§ 2. Захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Згідно зі ст. 7 ЦК УРСР громадянин або організація мають право вимагати за судом спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені не­правдиво, порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширює такі відомості, не доведе, що вони відповіда­ють дійсності.

Вирішуючи цивільні справи про захист честі і гідності та ділової репутації, су­ди керуються постановою Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації гро­мадян та організацій" від 28 вересня 1990 року1.

Зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації станов­лять правовідносини, в яких морально потерпіла сторона наділяється правом ви­магати за судом спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов'язана дати спрос­тування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності.

До правомочних суб'єктів даних правовідносин належать громадяни або ор­ганізації — юридичні особи, щодо яких були поширені неправдиві відомості, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію. В суді ці особи, як правило, ви­ступають як позивачі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 ЦПК України позов про спростування відомостей, що порочать честь і гідність, може бути пред'явлено особою, про яку поширено такі відомості, а так само близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи по­середньо їх порочать. Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку також у разі поширення таких відомостей щодо члена її родини або іншого родича, який помер.

Така можливість базується на положеннях ч. 4 ст. 32 Конституції України, відповідно до яких кожен має право вимагати в судовому порядку спростування недостовірної інформації, що порочить честь і гідність членів його сім'ї.

У разі якщо ці відомості поширені щодо неповнолітніх осіб або осіб, визнаних в судовому порядку недієздатними, позов на захист їх честі і гідності може бути пред'явлено законним представником, який не є членом їхньої сім'ї (батьками, усиновителями, опікунами, піклувальниками), а також прокурором за ст. 118 ЦПК.

У разі поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остан­ня, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогою про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) по­ширено ці відомості.

Зобов'язаними суб'єктами зазначених правовідносин є особи, які незалежно від наявності їхньої вини, поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію або зав­дають шкоди інтересам громадян або організацій.

Таким чином, відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фі­зична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать позивача.

Якщо такі відомості опубліковано у пресі або поширено іншими засобами ма­сової інформації (по радіо, телебаченню), суд притягує як відповідачів автора та відповідний орган масової інформації, а саме — редакцію, агентство, інший ор­ган, що здійснив випуск інформації.

Суд у ряді випадків може встановити, що автор використав у публікації відо­мості, одержані з офіційного джерела. Тоді слід обговорити питання про притяг­нення до участі у справі як відповідача організацію або службову особу, які на­дали оспорювані позивачем відомості.

При опублікуванні вказаних відомостей без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі виступає орган, що здійснив випуск ма­сової інформації, а у позовах про спростування відомостей, викладених у харак­теристиках, довідках та інших документах, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, та підприємства, установи, організації, від імені яких видано доку­мент. За умови, якщо автор дасть згоду на розкриття свого імені, він притягуєть­ся до участі у справі як співвідповідач.

Так, 20 березня 1995 р. Б. звернувся до суду з позовом до Д. про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що у квітні 1994 р. напередодні повторного голосування на виборах народного депутата Ук­раїни по П'ятихатському виборчому округу № 104 у м. Жовті Води та у П'яти-хатському районі була розповсюджена масовим тиражем незареєстрована газета "Вибір — 94. Спеціальний випуск" (редактор Д.), яка містила ряд статей, що не відповідали дійсності, ганьбили честь і гідність Б. та заподіяли йому великої мо­ральної шкоди під час виборів.

Посилаючись на зазначені обставини, Б. просив визнати перелічені в позові відомості (19 епізодів) такими, що не відповідають дійсності, зобов'язати відпо­відача спростувати їх і публічно вибачитись, а також стягнути 90 млн. крб. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Жовтоводського міського суду від 22 вересня 1995 р. позов задово­лене частково. Суд ухвалив визнати такими, що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність і ділову репутацію Б., відомості, поширені в статті "В інтересах третього стану", зобов'язав газету "Жовтоводські вісті" протягом міся­ця із часу набрання рішенням законної сили надрукувати спростування, а також стягнув з Д. на користь Б. 14 млн. крб. на відшкодування моральної шкоди. У касаційному порядку справа не розглядалася.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судового рішення. Президія Дніпропетровського обласного суду ви­знала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 47 Закону України "Про інформацію" відповідальність за пору­шення законодавства про інформацію несуть особи, винні, зокрема, у поширені недостовірної інформації, яка ганьбить честь і гідність особи. У зв'язку з тим, що згідно з вимогами ст. 20 Закону згадане разове видання є засобом масової інфор­мації, особи, причетні до поширення відомостей, які не відповідають дійсності і ганьблять честь та гідність особи, повинні нести відповідальність на підставі по­ложень статтей 47 — 49 Закону, ст. 7 ЦК УРСР.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист чес­ті, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28 вересня 1990 p., відповідачем у справі може бути фізична або юридична особа, яка поширила ві­домості, що ганьблять позивача.

