§ 3. Відмежування позики від суміжних правових конструкцій : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Відмежування позики від суміжних правових конструкцій

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Позика посідає самостійне місце серед цивільно-правових інститутів і потре­бує відмежування від суміжних з нею правових конструкцій.

Наведена вище характеристика існуючих з часів Римської імперії двох різних договорів — позички (comodatum) і позики (mutuum) є підґрунтям для виявлен­ня визначальних тенденцій і формулювання науково обгрунтованих висновків, які б адекватно відображали сучасний стан правового регулювання позикових відносин.

Сучасне цивільне право проводить самостійне регулювання і відмежування позики та позички.

З юридичної точки зору між цими поняттями немає навіть подібності, проте в побуті і законодавстві вони змішуються. Таке змішування прийшло у вітчизня­не законодавство з французького права, яке ставить поряд pret a usage й pret de consommation. Законодавець самим фактом визнання грошей предметом позики, входить у суперечність із самим визначенням договору позички. Тому грошова позика, навіть і безпроцентна, не може бути визнана позичкою1.

Змішування понять "позичка" і "позика" було характерне для первісного ра­дянського законодавства, що збереглося і в ЦК УРСР. Відмова від поняття "позичка" при регулюванні безоплатного найму в ЦК союзних республік СРСР

О. Іоффе пояснював тим, що в побутовій мові позичка вживається як синонім позики1. О. Іоффе і ряд інших авторів обґрунтовано під позичкою розуміли безоплатне користування майном і не вживали цей термін при розгляді позико­вих і кредитних відносин, незважаючи на те, що в цей період у нормативно-пра­вових актах та літературі під позичкою розуміли як безоплатне користування майном, так і позикові відносини2.

Договір майнового найму і договір безоплатного користування майном (по­зичка) відрізняються оплатністю договору найма, відносно більш широкими правомочностями кредитора при безвідплатному користуванні, а також тим, що до­говір позички може бути реальним, у той час як найм є консенсуальною угодою. В літературі звертають увагу на існування ще однієї відмінності, яка полягає в наявності різних правових наслідків укладення таких договорів між юридичними особами з точки зору податкового обліку: укладення договору про безоплатне отримання майна збільшує валові витрати боржника, а витрати з найму майна, пов'язані зі здійсненням статутної діяльності, включаються до складу валових витрат3. Проте, ці відмінності найму і позички у змісті договорів і оподаткуванні не впливають на їх єдину економічну і правову природу, яка полягає в тимчасо­вому користуванні індивідуально-визначеними неспоживними речами без пере­дачі права власності. Договір майнового найму і безоплатного користування майном (позичка) належать до інституту, який об'єднує зобов'язання з користу­вання майном4.

В українській мові позика і позичка (безоплатне користування) є словами однокорінними (від позичати — отримати річ на час як у позику, так і в користу­вання). Проте ця подібність у найменуванні не змінює тих правових відмінно­стей, які існують між наймом і позиково-кредитними відносинами.

Від майнового найму позика відрізняється тим, що предметом останньої мо­же бути тільки рухоме майно, яке поступає у власність позичальника (mutuum — ex meo tuum); віддавати ж в найм можна будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, але виключно в користування, за певну найомну плату.

У зв'язку з цим в ЦК України договори позики і позички закріплено у вигляді двох самостійних інститутів — позики і безоплатного користування майном.

Позика і кредит — також споріднені і часто тотожні поняття, які відобра­жають сутність певної категорії правовідносин. Насамперед необхідно відзначи­ти, що немає чітких законодавчих критеріїв для розмежування позики і кредиту. Не завершено формування поглядів на цю проблему і в цивілістичній науці. Од­нак при її вирішенні базовою основою має слугувати основоположний принцип: договір позики має значення загальної моделі, за якою будується регулювання усіх існуючих кредитних відносин5.

Відрізняючись від грошового кредиту як договір, який не зобов'язує позико­давця, договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або ре­чей. Класичний грошовий кредит, який оформляється договорами позики і кре­диту, являє собою передачу грошей або інших замінних речей у власність боржнику із зобов'язанням повернути еквівалентну кількість грошей або речей.

На відміну від банківського кредиту, позика не передбачає стягнення процентів чи інших форм приросту наданих у борг грошей або речей. Нееквіва­лентне, з процентами, повернення предмета позики допускається лише у випад­ках, прямо передбачених законом.

Позика надається, як правило, без чітко визначеного цільового призначення, що неприпустиме для кредитних договорів. Разом з тим припустимою є надання "цільової позики". В договорі позики може вказуватися конкретна мета, для якої надається позика (наприклад, для придбання конкретної речі або для оплати нав­чання у вищому навчальному закладі), недодержання якої вважається порушен­ням позичальником прийнятих на себе зобов'язань, що може мати своїм наслід­ком вимогу позикодавця достроково повернути позику та розірвати договір.

