§ 3. Правове регулювання договорів про виробничу кооперацію : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Правове регулювання договорів про виробничу кооперацію

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Однією з форм здійснення іноземних інвестицій є договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне підприємництво та інші види спільної інвестицій­ної діяльності, які не пов'язані зі створенням юридичної особи, якщо такі догово­ри (контракти) передбачають здійснення іноземних інвестицій на території України у видах, визначених Законом України "Про режим іноземного інвесту­вання".

На зазначені договори (контракти) поширюються положення Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Відповідно до цього закону міжнародною кооперацією визнається взаємодія двох або більше суб'єктів господарської діяль­ності (з яких хоч би один є іноземним), при якій здійснюються спільна розробка або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, мате­ріалів, а також устаткування, що використовується у комплексних поставках) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господар­ської діяльності. Водночас наведене визначення не містить характерних рис ін­вестиційної діяльності.

Особливістю договірної практики у сфері кооперації є те, що в національних правових системах, як правило, немає спеціального законодавства, яке регулює відносини у цій галузі. З метою заповнення цієї прогалини Європейська еконо­мічна комісія ООН підготувала у 1976 р. Посібник зі складання міжнародних до­говорів про виробниче співробітництво.

За коопераційним договором два або більше учасники цивільного обороту бе­руть на себе зобов'язання з метою досягти спільного господарського результату. Сфера застосування коопераційного договору охоплює різні види господарського співробітництва: виробничу, науково-технічну, збутову та управлінську кооперацію.

У межах виробничої кооперації предметом співробітництва сторін є сумісне виготовлення машинно-технічних виробів і матеріалів на основі предметної, по-детальної чи післяопераційної виробничої спеціалізації учасників або спільне бу­дівництво ними об'єктів. При науково-технічній кооперації до предмета співро­бітництва належить розробка науково-технічних, конструкторських або технологічних об'єктів на основі проведення спільних науково-дослідних, проект­но-конструкторських та експериментальних робіт. Одним з різновидів кооперації є співробітництво зі спільної комерційної реалізації товарів, послуг на національ­них або іноземних ринках.

Таким чином, коопераційний договір регулює цивільні відносини різних ви­дів. Права та обов'язки сторін у цьому договорі визначаються залежно від його предмета. Сторони в договорі встановлюють певну мету — досягнення спільного господарського результату. Такою кінцевою метою можуть бути випуск готового виробу, передача однією стороною результатів своєї діяльності іншій для забез­печення кожному з учасників кооперації можливості досягнення передбаченого в договорі кінцевого результату.

В інтересах тісної взаємодії сторін у коопераційному договорі передбачається організаційно-правовий механізм координації спільної діяльності, який має ха­рактер, схожий із механізмом здійснення іноземних інвестицій. Водночас договір про кооперацію за своєю правовою природою є різновидом договору про спільну діяльність, результатом якого не є створення юридичної особи. Звідси випливає, що змістом договору (контракту) про виробничу кооперацію є аналогічні умови цивільно-правового договору про спільну діяльність.

З метою полегшити погодження партнерами різних країн взаємовідносин Єв­ропейська економічна комісія ООН підготувала низку рекомендацій, які мають важливе значення і для правового регулювання договірних відносин при здій­сненні іноземних інвестицій. До них, зокрема, належать Рекомендації зі складан­ня договорів: на спорудження великих промислових об'єктів; про міжнародну передачу виробничого досвіду і знань у машинобудуванні; про промислове співро­бітництво; про спільну діяльність між сторонами, які об'єдналися для здійснення конкретного проекту; з неконсультативного інжинірингу; з надання міжнародних послуг, пов'язаних із матеріально-технічним обслуговуванням, ремонтом та екс­плуатацією промислових та інших споруд. Комісія ООН з права міжнародної тор­гівлі розробила Правові рекомендації зі складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об'єктів1.

У цьому контексті одним з актуальних завдань є оптимізація господарських зв'язків2. Щоб забезпечити сприятливі умови для підтримки і взаємовигідного розвитку виробничої кооперації та прямих зв'язків між підприємствами та галу­зями у межах СНД 23 грудня 1993 р. в Ашгабаді було укладено Угоду про за­гальні умови й механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав—учасниць Співдружності незалежних держав.

