Глава 65 УСТАНОВЧІ ДОГОВОРИ : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

Глава 65 УСТАНОВЧІ ДОГОВОРИ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Поняття установчих договорів та їх юридична характеристика. Спіль­на діяльність суб'єктів може спрямовуватись на створення нового самостійного суб'єкта права — юридичної особи. Чинне законодавство України (закони Украї­ни "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські то­вариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про банки і банківську діяль­ність", "Про страхування" та ін.) здебільшого вимагає при створенні юридичної особи двома (кількома) засновниками укладати установчий договір.

Особливість і специфіка установчого договору полягають у тому, що він не тільки регулює взаємовідносини за спільною діяльністю (зокрема, відносини що­до створення юридичної особи та наділення її майном), а й визначає правовий статус юридичної особи, є складовою частиною установчих документів. Дія уста­новчого договору після державної реєстрації (створення) юридичної особи збері­гається та продовжується до моменту припинення її діяльності.

Установчі договори є два- та багатосторонніми угодами, у зв'язку з чим кількість сторін у них не може бути менше двох. Вони є також консенсуальними угодами.

Різновиди установчих договорів. Внаслідок того, що установчі договори необхідні для створення різних за своїми завданнями і функціями юридичних осіб, їх предметне можна поділити на установчі договори страхових компаній, комерційних банків, фондових бірж, споживчих товариств, адвокатських об'єд­нань, виробничих, торговельних і посередницьких фірм, асоціацій, консорціумів, концернів та інших юридичних осіб.

Проте, незважаючи на таку розмаїтість, для багатьох названих юридичних осіб укладення установчого договору має грунтуватися на положеннях Закону України "Про господарські товариства". Це зумовлено тим, що деякі законодавчі акти (закони України "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу"), які визначають правові форми підприємств, безпосередньо відсилають до Закону України "Про господарські товариства".

Цей закон передбачає два основні різновиди установчих договорів: ті, що діють водночас зі статутом юридичної особи (акціонерні товариства, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю), та ті, які є єдиним установчим документом (повне і командитне товариство).

Зміст установчих договорів. Зміст установчих договорів, тобто сукупність умов спільної діяльності, встановлюється відповідними законами та сторонами установчих договорів.

Закон України "Про господарські товариства" визначає вимоги щодо змісту установчих документів шляхом перелічення певних положень, які мають бути закріплені у них. Проте цей перелік умов є спільним як для установчого догово­ру, так і для статуту. Так, ст. 4 цього закону встановлює, що установчі докумен­ти мають містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір, по­рядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесен­ня змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Інші закони ("Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондо­ва біржу" тощо) доповнюють Закон України "Про господарські товариства" ви­значенням переліку умов, які обов'язково мають містити відповідно статути ко­мерційного банку, фондової біржі тощо.

Перелік питань, які слід закріпити в установчому договорі, а які в статуті, ви­значається виходячи з юридичної природи та призначення кожного з цих доку­ментів.

Укладаючи установчий договір сторони закріплюють перш за все свою волю на створення юридичної особи певного виду. Це становить предмет установчого договору юридичної особи.

В установчому договорі засновники встановлюють порядок спільної діяльнос­ті зі створення юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі в діяль­ності. Договором визначаються також умови та порядок розподілу між учасника­ми прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників (учасників) із її складу.

Зобов'язання учасників установчого договору складаються з виконання необ­хідних дій, спрямованих на передачу майна юридичній особі, яка створюється, здійснення організаційних заходів щодо її державної реєстрації та подальшу участь у діяльності юридичної особи.

Строки внесення вкладів можуть встановлюватися законодавством або сто­ронами установчого договору. Наприклад, при створенні товариства з обмеже­ною відповідальністю учасники відповідно до вимог ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" зобов'язані до моменту реєстрації товариства внести не менше як ЗО відсотків зазначеного в установчих документах вкладу, що під­тверджується документами, виданими банківською установою.

Іншу частину вкладу учасник вносить не пізніше року після реєстрації това­риства. Учасники установчого договору можуть передбачити санкції за несво­єчасне виконання цього зобов'язання.

Учасники можуть робити вклади у вигляді будинків, споруд, обладнання то­що, цінних паперів, прав користування землею, водою та іншими природними ре­сурсами, будь-яких прав інтелектуальної власності, коштів тощо.

Для підприємств з іноземними інвестиціями Закон України "Про режим іно­земного інвестування" дає перелік видів майна іноземного інвестора, що кваліфі­кується як іноземна інвестиція. Це, наприклад, конвертована валюта, права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, надані відповідно до законодавства або до­говорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, ін­ші цінності відповідно до законодавства України.

Оцінку вкладів здійснюють учасники установчого договору згідно з поряд­ком, що визначається ними. Іноземні інвестиції учасники оцінюють на основі цін міжнародних ринків.

В установчому договорі може міститися зобов'язання учасників не розголо­шувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію.

Обсяг прав та обов'язків учасників установчого договору залежить від обра­ної правової форми юридичної особи. Відповідно до ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" асоціація є договірним об'єднанням, створеним з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручати­ся у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Однак, якщо підприємства (учасники) об'єдналися для спільної діяльності у корпорацію, то вони делегують окремі повноваження централізованого регулю­вання діяльності кожного з них.

Установчий договір набуває чинності з моменту його підписання усіма учас­никами. З цього моменту між ними виникають правовідносини зі створення юри­дичної особи та діяльності в її межах, тобто зобов'язання спільної діяльності. Державна реєстрація установчого договору не має для нього юридичного значен­ня, оскільки необхідна лише для того, щоб створене підприємство (організація) набуло прав юридичної особи.

Учасники установчого договору можуть протягом усього часу його дії вноси­ти до нього зміни, які підлягають державній реєстрації.

Слід зауважити, що після державної реєстрації юридична особа стає власни­ком майна, переданого їй засновниками (учасниками) у власність. У зв'язку з цим тут не виникають відносини спільної часткової власності, що мають існувати у договорах про спільну діяльність.

Чинне законодавство надає правонаступникам (спадкоємцям) учасників то­вариства переважне право вступу до них. В інших випадках учасники це право можуть спеціально передбачити в установчому договорі.

Правонаступники (спадкоємці) можуть відмовитися від вступу до товариства або, навпаки, учасники установчого договору можуть відмовити їм. У цьому разі правонаступникам (спадкоємцям) видається у грошовій чи натуральній формі частка майна, що належала спадкодавцеві.

Учасник створеної юридичної особи може за згодою решти учасників посту­питися своєю часткою або її частиною одному чи кільком учасникам чи самій юридичній особі, а якщо установчий договір не містить ніякої заборони на її від-ступлення, то й третім особам. При відступленні частки учасники користуються переважним правом її придбання пропорційно їх часткам у статутному капіталі або в іншому погодженому між ними розмірі.

Установчий договір (і створена ним юридична особа) припиняє свою дію піс­ля закінчення строку, на який він укладався, або після досягнення мети, постав­леної при її створенні, за рішенням вищого органу юридичної особи про припи­нення її діяльності, на підставі рішення суду та з інших підстав. Якщо при створенні юридичної особи установчий договір набув чинності до державної реєстрації і як правовий регулятор зобов'язання самостійно існував у правовому просторі і часі, то з моменту виключення юридичної особи з реєстру установчий договір втрачає свою чинність. Деякі його положення (наприклад, положення про конфіденційність) можуть діяти і після припинення установчого договору.

До установчого договору застосовуються загальні норми цивільного законо­давства про угоди (правочини) та зобов'язання1.

Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики ви­рішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" від 12 ве­ресня 1996 р.


<