§ 3. Суб'єкти виконання договору довірчого управління майном : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Суб'єкти виконання договору довірчого управління майном

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Суб'єктний склад конкретних правовідносин визначається їх змістом. Дого­вір довірчого управління передбачає, що одна особа (установник) передає іншій (довірчому управителю) майно для управління в інтересах установника або вказаної ним третьої особи (вигодонабувача).

Отже, суб'єктами договору довірчого управління можуть бути три або два учасники. Однак, учасниками цих правовідносин виступають не тільки суб'єкти довірчого управління, а й інші особи, які здебільшого виступають на боці довір­чого управителя і здійснюють частину повноважень з управління окремими ви­дами майна. Наприклад, у довірчому управлінні цінними паперами або грошови­ми коштами частину повноважень з управління довіреним майном виконують брокери, дилери, депозитарії, незалежні оцінювачі та інші особи, які виступають фідуціаріями.

Правовий статус установника довірчого управління є визначальним для розуміння правовідносин довірчого управління.

Світова цивілістична доктрина визнає досить широке коло суб'єктів, які мо­жуть виступати в ролі установників довірчого управління. Ними можуть бути фі­зичні і юридичні особи, а також держава в особі її органів, судові органи, які діють від імені власників майна, що з певних причин не здатні здійснювати право власності на це майно (наприклад, визнання їх недієздатними повністю або част­ково)1.

Відповідно до п. 1 ст. 1051 ЦК України установником довірчого управління може бути власник майна, яке перебуває у довірчому управлінні, а у випадках, прямо передбачених законом, — особи-невласники (орган опіки та піклування, опікун, нотаріус тощо), коли необхідність управління наявна, а воля власника з причин, від нього незалежних, паралізована або відсутня взагалі.

В останньому випадку мова йде про так зване законне довірче управління, випадки якого наведені в тексті ст. 1051 ЦК України.

Згідно з п. 2 ст. 1051 ЦК України якщо власником майна є фізична особа, місце перебування якої невідоме або її визнано безвісно відсутньою, установни­ком управління є орган опіки та піклування.

Орган опіки та піклування може бути установиком довірчого управління у випадку необхідності постійного управління майном малолітньої особи, тобто, яка не досягла віку 14 років (ст. 31 ЦК України), або фізичної особи, яка визна­на недієздатною в силу визнання такою судом, внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК України).

В цьому випадку договори довірчого управління укладатиме орган опіки та піклування в інтересах душевнохворих та інших осіб, визнаних судом недієздат­ними.

Якщо власником майна є неповнолітня особа (у віці від 14 до 18 років), уста­новником довірчого управління може бути ця особа, але за дозволом батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Якщо власником майна є особа, цивільна дієздатність якої обмежена судом, установником довірчого управління є її піклувальник.

Тому піклувальник укладає договір довірчого управління майном в інтересах особи, цивільна діїєздатність якої обмежена (якщо особа страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотич­ними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище) (ст. 36 ЦК).

Юридична особа може виступати установником довірчого управління май­ном, належним їй на праві власності. Державні та комунальні підприємства та установи не можуть виступати установниками, оскільки майно належить їм на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління.

Відповідно до п. 6 ст. 1051 ЦК України у разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до ін­шої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право влас­ності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення. Це означає, що до нового власника переходить право власності, обтяжене правами та обов'язками учасників довірчого управління. Оскільки установником може бути власник майна або визначена законом інша особа, останні зобов'язані в розум­ний строк переукласти договір довірчого управління з довірчим управителем на тих самих умовах.

Установники довірчого управління можуть бути як індивідуальними власни­ками, так і співвласниками, яким майно належить на праві спільної часткової або сумісної власності. Майно, яке перебуває у спільній власності, передається у до­вірче управління за згодою всіх співвласників.

За загальним правилом, установник несе тягар утримання майна, переданого у довірче управління, і саме він несе ризик випадкової загибелі або пошкоджен­ня майна, включаючи виникнення прав та обов'язків з довірчого управління, як­що інше не передбачено договором або законом.

