§ 1. Передумови реформування відносин власності та створення нового інституту права власності : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Передумови реформування відносин власності та створення нового інституту права власності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

1990 р. знаменує собою початок реформування відносин власності і ринкових перетворень в економіці України. Безперечно, певні передумови цього були за­кладені раніше, починаючи з 1985 р. і до кінця 90-х років в СРСР. У цей період невдачами закінчувалися спроби реформування економіки і створення так звано­го соціалістичного ринку, що в свою чергу спричинило прискорення дезінтегра-ційних процесів в СРСР, посилення національно-патріотичної і політичної свідо­мості і прагнення народів союзних республік до утвердження їх політичної і державної незалежності.

Як відомо, генеральною лінією КПРС було встановлення домінуючої ролі дер­жавної власності, що в кінцевому підсумку призвело до повного одержавлення економіки, в якій державний сектор досяг 90 відсотків. З часом можливості одер-жавленої економіки стали вичерпуватися, темпи економічного розвитку різко па­дати.

На XXVII з'їзді КПРС були зроблено спроби поліпшити економічну ситуацію в країні і відповідно проголошено курс на економічні реформи, на "перебудову" соціалістичних відносин. Для цього передбачалися заходи, зокрема, щодо демок­ратизації суспільного життя, переходу до економічних методів господарювання, посилення ролі трудових колективів у діяльності підприємств, певної децентралі­зації управління народногосподарським комплексом країни, розширення товарно-грошових відносин1. Всі ці "перебудовні процеси" передбачалося здійснювати в межах соціалістичної адміністративно-командної системи, реформування дер­жавної власності не планувалося.

У надрах соціалістичної системи на базі окремих законодавчих актів (законів СРСР "Про індивідуальну трудову діяльність", "Про кооперацію в СРСР", "Про оренду і орендні відносини в СРСР") почав утворюватися і розвиватися новий сектор економіки, виникають процеси, не властиві соціалістичному суспільству, які суперечили офіційній ідеології.

Після прийняття в 1986 р. Закону СРСР "Про індивідуальну трудову діяль­ність" у країні формується поза волею партійно-владних структур новий соціаль­ний прошарок населення. Цьому сприяла і загальнополітична ситуація, і демок­ратизація багатьох сфер суспільного життя. Крім традиційної індивідуальної діяльності (ведення особистого підсобного господарства, певних видів кустарно-ремісничих промислів) громадяни дістали право займатися багатьма новими ви­дами діяльності, які раніше заборонялися (у сфері побутового і соціально-куль­турного обслуговування, надання транспортних послуг тощо). По суті започатковувалися якісно нові з економічного і правового погляду суспільні від­носини, що зумовило водночас і потребу визначити походження і зміст власності даної категорії громадян, особливо власності на засоби виробництва.

Наведені соціально-економічні процеси набули нового прискорення після прийняття 26 травня 1988 р. Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР"1, який спричинив створення нового кооперативного сектора економіки, кількісні і якісні зміни в особистій власності членів кооперативів, інтеграцію особистої власності і виробництва (шляхом використання майна громадян у виробничому процесі кооперативів, накопичення заощаджень громадян у вигляді акцій тощо), заро­дження сімейно-фермерських господарств.

Вищезазначені та деякі інші особливості розвитку відносин власності грома­дян стали предметом широкого наукового обговорення, яке виявило досить різні точки зору на цю проблему в той період. Так, В. П. Мозолін висловив думку про те, що особиста власність громадян СРСР існує у формі власності на предмети особистого споживання і у формі власності на майно, яке використовується у ко­мерційних цілях для виробництва товарів і надання платних послуг2. Автору аж ніяк не можна відмовити в оригінальності судження. Проте, яким чином розме­жовувати за зазначеною ознакою майно і якою має бути практична значимість подібного розмежування, відповіді у автора немає. Між тим загальновідомо, що одні й ті самі предмети можуть мати подвійне призначення.

Ряд авторів, зокрема В. П. Шкредов, Н. Д. Єгоров та О. В. Осипенко, запро­понували розглядати власність громадян, зайнятих індивідуальною трудовою ді­яльністю, як приватну або дрібну приватну власність3. Ці пропозиції, хоч і не надто сміливі, все-таки були кроком уперед порівняно зі стійким "консерватиз­мом" авторів попередніх років. Така "сміливість" пояснюється наближенням мо­менту прийняття Закону СРСР "Про власність в СРСР". Безперечно, приватна або дрібна приватна власність мислилася ними як допоміжна, яка мирно спі­віснувала з особистою власністю громадян.

