§ 3. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю та майну : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю та майну

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Конституція України не тільки закріплює забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території України і право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а й передбачає наслідки порушення екологічної безпеки і зазначеного конституційного права (ст. 16 та ч. 1 ст. 50) у вигляді відшко­дування завданої шкоди.

Новий ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завданої внаслідок не-усунення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну та майну юридичних осіб.

Відповідно до вищезазначеної норми, шкода, завдана внаслідок неусунення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну та майну юридичних осіб, підлягає відшкодуванню за правилами, які регулюють зобов'я­зання із заподіяння шкоди (статті 440—467 ЦК УРСР; статті 1185—1230 ЦК України). Кілька слів про норми ЦК УРСР, на підставі яких необхідно відшкодо­вувати шкоду, завдану погіршенням стану довкілля. Маються на увазі норми щодо суб'єктів, підстав та обсягу цивільної відповідальності.

Як свідчить практика, заподіювачами шкоди життю, здоров'ю та майну внаслідок погіршення довкілля є юридичні особи та фізичні особи (промислові підприємства, транспортні організації, індивідуальні підприємці тощо), які по­рушують нормативи граничнодопустимих викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів, що виходять з кожного конкретного стаціонарного джерела забруднення. За родом діяльності зазначені особи є володільцями джерел підвищеної небезпеки, і підстави їх відповідальності визна­чають ст. 450 ЦК УРСР та ст. 1206 нового ЦК України. Обсяг відповідальності передбачається статтями 453 і 455 ЦК УРСР та статтями 1211 і 1216 нового ЦК України.

В юридичній літературі висловлена й інша думка. Так, М.І. Єрофеєв вважає, що шкода, спричинена внаслідок негативного впливу на довкілля протиправної діяльності підприємств, установ, організацій та окремих громадян підлягає відшкодуванню відповідно до ст. 69 Закону України "Про охорону на­вколишнього природного середовища"1. Уявляється погляд М. І. Єрофеєва непереконливим. Справа в тому, що цивільне право має лише йому властиві можливості, які забезпечують здійснення права на відшкодування шкоди, завда­ної внаслідок неусунення небезпеки життю, здоров'ю та майну. Цивільне право на відміну від інших галузей права, передбачає принцип повного відшкодування заподіяної шкоди, а також допускає повне відшкодування шкоди незалежно від вини.

Крім того, право на безпечне життя і здоров'я — це абсолютне право, якому відповідає абсолютний обов'язок усіх і кожного (фізичних, юридичних осіб, інших організацій, держави) утримуватися від порушення цього права. Невико­нання абсолютного обов'язку призводить до виникнення деліктного зобов'язання із заподіяння шкоди, що регулюється нормами цивільного права2.


<