Сторони погодилися, що:

а)   під кооперацією розуміють поставки сировини, матеріалів, вузлів, дета­лей, запасних частин, заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих й інших виро­бів галузевого та міжгалузевого призначення, технологічно взаємопов'язаних і необхідних для спільного виготовлення кінцевої продукції;

б)   під наданням послуг визнають проектні, ремонтні роботи, технологічне обслуговування та технологічні операції;

в)   під поставками в межах митних режимів переробки товарів розуміються поставки товарів відповідно до умов, встановлених митним законодавством сто­рін, якщо інше не зазначено в цій угоді (ст. 3).

Цією угодою передбачено, що основною ланкою виробничої кооперації та прямих зв'язків є договори (контракти), що їх укладають суб'єкти господарюван­ня на підставі відповідних міжурядових, галузевих та міжвідомчих угод (ст. 4).

В сучасних умовах дедалі більше поширюється така форма договірних зв'яз­ків, як консорціум. У сфері міжнародного інвестиційного співробітництва ця коо­перація застосовується при здійсненні кількома партнерами робіт у третій країні. Потреба в такому інвестиційному співробітництві виникає в тих випадках, коли для реалізації масштабних проектів необхідно об'єднати виробничі, фінансові зу­силля кількох інвесторів — виробничих і (або) банківських.

Як правило, в національних правових системах не існує спеціального норма­тивного регулювання цього договору. Тому цей вид інвестиційних зв'язків стано­вить інтерес у контексті аналізу підприємницького законодавства України, ос­кільки останнє є нормативною базою регулювання також коопераційних відносин. Зокрема, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" під­креслює, що до зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де ство­рюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не пого­дили інше (ст. 6).

Консорціум, за законодавством зарубіжних держав, на відміну від українсько­го, є об'єднанням, яке не володіє правами юридичної особи, оскільки відносини між учасниками базуються на коопераційних договорах. При цьому сторони збе­рігають свою господарську і фінансову самостійність. Відносини сторін можуть втілюватися у різну правову форму. Але, як правило, найпоширенішими є дві ор­ганізаційно-правові моделі — простий консорціум і консорціум як асоціація у формі товариства. У простому консорціумі партнери пов'язані договорами зі сто­роною, яка приймає, але один перед одним майнової відповідальності не несуть.

Консорціум як асоціація у формі товариства базується на спільному розподілі ризику майнових втрат і одержання прибутків. При цьому особливість цих від­носин полягає в тому, що вони мають складний характер, і один договір регулює відносини між учасниками консорціуму (тобто інвесторами), а другий — між членами консорціуму (інвесторами) та замовником (стороною, що приймає інвес­тиції). Таким чином, порівняно з двосторонньою кооперацією характер договір­них зв'язків ускладнюється. Договір між інвесторами не має характеру інвести­ційного. Цей висновок базується на тому, що відповідно до ч. 7 ст. З Закону України "Про режим іноземного інвестування" здійснення іноземних інвестицій можливе на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

У першому випадку відсутній суб'єкт підприємницької діяльності України. Отже, договір між іноземними партнерами (інвесторами), спрямований на вкла­дення майнових цінностей в об'єкт інвестиційної діяльності на території третьої країни, можна вважати попередньою угодою про майбутню сумісну діяльність (так звана генеральна угода). Інвестиційним договором (контрактом) є угода, що укладена між партнерами (інвесторами), з одного боку, та замовником (сторо­ною, яка приймає), з іншого. Власне, відносини в рамках консорціуму, пов'язані з вкладенням іноземних інвестицій, регулюються консорціальним договором.

Консорціальний договір має низку особливостей, які властиві звичайному коопераційному договору. По-перше, оскільки такий договір має багатосторонній характер, необхідно чітко розподілити функції та обов'язки щодо здійснення ін­вестицій. По-друге, в консорціальному договорі потрібно визначити розмір інвес­тиції кожного іноземного інвестора. Водночас однією зі спеціальних умов є виді­лення головного члена консорціуму та надання йому повноважень з координації діяльності інших інвесторів.

У зв'язку з цим становить інтерес питання взаємної відповідальності учасни­ків інвестиційної діяльності, а також підстави її припинення. Особливість кон-сорціальних відносин полягає в тому, що генеральну угоду з стороною, яка прий­має, підписує або кожний партнер від свого імені, або лише уповноважений іншим інвестор від імені консорціуму. Однак кожний партнер (інвестор) несе ли­ше індивідуальну відповідальність за виконання своїх зобов'язань. Таким чином, підписуючи консорціальну угоду, кожний інвестор встановлює з об'єднанням до­говірні відносини щодо виконання своїх інвестиційних зобов'язань і не несе від­повідальності за здійснення інвестиційних обов'язків іншими інвесторами, які взяв на себе консорціум1. Водночас не заперечується можливість спільної відповідальності інвесторів, яка базується на засадах часткової або солідарної відпові­дальності, передбаченої договором.

