§ 1. Поняття договору схову (зберігання) : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття договору схову (зберігання)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Договір схову (за новим ЦК України — договір зберігання) належить до ка­тегорії договорів про надання послуг. У власників, інших титульних володільців майна досить часто виникає потреба обумовлена тимчасовою неможливістю здійснювати самостійно певні правомочності, передати його у тимчасове володіння окремих осіб для забезпечення належної фізичної та функціональної схоронності цього майна, охорони від неправомірних вилучень і посягань сторонніх осіб та для участі його у товарообігу. Договір схову (зберігання) нині є не лише засобом збереження об'єктів усіх форм власності, а й водночас став ефективним правовим інструментом підприємницької діяльності.

У дореволюційному російському законодавстві і в юридичній літературі дого­вір схову називався договором поклажі, а його суб'єкти — відповідно поклажо-давцем і поклажоприймальником. Радянська теорія і практика відмовилися від терміна "поклажа", замінивши його терміном "схов". Особа, що приймала майно на зберігання, іменувалася не поклажоприймальником, а охоронцем, а суб'єкт, який здавав річ на зберігання, у зв'язку з відсутністю нової термінології, так і продовжує називатися поклажодавцем1.

Зобов'язання зберегти будь-яку річ може мати різний зміст. Так, наприклад, коли йдеться про охорону предметів, в основному мають на увазі лише зовнішню недоторканність майна. Зобов'язання схову обумовлює повернення особі, яка здала річ, тієї самої речі без втрати і пошкодження, тобто збереження внутріш­ніх і зовнішніх якостей і властивостей предмета. "Схоронність майна" — понят­тя ще більш широке, воно включає як обов'язок схову, так і обов'язок охорони речі. Цивільно-правове зобов'язання схову, як правило, передбачає збереження, а потім повернення майна у цілості особі, яка здала майно на схов.

За договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати май­но, передане їй другою стороною, і повернути його у цілості (ч. 1 ст. 413 ЦК УРСР). Суть договору схову полягає в тому, що одна особа передає іншій особі майно, яка приймає його для зберігання на певний строк, тобто мета цього зо­бов'язання — зберегти річ і повернути у схоронності, а не сховати її. Отже, ос­новним у даному зобов'язанні є те, що потрібно зберегти річ, тобто отримати певний позитивний результат. І тому в новому ЦК України (глава 66) цей дого­вір називається договором зберігання, що повніше відображає відносини, які ви­никають між двома сторонами з приводу зберігання майна.

Так, відповідно до ст. 955 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (покла-жодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Таким чином, якщо ЦК УРСР зобов'язує охоронця повернути майно в цілості, то новий ЦК зобов'язує зберігача повернути майно в схоронності. Однак, на наш погляд, як перший, так і другий термін не можуть повною мірою розкрити зміст виконання охорон­цем (зберігачем) свого основного договірного обов'язку, який може не охоплю­ватися їх буквальним тлумаченням. Тому під цілістю чи схоронністю необхідно розуміти як його звичайний зовнішній (фізичний) стан, так і збереження функці­ональних властивостей цього майна, які існували на момент передачі цього май­на на зберігання, але з урахуванням, звичайно, так званого природного чи амор­тизаційного зносу.

Слід зазначити, що обов'язок зі зберігання майна в одних випадках виступає як елемент самостійних цивільних правовідносин, а в інших відіграє роль додат­кової умови в зобов'язанні. Самостійним цивільно-правовим зобов'язанням схов визнається тоді, коли він є основною або однією з основних цілей, заради якої сторони вступають у правовідносини (наприклад, здача майна на зберігання в камеру схову). Додатковою умовою схов буває в тих випадках, коли він виконує допоміжну функцію, яка сприяє належному виконанню основного зобов'язання з іншим основним змістом. Так, якщо право власності (право повного господар­ського відання, оперативного управління) переходить до покупця раніше переда­чі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погір­шення. За законом підрядник зобов'язаний вжити всіх заходів, щоб забезпечити збереження ввіреного йому замовником майна, він несе відповідальність за будь-які упущення, що потягли за собою втрату або пошкодження майна. В цьому разі зобов'язання схову є додатковою умовою у договорах купівлі-продажу і підряду.

