§ 2. Поняття позикових відносин : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Поняття позикових відносин

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Ознайомлення із загальними положеннями і особливостями позикових відно­син можливе через виявлення поняття позики і позикових відносин в сучас­ному цивільному праві.

Надання грошей та інших "родових" речей у борг, які називаються кредитни­ми або позиковими (від лат. creditum — позика, борг), є суттєвим і необхідним атрибутом переважної більшості відносин сплатного характеру.

Правовідносини, які виникли внаслідок договору позики між двома сторона­ми породжують боргове зобов'язання. При цьому борг виникає не лише на під­ставі договору позики, а й за іншими підставами здійснення позикових відносин. Наприклад, боргові зобов'язання наявні в купівлі-продажі товарів у кредит, ку­півлі нерухомості з відстроченням платежу тощо.

Позикові відносини, після натурального обміну і грошового обігу, характери­зують третій ступінь в обігу цінностей, який свідчить про більш високий розви­ток суспільної економіки. Завдяки позиковим відносинам незначні частки капіта­лу, розпорошені серед населення, об'єднуються нерідко для створення великих підприємств; за їх сприяння люди, які не мають капіталу, але здібні і підприєм­ливі, легше можуть перейти в статус самостійних, незалежних господарів. Тому деякою мірою справедливим є твердження про те, що позикові відносини, належ­ним чином направлені, являють собою немов би міст, перекинутий через прірву, яка розділяє багатство від бідності1.

Позика-договір посідає самостійне місце серед інших цивільно-правових ін­ститутів, що зумовлено призначенням, правовою природою та ознаками, прита­манними цій правовій категорії.

За своїм характером позика становить типове кредитне зобов'язання для всіх форм кредитування, що зумовило правову природу, обов'язкові ознаки, місце та призначення позики в системі цивільно-правових інститутів. У найзагальнішому вигляді позика полягає в наданні в борг грошей або інших, споживних та замін­них речей.

Визначення позики закріплено в ч. 1 ст. 374 ЦК УРСР, згідно з яким "одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а пози­чальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рів­ну кількість речей того ж роду і якості".

Закріплене в ЦК УРСР досить вдале поняття позики обумовило те, що воно практично без істотних змін було сприйнято у новому ЦК України.

Відповідно до ст. 1065 ЦК України "за договором позики одна сторона (пози­кодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодав­цеві таку ж суму грошей (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та якості".

З економічної точки зору відносини позики виконують допоміжну функцію, яка полягає в тому, що при їх здійсненні не створюється нова вартість або така вартість виникає в результаті повернення грошової суми з приростом. Проте по­зикові відносини не є похідними (акцесорними) від інших зобов'язань і існують юридичне самостійно. В літературі не раз зверталася увага на певну "самостій­ність", яка надається цим відносинам завдяки участі спеціалізованих кредитно-фінансових та інших організацій-позичальників в обміні матеріальними благами при виконанні договорів продажу, підряду, оренди тощо1.

Зазначена "самостійність" відносин позики зберігається також при наданні позики неспеціалізованими кредитно-фінансовими організаціями чи фізичними особами, що зумовлюється специфікою об'єкта позики, яка полягає в зворотно­му русі вартості2.

З економічної точки зору об'єктом відносин позики виступає зворотний рух вартості між кредитором і позичальником на умовах оплати, що являє собою фактичну торгівлю грошима. Зміст взаємовідносин, які виникають у процесі зво­ротного руху вартості полягає в тому, що в угоді позики здійснюються три прак­тично самостійні потоки грошових платежів: надання коштів, повернення нада­ної вартості, оплата за користування коштами. При цьому зобов'язання обох сторін мають грошову форму; виконання сторонами своїх фінансових зобов'я­зань пов'язано із значним розривом у часі; при виконанні зобов'язань з платежів відсутній зустрічний рух товару або послуги, яким міг би бути обумовлений гро­шовий потік. Зрозуміло, що предмет застави, переданий кредиторові виключно з метою забезпечити повернення позики, не є зустрічним рухом товару3.

