України, Закон № 1105-XIV). Далі буде охарактеризовано зазначені фактори.

Середньомісячний заробіток. Відшкодування шкоди полягає у виплаті потерпілому грошових сум у розмірі заробітку, який він втратив внаслідок втрати або зниження професійної працездатності. Середній заробіток береться за бажанням потерпілого за 12 або останні 3 повні календарні місяці роботи, що передують каліцтву або настанню стійкої втрати працездатності при професійному захворюванні. Для визначення початку перебігу 12- або 3-місяч-ного періоду необхідно зазначити місяць, в якому стався нещасний випадок. Ця інформація міститься в акті про нещасний випадок. Наприклад, нещасний випадок стався 21 серпня 1993 р. Отже, середньомісячний заробіток береться за липень, червень, травень, квітень, березень, лютий та січень 1993 p., грудень, листопад, жовтень, вересень та серпень 1992 р. Разом з тим практика не виключає інший порядок визначення початку перебігу зазначених періодів. У цьому випадку необхідно визначити час встановлення стійкої втрати працездат­ності. Він передбачений у висновку медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про відсоток втрати професійної працездатності внаслідок каліцтва. Такий поря­док визначення початку перебігу періодів, що розглядаються, бажаний для по­терпілих, у яких момент заподіяння каліцтва і час настання втрати працездат­ності розділені тривалим періодом часу. Наприклад, нещасний випадок стався 18 червня 1990 р. Після цього робітник продовжував виконувати свої трудові обов'язки. Через п'ять років у листопаді 1995 р. різко погіршився стан здоров'я працівника, внаслідок чого він за висновком МСЕК від 15 грудня 1995 р. визнаний непрацездатним у зв'язку з каліцтвом, заподіяним йому 18 червня 1990 р. В цьому разі середньомісячний заробіток визначається за листопад, жов­тень, вересень і так далі до листопада 1994 р. За бажанням потерпілого при визначенні середньомісячного заробітку місяці, протягом яких працівник не пра­цював або пропрацював неповну кількість робочих днів з поважних причин, виключають з розрахунків і замінюють іншими, що передують цим місяцям. Види оплати праці, що враховуються при обчисленні середньомісячного заробітку, визначаються відповідно до чинного законодавства про пенсійне забезпечення.

Новий ЦК України розширив склад заробітку, який підлягає відшкодуванню. Так, до складу втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовими і цивільно-правовими договорами як за місцем основної роботи, так і за сумісництвом, з яких сплачується прибутковий податок. Не враховуються виплати одноразового характеру (компенсації за невикористану відпустку, вихідна допомога при звільненні тощо). За період тимчасової непрацездатності і відпустки по вагітності і пологах враховується виплачена допомога. Доходи від підприємницької діяльності та авторський гонорар включаються до складу втра­ченого заробітку, при цьому доходи від підприємницької діяльності включаються на підставі даних податкової інспекції.

Усі види заробітку (доходу) враховуються в сумах, нарахованих до вираху­вання податків. Ця норма більшою мірою забезпечує реалізацію принципу нового відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю фізичної особи.

Відсоток втрати професійної працездатності. Ступінь втрати працездат­ності визначає медико-соціальна експертна комісія у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК проводить огляд потерпілого за направленнями: лікувально-профілактичного закладу, організації-страхувальника, профспілкового органу підприємства, органів слідства, прокуратури.

Можливі два варіанти врахування відсотка втрати професійної працездат­ності:

1)  втрата 100 відсотків професійної працездатності. В цьому разі потерпілий має право на відшкодування повної суми середньомісячного заробітку, бо він повністю втратив здатність працювати за своєю професією;

2)    часткова   втрата   професійної   працездатності.   Розмір   відшкодування визначається у відсотках до середньомісячного заробітку, що відповідає ступеню втрати   професійної  працездатності.   Наприклад,   середньомісячний  заробіток становить 90 грн., потерпілий втратив 80 відсотків професійної працездатності. 80 відсотків від 90 грн. дорівнює 72 грн., тобто йдеться про суму, яку потерпілий втратив   у   зв'язку   з   втратою   професійної   працездатності   і   що   підлягає відшкодуванню.