Новим Митним кодексом України від 11 липня 2002 р.1 встановлено спеці­альний правовий режим зберігання товарів і транспортних засобів на складах тимчасового зберігання (статті 99—109), на митних складах під митним контро­лем (статті 212—216).

Договір схову, як правило, є реальним, тобто він вважається укладеним з мо­менту передачі речі на зберігання, а не з часу досягнення про це згоди. Це має місце у договорах, де однією стороною виступає громадянин (наприклад, при зда­чі майна в ломбард, камеру схову на вокзалі). Але в певних випадках договір схову може бути консенсуальним, зокрема тоді, коли він укладається між суб'­єктами підприємництва (в радянський період — між соціалістичними організа­ціями), один з яких бере на себе зобов'язання прийняти на схов майно від іншо­го. Так, підприємства-холодильники, що приймають продукцію підприємств м'ясної і молочної промисловості, укладають з відповідними збутовими контора­ми договори, на підставі яких холодильники зобов'язуються приймати, а контори — здавати на зберігання м'ясо-молочні продукти.

Нині консенсуальний характер окремих договорів зберігання знайшов своє безпосереднє закріплення. Договором зберігання, — записано в п. 2 ст. 955 ЦК України, — у якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач) може бути встановлений обов'я­зок зберігача зберігати річ, яка буде передана йому у майбутньому.

За ЦК УРСР договір схову вважається безоплатним, якщо інше не встанов­лено законом або договором (ч. З ст. 413). Новий ЦК України презумпції безоп­латності чи оплатності прямо не встановлює, однак комплексний аналіз статей про зберігання дає підстави вважати, що за загальним правилом договір збері­гання є сплатним, якщо інше не встановлено договором або законом.

Безоплатними є відносини, що виникають, коли громадяни здають майно на короткострокове зберігання у гардероби організацій, камери схову будинків від­починку, санаторіїв, або якщо функцію охоронця бере на себе громадянин у по­рядку надання товариських послуг, що часто трапляється у побуті. Договір схову може стати сплатним у відносинах між громадянами, якщо при укладенні дого­вору сторони це обумовлюють, а також у відносинах, де однією стороною є ор­ганізація; договір схову має бути сплатним, якщо нормативними актами перед­бачено стягнення організацією плати за зберігання майна.

Договір схову належить до двосторонніх договорів, тобто при сплатних і безоплатних відносинах зобов'язання зберігання є взаємними, де існують певні права та обов'язки обох сторін. Охоронець, зокрема, зобов'язаний забезпечити зберігання майна і повернути його іншій стороні, яка в свою чергу зобов'язана після закінчення строку, зазначеного охоронцем, взяти назад здане нею на схов майно і відшкодувати охоронцеві (зберігачеві) витрати, необхідні для збережен­ня майна, та збитки, завдані властивостями цього майна, коли охоронець (збері­гач), приймаючи майно на схов, не знав і не повинен був знати про ці власти­вості. Якщо ж договір сплатний, то обов'язком поклажодавця є сплата охоронцеві винагороди, розмір якої встановлений договором або затверджений у встановленому законом порядку таксами, ставками, тарифами.

Договір схову має спільні та відмінні риси з договором про охорону об'єктів, з договорами позики і майнового найму. За договором про охорону об'єктів влас­ник доручає органам охорони здійснювати охорону відповідних об'єктів без пе­редачі їх у господарську сферу особі, що здійснює охорону, а за договором схову (зберігання) поклажодавець передає майно охоронцеві. Договір про охорону об'­єктів завжди сплатний, а договір схову також може бути сплатним і може бути безоплатним. Спільні риси договорів схову, безоплатного користування майном, майнового найму полягають у тому, що у всіх зазначених правовідносинах майно одного суб'єкта надходить у тимчасове володіння іншої особи. Проте, при безоп­латному користуванні майном і майновому наймі користування є основною ме­тою договору, а в договорі схову воно може лише доповнювати основну мету — зберегти ввірене майно. Зобов'язання схову (зберігання) можуть бути сплатни­ми і безоплатними, а правовідносини з найму речі лише сплатними. На відміну від інших правовідносин зобов'язання зберігання між громадянами, а також між громадянами та організаціями виникають лише з моменту передачі, залишення майна у володінні зобов'язаної особи (охоронця, зберігача).


<