З існуючої автономності позикових зобов'язань випливають особливості їх правового регулювання, якими обумовлено правило про те, що норми про позику в Цивільному кодексі є нормами спеціальними стосовно загальних положень про зобов'язання. Внаслідок цього вони, безумовно, підлягають пріоритетному засто­суванню. Проте в частині, що не суперечить положенням глави 71 ЦК України, до позикових відносин необхідно застосовувати і загальні положення про вико­нання зобов'язань.

Специфіка позикових відносин зумовила їх функціонування у межах цивіль­но-правового зобов'язання. У сфері публічно-правових відносин позикові зобов'я­зання, як правило, не виникають. Позикові зобов'язання виникають за цивільно-правовими угодами та іншими підставами (наприклад, при видачі векселя, емісії боргових цінних паперів), але не при сплаті податків та інших обов'язкових пла­тежів у бюджет та позабюджетні фонди.

Опосередковано цивільно-правовий характер позикових зобов'язань підтвер­джується тим, що положення про надання бюджетних позик і кредитів, субвенцій, дотацій, інших публічно-правових видів позикових відносин визначаються Бюджетним кодексом, іншими правовими актами, на які не поширюються поло­ження цивільного законодавства щодо позики.

Приватноправовий характер позикових відносин зумовлений і тим фактом, що обов'язковою ознакою правовідносин публічно-правового характеру є участь в ньому в якості сторони державного утворення в особі компетентних державних органів. Проте в рамках відносин "позичальник — банк" держава не бере участі, а якщо бере, то на засадах рівності і диспозитивності в особі Міністерства фінан­сів України при здійсненні внутрішніх чи зовнішніх позик, емісії інших боргових зобов'язань (векселів тощо). Зазначені відносини будуються як цивільні право­відносини за договором позики або за іншими правовими формами кредитних відносин, які виступають підставами виникнення позикових зобов'язань.

За загальним правилом, відносини позики оформляються договором позики. Слід зазначити, що в доктрині цивільного права обґрунтовано точку зору про оформлення відносин позики або спеціальним договором позики, або шляхом ви­дачі векселя1.

Аналізуючи правову природу боргових вексельних зобов'язань, необхідно за­значити, що грошовий характер відносин між учасниками вексельних відносин не викликає жодних сумнівів. Разом з тим вексельні відносини можна визнати позикою тільки в певному відношенні, що зумовлено особливостями вексельних відносин, не відомих позиці.

З передачею грошей у позику позикодавець втрачає право власності на гро­шові знаки, які виступають об'єктом договору позики, одночасно отримуючи вза­мін основане на договірному зобов'язанні право грошової вимоги на зворотню оплату отриманих у борг грошей зобов'язаною особою — позичальником. Тому позикодавець розпоряджається належним йому правом вимоги за правилами обі­гу зобов'язальних прав, а не права власності.

На відміну від позики, вексельні відносини виділяються подвійною природою і призначенням, внаслідок чого уповноважена особа наділяється як правом вимо­ги на виплату певної суми грошей зобов'язаною за векселем особою (так звані права з векселя), так і правами власника векселя (так звані права на вексель), що дає можливість використовувати його у вигляді самостійного засобу платежу за правилами права власності.

У зв'язку з цим уповноважена за векселем особа не обов'язково повинна в обмін за вексель надати векселезобов'язаній особі гроші в борг, що неприпусти­мо для позики.

Між учасниками вексельного обігу взагалі можуть бути відсутні боргові чи інші договірні зобов'язання, що зумовлено автономним від цивільного права ха­рактером вексельних відносин, на які не поширюються загальні норми цивільно­го права, у тому числі положення про договірні зобов'язання.