Вина потерпілого. Якщо каліцтво заподіяне не тільки з вини страху­вальника, а й внаслідок грубої необережності потерпілого, розмір відшкодування має бути зменшений залежно від ступеня вини потерпілого (ст. 454 ЦК України). Питання щодо того, чи є необережність грубою або простою, вирі­шується у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин. Так, судова практика визнає грубою необережністю нетверезий стан потерпілого, який сприяв виникненню або збільшенню шкоди. На практиці груба необрежність потерпілого прирівнюється до такої форми вини, як самовпевненість. Остання характеризується тим, що особа передбачає шкідливі наслідки своєї поведінки, проте легковажно розраховує їх уникнути. Наприклад, досвідчений кваліфікований працівник, маючи захисні окуляри, не скористався ними свідомо, нехтуючи правилами техніки безпеки, внаслідок чого йому заподіяно ушкоджен­ня ока. В даному випадку, враховуючи досвід роботи і кваліфікацію потерпілого, є підстави говорити про грубу необережність з його боку у формі само­впевненості. Він передбачав шкідливі наслідки своєї поведінки, але легковажно розраховував на запобігання їм. У результаті нещасного випадку на виробництві потерпілий втратив 50 відсотків професійної працездатності. Із середньомісяч­ного заробітку 80 грн. сума втраченого заробітку дорівнює 40 грн. (50 відсотків від 80 грн.). Оскільки нещасний випадок на виробництві стався внаслідок грубої необережності потерпілого, його вину визначено в 20 відсотків. У цьому разі втрачений заробіток має бути зменшений на 8 грн. (20 відсотків від 40 грн.) і становитиме 32 грн. (40 грн. — 8 грн.).

Груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, але не для відмови у такому відшкодуванні. Втрачений заробіток або його частину відповідно до ступеня втрати професійної працездат­ності відшкодовує страхувальник у повному обсязі, тобто без урахування розміру пенсії по інвалідності, а також незалежно від одержуваних потерпілим інших видів пенсій, заробітку (доходів) і стипендії. У разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я застрахованій особі нестрахувальником розмір відшкодування у вигляді періодичних платежів визначається залежно від тих самих факторів (середньомсячний заробіток, відсоток втрати професійної працез­датності, відсоток вини потерпілого), як при відшкодуванні шкоди страху­вальником з урахуванням такої відмінності. На розмір відшкодування шкоди, заподіяної нестрахувальником, впливає пенсія по інвалідності (ст. 457 ЦК УРСР). У зв'язку з цим, якщо з ушкодженням здоров'я потерпілому призначена пенсія по інвалідності або збільшено пенсію, яку він одержував, розмір відшкодування визначається за вирахуванням із втраченого заробітку суми призначеної пенсії по інвалідності або суми, на яку її збільшено. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому, як до, так і після ушкодження здоров'я, підлягає зарахуванню в частині, яка могла бути призначена йому в зв'язку з даним ушкодженням здоров'я (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 8 липня 1994 p.).

Відшкодування шкоди при заподіянні смерті потерпілому. Коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю потерпілого. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають:

1)  непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого;

2)  непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, проте мали на день його смерті право на одержання від нього утримання;

3)  дитина померлого, яка народилася після його смерті;

4) один з батьків, дружина померлого або інший член сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо він не працює і здійснює нагляд за дітьми, братами, сес­трами або онуками померлого, які не досягли восьми років.

Зазначені особи мають право на відшкодування за наявності підстав цивільної відповідальності заподіювача перед потерпілим, їм відшкодовуються засоби до існування, що вони втратили у зв'язку зі смертю потерпілого. Саме тому законодавець пов'язує їх право на відшкодування з їх непрацездатністю і фактом утримання (або правом на одержання утримання на день смерті потерпілого).

Розглянемо ці умови. Непрацездатними особами визнаються:

1)  неповнолітні особи (в тому числі дитина померлого, яка народилася після його смерті), що не досягли 18 років: вихованці, учні, студенти, курсанти, слу­хачі, стажисти — до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досяг­нення ними 23 років;

2)  чоловіки, старші 60 років, і жінки, старші 55 років;

3)  особи, визнані інвалідами 1, 2 і 3-ї груп.

Якщо особа частково втратила працездатність, але не визнана інвалідом, вона не набуває права на відшкодування у зв'язку зі смертю потерпілого. Щодо факту утримання, то судова практика вважає непрацездатних осіб утриманцями, якщо частина заробітку померлого, що припадала на кожного з них, була постійним та основним джерелом їх існування. При цьому непрацездатні особи можуть мати й інші джерела засобів до існування. Наприклад, непрацездатна дружина померлого одержує пенсію. Отже, сама по собі наявність заробітку, пенсії, стипендії, аліментів у непрацездатної особи не виключає факту утри­мання, якщо допомога була для неї постійним та основним джерелом існування. Для виникнення права на відшкодування не має значення, чи були непраце­здатні утриманці у відносинах спорідненості або свояцтва з померлим, чи ні. Строк перебування на утриманні, а також роздільне проживання непраце­здатного утриманця та потерпілого не впливають на виникнення права на відшкодування.

Визначення розміру відшкодування непрацездатним утриманцям та іншим особам, які мають право на відшкодування.

