§ 6. Порядок та форми розрахунків у господарському обороті : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 6. Порядок та форми розрахунків у господарському обороті

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

За загальним правилом на території України всі юридичні особи усіх форм власності, а також фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни, осо­би без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, здійснюють між собою розрахунки у безготівковій та готівковій формах через установи бан­ків відповідно до правил здійснення розрахункових та касових операцій, встанов­лених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Слід, однак, мати на увазі, що сфера застосування готівкового обігу досить обмежена і визначається спеціальними нормами.

Переважна більшість розрахунків між суб'єктами господарювання прово­диться у безготівковій формі на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

З метою вдосконалення організації банками розрахунково-касового обслуго­вування народного господарства Правління Національного банку України поста­новою від ЗО червня 1995 р. № 166 затвердило Порядок організації розрахунко­во-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між установами Національного банку України та комерційними банками1.

Відповідно до цього акта комерційний банк укладає договір з клієнтом на роз­рахунково-касове обслуговування, яке включає комплекс взаємних платіжних зобов'язань банку і клієнта щодо користування коштами і банківськими послуга­ми, а саме:

користування банком тимчасово вільними коштами клієнта;

здійснення розрахункових операцій;

касове обслуговування;

транспортне обслуговування перевезень готівки.

Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання здійснюються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. (далі— Інструкція) та інших нормативних актів.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими че­ками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, зокрема законами України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", "Про обіг векселів в Ук­раїні", а також окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Факт списання коштів з рахунку платника документально оформляється ме­моріальним ордером за встановленою формою для:

часткової оплати розрахункових документів;

документального підтвердження операцій з перерахування з банківських ра­хунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб), внесених у касу банку коштів. У меморіальних ордерах, які банк складає для оформлення операцій з перерахування на рахунки одержувачів коштів, що внесені юридични­ми або фізичними особами в касу банку готівкою згідно з вимогами Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 7 липня 1994 р. № 129, у реквізиті "Призначення платежу" зазначаються або номер і дата договору з одержувачем за його наявності, або найменування юридичної особи (прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи), яка внесла готівку до каси банку;

перерахування коштів, зарахованих на рахунок "Кредитові суми до з'ясу­вання";

перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови дер­жавного виконавця про арешт коштів на рахунку;

виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

перерахування банком коштів при закритті акредитива.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника.

Використання в розрахунках меморіальних ордерів здійснюється з урахуван­ням вищенаведених вимог.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного до­ручення не враховується.

Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності/недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетовар­ними платежами:

за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані по­слуги тощо);

у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установле­но законодавством та/або обумовлено в договорі;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановленого чинним законодав­ством;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (за­робітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках; для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або цільових фондів;

в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного законо­давства.

У договорі про розрахунково-касове обслуговування банк і платник можуть передбачати можливість подання платником платіжного доручення в довільній формі, яка передбачається цим договором. Цей договір має визначати також пра­вила заповнення платником таких доручень та умови їх приймання та виконання банком.

Платіжне доручення в довільній формі обов'язково має містити всі реквізити платіжного доручення, передбачені встановленою формою, та вказівки платника щодо порядку виконання банком цього платіжного доручення.

Платіжні доручення в довільній формі застосовуються при розрахунках у разі:

періодичного перерахування платником фіксованих сум одним і тим самим одержувачам коштів;

надання платником повноважень банку списати зі свого рахунку визначену суму в разі настання умов, визначених договором;

перерахування підприємством заробітної плати, пенсії тощо на особисті ра­хунки одержувачів;

інших випадків відповідно до чинного законодавства та/або укладених дого­ворів.

Платіжне доручення в довільній формі складається не менше ніж у двох примірниках, перший примірник залишається в банку платника, другий — з відміткою банку про дату надходження та засвідчений підписом відповідального виконавця і відбитком штампа банку — повертається платникові.

Платіжні вимоги-доручення (вимога-доручення) можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів за встановленою формою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахунко­вих документів, викладеними в додатку 8 до Інструкції, і передається безпосеред­ньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами додатка 8 до Інструкції (від руки чи з застосуванням технічних засобів — незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахунко­вого документа) і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 кален­дарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазна­чена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

Причини несплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Порядок виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з платників, рахунки яким відкриті в органах державного казначейства, визначається і регулюється нормативно-правовими актами Державного казна­чейства України.

У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання (стяг­нення) коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному ор­гану державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та цим органом державного казначейства, в іншому випадку повертаються без ви­конання в порядку, передбаченому Інструкцією.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законами України, а саме: на підставі виконав­чих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.

Розпорядження про примусове списання (стягнення) коштів стягувач оформ­ляє на бланку платіжної вимоги за встановленою формою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів не менше ніж у трьох примірниках.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкри­тих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (по­точних і депозитних) рахунків фізичних осіб.

Стягувач несе відповідальність за обгрунтованість примусового списання (стягнення) коштів і правильність даних, що внесені в платіжну вимогу на при­мусове списання (стягнення) коштів.

