§ 5. Відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівника : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 5. Відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівника

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Правовою підставою позадоговірної відповідальності організації є ст. 441 ЦК УРСР, у зміст якої закладено вимогу до організації відшкодувати шкоду, завдану з вини її працівника при виконанні ним своїх трудових (службових) обов'язків. Згідно з цією статтею формулюються загальні вимоги до відповідальності органі­зацій незалежно від того, за якою статтею кваліфікується конкретний випадок відповідальності. Правило ст. 441 ЦК УРСР про коло осіб, протиправні й винні вчинки яких розглядаються як дії самої організації, є загальним правилом віднесення до суб'єктів відповідальності організації1. Відповідальність організації за дії її працівників випливає із суті організації як колективного соціального утворення. Працівник, здійснюючи свої трудові обов'язки, не виступає як окремий суб'єкт права — із сумарних дій працівників при здійсненні їх трудових (службових) обов'язків складається діяльність організації як єдиного цілого.

Хоч названа норма міститься у системі зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, однак її загальні положення поширюються на договірну відповідальність організації.

Встановлюючи вимогу відшкодування організацією шкоди, ст. 441 ЦК УРСР передбачає такі ознаки складу цивільного правопорушення, як підстави для відшкодування: а) наявність трудових (службових) зв'язків між організацією та працівником, з вини якого заподіяно шкоду; б) заподіяння шкоди працівником при виконанні ним трудових (службових) обов'язків. Водночас на відпо­відальність організацї поширюється передбачений ст. 440 ЦК УРСР загальний склад цивільного правопорушення. Правовий зв'язок організації з працівником втілюється у трудових відносинах незалежно від їх характеру — постійні, тимча­сові, сезонні або виконання іншої роботи за трудовим договором (ч. 1 п. 5 по­станови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами ци­вільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 p.), у відносинах членства в кооперативі, громадському об'єднанні чи відносинах служби (працівники Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України і військовослужбовці Збройних Сил України).

Новий ЦК України розширив коло осіб, які визнаються працівниками юридичних і фізичних осіб. Маються на увазі фізичні особи, що виконують робо­ту на підставі цивільно-правового договору, якщо при цьому вони діяли або повинні були діяти за завданням замовника.

Під виконанням трудових обов'язків слід розуміти виконання працівником роботи, обумовленої при прийнятті на роботу або дорученої йому адміністрацією, вищестоящим органом разово чи тимчасово на території підприємства або поза нею протягом робочого часу. Підкреслюючи цю підставу, названа постанова Пле­нуму Верховного Суду України вказує: "якщо шкода завдана ним у зв'язку з виконанням трудових обов'язків". У свою чергу дії працівника (хуліганство, бійки, пустощі тощо), які за своїм змістом не випливають з його становища працівника даної організації, хоч вчинені під час виконання ним своїх трудових обов'язків, не тягнуть за собою відповідальності організації. Відшкодування здійснює сам працівник на загальних підставах позадоговірної відповідальності.

При визначенні протиправної поведінки працівника необхідно врахувати, що загальна заборона, передбачена у ст. 440 ЦК УРСР, поширюється на організації, але втілюється в конкретних обов'язках працівника. Тому протиправною вва­жається діяльність працівника, яка порушує умови і порядок здійснення ним своїх трудових обов'язків. Бездіяльність — це невиконання працівником обсягу роботи, обумовленої трудовим договором, певними правилами, інструкцією тощо. Наведемо два приклади. За розпорядженням керуючого відділом держгос-пу працівник І. спалював солому на площі, що межувала з лісовими угіддями. В результаті нехтування правилами пожежної безпеки (спалювання проводилося при сильному вітрі), вогонь перекинувся на ліс, внаслідок чого лісгоспові запо­діяно матеріальну шкоду. Другий випадок. Залишена під час операції марлева серветка стала причиною нового захворювання пацієнта С., що викликало другу операцію. Все це призвело до інвалідності другої групи. Такий наслідок стався тому, що медпрацівники не додержувалися загальнообов'язкових правил підра-хування матеріалів, інструментів до і після операції.

У наведених прикладах протиправна поведінка працівників перебувала у при­чинному зв'язку з виконанням ними трудових обов'язків, а тому відповідальність за заподіяну ними шкоду слід покласти на організацію.

Підставою відповідальності організації є не лише вина її керівного органу, а й будь-якого працівника, який під час виконання своїх трудових обов'язків заподіяв шкоду.

Організація, що відшкодувала шкоду потерпілому, може звернутися з регрес-ною вимогою до працівника, з вини якого заподіяно шкоду; розмір стягнення визначається законодавством, яке регулює відносини працівника з організацією (статутом кооперативу, статутом громадського об'єднання тощо).


<