§ 1. Поняття договору комісії : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття договору комісії

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Договір комісії — це договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язуєть­ся за дорученням другої сторони (комітента) за виногороду (за плату) вчинити одну або кілька угод (правочинів) від свого імені за рахунок комітента (ст. 395 ЦК УРСР, ст. 1030 ЦК України). З визначення договору комісії випливає, що да­ний договір є консенсуальним, оскільки для його укладення достатньо згоди сто­рін, двостороннім, оскільки права та обов'язки виникають у обох сторін, та завжди сплатним.

Договір комісії належить до договорів з надання нематеріальних посеред­ницьких послуг, головним чином у сфері торгівлі. У країнах з розвинутою еконо­мікою договори комісії зустрічаються також у транспортних відносинах, у сфері обігу цінних паперів, у діяльності банків з обслуговування клієнтів тощо. В на­шій країні в радянський період комісійні договори особливо поширилися у відно­синах за участю громадян, які здавали майно на комісію у спеціалізовані магази­ни, що займалися його реалізацією за винагороду. З середини 50-х років XX ст. широко поширився комісійний продаж сільськогосподарської продукції через систему споживчої кооперації, а також продаж позанормативних та залишкових цінностей державних підприємств, що, зокрема, відображено у ЦК УРСР 1963 р. (ст. 395).

На сьогодні, крім комісійного договору у сфері роздрібної торгівлі, практиці господарювання відомі різні види комісійних договорів. Найбільш поширеними серед них є агентські, дилерські, брокерські та консигнаційні угоди. Згадки про агентські, дилерські та брокерські угоди містяться у страховому, біржовому за­конодавстві, законодавстві про цінні папери тощо.

Консигнація — це операція з реалізації товарів, згідно з якою одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням другої сторони (консигнанта) про­тягом певного часу за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, що належать консигнанту. Цивільне законодавство Украї­ни не знає визначення договору консигнації. Проте на цей договір, як на різно­вид торгово-посередницького договору, вказано у Декреті Кабінету Міністрів Ук­раїни "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".

Консигнант (продавець) передає товар на склад посередника (консигнатора). Консигнатор зобов'язаний реалізувати товар від свого імені за рахунок консиг­нанта. Такий договір найчастіше за все зустрічається у зовнішньоекономічній ді­яльності, зокрема при низькому освоєнні ринку збуту або при поставці таких то­варів, які мало відомі місцевим покупцям. Така схема дає змогу розширити мережу продажу і проводити, наприклад, сплату мита вже у момент, коли знай­дений покупець. Поставлений на консигнацію товар є нібито пробною постав­кою. Укладаючи договір консигнації, сторони перш за все визначають у ньому обов'язки, пов'язані з маркетинговим дослідженням ринку збуту. У договорі кон­сигнації передбачається обов'язок консигнатора не тільки здійснювати рекламу товару, а й надавати можливість потенційним покупцям безпосередньо оглядати товар, перевіряти його в роботі тощо. Додатковою умовою консигнації може бути придбання частини або всього нереалізованого товару консигнатором. Однак частіше застосовується правило про те, що товар, нереалізований протягом пев­ного строку, повертається консигнанту.

Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Комісіонер діє в інтересах та за рахунок комітента, як і в договорі доручення; завдання обох до­говорів, як правило, полягає у вчиненні угод для іншої особи. Але на цьому зов­нішня подібність цих договорів вичерпується.

Відмінність між договорами комісії та доручення полягає перш за все в тому, що договір доручення є договором про представництво, тобто повірений діє від імені довірителя. В свою чергу договір комісії відносин представництва не поро­джує, оскільки у відносинах з третіми особами комісіонер діє від власного імені. Повірений у разі вступу у відносини з третіми особами, не стає стороною у пра­вовідносинах між довірителем та третьою особою; комісіонер навпаки стає сто­роною за угодою, укладеною з третьою особою, набуває за нею прав та обов'яз­ків. Договір комісії, на відміну від договору доручення, завжди є сплатним. Крім того, дії комісіонера завжди мають бути спрямовані на укладення угод.

В договорі комісії, як і в договорі доручення, виділяють внутрішню та зовніш­ню сторону взаємовідносин учасників. Внутрішні відносини складаються між ко­мітентом і комісіонером. Багато правил, що регулюють відносини комітента та комісіонера є аналогічними правилам, що застосовуються у договорі доручення. Так комісіонер повинен діяти відповідно до вказівок комітента, після виконання укладеної угоди передати йому все отримане; комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера коштами для виконання доручення тощо. Зовнішні відносини — це відносини між комісіонером та третьою особою. В цьому простежується відмін­ність між договорами комісії та доручення, оскільки за договором доручення зов­нішні відносини складаються між довірителем та третьою особою.


<