Отже, однією з форм здійснення іноземних інвестицій є виробнича коопера­ція у вигляді створення консорціумів. Проте кооперацію, як форму здійснення іноземної інвестиції, необхідно відрізняти від схожих організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності та інших цивільно-правових догово­рів, зокрема підряду.

Стосовно організаційно-правових форм підприємницької діяльності консорці-альний договір треба відмежовувати від угоди про створення господарського то­вариства. Останнє можна наочно продемонструвати на прикладі проекту ство­рення на території України спільного українсько-російського акціонерного товариства "Газтранзит" для фінансування, будівництва й експлуатації транзит­них газопроводів та підземних сховищ газу. Створення такої структури передба­чено ст. З Угоди між Урядом України і Російським акціонерним товариством "Газпром" про принципи врегулювання заборгованості за поставки російського природного газу в 1994 р. і забезпечення біжучих платежів за поставку природ­ного газу в 1995 р. Таким чином, перший етап залучення іноземних інвестицій полягає у створенні підприємства з іноземними інвестиціями у формі акціонер­ного товариства. Створення останнього зумовлено необхідністю спорудження кількох магістральних газопроводів завдовжки 1350 км, 5 компресорних станцій та комплексів допоміжних споруд. Загальна вартість усього об'єкта становить близько 2,2 млрд. доларів США.

Звичайно, найбільшого економічного ефекту можна було б досягти, якби українські підприємці могли збудувати цей об'єкт самостійно. Але ефективне за­лучення іноземних інвестицій до розвитку власної промислової бази — крок до економічного зростання держави. При цьому закономірно мають бути компенсо­вані витрати засновників. Порівнюючи вартість основних фондів підземних схо­вищ газу (ПСГ) і вартість основних фондів транзитних газопроводів (L-1350 км), які мали б бути споруджені СП "Газтранзит" на території України, слід зазначи­ти, що вартість ПСГ у кілька разів перевищує вартість газопроводів. Постає та­кож питання: скільки може внести російський інвестор, щоб його частка у ста­тутному фонді дорівнювала 50 відсоткам, коли внесок українського засновника сягатиме 6—10 млрд. доларів США?1 В результаті була прийнята Постанова Верховної Ради України "Про проведену роботу та заходи запобігання порушен­ням чинного законодавства України при створенні спільного Українсько-росій­ського акціонерного товариства "Газтранзит" від 22 грудня 1995 р.2, якою перед­бачено заходи з метою запобігання внесенню основних фондів та іншого майна Богородчанського і Більче-Волинсько-Угерського підземних газосховищ до ста­тутного капіталу Українсько-російського СП "Газтранзит".

Не торкаючись економічного аспекту цього питання (хоч на замовлення Держнафтогазпрому України розроблено техніко-економічне обгрунтування створення акціонерного товариства "Газтранзит"), необхідно проаналізувати ор­ганізаційно-правову форму здійснення інвестицій. Недоцільно створювати під­приємство з іноземними інвестиціями, якщо засновники лише приблизно можуть визначити свої майбутні витрати та оцінити внески до статутного фонду. Адже розподіл часток у статутному фонді презюмує одержання еквівалентного прибут­ку (доходу) від майбутньої підприємницької діяльності. На наш погляд, опти­мальнішим варіантом у даному випадку була б така форма здійснення іноземних інвестицій, як укладення консорціального договору, в якому чітко були б перед­бачені права та обов'язки сторін, а розподіл прибутку (доходу) здійснювався б відповідно до витрат сторін, установлених умовами договору.

У майбутньому консорціум, як організаційно-правова форма спільної інвести­ційної діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів, буде широко застосовува­тися. Наприклад, після прийняття закону Російської Федерації "Про угоди про розподіл продукції" інвестори, як правило, обирають організаційно-правовою формою спільної діяльності або консорціум (на умовах угоди про спільну діяль­ність), або спільне підприємство з його реєстрацією як суб'єкта підприємницької діяльності за російським законодавством чи законодавством іноземної держави1. Тому у вітчизняному законодавстві доцільно врегулювати особливості укладення та виконання консорціальних угод.

Розвиток національної економіки держав і всього світового господарства в умовах поглибленої спеціалізації та міжнародного розподілу праці супроводжу­ється розширенням кооперації учасників господарського обігу на міжнародному рівні. Засобом безпосереднього регулювання відносин учасників господарського обігу є договір про кооперацію, який укладається в межах міждержавного або ре­гіонального співробітництва.

