§ 4. Права та обов'язки сторін за договором схову (зберігання) : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Права та обов'язки сторін за договором схову (зберігання)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Охоронець не тільки має право прийняти на зберігання майно, а й у деяких випадках зобов'язаний це зробити. Так, зобов'язані приймати на зберігання май­но громадян камери схову транспортних організацій, гардероби підприємств та установ згідно з їх правилами внутрішнього розпорядку. У ст. 959 ЦК України прямо передбачається, що професійний зберігач, який зберігає речі на складах загального користування, не має права відмовитися від укладення договору збе­рігання за наявності у нього такої можливості.

Приймаючи майно, охоронець повинен оглянути його. Так, у разі відванта­ження матеріальних цінностей державного резерву на підприємства для їх збері­гання та з цих підприємств усі транспортні підприємства та організації незалеж­но від форм власності приймають та здають їх, обов'язково перевіряючи вагу або кількість місць (залежно від виду вантажу )', тобто фактично майно приймається після огляду.

Якщо майно не відповідатиме вимогам, що пред'являються до якості упаков­ки, комплектності та іншим ознакам, або заборонене до приймання відповідними правилами, охоронець може відмовитися прийняти таке майно. Іноді майно, що передається на схов, підлягає оцінці. Так, майно, що здається в ломбард, оціню­ється за згодою сторін. Речі з дорогоцінних металів оцінюють за встановленими державними розцінками.

Після прийняття речей на зберігання охоронець приступає до виконання сво­го основного обов'язку. Щоб здійснити його, він повинен вжити всіх необхідних або передбачених договором заходів для збереження майна (ч. 1 ст. 416 ЦК УРСР, ст. 961 ЦК України). Обсяг та характер засобів, що їх має вжити охоро­нець, визначаються видом договору, а також його оплатністю чи безоплатністю. При здачі речей охоронцеві може бути визначено, від якої небезпеки їх треба охороняти, які дії для цього вчинити. Охоронець у всіх випадках повинен збері­гати майно від загибелі, крадіжки. Так, на нього може бути покладений обов'я­зок зі збереження продуктів від псування, речей від пошкодження шкідниками тощо. Зокрема, ломбард вживає застережних заходів проти псування речей від вологості, молі тощо; холодильник забезпечує збереження продуктів відповідно до інструкцій та санітарних правил.

Якщо дії, які зобов'язаний вчинити охоронець для забезпечення схоронності речі, не визначено договором схову або спеціальними правилами, то він повинен вживати необхідних заходів, виходячи із конкретних обставин, умов зберігання, властивостей і стану речей, а також небезпеки, що може загрожувати їх цілості. Дії, спрямовані на збереження майна, залежать від роду речей, їх властивостей, місця і часу зберігання. Заходи, яких вживає охоронець, зумовлені тим, окремий громадянин чи організація зберігає майно, оплатно чи безоплатно надається ця послуга, здійснюється вона як одна із цілей діяльності організації, передбаченої в її статуті, чи ні.

Коли охоронцем є громадянин, то при безоплатному зберіганні речей іншої особи він зобов'язаний виявити турботу про передане йому майно, тобто дбати про це майно, як про своє власне (ч. 2 ст. 416 ЦК УРСР). У новому ЦК України також є аналогічна стаття, але вона встановлює обов'язок будь-якого зберігача (як фізичну, так і юридичну особу) за безоплатним зберіганням піклуватися про річ, як про свою власну (ст. 961). Від нього можна вимагати вжиття лише тих заходів зі збереження речей, яких він вживає щодо своїх речей того самого виду і призначення. Отже, такого охоронця не можна звинувачувати в тому, що він не вжив певних заходів щодо схоронності майна, якщо ці заходи він не застосу­вав для збереження власного майна (наприклад, не провітрював речі, не вста­новлював додаткових охоронних пристроїв тощо). Проте останнє не слід розумі­ти так, що якщо охоронець (зберігач) при безоплатному зберіганні майна іншого громадянина ставиться до збереження власного майна того самого призначення недбало, не виявляючи звичайної турботи про нього, то він не зобов'язаний вжи­ти мінімальних доцільних заходів зі збереження прийнятого майна. Безгосподар­не ставлення до своїх речей не звільняє охоронця від відповідальності за пошко­дження чужого майна. Турбота має бути не меншою, ніж про свої речі, і в тому разі, якщо особі передається на зберігання майно, описане слідчим, зокрема ре­чові докази.

Коли охоронцем є організація, для якої схов — одна з цілей діяльності, пе­редбаченої її статутом (положенням), пред'являються максимальні вимоги щодо схоронності майна (наприклад, холодильники, ломбарди). Ці підприємства нада­ють послуги зі зберігання оплатно і зобов'язані проводити цілий комплекс дій і заходів, застосовувати спеціальні технічні засоби, способи, апаратуру для ство­рення умов, що виключають навіть випадкову втрату, пошкодження майна, їх зо­бов'язання передбачають схоронність внутрішніх і зовнішніх властивостей ре­чей. З процесу зберігання майно має вийти таким, яким воно було прийнято на зберігання.

