§ 2. Зміст договорів простого товариства : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Зміст договорів простого товариства

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Договори простого товариства, на вимоги нового ЦК України, укладаються у простій письмовій формі. Цей договір містить положення про предмет договору, про вклади, що роблять учасники договору, про ведення спільних справ учасни­ків, про спільні витрати і збитки, строк дії договору та інші умови.

Предметом договору є той результат, на досягнення якого спрямовані дії учасників з об'єднання вкладів та спільної діяльності. Оформлення предмета до­говору дає змогу визначити юридичну природу взаємовідносин учасників і на цій основі узгоджувати інші умови співробітництва.

Важливе місце у договорі посідають права та обов'язки учасників. Вони вста­новлюються законом і договором. Норми чинного законодавства встановлюють таке регулювання важливих питань.

Закон надає учасникам договору простого товариства право брати участь у веденні спільних справ (ст. 431 ЦК УРСР), право на доходи від спільного майна відповідно до своєї частки (ст. 113 ЦК УРСР). Крім того, сторони договору мо­жуть визначати також інші права, що доповнюють і розширюють надані законом.

Чітка організація спільної діяльності досягається шляхом закріплення у дого­ворі цілого ряду обов'язків, що покладаються на учасників. Ці договірні обов'яз­ки деталізують дії учасників у досягненні загальної мети і сприяють виконанню договору в цілому. За своїм характером вони можуть бути організаційними, ви­робничими та загальними. Так, до останніх слід віднести обов'язки сторін додер­жуватися умов договору, виконувати всі свої зобов'язання перед іншими сторо­нами, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про спільну діяльність тощо. Організаційні включають обов'язки учасників зробити визначені договором вклади.

Зокрема, учасники договору можуть робити вклади грошима, будь-яким ру­хомим і нерухомим майном (землею, будівлями, спорудами, обладнанням) і будь-якими пов'язаними з ними майновими правами, акціями, облігаціями; грошовими вимогами та правом вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які мають вартість; будь-якими правами інтелектуальної власності, що мають вартість, включаючи авторські права, права на винаходи, права на знаки для товарів і по­слуг, фірмові найменування, промислові зразки, ноу-хау тощо.

Учасники договору можуть робити вклади трудовою участю (ст. 432 ЦК УРСР). Трудова участь — це обумовлена договором сукупність практичних дій учасника, що полягає у безпосередньому виконанні трудових функцій для досяг­нення результату (мети) спільної діяльності. В новому ЦК України передбачається, що вкладом у спільну діяльність можуть бути також знання, ділові зв'язки, ділова репутація тощо, вартість яких оцінюється сторонами.

Строки здійснення учасниками вкладів узгоджуються у договорі. Учасники можуть встановлювати договірну відповідальність за несвоєчасне виконання цього та інших обов'язків як у формі штрафу (пені), так і у формі відшкодування збитків.

При укладенні договору простого товариства визначається порядок ведення спільних справ учасників. Ведення спільних справ учасників договору означає здійснення у спільних інтересах усіх необхідних дій, що забезпечують чітке ви­конання умов договору і досягнення його мети. Це — керівництво та організація спільної діяльності, координація зусиль учасників договору, відносини з третіми особами, контроль і звітність тощо.

Учасники договору про спільну діяльність ведуть спільні справи за загальною згодою (ч. 1 ст. 431 ЦК УРСР). Такий порядок передбачає, що при розв'язанні всіх питань спільної діяльності необхідна одностайність учасників.

Чинне законодавство не розрізняє керівництво спільною діяльністю та веден­ня спільних справ. Під останнім слід розуміти представництво інтересів това­риства зовні.

Однак з різних причин (організаційного, економічного та іншого характеру) учасники за згодою між собою доручають керівництво їх спільною діяльністю од­ному з учасників договору (ч. 2 ст. 431 ЦК УРСР). Якщо йдеться про співробіт­ництво між юридичними особами, такого учасника прийнято називати головною організацією. Учасник, якому доручено керівництво спільною діяльністю, прий­має на себе ведення спільних справ учасників договору. Він діє лише у межах повноважень (прав та обов'язків), що визначаються у підписаному іншими учас­никами договору дорученні.