Варіант І. Непрацездатним утриманцям відшкодування визначається у роз­мірі середньомісячного заробітку померлого за вирахуванням частки, що припа­дала на самого померлого і працездатних утриманців, які не мають права на від­шкодування. Наприклад, середній заробіток померлого становив 80 грн. На його утриманні перебували: працездатна дружина, яка не працювала, та двоє дітей віком 12 і 15 років. Для визначення розміру відшкодування необхідно провести такі розрахунки: із суми середнього заробітку виключити частину заробітку, що припадала на потерпілого і працездатну дружину:

80 грн.: 4 = 20 грн. х 2 = 40 грн; 80 грн. — 40 грн. = 40 грн.

У даному випадку право на відшкодування мають двоє дітей і на них припадає 40 грн. Для визначення розміру відшкодування кожному з дітей необхідно зазначену суму поділити на кількість дітей: 40 грн. : 2 = 20 грн.

Варіант II. Непрацездатним особам, які не перебували на утриманні помер­лого, але мали право на одержання від нього утримання, розмір відшкодування визначається таким чином: а) якщо кошти на утримання стягуються на підставі рішення суду, то відшкодування визначається в сумі, призначеній судом; б) якщо кошти на утримання не стягуються у судовому порядку, то розмір відшкодування встановлюється у твердій грошовій сумі з урахуванням мате­ріального становища непрацездатних осіб і можливості потерпілого за своє життя надавати їм допомогу. Наприклад, заробіток потерпілого становив 90 грн. на місяць. На відшкодування шкоди претендує непрацездатний батько потерпі­лого, який проживає з іншим сином (братом померлого) і перебуває на його утриманні. Враховуючи матеріальне становище батька і можливості потерпілого за своє життя надавати йому допомогу, слід визначити розмір відшкодування батькові в сумі 20 грн.

Варіант НІ. У разі коли право на відшкодування шкоди мають одночасно не­працездатні особи, які були на утриманні померлого, і непрацездатні особи, які не були на його утриманні, спочатку визначається розмір відшкодування шкоди особам, які не були на утриманні померлого. Цим особам розмір відшкодування визначається у твердій грошовій сумі, що виключається із заробітку померлого. Потім визначається розмір відшкодування шкоди особам, які були на утриманні померлого в порядку, зазначеному у варіанті І.

Відшкодування шкоди особам, які втратили годувальника, виплачується у повному розмірі без урахування призначеної пенсії та інших доходів. Це правило поширюється лише на випадки, коли смерть годувальника сталася внаслідок ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків. Отже, у решті випадків пенсія, що призначена у зв'язку зі смертю годувальника, під­лягає зарахуванню і на її суму зменшується розмір відшкодування особам, які мають право на відшкодування у разі смерті годувальника.

Випадки перерахунку сум відшкодування шкоди членам сім'ї помер­лого. Частина заробітку потерпілого, що обчислена на день його смерті відповідно до чинного законодавства і припадає на непрацездатних утриманців та інших осіб, які мають право на відшкодування, надалі перерахунку не підлягає. Винятком є такі випадки.

По-перше, народження дитини після смерті потерпілого. Наприклад, на день смерті потерпілого на його утриманні перебували син 7 років і працездатна дружина 32 років, яка не працювала. Заробіток потерпілого становив 96 грн. Право на відшкодування має неповнолітній син. Частина заробітку загиблого, що припадає на сина, дорівнює 32 грн. (96 грн. : 3 = 32 грн.). Через чотири місяці після смерті потерпілого його вдова народила дочку. В цьому разі має бути перерахована частина заробітку потерпілого, що припадає на кожного члена сім'ї, який має право на відшкодування. Після народження дитини право на відшкодування мають: дитина, яка народилася; дружина потерпілого незалеж­но від віку і стану здоров'я, яка доглядає за дитиною потерпілого, що не досягла восьми років. Як і раніше має право на відшкодування неповнолітній син потерпілого: 96 грн. : 4 = 24 грн. Отже, кожний із членів сім'ї загиблого, який має право на відшкодування, після проведеного перерахунку має право вимагати від заподіювача 24 грн.

По-друге, припинення (призначення) виплати суми відшкодування одному з батьків, дружині або іншому члену сім'ї, який не працює і доглядає за дітьми, братами, сестрами або онуками потерпілого до досягнення ними 8-річного віку. Частка вдови потерпілого становить 24 грн. Коли дочці виповнилося 7 років, вдова влаштувалася на роботу. Виплата суми відшкодування їй була припинена. В цьому разі частина заробітку потерпілого, що припадає на сина і дочку, підлягає перерахунку. Тепер право на відшкодування мають двоє дітей, бо дружина працездатна і своєю працею заробляє засоби до існування. З урахуван­ням частки, що припадає на самого потерпілого, частка дітей дорівнює 96 грн. : З = 32 грн.