Якщо пред'явлено позов про спростування відомостей, опублікованих у пре­сі, як відповідачі притягуються автор та орган масової інформації (редакція, агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації). При публікації або ін­шому поширенні відомостей без зазначення автора орган масової інформації на вимогу суду зобов'язаний назвати особу, яка надала відомості, про спростування яких пред'явлено позов. При опублікуванні цих відомостей без зазначення авто­ра відповідачем у справі має бути орган, який здійснив випуск засобу масової ін­формації.

Засіб масової інформації "Вибір — 94. Спеціальний випуск" вмістив 5 ста­тей, інформація яких, на думку позивача, принижує його честь і гідність. Одні статті опубліковано без зазначення авторів, інші — із зазначенням прізвищ. На порушення вищезгаданих норм закону та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України суд не притягнув до участі в справі як відповідачів названих авторів ста­тей (Г., Ш., X.), а також тих, прізвища яких не зазначено.

Суд першої інстанції не з'ясував повно і всебічно всіх обставин, які мають значення у справі, не розглянув усіх заявлених позивачем вимог (за п'ятьма статтями), тобто ухвалив судове рішення з порушенням статей 15, ЗО і 62 ЦПК.

Враховуючи наведене, президія Дніпропетровського обласного суду задоволь­нила протест заступника Голови Верховного Суду України, рішення Жовтовод­ського міського суду скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, разові друковані видання з визначеним накладом вважаються друкованими засобами масової інформації і згідно зі ст. 47 Закону України "Про інформацію" несуть відповідальність за поширення недостовірної інформації, яка ганьбить честь і гідність особи.

При пред'явленні позову про спростування опублікованих друкованим засо­бом масової інформації відомостей до участі в справі як відповідачі, крім зазна­ченого засобу масової інформації, притягуються й автори публікацій — як позна­чені, так і не позначені в публікації1.

Суди враховують, що згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України вимоги грома­дян або організацій про спростування опублікованих засобами масової інформа­ції відомостей, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність особи, розглядаються судами й у тому разі, коли ця особа попередньо не зверталася до засобів масової інформації щодо спростування зазначених відомостей.

Відповідно до ст. 7 ЦК УРСР, обов'язок позивача у цивільній справі — довес­ти лише сам факт поширення відповідачем відомостей, що його порочать, осо­бою, до якої пред'явлено позов. Крім того, позивач має право подати докази не­відповідності дійсності таких відомостей.

Позовна заява повинна містити дані про те, які саме відомості, що порочать особу, поширені відповідачем, із зазначенням часу, способу й осіб, яким такі ві­домості повідомлені, посилання на докази, що стверджують зазначені обставини, а також прохання про спростування відомостей.

Таким чином, обов'язок доведення того, що поширені відомості відповідають дійсності, покладається на відповідача.

У справах про захист честі, гідності та ділової репутації суди мають виходити з того, що позивач повинен довести факт поширення відомостей, які порочать його честь, гідність чи ділову репутацію, саме відповідачем, а той зобов'язаний довести, що ці відомості відповідають дійсності2.

Підставою правовідносин, що розглядаються, є протиправна дія, а саме — поширення відомостей, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію грома­дянина або організації і не відповідають дійсності або викладені неправдиво.

Судова практика тлумачить цей юридичний факт таким чином.

По-перше, при розгляді цивільних справ, порушених за ст. 7 ЦК УРСР, суди повинні з'ясовувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред'явле­ний позов, чи порочать вони честь, гідність та ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.

