§ 1. Поняття здійснення та захисту особистих немайнових прав : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття здійснення та захисту особистих немайнових прав

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

За ЦК України фізична особа здійснює свої права самостійно, в інтересах ма­лолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові пра­ва, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Крім того, фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немай­нових прав (частини 1 і 2 ст. 273).

Стаття 274 ЦК України містить положення щодо забезпечення здійснення особистих немайнових прав. Рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самовряду­вання, посадових і службових осіб, якими порушені особисті немайнові права фі­зичної особи, є незаконними, а юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізич­ної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути пору­шені. Діяльність юридичних осіб, які порушують особисті немайнові права, є не­правомірною.

Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Кон­ституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею, а обмеження цих прав, встановлених ЦК України та іншими законами, можливе лише у ви­падках, передбачених ними (ст. 275 ЦК України).

Закріплення та регулювання особистих немайнових прав ставить питання і про їх ефективний захист.

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб за допомогою традиційних способів, встанов­лених ЦК України, та інших способів відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

У науковій літературі розглядаються поняття правового захисту порівняно з правовою охороною. Це питання було і залишається дискусійним. На думку ряду авторів, немає потреби розрізняти ці поняття; інші вважають доцільним відноси­ти термін "охорона" лише до заходів, що застосовуються до порушеного права, а термін "захист" вживати щодо заходів, які застосовуються вже після правопо­рушення; існує й позиція, згідно з якою регулювання особистих немайнових від­носин побудовано як захист особистих благ.

Красавчикова Л. О. вважає, що охорона особистого життя за своєю структу­рою поділяється на три ланки: регулятивну, забезпечувальну та захисну. Захист у даному випадку розглядається як окремий вид охорони і використовується у разі наявного правопорушення. Охорона є видом щодо категорії правового регу­лювання у цілому. Заходи захисту і відповідальності становлять суть захисної ланки1.

Ромовська 3. В. звертає увагу на взаємозумовленість категорій правового за­хисту та правової охорони, але не визнає їх тотожності. Правова охорона, на її думку, включає систему різних юридичних заходів з метою вберегти право від можливого порушення. Отже, можливість захисту суб'єктивного права і кон­кретне здійснення захисту є одним із засобів правової охорони. Суть правового захисту полягає в тому, що він є реалізацією обраного правозастосовним орга­ном заходу державного примусу. Своїм конкретним застосуванням примусові за­ходи припиняють порушення суб'єктивного права, забезпечують необхідні умови для його здійснення, поновлюють порушене право або тим чи іншим способом усувають наслідки його порушення2.

У доктрині цивільного права існує думка про те, що майнові санкції не мо­жуть охороняти особисті немайнові права належним чином.

Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливі­шим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширен­ня за їх порушення кола саме немайнових санкцій. Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватися лише тоді, коли немайнові санкції неспро­можні стимулювати поведінку суб'єктів (наприклад, у разі порушення таємниці особистого спілкування між громадянами)3.

Автори пропонують стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише превентивну функцію.

Прогнозується, що припинення дій, які порушують особисті немайнові права, буде загальним засобом захисту всіх особистих немайнових прав. Цьому сприя­тиме також здійснення порушником дій, які були б спрямовані на відновлення порушеного права.

Беручи до уваги, що неврегульованість до цього часу цивільним правом бага­тьох особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, призводить сьогод­ні і до відсутності санкцій, спрямованих як на запобігання правопорушенням, так і на ефективний захист порушених прав, наукова література пропонує закріпити у законі перш за все загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку. Крім того, обговорюється можливість застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громад­ська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади.

Стаття 55 Конституції України проголошує: "Права і свободи людини і гро­мадянина захищаються судом." Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України.

Реалізація права на захист здійснюється особою шляхом оскарження непра­вомірних дій, у результаті яких було порушено її права та свободи, в судовому порядку; звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; звернення за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організа­цій, членом або учасником яких є Україна, у разі використання всіх інших мож­ливих національних засобів правового захисту.

Право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого чи май­нового права або інтересу закріплено в ЦК України. Право на захист особа здійс­нює на свій розсуд.

Особисті немайнові права, які названо у кодексі, на думку законодавців, не залишаються декларацією завдяки ефективним засобам їх захисту. Крім загаль­них засобів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років, таких, як можливість особи, яка постраждала у разі порушення особистих не-майнових прав, вимагати відшкодування шкоди та (або) компенсації за моральну шкоду (ст. 281 ЦК України), проект передбачає ряд нових.

По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, які необхідні для по­новлення права. Невиконання ним цього додаткового обов'язку може бути під­ставою для вжиття за рішенням суду примусових заходів такого поновлення. Ор­ган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або без­діяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо такі дії не вчиняють­ся, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням (ст. 277 ЦК України).

По-друге, засобом захисту інтересів особи, про яку поширили недостовірну інформацію, є її спростування. Тобто у ЦК України прямо передбачено презумп­цію недостовірності негативної інформації, яка поширена про особу. Фізична осо­ба, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування не­достовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам (частини 1 і 2 ст. 278 ЦК України).

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при вико­нанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо ж особа, яка поширила недостовірну інформацію, неві­дома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування. Кодекс зобов'язує відкликати документ, який прийняла (видала) юридична особа, якщо у ньому міститься недостовірна інформація(частини 4 і 5 ст. 278 ЦК України).

За ЦК України якщо особисті немайнові права фізичної особи порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, вона має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інфор­мації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації неможливі у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюдені в іншому засобі масової інформа­ції за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Прогресивним слід визнати положення, за яким спростування недостовірної інформації пропонуєть­ся здійснювати незалежно від вини особи, яка її поширила (ч. 6 ст. 278 ЦК Ук­раїни). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Стаття 279 ЦК України містить санкції щодо поширення інформації, якою по­рушуються особисті немайнові права. Так, якщо особисте немайнове право фі­зичної особи порушено у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готу­ються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права, а якщо особисте немайнове право фізичної особи пору­шено у газеті, книзі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунути порушення неможливо, — вилучити тираж для його знищення.

Усі названі санкції є мірою цивільної відповідальності, яка може бути як май­нового, так і немайнового характеру, у разі порушення особистого немайнового права.


<