Таким чином, визнання векселя об'єктом права власності і автономність век­сельних відносин від цивільного права зумовлює позадоговірну підставу виникнення вексельного зобов'язання незалежно від виникнення зустрічного грошового зобов'язання, що перетворює відносини грошового боргу за векселем на са­мостійний вид грошових зобов'язань, які істотно відрізняються від позики, і по­яснює неможливість визнання вексельних відносин різновидом позики.

У юридичній літературі висловлено точку зору про те, що відносини, подібні до позикових, виникають і в деяких інших випадках. Зокрема, позикові відноси­ни виникають при оформленні облігацій, державних і муніципальних позик. Ця позиція відображена у відповідних положеннях ЦК Російської Федерації про дер­жавну позику і облігації1. З наведеною позицією в цілому необхідно погодитися, оскільки, дійсно, з правової точки зору ці відносини оформляють надання грошей у борг і є позиковими. Проте, на відміну від класичного договору грошової пози­ки, оформлення облігацій і державної (комунальної) позики здійснюється не у вигляді окремої угоди, а з допомогою складного юридичного факту у вигляді ви­пуску облігацій або облігаційних позик, порядок випуску яких регулюється спе­ціальним законодавством про емісію цінних паперів.

Відносини, подібні до позикових, виникають також при видачі чека і векселя.

Позикові відносини, на думку деяких вчених2, виникають також при вчинен­ні банківських розрахункових операцій, що зумовлює необхідність проведення порівняльного аналізу позикових і розрахункових відносин. Проте необхідно за­значити, що розрахункові відносини мають низку не притаманних позиці ознак у вигляді, що зумовлює самостійний, відмінний від позики, характер розрахунко­вих відносин. Так, об'єктом розрахункових відносин також є гроші. Але тут банк виступає начебто в ролі "оператора", який здійснює, зокрема, перерахування грошових коштів за дорученням однієї сторони іншій як платіж за придбані то­вари, виконані роботи, надані послуги тощо, адже відповідно до ст. 2 Закону Ук­раїни "Про банки і банківську діяльність"3 розрахункові банківські операції — це рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону привели до зміни права влас­ності на активи. Тобто розрахункова банківська операція є завжди похідною дією банківської установи, яка забезпечує реалізацію відповідних зобов'язальних пра­вовідносин. Тому, на наш погляд, немає достатніх юридичних підстав вбачати на­явність позики в розрахункових банківських операціях.

Позикові відносини виникають за взаємною згодою учасників, здійснюються на диспозитивних, горизонтально-рівноправних за характером засадах, не властивих публічно-правовим відносинам.

Об'єктом позики, як правило, виступають гроші, а тому за правовим харак­тером відносини позики є самостійними грошовими зобов'язаннями, в яких гро­ші виступають самостійним об'єктом договору позики, які відіграють величезне значення.

Значення грошей значною мірою визначається їх здатністю до обміну на то­вари, послуги та грошові знаки інших держав. "Вони, будучи загальним еквіва­лентом, можуть замінити собою, в принципі, майже будь-який інший об'єкт майнових відносин", і "грошима можна погасити будь-який майновий борг"1. Однак необхідно остерігатися і фетишизації грошей, як універсального еквівалента будь-якого іншого об'єкта цивільних правовідносин. Неможливо відновити гро­шовою сумою порушення, яке призвело до моральних втрат, до втрати індивіду­ально-визначеного майна, художньої цінності, здоров'я тощо. Тому в багатьох ви­падках гроші лише компенсують відповідні втрати кредитора, а не відновлюють його стан, який існував до порушення його прав.

Завдяки згаданій властивості грошей можна стверджувати, що головна функ­ція грошей — служити засобом платежу. Для цивільного обігу є характерною оцінка грошей за кількістю виражених у них одиниць, тобто за номіналом. За­конним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартіс­тю на всій території України, є гривня.

Суть позикових правовідносин зумовлена характером обов'язку боржника в грошовому зобов'язанні, що існує між кредитором і боржником.

За змістом ст. 151 ЦК УРСР грошовим є зобов'язання, за яким одна особа (боржник) зобов'язана сплатити іншій особі (кредитору) гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку2.

