§ 2. Підстави виникнення зобов'язань зі схову (зберігання) : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Підстави виникнення зобов'язань зі схову (зберігання)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Для виникнення зобов'язань зі зберігання необхідні певні юридичні факти. Такими підставами можуть бути угоди, юридичні вчинки, акти планування, адміністративні акти, постанови слідчих, ухвали суду, господарського суду та інші дії громадян та організацій, які породжують цивільні права та обов'язки.

Ознакою зобов'язань зі зберігання є те, що ці відносини породжуються лише правомірними діями. Найпоширенішим юридичним фактом, з яким пов'язано ви­никнення зобов'язання зберігання, є угоди (договори). Але не з будь-якої угоди можуть виникнути правові відносини зі зберігання. Вони виникають лише з тієї угоди, що спрямована саме на передачу певного майна на зберігання іншій особі, тобто в даному випадку воля сторін має бути спрямована на досягнення певних правових наслідків, а саме — на виникнення зобов'язань зі зберігання.

Укладаючи договір схову (зберігання), сторони повинні уявляти основні на­слідки взаємної згоди, їх волевиявлення і розуміти, що один дає іншому конкрет­ну річ на зберігання, вступаючи з ним у правові відносини з цією метою, а інший згоден прийняти на себе обов'язок зі зберігання речі. Тобто просте прохання при­глянути за речами не можна розглядати як укладення договору схову, оскільки дані речі залишені не з метою здачі їх на зберігання. В даному випадку дії учасників уго­ди не спрямовані на виникнення між ними такого правового зв'язку.

В основному зобов'язання зі зберігання виникають безпосередньо за наяв­ності юридичного факту, яким є укладення договору схову. Але ці зобов'язання можуть виникати не лише з договору схову, в якому зберігання є єдиною метою, що передбачена законом. Підставою певних зобов'язань зберігання можуть бути інші договори, де зберігання виступає як допоміжна функція, що доповнює ос­новний зміст іншого договору, тобто виступає як елемент основного зобов'язан­ня. Так, комісіонер зобов'язаний зберігати майно комітента за договором комісії, підрядник — майно замовника за договором підряду, перевізник — вантаж від­правника за договором перевезення. Основним змістом цих договорів є надання іншої послуги, а не зберігання, але при наданні основної послуги має здійснюва­тися і зберігання майна громадян, організацій як додаткова діяльність, що є еле­ментом основного зобов'язання. Це сприяє належному виконанню обов'язку, який є змістом послуг, що надаються.

На відміну від договору схову в цих випадках не потрібно, щоб сторона, яка надає послугу, що є змістом основного договору, згодна була прийняти на себе обов'язок і зі зберігання, а особа на чию користь здійснюється послуга, бажала б покласти на неї такий обов'язок. У даному випадку для виникнення зобов'я­зання схову досить укласти основний договір про надання послуг, тобто відпо­відно договір комісії, підряду, перевезення тощо, де існує предмет схову, що за­лишений або внесений у відведене приміщення чи місце. Спеціальної спрямованості на те, щоб встановити правові відносини і щодо схоронності ре­чей, тут немає.

Юридичні вчинки — це також юридичні факти, які є підставою для встанов­лення відносин зберігання. Вони здійснюються з певною метою, але під час їх здійснення воля осіб не спрямована на те, щоб викликати юридичні наслідки у вигляді встановлення конкретних відносин зі зберігання, що виникають і без цієї спрямованості волі, тому що закон пов'язує з наявністю таких дій виникнення зобов'язань. У таких випадках для виникнення правовідносин зберігання досить, щоб особа здійснила практичні дії, які можуть мати різний характер. Так, на­приклад, відмова покупця прийняти поставлену продукцію, є порушенням обов'язку з прийняття даної продукції на відповідальне зберігання; виявлення і здача знахідки органам міліції або виконавчому комітетові селищної, сільської ради народних депутатів (нині — органам місцевого самоврядування) зумовлює обов'язок зі зберігання даної речі протягом шести місяців (ч. 2 ст. 138 ЦК УРСР); бездоглядна або приблудна худоба передається на тимчасове утримання сільськогосподарським підприємствам, керівники яких не мають права відмови­тися прийняти її (ст. 139 ЦК УРСР). Подібні норми є і в новому ЦК України. У цих випадах зобов'язання зі зберігання майна виникає на підставі прямих вказі­вок закону без укладення договору схову.

