§ 3. Зміст договору комісії : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Зміст договору комісії

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Обов'язки комісіонера. Договір комісії належить до двосторонніх догово­рів, тому права та обов'язки покладаються як на комісіонера, так і на комітента і мають взаємний характер.

Основним обов'язком комісіонером є обов'язок вчинити один або кілька угод в інтересах комітента (ст. 395 ЦК УРСР, ст. 1030 ЦК України). Комісіонер зо­бов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента і від­повідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіо­нер зобов'язаний вчиняти правочин відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Така вимога про укладення комісіонером угод на найбільш вигідних для ко­мітента умовах та відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться, свідчить про те, що в якості комісіонера, як правило, виступає особа, яка професійно діє на тому чи іншому ринку, має відповідні знання та навички у тому виді діяльності, який йому доручається провести.

Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана винагорода належить комітентові  (ч. 2 ст. 1033 ЦК України). Новий ЦК України визначив це правило як імпера­тивне, тоді як у ЦК УРСР (ст. 399) договором комісії дозволено визначати інше.

Відступ комісіонера від вказівок комітента допускається у тих самих випад­ках, що і при договорі доручення. Відповідно до ч. 1 ст. 1036 ЦК України (подіб­ну норму містить і ст. 388, на яку посилається ст. 400 ЦК УРСР) комісіонер має право відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітен­та, і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комі­тента про допущені відступи від його вказівок як тільки це стане можливим. Час­тина 2 ст. 1036 ЦК України дозволяє комісіонеру, який є підприємцем, відступа­ти від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов'язковим повідомленням комітента про допущені відступи. Така норма грунтується на пре­зумпції положення, що комісіонер, який займається комісійною діяльністю як професійною, підприємницькою, повинен бути добре обізнаним (краще, ніж про це обізнаний сам комітент) про ті умови, які є найбільш вигідними для комітента та найкращим чином задовольнять його інтереси.

У той же час для комісіонера законом передбачені спеціальні невигідні май­нові наслідки відступу від вказівок комітента. Залежно від характеру комісійного доручення можливі такі ситуації:

1)  комісіонеру доручається продати майно комітента, і він продає майно за нижчою ціною, ніж визначено комітентом;

2)  комісіонеру доручається купити майно для комітента, і він купує майно за ціною, вищою, ніж було призначено комітентом.

В першому випадку комісіонер зобов'язаний заплатити різницю між ціною, замовленою комітентом, та ціною продажу, якщо не доведе, що він не мав мож­ливості продати майно за узгодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною запобіг більшим збиткам (ч. 2 ст. 400 ЦК УРСР, ч. З ст. 1036 ЦК України). Тобто в такому разі комісіонер звільняється від компенсації різниці комітенту за наяв­ності двох умов:

а)  він не мав можливості продати майно за призначеною ціною (відсутність можливості може бути як об'єктивною (зміна кон'юнктури ринку), так і такою, що залежить від особи та дій комісіонера);

б)  таке виконання доручення запобігло ще більшим збиткам, які міг би по­нести комітент.

У разі, якщо комісіонер був зобов'язаний запитати комітента про можливість відступу від його вказівок, він має також додатково довести, що не міг поперед­ньо запитати комітента або одержати відповідь на свій запит у розумний строк.

Якщо комісіонер придбав майно за вищою ціною, ніж та, що була погоджена, закон покладає вирішення питання про покладення на комісіонера якихось неви­гідних наслідків на комітента. Відповідно до ч. З ст. 400 ЦК УРСР та ч. 4 ст. 1036 ЦК України комісіонер у такому випадку має право не прийняти купле­не за вищою ціною майно, заявивши про це комісіонерові у розумний строк після отримання від нього повідомлення про купівлю. У разі якщо комітент у розумні строки прямо не заявить комісіонеру про своє небажання приймати покупку, вважається, що він прийняв таку покупку за ціною угоди, яка була вчинена ко­місіонером. Але якщо комісіонер при купівлі майна за свій рахунок заплатив різ­ницю в ціні, комітент не має права відмовитися прийняти виконання договору (ч. З ст. 400 ЦК УРСР, ч. 5 ст. 1036 ЦК України). У даному випадку вважається, що комісіонер виконав доручення належним чином, і комітент отримує річ на умовах, визначених у договорі.

Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, нестачу або пошкодження майна комітента (ст. 403 ЦК УРСР, ч. 1 ст. 1040 ЦК України). Оскільки нормами ЦК, що регулюють відносини комісії, не передбачене спеціальне правило, на від­носини комісіонера та комітента поширюються норми ст. 203 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України, якими передбачений принцип повного відшкодування збит­ків (і реальної шкоди, і упущеної вигоди). Договором або звичаями ділового обо­роту на комісіонера може бути покладений обов'язок застрахувати майно ко­мітента за його рахунок. При цьому комісіонер несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження майна, якщо не виконав покладеного на нього обов'язку.

Після вчинення угоди за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт та передати йому все одержане за угодою, яку він уклав (ст. 404 ЦК УРСР, ч. І ст. 1041 ЦК України). Законодавство не містить якихось окремих вимог щодо форми звіту, тому комісіонер може надати звіт як у письмовій формі, так і усно. У разі якщо комітент має заперечення щодо звіту комісіонера, він по­винен повідомити його про це протягом одного місяця від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ч. 2 ст. 404 ЦК УРСР, ч. 2 ст. 1041 ЦК України).

У разі невиконання третьою особою договору, укладеного комісіонером, ос­танній зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечи­ти необхідні докази (ч. З ст. 402 ЦК УРСР, ч. 4 ст. 1035 ЦК України). Оскільки комітент не є стороною в угоді, укладеній комісіонером та третьою особою, він має право вимагати від комісіонера уступки йому права вимоги до третьої особи.

За загальним правилом, комісіонер не відповідає перед комітентом за невико­нання третьою особою договору (ст. 402 ЦК УРСР, ч. З ст. 1035 ЦК України). Таким чином, комісіонер відповідає лише за дійсність угоди, що укладається ним з третьою особою. Тобто якщо за якихось підстав угода буде визнана недійсною, комітент може пред'являти претензії комісіонеру. Проте законодавство передба­чає два випадки, коли на комісіонера покладається відповідальність за невико­нання зобов'язання третьою особою. По-перше, це відбувається, якщо комісіонер був необачним при виборі такої особи. ЦК УРСР не містить такої умови покла­дення на комісіонера відповідальності. Необачність комісіонера може виражати­ся в тому, що він уклав угоду з особою, стосовно якої порушено справу про бан­крутство, або така особа має велику заборгованість перед бюджетом тощо. Іншим випадком покладення на комісіонера відповідальності за невиконання уго­ди третьою особою є так звана умова делькредере (ч. 2 ст. 402 ЦК УРСР, п. З ст. 1035 ЦК України). Делькредере — своєрідна умова про взяття комісіонером на себе поруки за виконання зобов'язання третьою особою. В цьому випадку в разі невиконання зобов'язання третьою особою комітент може пред'явити пре­тензії як до комісіонера, так і до третьої особи. За таку поруку комісіонеру може встановлюватися додаткова винагорода (ч. 1 ст. 406 ЦК УРСР, ч. 2 ст. 1032 ЦК України).

Закон не містить вимоги щодо виконання договору комісії особисто комісіо­нером. Тому комісіонер може залучати до виконання третіх осіб, у тому числі і на підставі договорів субкомісії. За договором субкомісії комісіонер набуває всіх прав та обов'язків комітента щодо третьої особи (субкомісіонера) (ч. 1 ст. 1034

ЦК України). За загальним правилом, комісіонер може укласти договір субкомі-сії лише за згодою комітента. Укладення цього договору без згоди комітента до­пускається у виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси комітента (ч. 2 ст. 1034 ЦК України). Так, наприклад, якщо комісіонер з незалежних від нього причин не може виконати договір, але прострочення виконання може за­подіяти збитки комітентові, він може самостійно зобов'язати іншу особу (субко­місіонера) проведення всіх угод, доручених йому за договором комісії.