Надання у позику речей, визначених родовими ознаками, істотно відрізняєть­ся від комерційного кредиту. Комерційний кредит — це просто відстрочення ви­конання будь-якого зобов'язання за основним договором (купівлі-продажу, підря­ду тощо). Зрозуміло, що, на відміну від грошового кредиту чи позики, комерційний кредит похідний від головного зобов'язання і, по суті, є однією з умов його виконання.

Особливість позикових відносин полягає в тому, що вони виступають однією з форм кредитування і одночасно виконують функцію загальних положень кре­дитних правовідносин. Фактично загальні положення про кредитні зобов'язання існують у вигляді правил про позику, які застосовуються до інших кредитних зо­бов'язань, якщо інше не встановлено правилами про кредитний договір, товар­ний і комерційний кредит. Це означає, що кредитні зобов'язання необхідно роз­глядати як спеціальні порівняно із загальними позиковими зобов'язаннями. Такі договори мають спільний знаменник, а саме — поняття кредитної угоди, що і дає можливість таким чином визначити співвідношення договорів позики і кре­дитного1.

Отже, договір позики застосовується і до інших кредитних зобов'язань, якщо інше не встановлено правилами про кредитний договір, товарний і комерційний кредит або не суперечить самій суті цих зобов'язань. Позика є найбільш типо­вим, універсальним кредитним зобов'язанням, яке зумовлює основні ознаки та інші форми кредитування2. Слід зазначити, що цю позицію поділяє більшість су­часних авторів3.

Складності виникають при розмежуванні процентної позики і банківського кредиту. Зокрема, позики ломбарду мало чим відрізняються від банківського кре­диту. Практично єдина відмінність такої позики полягає в її реальному характері на відміну від консенсуальності кредитного договору. Більше того, вказана від­мінність також може зникнути, якщо припустити можливість включення в текст договору умови про набрання чинності кредитної угоди з дати передачі (перера­хування) кредитних коштів позичальнику.

Сплатні форми грошової позики і кредиту можна відмежувати за допомогою ознаки "систематичності" (постійності тощо) здійснення позикових угод.

Систематичне здійснення сплатної грошової позики чи грошового кредиту до­цільно допустити лише для професійних позикодавців — комерційних банків та небанківських фінансово-кредитних організацій.

Систематичними необхідно визнати сплатні позикові угоди (грошові позики і кредитні угоди), які кредитор здійснює як свою виключну, переважну діяльність, або за рахунок яких отримує суттєве джерело доходу.

Тенденції розвитку позики і банківського кредиту зумовлені взаємодією їх спільних і відмінних ознак.

Кредитом закон визначає "позиковий капітал банку у грошовій формі, який передається до тимчасового користування на умовах забезпечення, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання", або ж "гроші..., що надаються ... у користування юридичним або фізичним особам на певний строк і під відсотки"1.

До обов'язкових для банківського кредиту ознак, яких немає у позиці, відно­сять забезпеченість, платність, цільовий характер. Разом з тим, наведені ознаки можуть бути наявні і в позиці, що змушує проводити подальший пошук відмін­ностей цих суміжних правових категорій, зумовлених особливостями тенденцій розвитку сучасних позикових відносин.

На відміну від універсального суб'єктного складу позики, кредиторами за кредитним договором можуть виступати лише банки та інші кредитні організації.

Об'єктом позики можуть бути як гроші, так і замінні речі. У свою чергу кре­дитний договір може встановлювати лише виключно грошове зобов'язання. До договорів, які містять обов'язок надати у кредит речі інші, ніж гроші, застосову­ються спеціальні правила про товарний кредит, яким притаманні свої особливос­ті, у тому числі спеціальна сфера (галузь) застосування.

Відрізняючись від позики як договір, що зобов'язує надати гроші в борг, кре­дитний договір, разом з тим, включає типові для будь-якого позикового зобов'я­зання умови. Після того, як гроші за кредитним договором отримані позичальни­ком, на нього покладаються обов'язки повернути отриману суму і сплатити проценти на неї.

До відносин за кредитним договором застосовуються правила про позику, як­що інше не передбачено правилами про кредитний договір або не випливає із йо­го суті. До обов'язків позичальника за кредитним договором підлягають застосуванню, зокрема, такі правила ЦК про позику: про проценти за договором позики; про обов'язки позичальника повернути суму позики; про наслідки порушення по­зичальником договору позики; про наслідки втрати забезпечення повернення су­ми позики.


<