§ 4. Правове регулювання вексельного обігу в Україні : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Правове регулювання вексельного обігу в Україні

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Загальні положення про вексельний обіг. Вексель є неодмінною умовою розвитку кредитних і розрахункових відносин. Там, де товаровиробникам не­зручно проводити обмін товару на товар або товару на гроші, застосовується вексель, як механізм поповнення обігових коштів. Введений в обіг для заміни го­тівки, коли шляхи сполучення були малонадійними, а гроші — тільки металеви­ми, вексель пройшов кілька етапів еволюції. Спочатку він був формою розрахун­ків. Йшлося, по суті, про письмовий документ, який клієнт вручав банку, а той доручав своєму банку-кореспонденту, який знаходився в іншому місті, виплати­ти суму грошей, вказану у векселі, іншій особі, ім'я якої зазначено у векселі.

Надалі операції обміну векселя на гроші вдосконалювалися і вексель став не тільки інструментом переказу грошей, а й почав виконувати функцію кредиту­вання. Особа, яка видавала вексель, вказувала в ньому віддалений термін плате­жу, обмінювала вексель на товар, після чого продавець одержував гроші за про­даний товар відповідно до строку платежу, вказаного у векселі.

Широке застосування векселя у міжнародній торгівлі і його обіговий харак­тер викликали до життя необхідність уніфікації вексельного законодавства і усу­нення колізій у вексельних законах. Результатом такої уніфікації стали міжна­родні конвенції, прийняті міжнародною конференцією в Женеві 7 червня 1930 р. Зокрема, це Конвенція, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, Конвенція про врегулювання колізій законів про пере­казні векселі та прості векселі, Конвенція про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.

Країни, що приєднались до названих конвенцій, створили так звану систему женевського вексельного права.

Друга світова система вексельного законодавства основана на англійському законі про переказні векселі 1882 р. Велика Британія, США, а також інші кра­їни, які прийняли вексельне законодавство на основі англійського закону, ство­рили англо-американську систему вексельного права.

Крім того, є країни, які створили національне законодавство, яке не грунту­ється ні на женевських конвенціях, ні на англійському законі про переказні век­селі. Вексельне законодавство можна віднести до національної системи вексель­ного права.

Верховна Рада України 6 липня 1999 р. прийняла закони України "Про при­єднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфі­кований закон про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання Украї­ни до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання України до Женев­ської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів". Та­ким чином, Україна підтвердила своє входження до женевської системи вексель­ного права. Особливість обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних і простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань, визначено в прийнятому 5 квітня 2001 р. Законі Украї­ни "Про обіг векселів в Україні".

Поєднуючи у собі властивості цінного папера, розрахункового та платіжного засобу, вексель посідає особливе місце серед дієвих способів покриття взаємоза-боргованості суб'єктів господарювання, а також інструментів розвитку фондово­го ринку в Україні.

Юридична природа векселя. Питання про правову природу пов'язане з тим, що в законодавстві України вексель визначений, як цінний папір, який зас­відчує безумовне зобов'язання сплатити певну суму грошей (ст. 21 Закону Ук­раїни "Про цінні папери і фондову біржу"). Отже, з одного боку, вексель є цін­ним папером, а з іншого — документом, разом з яким народжуються зобов'язальні правовідносини. В юридичній літературі є різні думки з приводу правової природи векселя. Г. Ф. Шершеневич назвав вексель договірним зобов'я­занням і юридичним фактом, на підставі якого виникає договірне зобов'язання. "Розглядаючи вексель як договірне зобов'язання, ми маємо на увазі не ті дого­вірні відносини, які привели до векселя, наприклад, купівлю-продаж або позику, а ті відносини, які створюються векселем"1. Більшість сучасних авторів вказує на те, що вексель є юридичний факт, на підставі якого виникає особливе зобов'я­зання, а саме вексельне зобов'язання. Так, В. А Бєлов вказує на той юридичний факт наявності векселя, з якого виникає вексельне зобов'язання.2. Є. А. Краше-нинников зазначає, що "і простий, і переказний вексель засвідчують абстрактне зобов'язання платежу визначеної суми"3.