Строк, протягом якого охоронець має здійснювати свої функції, може бути визначеним і невизначеним. Якщо обома сторонами в зобов'язанні зі зберігання є громадяни, тривалість виконання охоронцем його обов'язків встановлює він сам. Договір схову між ними може бути укладений на визначений строк, без за­значення строку або до витребування.

При передачі громадянами своїх речей на зберігання організаціям строк збе­рігання визначається угодою сторін, статутом охоронця або спеціальними прави­лами. Так, у договорі вказується строк зберігання при здачі громадянами майна в ломбард. Строк зберігання речей у камерах схову готелів, гуртожитків, будин­ків відпочинку, санаторіїв, гардеробах підприємств, установ та організацій визна­чається часом перебування громадян у цих організаціях. Іноді зберігання має тривати протягом строку, встановленого законом (наприклад, щодо знайдених речей).

Охорона спадкового майна триває до прийняття його всіма спадкоємцями, а якщо воно не прийнято — до закінчення строку прийняття спадщини (ч. 2 ст. 558 ЦК УРСР), а за новим ЦК України — до закінчення строку, встановле­ного для прийняття спадщини (ст. 1302).

У зобов'язаннях зі зберігання строк визначає час здійснення охоронцем своїх обов'язків. До закінчення встановленого строку особа, яка прийняла майно на зберігання, як правило, не може вимагати від поклажодавця, щоб він прийняв речі назад. Таке право надано йому тільки у разі настання строку, який встанов­люється в інтересах поклажодавця.

Але чи залишається обов'язок охоронця зберігати майно після закінчення строку зберігання? Аналіз ст. 418 ЦК УРСР, ст. 969 ЦК України дає змогу дійти висновку, що такий обов'язок з охоронця не знімається, але ступінь турботи про майно, що зберігається, характеризується після цього більш низькими вимогами. Охоронець і надалі відповідає за втрату, нестачу або пошкодження цього майна, але лише за наявності з його боку умислу або грубої необережності. Після закін­чення строку зберігання, охоронець зобов'язаний продовжувати виявляти турбо­ту про схоронність майна до того моменту, поки його не візьме інша сторона. У такому разі охоронець має право вимагати відшкодування йому додаткових ви­трат зі зберігання майна. Якщо охоронець навмисно або з грубою необережністю допустив втрату, нестачу або пошкодження цього майна, то він зобов'язаний від­шкодувати особі, яка здала річ на зберігання, заподіяні збитки.

Згідно із ст. 416 ЦК УРСР, ст. 963 ЦК України охоронець не має права ко­ристуватися майном, переданим йому на схов, якщо інше не передбачено дого­вором. Навіть у тих випадках, коли використання майна не спричинить особли­вих змін зовнішнього вигляду, погіршення його стану (наприклад, при читанні прийнятих на зберігання книг), на це необхідна згода поклажодавця. Так, Закон України "Про державний матеріальний резерв" забороняє використання матері­альних цінностей, зокрема за самовільне відчуження (використання, реалізацію) матеріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідально­му зберіганні яких вони перебувають, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з суми відсутнього їх обсягу за кожний день до повного їх повернен­ня (п. 10 ст. 14).

Іноді закон передбачає право користування речами, що зберігаються. Так, відповідно до ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" охоронець може користуватися переданим на схов майном боржника, якщо за властивостя­ми майна користування ним не тягне за собою знищення або зменшення його цінності. В іншому разі заборона користуватися майном має бути спеціально обумовлена в акті опису.

Але буває так, що, враховуючи властивості майна, зберігання його не можна здійснити належним чином, не користуючись ним. У такому разі охоронець мо­же користуватися такого роду майном, щоб воно не простоювало марно, задо­вольняючи свої господарські інтереси з урахуванням призначення майна, яке зберігається. Це не перетворює зобов'язання зберігання на відносини з надання майна у безоплатне користування, оскільки тут вирішальне значення для учас­ників правовідносин має саме момент зберігання, мета, заради якої майно пере­давалося колгоспові, а не момент користування, що відіграє другорядну роль.

Особа, що взяла майно на зберігання, зобов'язана зберігати його особисто. Передати майно на зберігання іншій особі вона може тільки за згодою поклажо-давця. Проте у деяких випадках охоронець має право передати іншій особі речі, які зберігає, і без згоди їх володільця. Така передача можлива, якщо будь-які об­ставини будуть загрожувати цілості майна, а охоронець засобами, що є в його розпорядженні, не може відвернути таку загрозу і позбавлений можливості за­питати згоди поклажодавця. У цьому разі охоронець діє в інтересах поклажодав-ця з метою схоронності його речей, і він зобов'язаний своєчасно повідомити по­клажодавця про передачу речі на зберігання іншій особі (ст. 962 ЦК України).