Закон (ч. З ст. 1034 ЦК України) в інтересах комісіонера встановлює заборо­ну безпосереднього контакту комітента та субкомісіонера в період дії договору комісії. В разі вступу комітента у відносини із субкомісіонером у нього може ви­никнути бажання відмовитися від договору з комісіонером та доручити його ви­конання безпосередньо субкомісіонеру, що порушить інтереси комісіонера. Про­те, якщо комісіонер не бачить загрози своїм інтересам від спілкування комітента з субкомісіонером, він може дозволити такий контакт.

Обов'язки комітента. На комітента покладається обов'язок прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії. При цьому, якщо пред­метом виконання є майно, комітент зобов'язаний оглянути майно, придбане для нього комісіонером, а в разі виявлення недоліків — негайно повідомити про це комісіонера (ст. 405 ЦК УРСР, ст. 1042 ЦК України).

Оскільки договір комісії належить до посередницьких договорів, все майно, що передано комісіонеру або отримано ним за кошти комітента, є власністю ко­мітента (ст. 398 ЦК УРСР, ст. 1037 ЦК України). Як власник майна, комісіонер несе ризик випадкового знищення або пошкодження майна, а також витрати на його зберігання. Комітент може зобов'язати комісіонера застрахувати майно, але це можливо лише за рахунок комітента (ч. З ст. 1040 ЦК України).

Комітент зобов'язаний відшкодувати комісіонеру всі витрати, пов'язані з ви­конанням договору комісії. Такий обов'язок покладається на комітента і в тому разі, коли договір не був належним чином виконаний, але з причин, які не зале­жать від комісіонера або субкомісіонера, які вжили усіх заходів щодо вчинення правочину (ст. 407 ЦК УРСР, ст. 1043 ЦК України).

Як уже зазначалося, договір комісії є сплатним договором, у зв'язку з чим на комітента покладається обов'язок виплатити комісіонеру комісійну винагороду, а також винагороду за делькредере (ст. 406 ЦК УРСР, ст. 1032 ЦК України). Розмір та порядок виплати комісійної плати визначається сторонами в договорі. Якихось обмежень щодо встановлення комісійної винагороди новий ЦК України не містить. Якщо сторони не передбачити порядок та розмір виплати комісійної винагороди в договорі, застосовується порядок, передбачений в законі — комі­сійна плата виплачується після виконання договору комісії, виходячи із загаль­них цін на такі послуги.

У ст. 410 ЦК УРСР передбачені правила про відмову комісіонера від виконан­ня доручення. Комісіонер має право відмовитися від прийнятого доручення лише коли це викликано неможливістю виконання доручення або порушенням комітентом договору комісії. Якщо це буде мати місце, комісіонер вправі вимагати відшкодування понесених витрат та комісійної винагороди. У новому ЦК України ці правила сформульовані дещо по-іншому. Зокрема, якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента (комітент несво­єчасно передав майно комісіонеру тощо), комісіонер має право на комісійну пла­ту на загальних підставах. В разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії (ст. 1032 ЦК України).

Комісіонеру надається право притримання речі, яка має бути передана комі­тентові, для забезпечення своїх вимог. Право притримання поширюється на будь-які виплати, які повинні бути зроблені комісіонеру: комісійна плата, вина­города за делькредере, відшкодування понесених витрат тощо. Проте притриман­ня за договором комісії дещо відрізняється від загального порядку реалізації пра­ва притримання. Так, у разі оголошення комітента банкрутом, комісіонер вважається заставодержателем притриманої ним речі (ч. 2 ст. 1038 ЦК України).

Якщо в розпорядженні комісіонера знаходяться грошові кошти, що надійшли до нього для комітента, він має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, якщо інші кредитори комітента не мають переваж­ного права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комі­тентові (ст. 1039 ЦК України).


<