Враховуючи визначене в законодавстві поняття векселя як цінного папера, що засвідчує безумовне зобов'язання сплатити суму грошей вказану у векселі, на наш погляд, є підстави приєднатися до тих авторів, які пов язують юридичну природу векселя з юридичним фактом, на підставі якого виникає зобов'язання з характерними для нього ознаками. На підтримку цієї точки зору можна навести такі доводи. Відповідно до ст. 75 Уніфікованого закону простий вексель обумов­лює зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей векселедержа-телю. А згідно зі ст. 1 цього закону переказний вексель вказує на пропозицію векселедавця платнику сплатити визначену грошову суму векселедержателю. Враховуючи, що векселедавець за переказним векселем не вказує на зобов'язан­ня сплатити грошову суму, виникає питання, чи має право вимагати її законний векселедержатель і у кого він має право вимагати. Відповідно до ст. 47 Уніфіко­ваного закону всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують ава­лем платіж за переказним векселем, є солідарне зобов'язаними перед держа­телем. Отже, видаючи переказний вексель векселедавець (трасант) бере передусім на себе зобов'язання відповідати перед держателем. Таким чином, ха­рактеристика векселя як зобов'язання, стосується як простого, так і переказного векселя. Крім того, законодавство, яке регулює вексельний обіг вказує на особ­ливі ознаки, що характеризують вексельне зобов'язання. Такими ознаками є абстрактність, безумовність і суворий формалізм.

Абстрактність вексельного зобов'язання визначена тим, що для виконання вексельного зобов'язання не має значення, з якою метою видано вексель. Якщо його форма відповідає закону, боржник зобов'язаний виконати вимогу кредитора про сплату відповідної грошової суми. С. М. Барац у зв'язку з цим вказав, що перед лицем усіх законодавств вексель є безспірним документом: він відкидає будь-які непорозуміння між боржником і кредитором, він не допускає ніяких за­стережень, ніяких заперечень по суті з боку особи, яка є відповідальною за век­селем1.

Безумовність вексельного зобов'язання випливає з суттєвих приналежностей векселя. Як було зазначено раніше, простому векселю притаманний обов'язко­вий реквізит, який вказує на просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплати­ти певну суму грошей. А переказний вексель має містити просту і нічим не обу­мовлену пропозицію сплатити певну суму грошей. Така вимога закону забороняє суб'єктам вексельного зобов'язання включати в текст векселя умови, від настан­ня чи ненастання яких залежить виконання платежу за векселем, тобто такі умови, які не дають можливості стверджувати, що вексельне зобов'язання буде виконано. Наприклад, векселедавець, видаючи простий вексель вказує, що він сплатить, якщо векселедержатель виконає на його користь певні дії. Вимога про строгість форми векселя випливає з правил про обов'язкові реквізити векселя.

Форма векселя. Вексель — строго формальне зобов'язання відносно визна­ченої в ньому грошової суми. Виконання вексельного зобов'язання не залежить від тієї підстави (угоди), на основі якої воно виникло. Вексельним законодав­ством визначена письмова форма векселя. Йому притаманні реквізити, без наяв­ності яких вексель не може вважатися дійсним. Ця умова стосується як до скла­дання векселя, так і до всіх наступних дій, що здійснюються у процесі обігу векселя. Наприклад, акцепт, звалювання, передача векселя за індосаментом. Кожна з названих дій щодо векселя, щоб набути юридичної сили, має бути оформлена у письмовій формі. Відповідно до ст. 1 Уніфікованого закону про пе-реказні векселі та прості векселі (далі — Уніфікований закон) переказний век­сель повинен містити наступні реквізити або суттєві вексельні приналежності: вексельна мітка; простий і нічим необумовлений наказ сплатити певну суму; найменування платника; зазначення строку платежу; зазначення місця платежу; найменування ремітента; зазначення дати і місця складання векселя; підпис век­селедавця. Згідно зі ст. 75 Уніфікованого закону простий вексель містить такі суттєві вексельні приналежності: вексельна мітка; проста і нічим необумовлене обіцяння сплатити визначену суму; зазначення строку платежу; зазначення міс­ця платежу; найменування ремітента; дата і місце складання векселя; підпис векселедавця.

Недодержання вексельної форми, визначеної законом, має своїм наслідком втрату юридичної сили векселя і перетворює простий вексель на боргову розпис­ку, а переказний вексель — на письмове доручення.

Передача векселя шляхом індосаменту. Види індосаменту. Вексель, як цінний папір, може бути переданий векселедержателем шляхом індосаменту. Індосамент — це спеціальний напис, здійснений на векселі (або на додатковому аркуші — алонжі), який засвідчує передачу права за векселем новому векселе-держателю. Особа, яка передає вексель називається індосантом, а особа, яка йо­го отримує, — індосатом. Індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Він переносить усі права, що випливають із вексельного зобов'язання. Частко­вий індосамент є недійсним (ст. 11 Уніфікованого закону).

Передати за індосаментом можна будь-який вексель, який не містить засте­реження щодо вчинення цієї дії. Воно може бути зроблено векселедавцем у са­мому тексті векселя за допомогою слів "не за наказом" або будь-якого рівнознач­ного виразу. Заборона передачі векселя шляхом індосаменту може бути здійснена і векселедержателем. І у першому, і у другому випадках наслідком за­стереження є те, що вексель може бути переданий тільки з додержанням форми і з наслідками звичайної цесії.