Охоронець зобов'язаний повернути майно тому, хто здав його на схов, або уповноваженій на це особі навіть тоді, коли зберігання майна продовжується до визначеного законом або угодою сторін строку, поклажодавець має право у будь-який час взяти його назад, оскільки строк зберігання встановлюється в його ін­тересах. Особа, що прийняла річ на зберігання, не може наполягати на її отри­манні поклажодавцем до закінчення строку, якщо він здав річ на певний строк, який ще не настав (ст. 415 ЦК УРСР, ст. 972 ЦК України).

Речі, що зберігаються, мають бути видані відразу після пред'явлення вимоги з урахуванням звичайного часу роботи охоронця, можливості термінового повер­нення, роду майна, способу його отримання тощо. Майно може повертатися не все разом, а частинами, партіями. Договором між сторонами може бути визначе­ний і порядок повернення майна. Якщо вантажі перебувають на відповідальному зберіганні, їх мають за розпорядженням постачальника відправити за вказаною адресою будь-яким видом транспорту, якщо не було вказівки про те, яким спо­собом слід повернути продукцію або товар. Якщо вид транспорту був вказаний охоронцю, він зобов'язаний використати саме цей вид транспорту, в іншому разі можуть виникнути додаткові витрати.

Майно має бути повернуто у тому місці, яке визначено договором або норма­тивними документами. Якщо місце зберігання не збігається з місцем, де потрібно згідно із договором видати майно назад, то охоронець має право відправити його поклажодавцеві за рахунок останнього. Переважно речі повертаються в місце­знаходженні охоронця — ломбарді, камері схову, гардеробі.

Охоронець не лише зобов'язаний повернути майно, що зберігається у нього, у встановлений законом або договором строк, а й має право вимагати своєчасно­го отримання майна особами, які здали його на зберігання. Якщо особи, які зда­ли на зберігання речі, ухиляються від зворотного одержання їх, для них наста­ють невигідні наслідки. Так, у разі невибрання з державного резерву матеріальних цінностей у передбачені договором строки одержувачі відшкодову­ють витрати, пов'язані з додатковим зберіганням зазначених матеріальних цін­ностей понад ці строки, а також збитки, зумовлені зниженням якості матеріаль­них цінностей за період прострочення їх вибрання та простій транспортних засобів, наданих для відвантаження зазначених матеріальних цінностей (п. 11 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв").

Якщо охоронцем є громадянин, він згідно з ч. 2 ст. 421 ЦК УРСР має право вимагати за судом продажу цього майна в порядку, передбаченому ЦПК України. Коли охоронцем є державна, кооперативна або інша громадська організація, то продаж невитребуваного майна проводиться в порядку, передбаченому їх стату­том (положенням). Суми, виручені від реалізації майна, видаються тому, хто здав майно на схов, за вирахуванням сум, належних охоронцеві (ч. З ст. 421 ЦК). Охоронець має право утримати винагороду, витрати зі зберігання, прийман­ня, відправки та реалізації майна.

Заслуговує на увагу норма ст. 964 ЦК України про те, що у разі небезпеки, втрати, нестачі чи пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця, а у разі якщо річ, що є на зберіганні, пошкоджено або виникла реальна загроза її пошкоджен­ня, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право реалізувати річ чи її частину самостійно та відшкодувати понесені втрати з суми виторгу, якщо він не відповідає за настання зазначених обставин. Таке право охоронця не суперечить природі зобов'язань зі зберігання, оскільки в да­ному випадку виконується доручення в інтересах особи, що здала на схов майно. Наявність такого права сприятиме зменшенню збитків під час зберігання. Бува­ють випадки, коли, незважаючи на вжиті усі необхідні заходи для подальшого зберігання майна, неможливо усунути певні несприятливі обставини, а в законі немає вказівки на те, як повинні діяти охоронець і поклажодавець у подібних си­туаціях.

На відміну від охоронця, поклажодавець не може бути зобов'язаний викона­ти своє зобов'язання в натурі, якщо у нього немає майна, яке він повинен був здати на зберігання. Поклажодавець, який передав майно на зберігання, зобов'я­заний сплатити охоронцеві винагороду, якщо договір схову сплатний. Розмір вина­городи визначається затвердженими у встановленому порядку таксами, ставками, тарифами, а за відсутності таких — за згодою сторін (ч. 1 ст. 417 ЦК УРСР).

У новому ЦК України такої норми немає. В ст. 965 цього Кодексу передбаче­но, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором. У разі дострокового припинення зберігання з незалежних від зберігача обставин він має право на пропорційну частину оплати. Поклажодавець, який не забрав річ після закінчення терміну зберігання, повинен оплатити за весь час фактич­ного її зберігання.