Таким чином, під грошовим зобов'язанням розуміється обов'язок боржника сплатити кредитору гроші. Грошовим може бути як зобов'язання в цілому (на­приклад, у договорі позики), так і обов'язок однієї із сторін у зобов'язанні (опла­та товарів, робіт чи послуг). Гроші в цьому разі використовуються як засіб пла­тежу (засіб погашення грошового боргу). Наприклад, боржник зобов'язаний оплатити товар, поставлений кредитором, або послугу, надану кредитором, або результат виконаних робіт, переданий кредитором, або погасити заборгованість з орендної плати, або повернути кредиторові суму наданої позики чи кредиту. Всі наведені випадки є прикладами існування грошового зобов'язання.

Негрошовим визнається зобов'язання боржника перед кредитором, яке поля­гає не у сплаті грошей, а в передачі товару, наданні послуги, виконанні роботи, поверненні майна з незаконного володіння, поверненні майна, отриманого за недійсною угодою. Негрошовим також визнається збов'язання, за яким гроші ви­користовуються в іншій якості, крім засобу платежу. В такому випадку зобов'я­зання також не може бути віднесено до грошових. Прикладом зобов'язань, в яких гроші використовуються не як засіб платежу, є обов'язок перевізника з пе­ревезення грошових знаків, обов'язок зберігача зі зберігання грошових знаків в індивідуальному банківському сейфі, обов'язок клієнта здавати готівкові гроші в банк за договором на касове обслуговування3.

Поряд з розумінням грошового зобов'язання в цілому та у вигляді сплати за інше майно, необхідно виділяти первинні і вторинні грошові зобов'язання.

Так, якщо строк виконання обов'язку передати товар, виконати роботу, на­дати послугу настав, але боржник відповідних дій не вчинив, кредитор має право вимагати відшкодування заподіяних йому збитків, а якщо порушення договору боржником може бути кваліфіковано як суттєве — також розірвання договору. В останньому випадку вирішальне значення має не розмір збитків як такий, а його співвідношення з тим, чого могла очікувати від виконання сторона1.

Більшість зобов'язань може трансформуватися в грошові шляхом прису­дження при їх порушенні грошової компенсації, які за цією ознакою можуть бути кваліфіковані як "вторинні" грошові зобов'язання2.

В ряді випадків норми цивільного законодавства дають кредиторові право від­мовитися від виконання негрошового зобов'язання (тобто розірвати договір) в односторонньому порядку і пред'явити до боржника грошову вимогу. В наведе­них прикладах кредитор може обрати один з двох варіантів: діяти як кредитор за грошовим зобов'язанням або заявити грошову вимогу для того, щоб надалі діяти як кредитор за грошовим зобов'язанням3.

Правова природа позики і позикових правовідносин зумовлена особливостя­ми грошей як предмета позикових відносин.

Сучасна доктрина цивільного права визнає грошові кошти специфічним різ­новидом речей. До юридико-економічних ознак грошей належить їх "абсолютна господарська корисність"4, що призводить до виникнення обов'язку у того, хто користується "чужими" грошима, особливо неправомірно (після перебігу строку договору чи внаслідок безпідставного збагачення) платити проценти за таке ко­ристування.

Кредитор за грошовим зобов'язанням в усякому разі, без надання будь-яких доказів зі свого боку, може вимагати сплати процентів (ст. 214 ЦК УРСР) при простроченні виконання грошового зобов'язання, у той час як кредитор за негрошовими зобов'язаннями повинен доводити наявність і розмір збитків (ст. 203 ЦК УРСР). Іншими юридичними властивостями грошей є неможливість їх мортифікації (заміна або відновлення втрачених чи знищених купюр), безумовність пра­ва на грошовий знак для добросовісного держателя, рухомість грошей, постійне існування їх у наявності, з чого випливає те, що звільнення боржника від відпо­відальності не допускається у разі неможливості виконання грошового зобов'я­зання.

Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає в тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути по­гашений будь-якими купюрами, оскільки гроші є речами, які визначаються родо­вими ознаками. Гроші можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів ок­ремих грошових знаків.

За ст. 234 ЦК УРСР їх випадкова загибель або відсутність на рахунку, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання за правилом genus non perit (рід не вмирає). Це пояснюється тим, що є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого самого роду. За договором позики та кредиту гро­ші виступають у ролі особливого товару — самостійного предмета наведених угод.

Особливість грошових коштів як об'єкта цивільних прав зумовлена також їх функціональним призначенням як засобу платежу. Папір чи інший природний субстрат (матеріал) грошей сам по собі не має цінності для споживачів. Для будь-якої особи гроші мають цінність і юридичний інтерес завдяки їх спромож­ності виконувати функції універсального засобу платежу. Наведені особливості зумовлюють можливості та обмеження передачі їх у борг за договором позики.

Таким чином, позикові відносини є зобов'язаннями, у яких гроші виступають засобом передачі і накопичення заборгованості і не виступають платежем її по­гашення між учасниками правовідносин.

Позикові відносини — різновид цивільно-правових грошових зобов'язань, які виникають на підставі спеціального договору позики або оформляються іншими правовими формами кредитних відносин, що виступають підставами виникнення позикових зобов'язань.

Боргові вексельні зобов'язання, емісія облігацій і державних/комунальних позик є позиковими тільки в певному відношенні, на які поширюються загальні правила позики з урахуванням особливостей таких кредитних відносин.

Враховуючи відсутність прямих нормативних обмежень за суб'єктним скла­дом позики, невизначеність у законі правового статусу безготівкових коштів, укладення договорів позики між юридичною і фізичною особами не суперечить чинному законодавству.

Крім грошей, об'єктом позики можуть бути й інші речі, визначені родовими ознаками, тобто не індивідуально-визначені, а одночасно споживні, замінні і ви­значені родовими ознаками.

Споживними визнаються речі, які внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді. В свою чергу неспо-живними визнаються речі, призначені для неодноразового використання, які збе­рігають при цьому свій вигляд протягом тривалого часу.

Отже, споживними є речі, які при використанні знищуються повністю або пе­ретворюються на іншу річ. Зрозуміло, що до споживних належать гроші, оскіль­ки використовувати їх можна лише витрачаючи. Ознака споживності і родового характеру предмета позики є підставою відмежування позики від договорів майнового найму, оренди, прокату. Предметом останніх можуть бути тільки неспоживні речі, оскільки за ст. 265 ЦК УРСР наймач при припиненні дого­вору зобов'язаний повернути те саме майно, яке він одержав у тимчасове ко­ристування.

Зрозуміло, що речі, вилучені з цивільного обороту, також не можуть бути об'єктом позики. При цьому, процентні папери (крім анульованих) можуть бути передані в позику тільки в тому випадку, якщо вони не індивідуально-визначені, як наприклад, іменні папери. Проте, якщо в договорі зазначено, що позичальник отримав і зобов'язався повернути цінний папір, хоч навіть і безіменний, під та-ким-то номером, серією і такого-то випуску, цей договір може бути визнаний до­говором позики.

Оскільки користування споживними речами, на відміну від замінних, полягає в їх споживанні (знищенні, витрачанні), то очевидно, що позикодавцю не можуть бути повернуті саме ті речі, які ним були передані; повертаються речі однорідні. Зрозуміло, що позичальник не позбавлений права повернути і ті самі речі, які він узяв, але позикодавець вимагати цього не може. Отже, в позику можуть бути пе­редані речі, які одночасно є споживними і визначеними родовими ознаками.

Враховуючи наведене, можна констатувати, що вексель чи інший цінний па­пір предметом договору позики бути не може.