Установником довірчого управління можуть виступати і невласники — суб'­єкти зобов'язальних та виключних прав, наприклад вкладники кредитних органі­зацій і уповноважені за "бездокументарними цінними паперами" особи, автори і патентоволодільці, оскільки результат творчої діяльності, грошова сума та цінні папери в бездокументарній формі, які знаходяться на банківському рахунку чи на рахунку у зберігача, являють собою виключне право або зобов'язальне право вимоги, а не річ, щодо якої установники наділяють довірчих управителів можли­вістю реалізації належних їм прав, залишаючись уповноваженими особами1. Установник управління в цьому випадку виступає не як власник, а як володілець виключного або зобов'язального права. Однак, це не впливає на обсяг його прав як установника довірчого управління, які в даному випадку близькі за обсягом до прав власника2.

Установнику належить юридична можливість визначати долю майна, поря­док розпорядження та цілі, строк і умови його використання, визначати склад вигодонабувачів і характер повноважень довірчого управителя. Проте, наведені повноваження він реалізовує при заснуванні довірчого управління і в подальшо­му їх виконання покладається на управителя. По закінченні довірчого управлін­ня майно і всі доходи передаються установнику, за винятком тих випадків, коли договір укладено в інтересах вигодонабувача і йому належить право одержати майно та /або доходи.

Договором або законодавством можуть передбачатися й інші права установ­ника виходячи з особливостей довірчого управління окремими видами майна.

Так, установник довірчого управління цінними паперами і грошовими кошта­ми має право на визначення порядку одержання доходів від довірчого управління цінними паперами або грошовими коштами; на одержання інформації про виконання умов договору, вартість і стан своїх активів та іншої інформації, обов'яз­ковість надання якої передбачено договором, а також інші права1.

Довірче управління майном, особливо в умовах формування ринкової еконо­міки, є видом діяльності з великим ризиком. При прийнятті інвестиційних проек­тів та інших рішень довірчий управитель планує напрямки інвестування і розра­ховує на відповідні активи. Непередбачувана поведінка установника може ускладнювати процес управління, а то й взагалі завдати великих збитків. Тому одним із основних правил довірчого управління є правило, яке забороняє уста­новнику втручатися в інвестиційну та інші види управлінської діяльності довір­чого управителя, звичайно, крім випадків, коли довірчий управитель діє нероз­судливо або порушує умови договору. Установник реалізує своє право власності при передачі довіреного майна у довірче управління. Після укладення договору переважну більшість повноважень власника вже здійснює виключно довірчий управитель, який наділяється речовими способами захисту своїх прав від третіх осіб, у тому числі і від власника.

Установник довірчого управління несе перед довірчим управителем ряд обов'язків, до яких належать: сплата довірчому управителю винагороди у розмі­рі, строки та порядку, визначеному в договорі довірчого управління; невтручання у діяльність довірчого управителя, яка пов'язана з виконанням ним своїх повно­важень як довірчого управителя; виконання інших обов'язків, передбачених до­говором або законом.

Установник зобов'язаний передати довірчому управителю майно, яке є об'єк­том довірчого управління, а також правовстановлюючі документи.

Правовий статус довірчого управителя. Загальне правило довірчого управління майном передбачає передачу довіреного майна у руки професіонала. Управління довіреним майном здійснюють його професійні учасники — підпри­ємці (фінансово-кредитні установи, емітенти цінних паперів щодо своїх власних паперів, комерційні організації — професійні учасники ринку цінних паперів, ін­дивідуальні підприємці тощо). Тобто у ролі довірчого управителя можуть висту­пати як індивідуальний підприємець, так і комерційна організація2. В окремих ви­падках, передбачених законом, довірчими управителями можуть бути не тільки індивідуальні підприємці чи комерційні організації, а й фізичні особи та некомер-ційні організації. Таке управління засновується, головним чином, для збережен­ня чи розпорядження майном власника, а не для його примноження, тобто для некомерційних цілей. Це відбувається у випадку необхідності управління майном підопічного, безвісно відсутньої особи та в інших випадках.

Не виключається існування ситуації, коли власник або інша зацікавлена у до­вірчому управлінні майном (наприклад, цінними паперами чи грошовими кошта­ми) особа можуть створити спеціальну комерційну організацію, яка в подаль­шому і здійснюватиме ними управління у встановленому законодавством порядку.