Законом передбачаються і особливі випадки оплати зберігання. Так, нотарі­альна контора зобов'язана видати винагороду охоронцеві, опікунові або особі, якій передано на зберігання спадкове майно, якщо вони не є спадкоємцями (п. 106 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України)1. Зберігач описаного державним виконавцем майна, якщо ним не є сам боржник або член його сім'ї, одержує винагороду відповідно до угоди зберігача і держав­ного виконавця (ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження").

Послуги, що надаються охоронцем, оплачуються у багатьох випадках напе­ред, інакше речі не можуть бути прийняті на зберігання. Такі правила діють при здачі майна в ломбарди, автоматичні камери транспортних організацій, у камери схову залізниці. Плата вноситься або за весь період, або за певний термін. Ви­нагорода може вноситися і в момент отримання речей назад. Питання про право охоронця затримувати у себе річ до сплати винагороди поклажодавцем законом не врегульовано, а в літературі вирішується по-різному. Одні автори вважають, що охоронець не має права затримувати річ до отримання грошей за зберігання1, інші — що перешкод до цього немає, посилаючись при цьому на двосторонній ха­рактер сплатного договору схову2. Вважаємо більш правильною другу точку зо­ру, оскільки у взаємних договорах кожна із сторін може не виконувати своїх обов'язків доти, поки інша сторона не виконає те, що покладено на неї.

В разі безоплатного схову той, хто здав майно на схов, зобов'язаний відшко­дувати охоронцеві витрати, необхідні для зберігання майна (ч. 2 ст. 417 ЦК УРСР). За новим ЦК України такий обов'язок покладається на поклажодавця за умови, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, якщо громадянин безоплатно зберігав речі іншої особи і передав їх у ломбард, бо приміщення, де вони знаходилися, залило водою, то витрати з оплати зберігання речей у ломбар­ді, доставки їх туди і назад мають бути відшкодовані, оскільки є необхідними і здійснені з метою захисту інтересів поклажодавця. Розмір витрат у даному разі визначають виходячи з дійсно зроблених витрат зі зберігання.

При виникненні розбіжностей спір вирішує суд. Тобто охоронець у разі закін­чення безоплатного договору має право вимагати від іншої сторони у судовому порядку відшкодування всіх необхідних і виправданих витрат, пов'язаних з ви­конанням обов'язків зі зберігання майна. На відшкодування витрат понад обу­мовлену винагороду охоронець має право і в разі укладення сплатного договору, якщо ці витрати також були зумовлені необхідністю.

При безоплатному зберіганні речей у санаторіях, готелях, гуртожитках і то­му подібних організаціях, у гардеробах установ, підприємств володільці речей ніяких витрат не відшкодовують, бо тут вони входять як один з елементів в об­слуговування громадян.

Згідно із ч. 2 ст. 415 ЦК УРСР охоронець має право у будь-який час відмо­витися від договору, якщо майно здано на схов до затребування або без зазна­чення строку, але він зобов'язаний надати поклажодавцеві достатній за даних обставин строк для прийняття речей назад. Поклажодавець зобов'язаний взяти їх у цей строк.

Новим ЦК України дещо по-іншому врегульовано такі відносини. Згідно зі ст. 957 ЦК якщо строк зберігання у договорі не встановлений, зберігач зобов'я­заний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, а у разі визначення строку моментом пред'явлення вимоги про повернення речі, зберігач має право вимагати від поклажодавця забрати цю річ у розумний строк.

Отже, в обох випадках законодавець не встановлює конкретного строку, про­тягом якого поклажодавець зобов'язаний взяти майно у охоронця. На охоронця покладається обов'язок надати поклажодавцеві строк, достатній для отримання речей.

В одних випадках вимога охоронця може потягти за собою обов'язок покла-жодавця терміново взяти свої речі (наприклад, у зв'язку з припиненням роботи гардероба в організації), а в інших — надання певного часу, відстрочення для от­римання майна. Це правило встановлено тому, що речі зберігаються в інтересах їх володільця, термінове ж виконання ним свого обов'язку може порушувати іно­ді його інтереси. Поклажодавець може сам отримати майно або через уповнова­жену ним особу.

Обов'язок охоронця повернути майно поклажодавцеві дає право останньому вимагати речі або товари у примусовому порядку, якщо вони не будуть поверну­ті у встановлений строк. Коли ж охоронець не повертає речі, то він порушує свій обов'язок, який існує за договором або зобов'язанням зберігання, яке виникло з інших юридичних фактів, що є підставою подання позову про повернення речі у натурі. Поклажодавець може вимагати примусового виконання охоронцем його обов'язку. Він повинен подати лише докази, що підтверджують факт передачі майна на зберігання, а не належність майна останньому.


<