Разом з тим відповідно до угоди сторін предметом позики може бути вексель, який посвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця виплатити по настанні передбаченого векселем терміну отримані в борг грошові суми. Такі правовідносини регулюватимуться вексельним законодавством. Необхідно мати на увазі, що в такому випадку предметом договору позики все одно виступатиме не вексель, а майнове право вимоги сплатити певну грошову суму.

Правозастосовна практика знає випадки укладення договорів позики шляхом видачі векселя на суму позики1. В такому випадку сторони укладають договір по­зики, за яким позикодавцем видається вексель з умовою погашення готівковим або безготівковим розрахунком протягом визначеного періоду (наприклад, рівни­ми частинами протягом року).

Договір позики, в якому предметом буде вексель, має вважатися недійсним, таким, що не відповідає вимогам закону або інших правових актів. У цьому разі настають наслідки, передбачені ст. 48 ЦК УРСР, а саме — кожна із сторін зо­бов'язана повернути іншій все отримане за угодою, а у разі неможливості повер­нути отримане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах. Віповідно пози­чальник повинен повернути вексель позикодавцю, а якщо позичальник цього не зробить, то у нього з моменту використання векселя в якості оплати виникає безпідставне збагачення, оскільки позичальник без встановлених законом, інши­ми правовими актами або угодою підстав набув (придбав) майно за рахунок ін­шої особи, а відтак, зобов'язаний повернути останньому безпідставно придбане, що випливає з положень норм цивільного законодавства (ст. 469 ЦК УРСР, ст. 1232 ЦК України).

На суму безпідставного збагачення підлягають нарахуванню проценти за ко­ристування чужими коштами з того часу, коли набувач узнав або повинен був узнати про безпідставне збагачення або зберігання грошових коштів (п. 2 ст. 1232 ЦК України, п. 2 ст. 1107 ЦК РФ).

Здійснення позики за правилами грошових зобов'язань, як різновиду родових речей, зумовлює надання предмета позики виключно у власність боржника або у повне господарське відання чи оперативне управління, якщо останній є дер­жавним підприємством або державною установою.

Позикові правовідносини характеризуються особистою довірою (credo) упов­новаженої особи до боржника, яка полягає в передачі цінностей за відсутності негайного зустрічного надання. Особисто-довірчий характер відносин позики по­лягає також у тому, що позичальник вступає у відносини безпосередньо з пози­кодавцем. Тому позичальник не може передати своє право вимоги до позикодав­ця про надання позики третім особам на підставі договору цесії або в заставу.

Проте, зміна осіб у зобов'язанні можлива і в позикових відносинах, зокрема у вигляді уступки вимог одного позикодавця іншій особі.

Таким чином, позиковими є правовідносини, що полягають у виникненні гро­шового боргового зобов'язання боржника перед кредитором.

Позикові правовідносини необхідно розглядати в широкому і вузькому розу­мінні. В широкому розумінні позикові правовідносини розглядаються як позика-борг, що виникає при будь-якому борговому зобов'язанні, в якому одна особа має заборгованість перед іншою. У вузькому розумінні під позикововими право­відносинами мається на увазі позика-зобов'язання, що виникає на підставі при­ватноправових угод, внаслідок яких одна сторона передає у власність іншій сто­роні гроші або речі, визначені родовими ознаками, під зустрічне зобов'язання повернути їх у майбутньому такої самої кількості і того ж роду.

Позика є зобов'язанням, у якому гроші виступають засобом передачі та на­копичення заборгованості і не виступають платежем на її погашення між учас­никами правовідносин.

Підставами виникнення позикових правовідносин є цивільно-правові угоди, видача векселя, емісія боргових цінних паперів. Правила про позику не поширю­ються на стягнення заборгованості при сплаті податків та інших обов'язкових платежів у бюджет та позабюджетні фонди.

Боргові вексельні зобов'язання, емісія облігацій і державних/комунальних позик є позиковими лише в певному відношенні, на які поширюються загальні правила позики з урахуванням особливостей таких кредитних відносин.


<