Під поширенням відомостей розуміється опублікування їх у пресі, передача по радіо, телебаченню, використання інших засобів масової інформації, викла­дення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідом­лення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоч би одній людині, що вказує на те, що поширення відомостей може від­буватися у будь-якій формі.

Поширенням відомостей також є вивішування (демонстрація) у громадських місцях плакатів, лозунгів, інших творів, а так само розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать честь і гідність громадянина або організації. Якщо такі відомості повідомлено лише особі, якої вони стосують­ся, то це поширенням не визнається. У такому випадку, якщо для цього є підстави, особа має право ставити питання про притягнення винного до кримінальної відповідальності за образу та наклеп або подати заяву до товариського суду.

За змістом ст. 7 ЦК УРСР та згідно з роз'ясненнями, даними у п. З постано­ви Пленуму Верховного Суду УРСР "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28 вересня 1990 р. звернення громадянина до правоохоронних органів за за­хистом своїх прав від неправомірних дій інших осіб, у тому числі показання свід­ка під час попереднього слідства, не може вважатися поширенням неправдивих відомостей1.

До відомостей, що порочать особу, слід віднести ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації у громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

Відповідно до ст. 7 ЦК УРСР громадянин або організація, відносно яких по­ширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їхнім інтересам, честі, гідності чи діловій репутації, мають право поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. Строк позовної давності щодо вимог про спростування цих відомостей та компенсацію моральної шкоди — один рік. Цей строк у разі його пропуску з поважних причин може бути поновлено судом.

В одному провадженні в цивільній справі про спростування відомостей, які порочать честь і гідність громадянина або організації, можуть розглядатися ви­моги позивача про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вказаними діями, і суд вирішує такі вимоги відповідно до статей 440 і 441 ЦК УРСР, виходячи з принципу відшкодування винним шкоди у повному обсязі.

Відомості, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію повинні містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних об­ставин її життя; стосуватися певної сфери життя чи діяльності громадянина або організації, а саме інтимної сфери, професійної діяльності; містити загальну оцін­ку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки.

Важливо підкреслити, що в цивільному праві захист честі і гідності та ділової репутації не залежить від вини особи, яка поширила відомості, що їх порочать.

Засобом захисту честі і гідності та ділової репутації є спростування відомос­тей, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію людини або організації.

Порядок спростування відомостей встановлюється законом або судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 ЦК УРСР, якщо відомості були поширені через засо­би масової інформації (друкованої або аудіовізуальної), вони мають бути спрос­товані у тому самому друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним способом. Якщо відомості, які не відповідають дійсності і завдають шкоди інтересам, честі, гідності або діловій репутації громадянина чи організації, містить документ, що виходить від організації, такий документ підля­гає заміні або відкликається. Порядок спростування в інших випадках встанов­лює суд.

У рішенні суду при задоволенні позову за ст. 7 ЦК УРСР зазначається, які саме відомості визнано такими, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність позивача, вказується на спосіб спростування та визначається строк, про­тягом якого воно має бути здійснене, тобто встановлюються конкретні засоби за­хисту: спростування у відповідному колективі відомостей, поширених на зборах; публічне вибачення позивачем; направлення письмових спростувань в організа­цію, в якій були повідомлені названі відомості.

В разі потреби суд може викласти текст спростування відомостей.

За загальним правилом, відомості, що порочать особу, мають спростовува­тись у спосіб, найбільш близький до способу їх поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на сході громадян, збо­рах трудового колективу, заміни документа та ін.).

Суд може зобов'язати редакцію (видавництво) опублікувати спростування у спеціальній рубриці або на тій самій шпальті і тим самим шрифтом, що й спрос­товуване повідомлення: в газеті — не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, в інших періодичних виданнях — у черговому випуску.

При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може зажадати від органу масової інформації, щоб резолютивна частина рішення була зачитана дик­тором у тій самій програмі або циклі передач і в той самий час — не пізніше мі­сяця з дня набрання рішенням законної сили. Неприпустимим вважається вільне редагування органом масової інформації тексту рішення або коментарю до нього, які за змістом є оспорюванням рішення.

Розгляд справ про захист честі і гідності надає широкі можливості в підви­щенні культури спілкування між людьми, дає змогу глибше з'ясувати причини поширення недостовірної інформації та приниження людської гідності.


<