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отри­мані товари (виконані роботи та надані послуги).

Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.

Розрахункові чеки виготовляються на замовлення комерційного банку Банк­нотно-монетним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбачених цією Інструкцією, за зразком, затвердженим Національним бан­ком. Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10,20,25 аркушів.

Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками" відповідних балансових рахунків у банку-емітенті.

Строк дії чекової книжки — один рік з дати й видачі. День оформлення че­кової книжки або розрахункового чека не враховується. Розрахункові чеки, ви­писані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не прийма­ються.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива (далі — договір) і не по­винні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим ак­там Національного банку.

Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акреди­тивів у редакції 1995 р. (публікація Міжнародної торгової палати № 500і) у час­тині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нормативно-право­вим актам Національного банку.

Акредитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть як­що в аркедитиві є посилання на них.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'я­зань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

Покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно броню­ються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку "Розрахунки за акредитивами" відповідних балансових рахунків.

Непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітен­том у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недодержання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулю­вання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідом­ляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива (за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком).

Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного ак­редитива або його анулювання відбуваються тільки після отримання від вико­нуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були по­дані.

Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бе-нефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті.

У разі здійснення платежу виконуючим банком до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми озна­ками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов'язаний надати відшко­дування виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на ко­ристь якого він був відкритий, і банку-емітента.

Безвідкличний акредитив — це тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту та дотримано строки та умови акредитива.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-кемітента заяву на акреди­тив за встановленою формою не менше ніж у трьох примірниках, заповнену згідно з вимогами додатка 8 до Інструкції, та в разі відкриття покритого акреди­тива — відповідні платіжні доручення.

Заява містить умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, во­ни давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з іншого — забез­печували б інтереси сторін, які використовують акредитив.

Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити докумен­тально.

Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бухгалтерські записи.

Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акреди­тива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв'язку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення.

Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акреди­тива, разом з реєстром документів за акредитивом.

Виплати бенефіціару за акредитивом, кошти за якими заброньовано у вико­нуючому банку, здійснюються з аналітичного рахунка "Розрахунки за акредити­вами".

Списання коштів з аналітичного рахунка "Розрахунки за акредитивами" ви­конуючий банк здійснює на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом, що наданий разом з іншими документами, що відповідають умовам акредитива.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Для запровадження комерційного кредиту (передбаченого п. 5 ст. 24 Закону "Про підприємства в Україні"), поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності постановою Верховної Ради України "Про застосування векселів в господарському обороті України" від 17 червня 1992 р.1 введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 р.

Чинне законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 p., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі — Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обу­мовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Же­невської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, законів України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій за­конів про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання України до Же­невської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", "Про обіг векселів в Україні" та інших прийнятих згідно з ни­ми актів законодавства України.

Законодавством України передбачено, зокрема, використання векселів:

для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до Указу Президента України "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" від 14 верес­ня 1994 р.1;

в рахунок фінансування витрат державного бюджету відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства" від 27 червня 1996 р. № 689;

під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статут­ного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку видачі, обліку і пога­шення векселів, виданих на час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна" від 7 серпня 1996 p.;

для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну територію України давальницької сировини, а також для спла­ти вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території України відповідно до Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоеко­номічних відносинах" від 15 вересня 1995 p.;

для оформлення простими векселями бюджетної заборгованості з фінансу­вання видатків, пов'язаних з оплатою природного газу, що споживається бюдже­тними організаціями та установами відповідно до наказу Міністерства фінансів та Державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз" від 21 серпня 1996 р.

Зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також устано­ви та організації, які фінансуються за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим чи місцевих бюджетів, зобов'язуються та набувають права за переказними і простими векселями лише у випадках і в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Використання векселів Національним банком України здійснюється відповідно до законодавства України про обіг векселів.

Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікова­ного закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухом-лені).

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Вексель підписується:

від імені юридичних осіб — власноручно керівником та головним бухгалте­ром (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою;

від імені фізичних осіб — власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою. Підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності).

Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду гос­подарського товариства.

Вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у вста­новленому законом порядку, є виконавчим документом.

Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст. 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").

Простий вексель — це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумов­лене зобов'язання в зазначений строк чи на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платни­ком є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) — складений за суворо визначеною формою документ, в якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платнику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що в цьому разі векселе­давець сам платежу не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого борж­ника (платника за векселем). Переказний вексель також може переказуватись одним держателем іншому. Відповідно до Положення про переказний і простий вексель передатний напис (індосамент) векселя здійснюється векселедержате-лем (індосантом) на зворотному боці векселя або на додатковому аркуші паперу (алонж до векселя).

Для здійснення платежу вексель пред'являється платнику. Його згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на векселі.

При неодержанні платежу за векселем банк платника зобов'язаний подати вексель для опротестування від імені довірителя — банку векселедержателя.

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції 14 червня 1994 p., векселі для вчи­нення протесту про несплату приймаються нотаріусами на наступний день після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Опротестований вексель з написом про протест і актом протесту повер­тається від нотаріуса векселедержателю.


<