Проект Закону України "Про довірче управління майном" (реєстр. №0941) підготовлений і внесений народним депутатом 3-го скликання Б. Б. Кожиним на розгляд Верховної Ради України 22 липня 1998 р.

Закон встановлює обмеження щодо здійснення повноважень довірчого упра­вителя окремими особами. Так, згідно зі ст. 1052 ЦК України управителем не мо­же бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Довірчим управителем не може бути вигодонабувач.

Особливий статус довірчого управителя вимагає чіткого визначення його прав та обов'язків, відповідальності перед установником та третіми особами. До­вірчий управитель реалізує повноваження володіння, користування та розпоря­дження майном без переходу до останнього права власності на майно, на яке встановлено довірче управління.

При створенні довірчого управління довірчий управитель наділяється на­стільки ж широкими повноваженнями, наскільки і невизначеними (володіння, інвестування, управління). Відповідно до ст. 1056 ЦК України довірчий управи­тель вчиняє юридичні та фактичні дії від свого імені згідно з договором. Він у межах наданих йому законом та договором прав може передавати майно у влас­ність іншим особам, здавати в оренду, укладати інші правочини щодо майна, пе­реданого у довірче управління, здійснювати інші повноваження власника. Зако­ном або договором можуть бути передбачені обмеження щодо вчинення довірчим управителем окремих дій з управління майном. Так, згідно з п. 1 ст. 1056 ЦК України управитель може відчужувати майно, передане в управлін­ня, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управлін­ня. Якщо він порушить це правило, то укладені ним угоди щодо відчуження май­на будуть недійсними. Чинне законодавство не містить інших обмежень прав довірчого управителя.

Таким чином, у визначених законом і договором межах довірчий управитель самостійно визначає характер і види тих юридичних і фактичних дій, які необ­хідно вчинити для досягнення мети довірчого управління. Установник управлін­ня не має права втручатися у діяльність з управління майном у випадках, не пе­редбачених договором, і не може давати довірчому управителеві обов'язкові вказівки.

Довірчий управитель здійснює діяльність з довірчого управління не у своїх інтересах, а в інтересах установника чи вигодонабувача. їх інтерес полягає в до­сягненні визначеного результату, який залежить від мети довірчого управління, встановленої договором. Виділяють два види цілей довірчого управління: "охо­ронного" і "підприємницького" характеру1. В першому випадку вигодонабувач заінтересований в схоронності майна і підтриманні його в нормальному праце­здатному стані. У другому випадку він передбачає отримати визначені договором доходи від грамотного і професійного використання майна. В процесі своєї діяль­ності довірчий управитель зобов'язаний досягнути зазначених вище результа­тів2, які визначають характер і види вчинюваних управителем юридичних та ви­ди вчинюваних управителем юридичних та фактичних дій щодо майна, переданого у довірче управління.

Тому у разі відсутності в договорі довірчого управління обмежень щодо здійс­нення повноважень або невизначеності їх переліку довірчий управитель має пра­во вчиняти будь-які угоди щодо майна, переданого у довірче управління, з ура­хуванням обмежень, встановлених п. 1 ст. 1056 ЦК України та мети довірчого управління.

Довірчий управитель є законним (титульним) володільцем майна, отримано­го за договором. Тому він має право вимагати від усіх і кожного, включаючи установника та вигодонабувача, усунення будь-яких порушень свого права і за необхідності використовувати для його захисту і захисту інтересів установника та вигодонабувача не лише зобов'язальні, а й речово-правові способи захисту. Зокрема, він може пред'явити позови про визнання свого права на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), про усунення будь-яких порушень свого права, хоч би ці порушення і не були пов'я­зані з втратою володіння (негаторний позов). Довірчий управитель для захисту своїх прав використовує і зобов'язально-правові способи.

Довірчий управитель здійснює довірче управління майном особисто. Згідно з п. 2 ст. 1057 ЦК України управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'я­зані з управлінням майном, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна.

У правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у пись­мовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто та не­се відповідальність перед ними тільки належним йому майном.