Якщо за договором простого товариства здійснюються іноземні інвестиції, учасники відповідно до вимог Закону України "Про режим іноземного інвесту­вання" зобов'язані організувати окремий бухгалтерський облік та звітність про операції, пов'язані з цим договором, і мають право на відкриття спільних рахун­ків в установах банків України для проведення розрахунків, пов'язаних з вико­нанням цього договору.

У договорі учасники можуть визначити порядок покриття витрат, передбаче­них договором, збитків, що виникатимуть при виконанні договору. Якщо догово­ром такий порядок не передбачається, то спільні витрати й збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників (вкладів учасників договору, майна, що створене або придбане внаслідок їх спільної діяльності). Якщо спільного майна учасників договору не вистачає для покриття усіх спільних витрат і збитків, то останні розподіляються між учасниками пропорційно їх вкладам у спільне майно (ст. 433 ЦК УРСР).

Договір про спільну діяльність припиняється, коли досягнуто його мети (ці­лей); закінчився строк дії (якщо такий строк учасники визначили у договорі); за загальною згодою учасників прийнято відповідне рішення; відбуваються події (дії), що роблять неможливим здійснення такої діяльності і не залежать від волі учасників, та в інших випадках, передбачених у законі або договорі.

При укладенні і виконанні договору простого товариства між його учасника­ми (сторонами) здебільшого виникають відносини спільної власності. Іншими словами, для майнових вкладів учасники договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їх спільної діяльності, встановлюється правовий ре­жим спільної часткової власності. Очевидно, договором можна встановити й ін­ший правовий режим внесеного майна.

Учасники договору про спільну діяльність володіють, користуються і розпо­ряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності, за згодою між собою. Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні узгоджуватися між усі­ма учасниками. Основні умови й напрями використання майна при спільній част­ковій власності встановлюються договором.

Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору. Якщо під час виконання договору придбавається яке-небудь майно (на­приклад, засоби виробництва), то частка кожного учасника в ньому визнача­ється відповідно до співвідношення вкладів учасників, зазначених у договорі.

До об'єктів права спільної часткової власності за договором простого това­риства (майнові вклади, створене майно тощо) не належать прибуток (дохід), частина виробленої продукції, що розподіляються між учасниками договору і надходять у повне їх розпорядження.

Характер відносин у договорі простого товариства передбачає стабільність правових (організаційних, майнових) зв'язків між учасниками, без яких немож­ливо було б належним чином здійснювати співробітництво. У зв'язку з цим за­кон забороняє учасникові договору розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників (ч. З ст. 432 ЦК УРСР). Проте, якщо така згода є, учасник може відчужувати (оплатно або безоплатно) іншій особі свою частку в спільному майні (ч. 4 ст. 113 ЦК УРСР). При цьому учасник повинен додержу­ватися вимог закону про право привілейованої купівлі частки іншими учасника­ми договору.

На частку учасника договору про спільну діяльність за його особистими зо­бов'язаннями може бути звернено стягнення третіми особами. Закон дає право кредиторові учасника-боржника пред'явити позов про виділення його частки для звернення на неї стягнення (ст. 116 ЦК УРСР).

Відносини спільної часткової власності між учасниками договору припиня­ються із закінченням дії цього договору. Майно, що набуло статусу спільної част­кової власності внаслідок здійснення спільної діяльності, після необхідних розра­хунків з бюджетом та третіми особами, розподіляється між учасниками договору пропорційно їх часткам (вкладам) у спільному майні, якщо учасники не погодили інший порядок розподілу результату їх спільної діяльності.

Практику застосування норм чинного законодавства стосовно спільної діяль­ності узагальнено в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного (господарського) суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укла­данням та виконанням договорів про сумісну діяльність" від 28 травня 1995 р.

Як зазначалося вище, сучасне правове регулювання договору простого това­риства містить багато суперечностей та прогалин. У новому ЦК України більш детально та доцільно врегульовано питання вкладів у загальну справу, спільного майна учасників, питання представництва перед третіми особами, відповідаль­ності учасників за загальними зобов'язаннями. Усунуто такі прогалини, як регу­лювання припинення договору простого товариства, відмова учасників від без­строкового договору, відповідальність учасника, щодо якого припинено договір, тощо.


<