Вищезазначений Закон № 1105—XIV змінив режим відшкодування шкоди, завданої працівникові в зв'язку з виконанням трудових обов'язків на підставі трудового договору. Ушкодження здоров'я працівника є підставою виникнення правовідносин між ним, як застрахованою особою, і страховиком. Нині є Фонд соціального страхування — некомерційна, самоврядна організація, що має ста­тус юридичної особи. Роботодавець, який заподіяв шкоду здоров'ю працівника, не відповідає перед ним. Його обов'язок сплачувати страхові внести до Фонду соціального страхування. Отже, організація-страхувальник є чистим страху­вальником і не несе жодного обов'язку з відшкодування заподіяної ним шкоди — ушкодження здоров'я перед потерпілим працівником. Зазначені правовідносини регулюються нормами права соціального забезпечення, в тому числі нормами За­кону № 1105-XIV, який становить частину законодавства щодо соціального за­безпечення, яке за своєю природою є публічним.

Відмова від цивільне правових (приватне правових) відносин між потерпілим працівником і заподіювачем шкоди і узаконення іншої правової конструкції: потерпілий працівник і Фонд соціального страхування в якості страховика навряд чи є доцільним і вигідним для потерпілого працівника.

Крім осіб, що працюють на умовах трудового договору, сфера дії Закону № 1105-XIV поширюється на учнів та студентів навчальних закладів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів, залучених до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах, осіб, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

За наявності добровільного страхування від нещасного випадку дія розгляду­ваного Закону поширюється на священнослужителів, церковнослужителів та осіб, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, що забезпечу­ють себе роботою самостійно, громадян — суб'єктів підприємницької діяльності.

Прийняття Закону № 1105-XIV зумовило певні зміни в цивільному законо­давстві. Скорочено сферу застосування ст. 456 ЦК УРСР, втратила чинність пос­танова Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (з наступними змінами) про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, ус­танови і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків1.

ЦК України сприйняв традиційні особливості відшкодування шкоди при уш­кодженні здоров'я і заподіянні смерті. Специфікою об'єкта посягання зумовлено застосування спеціальних понять: "каліцтво", "інше ушкодження здоров'я", "професійне захворювання", "професійна або загальна працездатність", "додат­кові витрати". Збережено обчислення розміру відшкодування шкоди за допомо­гою середньомісячного заробітку, відсотків професійної або загальної працездат­ності, врахування вини потерпілого у відсотках за відповідних обставин. В ньому також передбачені нормативні новели. Вони доповнили значні і серйозні прога­лини ЦК УРСР щодо відшкодування шкоди, завданої життю і здоров'ю фізичної особи.

Вперше сформульовано правило про підстави відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок каліцтва під час виконання нею договірних зобов'язань. Така шкода підлягає відшкодуванню на загальних підставах (ст. 1185 ЦК Украї­ни) або незалежно від вини заподіювача шкоди (ст. 1206 ЦК України).

В кодекс включені норми, що поширюються на особу, яка на момент завдан­ня їй шкоди не працювала. В такому випадку її середньомісячний заробіток (до­хід) обчислюється за її бажанням, виходячи з її заробітку до звільнення або зви­чайного розміру заробітної плати працівника її кваліфікації у цій місцевості.

В інтересах потерпілого встановлено правило, за яким, якщо заробіток потер­пілого до його каліцтва змінився, що поліпшило його матеріальне становище, при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

Вперше передбачається визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва фізичної особи-підприємця. При цьому розмір доходу визначається на підставі даних органу державної податкової служби.

ЦК України передбачає також нові оптимальні норми відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Йдеться щодо розширення кола осіб, які мають право на відшкодування в разі смерті потерпілого. До них відносяться фізичні особи, які були на утриманні потерпілого і стали непрацездатними протягом п'я­ти років після його смерті. Збільшено строк догляду з боку відповідних осіб за дітьми, онуками, братами, сестрами померлого, до досягнення ними чотирнадця­ти років, а не восьми, як це зазначено в ЦК УРСР.

Внесені зміни і до порядку відшкодування шкоди. За відповідних обставин сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки наперед.

До новел слід також віднести норму про обов'язок держави з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або смертю внаслідок злочину, якщо не встановлена особа, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 1225 ЦК України).

Крім того, потерпілий вправі претендувати на збільшення відшкодування в зв'язку зі зміною соціально-економічних обставин у державі. За кодексом такими обставинами є підвищення вартості життя і збільшення розміру мінімальної за­робітної плати.

За заявою потерпілого в разі підвищення вартості життя розмір відшкодуван­ня шкоди підлягає індексації на підставі рішення суду. В разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати потерпілий також може звернутися до суду із зая­вою про збільшення розміру відшкодування, що провадиться за рахунок заподіювана шкоди. Розглядувана норма забезпечує стабільність матеріального становища потерпілих.


<