Права, набуті довірчим управителем у результаті вчинення дій щодо довірчо­го управління майном, включаються до складу майна, переданого у довірче управління, а обов'язки, що виникли в результаті таких дій, виконуються за ра­хунок цього майна.

З питанням здійснення довірчого управління пов'язане питання делегування управителем окремих повноважень з довірчого управління третім особам, що обумовлено необхідністю використання знань і досвіду кваліфікованих фахівців, що спеціалізуються в наданні окремих видів послуг. Наприклад, такий складний механізм, як управління цінними паперами та грошовими коштами вимагає залу­чення фахівців з різних галузей і відповідно наділення їх певними повноважен­нями. Зберігач, реєстратор, банк, дилери, брокери та інші не виступають безпо­середньо сторонами договору довірчого управління, проте в довірчих правовідносинах займають окреме становище. Здійснюючи окремі функції довір­чого управління, вони набувають статусу довірених осіб (фідуціаріїв).

Довірчий управитель має право передавати управління майном іншій особі в прямо передбачених законом випадках. За ст. 1060 ЦК України довірчий упра­витель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необ­хідні для управління майном, якщо це передбачено договором довірчого управ­ління або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління. Довірчий управитель відповідає за дії обраного ним замісника, як за свої власні.

Згідно зі ст. 1061 ЦК України довірчий управитель має право на плату, вста­новлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Довірчий управитель майном, якщо це передбачено договором, має право відраховувати належні йому в рахунок плати гро­шові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управ­ління.

Законодавець сформулював договір довірчого управління обов'язково сплат­ним, що випливає із визначення поняття цього договору, закріпленого в ст. 1048 ЦК України. Тому у випадку укладення договору довірчого управління на уста­новника покладається обов'язок виплачувати довірчому управителеві плату, пе­редбачену договором.

Враховуючи відсутність обмежень у ЦК України плата довірчого управителя і зроблені ним витрати можуть здійснюватися установником за рахунок доходів від використання майна, переданого в управління, або за рахунок іншого майна установника, якщо інше не передбачено договором.

Основний обов'язок управителя полягає у ставленні до довіреного йому май­на так, як би він ставився до свого власного, що вимагає від нього діяти розсуд­ливо, виявляти необхідну турботу і дбайливість до інтересів установника і виго-донабувача, своєчасно надавати їм звіт про свою діяльність.

У країнах англосаксонського права наведений обов'язок довірчого управите­ля закріплено у вигляді "правила розсудливої людини" (prudent man rule), ви­робленого світовою практикою шляхом узагальнення досвіду і судової практики управління довіреною власністю. Зміст цього правила полягає у вимозі до довір­чого управителя "управляти так, як може розсудлива людина за даних історич­них і об'єктивних ринкових умов управляти власним капіталом у своїх інтере­сах"1. Загальновизнаним елементом цього правила є фідуціарне зобов'язання турботи або піклування (the duty of care) та вірності (the duty of loyality). Для визначення того, чи діє управитель з належною турботою (піклуванням) та вір­ністю, використовується вироблене практикою розуміння такого обов'язку: діяти як передбачлива особа, здійснювати управління майном з тим же ступенем обе­режності, як при веденні своїх особистих справ.

Довірчий управитель зобов'язаний представляти інтереси установника сто­совно його майна у відносинах з третіми особами, включаючи представництво в суді, вести належний облік довірчих операцій в порядку, встановленому законо­давством, подавати установнику та вигодонабувачу звіт про результати довірчо­го управління, виплачувати установнику та вигодонабувачі доходи, передавати інші вигоди від довіреного майна в порядку, розмірах і в строки, визначені зако­нодавством і договором, повідомляти установника про будь-які події, що не зале­жать від довірчого управителя, які можуть негативно вплинути на результати до­вірчого управління або вартість майна, а також пропонувати методи поліпшення ситуації.

У випадках, передбачених договором, довірчий управитель зобов'язаний внести заставу з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань щодо установ­ника довірчого управління або вигодонабувачів.

Довірчий управитель може нести й інші обов'язки, передбачені договором, або які покладені на нього законом.