На практиці можливі випадки передачі векселя шляхом індосаменту і тоді, коли в його тексті має місце застереження "не за наказом". За таких обставин настають такі наслідки:

—  індосамент, який зроблений на векселі, що був заборонений векселедав­цем до передачі, не має юридичної сили (ст. 11 Уніфікованого закону);

—  якщо ж заперечення зроблене індосантом, то вексель може бути переда­ний шляхом індосаменту наступним векселедержателем. При цьому заперечення буде звільняти від відповідальності лише індосанта, який її здійснив (ст. 15 Уні­фікованого закону).

Вексель може передаватись шляхом індосаменту з метою:

—  передачі права власності на вексель іншій особі;

—  здійснення різних дій за дорученням, а саме: для пред'явлення векселя до платежу, для акцепту, для отримання вексельної суми та інших дій, необхідних для охорони прав передоручителя.

Отже, розрізняють два види індосаменту. До першого виду відносять індоса­мент, який повністю передає право власності на вексель, а саме право на отри­мання вексельної суми від головного боржника (платника чи акцептанта), право на отримання вексельної суми в порядку регресу. До другого виду належать індосаменти із застереженнями, що виражають просте доручення або вказують на заставу векселя. Такі індосаменти не переносять права власності на вексель від індосанта до індосата. Заставний індосамент, який не переносить права влас­ності на вексель від заставодавця до заставодержателя, має як формальні озна­ки, так і ознаки, що визначають його зміст. За формою заставний індосамент по­винен містити застереження "валюта в забезпечення", "валюта під заставу" або інше застереження, що має на увазі заставу.

Платіж за вексельним зобов'язанням. Виконання вексельного зобов'я­зання має особливості. Платіж за векселем здійснюється не за ініціативою борж­ника, а за ініціативою кредитора. Це випливає з ознак векселя як оборотного до­кумента та цінного папера. Для виконання вексельного зобов'язання вексель має бути пред'явлений кредитором платнику. Без пред'явлення векселя, виконання боржником вексельного зобов'язання, за загальним правилом, не здійснюється. Місцем виконання вексельного зобов'язання є місцезнаходження платника, а не кредитора.

Пред'явлення векселя для оплати має бути здійснено у строки, передбачені законом. Так, векселі із строком на визначений день або у такий-то час від пред'явлення чи від складання повинні бути пред'явлені до платежу або в день, коли вони мають бути оплачені, або в один із двох наступних робочих днів (ст. 38 Уніфікованого закону). Векселі строком за пред'явленням оплачуються протягом одного року від дати складання векселів. Цей строк може бути подо­вжений або скорочений векселедавцем або індосантами. Векселедавець може встановити, що такий вексель не може бути пред'явлений до платежу раніше ви­значеного строку. Тоді річний строк буде відраховуватись від цього строку (ст. 34 Уніфікованого закону).

Пред'явити вексель до платежу має право тільки легітимований держатель векселя. Пред'явити вексель для акцепту може будь-який фактичний держатель векселя незалежно від того, чи легітимований він у самому векселі або в яко­мусь іншому документі. Право на пред'явлення до платежу і отримання платежу за векселем мають також особи, які уповноважені на це шляхом передорученого чи заставного індосаменту (ст. 19 Уніфікованого закону).

Вексель, що пред'явлений до платежу, має бути оплачений у день пред'яв­лення. Закон не передбачає відстрочення вексельного платежу, за винятком ви­падків, коли вона спричинена форс-мажорними обставинами (наприклад, законо­давче розпорядження держави, випадок непереборної сили). Пред'явлення векселя до настання строку не зобов'язує платника платити, але і платник не може змусити векселедержателя без його згоди прийняти платіж. Платник, який платить до настання строку, робить це на свій страх і ризик.

У разі неплатежу векселя платником після того, як він був пред'явлений йо­му для оплати із додержанням правил вексельного права, векселедержатель на­буває права обернути свій позов боржнику (акцептанту або векселедавцю у простому векселі) про виконання вексельного зобов'язання або здійснити свої регресні вимоги. Векселедержатель може здійснити свої регресні вимоги як в су­довому порядку, обертаючи позов про платіж за векселем зобов'язаним особам, так і в досудовому. Він має право пред'явити неоплачений акцептантом вексель регресним боржникам безпосередньо, без звернення в суд. За загальним прави­лом, для виникнення у векселедержателя регресних прав, неоплачений вексель має бути опротестований. Відмова у платежі повинна бути засвідчена актом, складеним у публічному порядку, тобто опротестована нотаріусом (ст. 44 Уніфі­кованого закону).

Протест щодо неплатежу необхідний саме для виникнення регресних прав векселедержателя. Що стосується права вимоги платежу за векселем з акцеп­танта (векселедавця простого векселя), то воно виникає у держателя і без вчи­нення протесту.


<