§ 1. Загальні положення : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Загальні положення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Поняття та основні ознаки юридичної особи розкриваються в ст. 23 ЦК Ук­раїни: юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене май­но, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, не­сти обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді.

Юридична особа, за визначенням Я. М. Шевченко, є "певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і роз­поряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє обличчя у вказаному обороті"1.

За чинним ЦК України та Законом України "Про власність" суб'єктами від­носин власності виступають недержавні юридичні особи (господарські товарист­ва, кооперативи, громадські та релігійні організації, політичні партії, об'єднання тощо). Дещо інші правомочності встановлено для державних юридичних осіб, за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання (п. 1 ст. 37 Закону України "Про власність") чи на праві оперативного управління (п. 1 ст. 39 Закону).

Всі види власності недержавних юридичних осіб згідно із Законом України "Про власність" належать до колективної форми власності. Законодавчу конст­рукцію права колективної власності та її суб'єктивного складу піддано гострій критиці переважною більшістю юристів (О. А. Пушкін, Я. М. Шевченко, В. І. Семчик та ін.). На їх думку, конструкція колективної власності дає підстави для її ототожнювання зі спільною власністю, оскільки, з одного боку, власником майна визнається юридична особа, а з іншого — колектив, засновники, учасники чи інші особи, які утворили цю юридичну особу або є її членами. Фактично та­кою конструкцією утверджується концепція подвійного і навіть потрійного влас­ника, що неприпустимо. Колектив — це сукупність осіб, які створюють органи управління певною організаційно-правовою формою (господарським товарист­вом, колективним підприємством тощо). Тобто фактично особи, які становлять колектив, діють самі по собі, а колектив як сукупність осіб виконує управлінські функції, що аж ніяк не збігаються з функціями присвоєння (належності), вира­женими у володінні, користуванні і розпорядженні. Саме такі правомочності здійснює юридична особа створеного окремими людьми господарського товарист­ва, колективного підприємства та ін. Отже, так звана колективна власність — це власність юридичних осіб1.

В новому ЦК України 2001 р. юридична особа визначається як організація, створена шляхом об'єднання осіб та/або майна, яка наділяється правоздатністю і може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до ст. 81 нового ЦК України юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Оскільки до юридичних осіб публічного права належать організації, які ство­рені розпорядчим способом органами державної влади і органами місцевого са­моврядування, або організації, які віднесено до публічних за інших підстав, заз­начених у законі чи іншому правовому акті, порядок їх створення, організаційно-правові форми, правове становище не є предметом цивільно-право­вого регулювання і, отже, визначаються публічним законом. Однак у випадках коли юридичні особи публічного права вступають у цивільні правовідносини, во­ни підпадають під дію цивільних законів2.

Що до юридичних осіб приватного права, то порядок їх створення, організа­ційно-правові форми, правовий статус регулюються цивільним законодавством. Основними організаційно-правовими формами юридичних осіб приватного права у новому ЦК України визнані товариства та установи.

Відповідно до ст. 83 нового ЦК України установою є організація створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визна­ченої засновниками, за рахунок цього майна.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприєм­ницькі і непідприємницькі.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі това­риства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне това­риство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відпо­відальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Поділ на підприємницькі товариства є досить умовним, оскільки ст. 86 нового ЦК України надає право непідприємницьким товариствам (споживчим коопера­тивам, об'єднанням громадян тощо) та установам, поряд зі своєю основною ді­яльністю, здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено за­коном і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені та сприяє її досягненню.

Як суб'єкти права власності приватні юридичні особи мають певні права що­до формування, володіння, використання та розпорядження майном. Це зале­жить від організаційно-правової форми юридичної особи та прав її учасників, ак­ціонерів або членів.

Разом з тим можна відзначити спільні закономірності, що характеризують право власності юридичних осіб.

1.  Юридична особа є єдиним власником належного їй майна. Засновники (учасники) юридичної особи мають лише зобов'язальні права на її майно, якщо йдеться про господарські товариства, кооперативи, або взагалі не мають майно­вих прав, якщо йдеться про громадські об'єднання, релігійні організації, фонди тощо.

2.   У власності юридичної особи перебуває майно, передане їй як вклади (внески) засновниками (учасниками, членами), а також майно, вироблене і на­буте юридичною особою на інших підставах у процесі діяльності.

3.  Юридичні особи, як і інші власники, мають право здійснювати відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону і не порушують охоронювані законом інтереси інших осіб. Зміст права власності, межі і способи здійснення права власності юридичних осіб залежать від обсягу їх правоздатності.

4.  Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні зобов'я­зання через свої органи, що діють відповідно до закону, інших правових актів та установчих документів. Порядок призначення чи обрання органів юридичної осо­би визначається установчими документами. В передбачених законом випадках юридична особа може  набувати  цивільних прав та брати на себе  цивільні обов'язки через своїх учасників.

5.  В установчих документах визначаються джерела формування майна юридич­ної особи, порядок розпорядження майном, розподілу прибутків і збитків тощо.

6.  Юридичні особи відповідають за своїми зобов'язаннями всім належним їм майном. Засновник (учасник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями засновника (учасника), за винятками, передбаченими законодавством чи установчими доку­ментами юридичної особи.

Перелік майнових об'єктів, джерела формування власності юридичних осіб (господарських товариств, кооперативів, громадських і релігійних організацій, об'єднань тощо) передбачені в законах України "Про власність", "Про господар­ські товариства", "Про споживчу кооперацію", "Про сільськогосподарську коопе­рацію", "Про об'єднання громадян" та ін.

Право власності на землю юридичних осіб закріплено в ст. 82 Земельного ко­дексу України1. Відповідно до цієї статті юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земель­ні ділянки для здійснення підприємницької діяльності, тобто для здійснення без­посередньої самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності з вироб­ництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку (ст. 1 Закону України "Про підприємництво"). Способами набуття у власність земельних ділянок юридичними особами є:

—  придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивіль­но-правовими угодами;

—  внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

—  прийняття спадщини;

—  інші підстави, передбачені законом.


<