Одна з проблем практичного застосування інституту довірчого управління майном пов'язана з недостатньо чітким нормативним визначенням правового статусу і характеру його повноважень довірчого управителя, внаслідок чого ви­никають труднощі в юридичній кваліфікації правомірності тих чи інших дій чи бездіяльності довірчого управителя при виконанні конкретних договорів довірчо­го управління.

Певною мірою цим обумовлена та обставина, що судова практика не напра­цювала однозначних і адекватних природі довірчого управління критеріїв добро­порядності, розумності і справедливості дій довірчого управителя, що не дає можливості вирішити питання про правомірність тих чи інших дій (бездіяльно­сті) довірчого управителя у конкретних обставинах.

Так, Алтайський край в особі уповноваженої особи передав у довірче управ­ління акціонерному товариству газові мережі. Договір довірчого управління міс­тив таке формулювання: "Установник управління передає довірчому управителю завершені будівництвом і здані в експлуатації розподільчі мережі природного га­зу, а довірчий управитель зобов'язується здійснювати управління цим майном в інтересах установника". Більш детально права та обов'язки управителя в дого­ворі не були врегульовані.

Отримавши об'єкт в управління, і на виконання договору управитель вчинив ряд юридичних дій, у тому числі уклав договір поставки газу з торговельною ор­ганізацією з метою подачі цього газу споживачам через приєднану мережу (в до­говорі було зроблено позначення "Д. У."). Внаслідок неналежного виконання управителем зобов'язань з оплати товару постачальник звернувся з позовом до арбітражного суду про стягнення неустойки і відшкодування збитків.

Арбітражний суд не погодився з доводами відповідача про необхідність залу­чення до участі в процесі власника майна. В рішенні суду про задоволення позо­ву, зокрема, було відзначено: "В рамках договору довірчого управління умов щодо придбання газу немає. Договір на поставку газу вчинено від імені та в ін­тересах відповідача і не є угодою з газовими мережами. Доказів, що установник управління погодив угоду за ст. 981 ЦК РФ, тобто вчинення правочинів з пере­вищенням повноважень (ст. 228 ЦК України), відповідач не надав"1. Іншими сло­вами, арбітражний суд визнав цю обставину особистим зобов'язанням управите­ля, не пов'язаним з довірчим управлінням.

Отже, в уявленні арбітражного суду довірче управління полягає тільки в уго­дах з майном, переданим у довірче управління, причому умови придбання транс­портованого по мережах газу повинні бути прямо передбачені договором. З ви­словленої судом позиції неясно, чим же повинен був займатися довірчий управитель відповідно до умов договору.

Нерозуміння судом суті правовідносин між власником і управителем призве­ло до посилання суду на ст. 981 ЦК РФ (правочини, укладені з перевищенням повноважень). У довірчого управителя не міг виникнути свій власний інтерес із спірного договору поставки, оскільки зобов'язання між цими особами виникло внаслідок договору довірчого управління і з приводу процесу управління майном. Придбання газу було необхідним для нормального функціонування чужих, Але довірених управителю газових мереж. За своєю правовою природою ці правовід­носини регулюються положеннями цивільного законодавства про довірче управ­ління і у разі перевищення управителем наданих йому повноважень стосовно майна застосуванню підлягає п. 2 ст. 1022 ЦК РФ (в ЦК України — п. З ст. 1062). Проте, управитель не перевищив своїх повноважень, оскільки саме умовами договору довірчого управління його було зобов'язано робити все і від­повідати за будь-який промах, що тягне за собою збитки. Йому необхідно було вчиняти "будь-які юридичні та фактичні дії" в інтересах установника (п. 1 ст. 1056 ЦК України). Факт недотримання цих інтересів власник буде доказува­ти, коли звернеться з вимогами про притягнення довірчого управителя до відпо­відальності.

Наведений судовий спір є показовим, при його розгляді виявилися недоско­налість спеціальних норм права, судової практики і недоліки змісту договору до­вірчого управління майном.

Правовий статус вигодонабувача. Особливість договору довірчого управ­ління майном полягає у передачі вигод від управління таким майном визначеним договором особам —установнику або вигодонабувачу. Вигодонабувачем може виступати установник або визначені ним особи. Правове становище вигодонабу­вача повністю визначається загальними нормами ЦК України про договір на ко­ристь третьої особи (ст. 638 ЦК).