Правовою основою кооперації як форми здійснення іноземних інвестицій є законодавство про іноземне інвестування та зовнішньоекономічну діяльність. То­му поряд з інвестиційним необхідно вдосконалити законодавство про зовнішньо­економічну діяльність у частині регулювання інвестиційних відносин.

Проблема застосування законодавства про зовнішньоекономічну діяльність стосовно врегулювання інвестиційних відносин має ще один аспект. Сучасна нормативна база України характеризується наявністю певних обмежень щодо здійснення імпортних операцій. Водночас ці обмеження, як правило, не застосо­вуються у випадках зовнішньоекономічної діяльності у вигляді кооперації з ме­тою здійснення іноземних інвестицій.

Однією з форм кооперації є компенсаційні угоди. Вони регулюються і законо­давством про зовнішньоекономічні відносини. До компенсаційних належать ті угоди, в яких експортер товарів зобов'язується внести до списку товарів сирови­ну, компоненти або напівфабрикати, які виробляються у країні імпорту або в ін­шій країні, для виконання передбачених послуг у цій країні. Такі угоди характер­ні для продажу продукції високої технології. В ряді випадків експортер зобов'язаний відкрити або обладнати у країні імпортера підприємство, яке виго­товлятиме компоненти чи займатиметься їх складанням.

Таким чином, компенсаційна угода має ознаки, схожі з інвестиційним дого­вором (контрактом). У деяких країнах за допомогою компенсаційних угод прямо регулюється залучення іноземних інвестицій у пріоритетні галузі національної економіки. Зокрема, в Австралії федеральний уряд та уряди штатів вимагають укладення компенсаційних угод при закупівлях для державного сектора. Так, фе­деральний уряд до списку пріоритетних вніс такі види компенсаційних угод:

1)  передача технології;

2)  сфера наукових досліджень;

3) участь у виробництві та комплектації виробів;

4)  виробництво для реалізації за кордоном відповідних товарів або послуг;

5)  здійснення закордонного маркетингу;

6)  спільні або коопераційні підприємства;

7)  придбання продукції та послуг австралійського походження;

8)  подарунки та пожертвування місцевим компаніям, зокрема грошових сум, обладнання, програмного забезпечення та винаходів;

9)  прямі позики та інвестиції, надані місцевим фірмам1.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 17 жовтня 1998 р.) визначено Порядок віднесення операцій резидентів при здійс­ненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення2. Зокрема, до операцій резидентів, які здійсню­ються під час виконання договорів виробничої кооперації, віднесено операції що­до поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого та міжгалузевого призначення, що технологічно взаємопов'язані та необхідні для спільного виго­товлення кінцевої продукції, а також операції щодо виконання послуг з проект­них і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій. Оскільки такі операції тяжіють до однієї з форм інвестиційної діяльнос­ті, названий нормативний акт передбачає можливість перевищення термінів роз­рахунків, які зазначені у статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті"3, за наявності висновку відповідних міністерств та відомств.

Закон України "Про режим іноземного інвестування" підкреслює, що госпо­дарська діяльність на підставі договорів (контрактів) регулюється законодав­ством України. Сторони при цьому організовують окремий бухгалтерський облік та звітність щодо операцій, пов'язаних з цими договорами (контрактами), та мають право на відкриття окремих рахунків в установах банків України для про­ведення розрахунків, які пов'язані з виконанням таких договорів (контрактів).

Окремі види коопераційних форм здійснення спільної підприємницької діяль­ності передбачено в Законі України "Про підприємства в Україні". Так, передба­чено право підприємств об'єднувати на добровільних засадах свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимоно-польному законодавству України. Зокрема, підприємства можуть об'єднуватися:

а) в асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності без права втручання у виробничу та комерційну діяль­ність будь-кого з її учасників;

б)  корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробни­чих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням деяких повноважень централізованого регулювання діяльності кожному з учасників;

в)  консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового та банків­ського капіталу для досягнення спільної мети;

г)  концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових ор­ганізацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залеж­ності від одного або групи підприємців;

д)  об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Але, на відміну від законодавства більшості іноземних держав (потенційних іно­земних інвесторів), законодавством України перелічені об'єднання визнано юридич­ними особами.

Отже, регулювання договорів (контрактів) про виробничу кооперацію здій­снюється на основі законодавства про зовнішньоекономічну діяльність з ураху­ванням особливостей національної нормативної бази у сфері коопераційних відносин.


<