§ 2. Класифікація зобов'язань за спільною діяльністю та підстави їх виникнення : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Класифікація зобов'язань за спільною діяльністю та підстави їх виникнення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Основні типи та види зобов'язань за спільною діяльністю. Залежно від особливостей співробітництва, цілей, що ставлять перед собою його учасни­ки, та інших чинників група зобов'язань за спільною діяльністю поділяється на два основні типи.

По-перше, учасники можуть обрати організаційно-правову форму їх спільної діяльності, що не передбачає створення юридичної особи. В цьому разі відноси­ни, що виникають між учасниками, оформляються у договорі про спільну діяль­ність, який є юридичним фактом або підставою виникнення зобов'язання за спільною діяльністю і містить усі істотні та інші умови взаємовідносин сторін.

По-друге, спільна діяльність учасників може бути спрямована на здійснення співробітництва для створення і діяльності самостійного суб'єкта права — юри­дичної особи. Тут на підставі правових вимог, що пред'являються до даного виду спільної діяльності, учасникам необхідно укласти установчий договір, який не тільки регулює їх спільну діяльність, а й визначає правовий статус створеної ни­ми з цією метою юридичної особи.

Щодо того, чи можна установчий договір розглядати як різновид договору про спільну діяльність, існують різні думки. Так, Є. Суханов вважає, що спільна діяльність учасників юридичної особи не може регулюватися традиційним дого­вором про спільну діяльність. На його думку, цей договір не підходить навіть для регулювання відносин щодо створення юридичної особи1. Виняток становлять договори про створення засновниками майбутнього акціонерного товариства, адже такий договір не визначає правового становища створеної на його підставі юридичної особи2. На цій же підставі проф. Є. Суханов не включає до категорії установчих договори про створення, зокрема, громадських організацій, фондів та інших формувань, які є юридичними особами. Такі договори, на його думку, за своїм характером є різновидом договорів про спільну діяльність, оскільки містять лише положення про організаційні засади створення юридичної особи, не визна­чають її правового статусу і не виконують функції установчих документів.

Інші автори вважають, що установчий договір є різновидом договорів про спільну діяльність. На їх думку, діяльність осіб зі створення, наприклад, повного товариства та взаємовідносини його учасників щодо управління повністю укла­даються в рамки договору про спільну діяльність3.

Вважаємо, що хоч сучасне законодавство знає установчий договір як окре­мий тип договірних зобов'язань, до цих правовідносин можуть застосовуватися за аналогією закону норми договору про спільну діяльність, якщо їх застосуван­ня не суперечить суті та призначенню відповідних товариств.

Підстави виникнення зобов'язань за спільною діяльністю. З вищена-веденого випливає, що ці зобов'язання виникають на підставі різних договорів. Основними їх типами є договори про спільну діяльність та установчі договори, в межах яких також існує поділ за різними критеріями. Так, договори про спільну діяльність можуть опосередковувати діяльність, що здійснюється як на основі по­єднання вкладів учасників, так і без поєднання вкладів учасників. Частіше укла­даються договори, в яких поєднуються вклади учасників. Але на практиці трап­ляються й такі, за якими сторони зобов'язуються спільно діяти в загальному інтересі, не роблячи при цьому ніяких внесків (наприклад, договори про ви­робничу спеціалізацію, про різного роду співробітництво тощо). Ці договори можна назвати договорами про спільну діяльність у широкому розумінні. На цю обставину звернули також увагу коментатори ЦК Російської Федерації1. Проте чіткого законодавчого закріплення такого поділу в ЦК Російської Федерації не­має. У новому ЦК України договір про спільну діяльність трактується широко, зокрема пропонується таке його визначення: "За договором про спільну діяль­ність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення будь-якої мети, що не суперечить законові" (ст. 1149). Та­ким чином, тут називається загальна ознака всіх договорів про спільну діяль­ність, а саме — спільна діяльність для досягнення загальної мети. Якщо така ді­яльність здійснюється на основі поєднання вкладів учасників, такий договір називається договором простого товариства. Для всіх видів договорів про спільну діяльність ЦК України передбачає ще два загальні положення: 1) письмова фор­ма договору; 2) учасникам договору надається велика диспозитивність у встанов­ленні умов договору, якщо інше не передбачено законом про окремі види спіль­ної діяльності (ст. 1150).


<