Вигодонабувач отримує всі або частину доходів, цінностей, інших вигод від управління, до нього переходить право вимагати виконання договору. Якщо об'­єкт довірчого управління виявиться в руках третіх осіб, вигодонабувач має право вимагати його повернення, а також усунення інших порушень своїх прав (у тому числі в судовому порядку), що випливають з договору. Вигодонабувачами висту­пають вказані установником довірчого управління особи: фізичні і юридичні осо­би, держава. Не виключається можливість виступу вигодонабувачами неправо­здатних осіб у вигляді тварин, звірів тощо. Вигодонабувачами можуть бути як окремі особи, так і необмежене коло осіб. Останнє характерне для заснування довірчого управління в благодійних цілях, зокрема для фінансування закладів науки, культури, охорони здоров'я.

Особливість правового статусу вигодонабувача полягає в тому, що він не бере участі в договорі, але з моменту укладення договору набуває право на са­мостійний інтерес від використання майна, переданого у довірче управління.

Вигодонабувач здійснює своє право за правилами договору на користь тре­тьої особи. Відповідно до п. 2 ст. 1053 ЦК України установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача). Договір, в якому установник зазначив особу, яка має право здобувати вигоди від майна, переданого у довірче управління (вигодо­набувач), визнається договором на користь третьої особи. Вигодонабувач має ли­ше права і не несе обов'язків. Право третьої особи в цьому договорі має характер вимоги, право претензії, за якою може слідувати позов. За допомогою позову ви­годонабувач має можливість вимагати, а управитель зобов'язаний задовольнити цю вимогу, надавши йому все отримане від управління цим майном.

Згідно з п. 2 ст. 638 ЦК України виконання договору на користь третьої осо­би може вимагати як особа, що уклала договір, так і третя особа, на користь якої обумовлено виконання, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами і не випливає із суті договору.

Вигодонабувач отримує можливість зберегти і скористатися створеним суб'­єктивним правом лише після того, як виявить свій намір довірчому управителю. Наприклад, вигодонабувач подає заяву зразу після укладення договору про го­товність прийняти виконання або звертається по закінченню певного строку за виплатою доходів від управління. Після заяви вигодонабувача договірна свобода установника управління і довірчого управителя певною мірою обмежується. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом, сторо­ни, якщо інше не передбачено законом, іншим правовим актом або договором, не можуть розірвати або змінити укладений договір без згоди третьої особи.

У разі якщо третя особа (вигодонабувач) відмовилася від права, наданого їй за договором, то особа, що уклала договір (установник), може скористатися цим правом, якщо це не суперечить суті договору.

Правом третьої особи не може скористатися довірчий управитель, оскільки вигодонабувачем не може бути довірчий управитель (п. З ст. 1052 ЦК України).

Право про недопущення змін або розірвання договору, укладеного на користь третьої особи після вступу останнього у відносини, пояснюється не лише захис­том суб'єктивного права вигодонабувача, а й турботою про інтереси його креди­торів. Вигодонабувач, який дізнався про своє право і виявив згоду прийняти ви­конання, в подальшій діяльності виходить зі свого нового майнового стану і розраховує на те майно, яке вже принесло і ще принесе йому доходи. За відсут­ності зміни майнового стану ця особа, вірогідно, не стала б пов'язувати себе пев­ним зобов'язанням. Тому заради збереження стабільності майнового стану виго­донабувача, а з ним і його потенційних кредиторів, сторонам, що породили зобов'язання на користь третьої особи, якщо інше не передбачено, заборонено змінювати або розривати договірні відносини без його згоди, що обумовлено встановленим ЦК України обмеженням щодо одночасного виконання обов'язків і прав кількох учасників договору довірчого управління. Зокрема, відповідно до ч. З ст. 1052 ЦК України вигодонабувач не може бути довірчим управителем. Наведене правило пояснюється тим, що довірчий управитель зобов'язаний діяти виключно в інтересах вигодонабувача і не має права використовувати довірене майно в своїх власних інтересах, за винятком прямо передбаченої договором ви­нагороди за виконання обов'язків з довірчого управління.


<