Загалом же напередодні прийняття нового законодавства про власність ніхто з учених-юристів у науковій літературі не піддавав сумніву доцільність збере­ження особистої власності. Йшлося лише про ті чи інші модифікації особистої власності з урахуванням обраного країною курсу на формування соціалістичного товарно-ринкового господарства. Особливо показовими в цьому відношенні були погляди одного з видатних учених С. С. Алексєєва.

У своїй полемічній, загалом прогресивній праці "Собственность — право — социализм" автор переконливо розкрив існуючі недоліки у формуванні відносин соціалістичної і особистої власності, в їх правовому регулюванні, а також висло­вив своє бачення реформування таких відносин. На жаль, С. С. Алексєєву, як і багатьом іншим авторам, не вдалося уникнути тенет фетишизму соціалістичних цінностей. На його думку, в країні виникла унікальна ситуація, за якої створення соціалістичного товарно-ринкового господарства може відбутися без участі при­ватної власності. Щодо особистої власності, то як компромісний варіант автор запропонував законодавчо передбачити її особливу різновидність — "виробни­чу", яка б охоплювала певні засоби виробництва, а запровадження приватної власності розглядав як найгірший варіант розвитку суспільних відносин в СРСР1.

Судженням С. С. Алексєєва щодо сутності особистої власності та перспектив її існування властиві невпевненість і невизначеність, оскільки невизначеність бу­ла притаманна всій соціально-економічній і політичній ситуації в країні. Пропо­зиції автора про запровадження "виробничої власності" не належали до категорії абсолютно нових. Подібна точка зору (стосовно власності громадян на особисте підсобне господарство) вже висловлювалася в літературі2, хоч не дістала широ­кої підтримки.

Власність громадян, зайнятих індивідуально-трудовою діяльністю (ІТД) Є. О. Суханов визнав дрібною приватною і водночас "індивідуально-трудовою" (така думка висловлена ним після прийняття Закону СРСР "Про власність в СРСР"). На його думку, юридична наука змушена була ототожнювати таку влас­ність з особистою власністю, оскільки цивільне законодавство не передбачало іншої правової форми індивідуального привласнення, крім права особистої влас­ності громадян3. Пояснення автором даної ситуації є абсолютно вірним, але воно аж ніяк не може виправдати тих авторів, які, відзначаючи наявність у власності громадян, зайнятих ІТД (у т. ч., кустарів і селян-одноосібників), ознак, не при­таманних особистій власності, все-таки визнають її особистою.

На наш погляд, власність кустарів, селян-одноосібників, а згодом і власність громадян, зайнятих ІТД (якщо така діяльність була головним джерелом їхніх прибутків), містила всі необхідні економічні ознаки, достатні для визнання її особливим різновидом приватної власності, а саме — індивідуально-трудовою дрібною приватною власністю. Індивідуально-трудовою вона є тому, що дже­релом її утворення могла бути особиста праця, яка виключала можливість вико­ристання найманої праці, а дрібною — тому, що вона не могла досягти значних розмірів внаслідок особисто-трудового характеру праці і встановлених обмежень її предметного складу. Однак у законодавстві 1961—1989 pp. індивідуально-тру­дова (дрібна) приватна власність не дістала свого юридичного визнання у зв'язку з існуючою у цей період ідеологічною і політичною системою. Тому на таку влас­ність були поширені правила про особисту власність громадян.

З прийняттям Закону СРСР "Про індивідуальну трудову діяльність" у країні почався бурхливий розвиток дрібного індивідуального товарного виробництва, поширилися процеси перетворення особистих підсобних господарств на дрібно­товарні, які давали його власникам основні прибутки.

Поширення нових суспільно-економічних відносин призводило до різкого майнового розшарування серед населення. З одного боку, в ряді галузей еконо­міки зберігалася так звана зрівнялівка, з другого — поглиблювалися диспропор­ції в оплаті праці як різних, так і однакових категорій трудящих.

Накопичилося багато негативних явищ безпосередньо в народногосподар­ському комплексі. Управління економікою ставало все менш ефективним, пору­шувалися договірні зв'язки між господарюючими суб'єктами, тривав спад вироб­ництва, що в свою чергу породжувало некерованість суспільних відносин. Ці та інші обставини вимагали негайного прийняття ґрунтовного комплексного зако­нодавства щодо відносин власності, яке мало нормалізувати розвиток цих відно­син, сприяти зародженню справжньої ринкової економіки, не обтяженої ідеоло­гічними догмами. На це був спрямований Закон СРСР "Про власність в СРСР", прийнятий 6 березня 1990 р. і введений в дію з 1 липня 1990 р.1. Однак реальне становлення в Україні нового інституту права власності було пов'язано з полі­тичними подіями, зокрема з розпадом СРСР, прийняттям Декларації про держав­ний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та іншими процесами, спрямова­ними на утвердження незалежності України, та переходом до засад ринкової економіки.


<