§ 3. Забезпечення виконання обов'язків : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Забезпечення виконання обов'язків

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

До особи, яка не виконує або виконує неналежним чином юридичний обов'я­зок, можуть бути застосовані заходи примусу. Водночас з метою посилення за­хисту інтересів уповноваженої особи, можуть використовуватися додаткові сти­мули, які полягають у застосуванні спеціальних засобів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань.

Під способами забезпечення зобов'язань розуміють передбачені законом або договором спеціальні заходи, покликані додатково стимулювати боржника до ви­конання юридичного обов'язку, а у разі його невиконання — задовольнити охо-ронювані законом інтереси кредитора.

Законом до способів забезпечення віднесено: неустойку (штраф, пеню), за­ставу, поруку, завдаток і гарантію. Перелічені способи забезпечення різні за сво­їм характером, але водночас мають спільні ознаки. Насамперед вони спрямовані на належне і передусім реальне виконання зобов'язань. Крім того, вони захища­ють майнові права кредитора шляхом створення умов для задоволення його ін­тересів, порушених неналежним виконанням боржником своїх юридичних обов'язків. Таким чином, способи забезпечення мають гарантійний характер. Так, застава дає змогу кредиторові задовольнити свої майнові вимоги з вартості майна, яке є предметом застави.

Визнання основного зобов'язання недійсним тягне за собою нечинність спо­собу забезпечення. Припинення основного зобов'язання припиняє дію способу забезпечення.

Одним з найпоширеніших видів забезпечення зобов'язань є неустойка. Не­устойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором гро­шова сума, яку боржник має сплатити кредиторові у разі невиконання або нена­лежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання.

Залежно від правових підстав застосування неустойки, остання поділяється на законну та договірну. Законна неустойка встановлюється у нормативних ак­тах. Законом визначається її розмір і випадки, коли вона застосовується. Неус­тойка як спосіб забезпечення використовується у відносинах як фізичних, так і юридичних осіб. Але не допускається погодження між організаціями про обме­ження їхньої відповідальності, якщо розмір відповідальності для даного виду зо­бов'язань імперативне визначений законом. Це стосується й розміру неустойки.

Договірна неустойка — це визначена сторонами у договорі грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредиторові у разі неналежного виконан­ня договору. Цей вид неустойки широко використовують у договірних відноси­нах між громадянами і юридичними особами.

Залежно від особливостей визначення розміру неустойки та характеру пору­шення існують такі різновиди неустойки, як штраф і пеня. Штраф — це неус­тойка у твердо визначеній грошовій сумі, яка стягується одноразово у разі неви­конання або неналежного виконання зобов'язання. Так, у разі необгрунтованої відмови виконавця державного замовлення укласти державний контракт на по­ставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його ук­ладення встановлена Законом України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 p., та наявності технічних можливостей його вико­нання, виконавець сплачує державному замовникові штраф у розмірі вартості державного контракту.

Пеня — це неустойка, яка обчислюється у відсотковому відношенні до розміру платежу за кожний день прострочення.

За співвідношенням неустойки і збитків розрізняють такі види неустойки: ви­ключна, залікова, альтернативна та штрафна. За виключною неустойкою стягу­ється лише неустойка. Цей вид неустойки широко застосовують у нормативних актах, що регламентують договори перевезення.

За заліковою неустойкою стягненню підлягає неустойка, а збитки відшко­довуються винною стороною не в повному обсязі, а лише в частині, яка не по­крита неустойкою.

За альтернативною неустойкою уповноважений суб'єкт має право стягну­ти або неустойку, або збитки. Отже, право вибору надається кредиторові.

За штрафною неустойкою стягненню підлягають у повному обсязі неустой­ка і збитки. Наприклад, згідно з Законом України "Про поставки продукції для державних потреб" при невиконанні зобов'язань за державним контрактом вико­навець, крім сплати неустойки, відшкодовує збитки в повному обсязі, яких було завдано неналежним виконанням зобов'язань.

Чинне законодавство* передбачає право суду зменшувати розмір неустойки. Зокрема, якщо належна до сплати неустойка (штраф, пеня) надмірно велика по­рівняно зі збитками кредитора, суд може зменшити неустойку (штраф, пеню). При цьому мають бути взяті до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржни­ком; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не тільки майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Наступним видом забезпечення є застава. Цей спосіб забезпечення регулю­ється Законом України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. Внаслідок застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заста­водавцем) забезпеченого заставодавцем зобов'язання, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава ви­никає внаслідок договору чи закону.

У відносинах між громадянами та юридичними особами широко застосову­ється такий спосіб, забезпечення, як порука. За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею сво­го зобов'язання у повному обсязі або в частині.

У разі невиконання зобов'язання боржником кредитор має право пред'явити вимогу до поручителя. При цьому поручитель відповідає у тому самому обсязі, як і боржник, зокрема за' сплату відсотків, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які разом пору­чалися, відповідають перед кредитором солідарне, якщо інше не встановлено до­говором поруки. У свою чергу поручитель, який виконав зобов'язання, набуває всіх прав кредитора за цими зобов'язаннями. Кожний з кількох поручителів має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

Порука припиняється з припиненням забезпечуваного нею зобов'язання. По­рука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або забезпечений моментом вимоги, то у разі відсут­ності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється по закінченні одного року з дня укладення договору поруки.

У відносинах між громадянами застосовується також такий вид забезпечен­ня, як завдаток. Під завдатком розуміють грошову суму, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і на забезпечення його виконання.

Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвій­ну суму завдатку. Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зо­бов'язана відшкодувати другій стороні збитки із зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.

Завдаток слід відрізняти від авансу. Аванс видається у рахунок майбутніх платежів. Завдаток підтверджує укладення договору і забезпечує його виконан­ня. Завдаток, як правило, не використовується у відносинах між юридичними особами. Але він може бути засобом забезпечення у відносинах між фізичними особами та організаціями. Для того, щоб передана сума вважалася завдатком, це необхідно обумовити в угоді.

Гарантію як спосіб забезпечення зобов'язань застосовують у відносинах між юридичними особами (ст. 196 ЦК УРСР, статті 562—571 ЦК України).


<