Іноді для виникнення зобов'язання зі зберігання потрібна наявність сукуп­ності певних юридичних фактів. Це стосується встановлення планово-договірних відносин зі зберігання між підприємствами та організаціями, тобто тут існує акт планування і договір схову. Лише поєднання їх може утворити підставу, яка по­роджує цей вид зобов'язань. Зокрема, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим готують пропозиції щодо визначення підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності для зберігання матеріальних цінностей державного резерву (за­пасів матеріально-технічних, продовольчих та сировинних ресурсів)1.

Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" (ст. 11) запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприєм­ствах, в установах та організаціях, спеціально призначених для зберігання мате­ріальних цінностей державного резерву. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільсько­господарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Для підприємств, установ та організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи та організації, акціо­нерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, основані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків.

Перелік підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що викону­ють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, но­менклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами2. Тобто в даному разі зберігання матеріальних цінностей державного резерву виникає з акту планування.

Зобов'язання схову також можуть виникнути з адміністративних актів, бо ад­міністративні акти є різновидом юридичних фактів. Це акти органів державного управління, вони виражають волю органів з питань, що належать до їх компетен­ції. Воля у них спрямована на встановлення цивільно-правового зобов'язання зі зберігання. Орган управління, що видав або прийняв такий акт, вступає в адмі­ністративні відносини з громадянином або організацією, яким адресовано даний акт. Між органом, що видав акт, та іншою особою, наприклад майбутнім спадко­ємцем, в інтересах якого прийнято акт, встановлюються цивільні правовідносини зі зберігання. Зокрема, державний нотаріус за місцем відкриття спадщини за по­відомленням підприємства, установи та організації, громадян або за своєю ініціа­тивою вживає заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інте­ресах спадкоємців, кредиторів або держави. Цих заходів вони вживають безпосередньо або шляхом доручення державним нотаріусам чи посадовим осо­бам виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів за місцезнаходженням майна. Заходів з охорони спадкового майна державний нотаріус вживає не пізніше наступного дня з дати надходження доручення або заяви про наявність спадкового майна, яке потребує охорони. Для охорони спад­кового майна державний нотаріус проводить опис майна і передає його на збері­гання спадкоємцям або іншим особам, яких він призначає. Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма особами. У даному разі зобов'язання зі зберігання виникають з адміністративного акта, зокрема акта описування спадкового майна, на якому державний нотаріус попереджає охоронця про від­повідальність за зберігання майна, або з постанови про призначення охоронця спадкового майна. Майбутні сторони таких зобов'язань не вибирають собі контр­агентів, зобов'язану особу призначають, визначаючи її самим актом. Такі адмі­ністративні акти можуть вчиняти лише державні органи виконавчої влади та ор­гани місцевого самоврядування і створювати, крім цивільних, ще й адміністративні відносини, де акт спрямований на виникнення зобов'язань зі збе­рігання. Орган державної виконавчої влади, що видає адміністративний акт, сам не стає суб'єктом зобов'язань зі зберігання, у той час як громадяни та організації є їх сторонами.

До юридичних фактів, які зумовлюють виникнення зобов'язань зі зберігання, слід віднести ухвали суду, господарського суду і постанови слідчих органів. Ці акти приймають дані органи при здійсненні функцій у межах їхньої компетенції і спрямовані на встановлення відносин зі зберігання. Вони є підставою виник­нення зобов'язань зі зберігання між громадянами та організаціями. Суди та слід­чі органи вступають в адміністративні відносини із зобов'язаним суб'єктом, а між ним та іншою уповноваженою особою встановлюються цивільно-правові зо­бов'язання зі зберігання. Так, майно, описане державним виконавцем, переда­ється на зберігання боржникові або іншій особі (ст. 58 Закону України "Про ви­конавче провадження"). У даному разі між сторонами не укладається спеціальний договір схову майна. Для виникнення зобов'язання зі зберігання у цих випадках потрібна фактична передача майна зобов'язаній особі органом, який прийняв ухвалу чи постанову. Сторони таких відносин визначаються акта­ми судово-слідчих органів, які призначають охоронців майна. Наприклад, дер­жавний виконавець передає описане майно, на яке накладено арешт, призначе­ному зберігачеві під розписку в акті опису. Ці органи відповідно до вимог закону чи за своєю ініціативою, чи за ініціативою заінтересованих осіб зобов'язані прий­мати такі акти для належного виконання покладених на них завдань.

Крім зазначених, підставами виникнення зобов'язань зі зберігання можуть бути й інші дії громадян та організацій (у розумінні фізичних осіб, юридичних осіб), державних органів та органів місцевого самоврядування.


<