§ 2. Виконання цивільних обов'язків : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Виконання цивільних обов'язків

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Суб'єктивному цивільному праву відповідає юридичний обов'язок. В основі обов'язку лежать певні матеріальні й нематеріальні блага, результати творчої ді­яльності, послуги тощо. Зобов'язана особа повинна вчинити певні дії (активний обов'язок) або утриматися від них (пасивний обов'язок). При виконанні цивіль­но-правового обов'язку забезпечується інтерес уповноваженої особи. Водночас у цивільному обов'язку виражений інтерес держави. Останній виявляється у тому, що держава заінтересована у певній поведінці суб'єктів цивільних правовідно­син. Тому держава встановлює певні норми поведінки фізичних і юридичних осіб. Метою поведінки зобов'язаної особи є припинення юридичного обов'язку. Згідно зі ст. 216 ЦК УРСР, ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняються ви­конанням, проведеним належним чином. Отже, виконання цивільно-правового обов'язку підпорядковано певним принципам. Визначальним є принцип належно­го і реального виконання обов'язку.

Принцип належного виконання обов'язку означає, що мають бути додержані всі умови зобов'язання. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зо­бов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Зазначені обов'язки мають бути виконані відповідно до всіх умов договору купівлі-продажу.

Щодо належності виконання обов'язку слід виходити зі змісту ст. 161 ЦК УРСР, ст. 528 ЦК України, в якій підкреслюється, що зобов'язання мають вико­нуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до вказівок зако­ну, акта планування, договору, а у разі відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Принцип належного виконання обов'язку стосується також місця, строку та інших умов (ст.167 ЦК УРСР, статті 532, 533 ЦК України).

Місце виконання зобов'язання, як правило, встановлюється в договорі. Якщо ж воно в договорі не встановлено, то його визначає ЦК та інші акти законодав­ства, звичаї ділового обороту. Так, якщо місце виконання зобов'язання в до­говорі не встановлено, воно провадиться, наприклад, за зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням майна, за грошовим зобо­в'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитор є юридичною особою — за її місцезнаходженням на момент виконання зобов'язання.

Строк виконання обов'язку має важливе значення. Він може бути встановле­ний сторонами правовідносин або законом. Наприклад, строк договору майново­го найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чин­ним законодавством.

Строк для виконання обов'язку може бути встановлений законодавством. Так, замовник зобов'язаний забрати річ, виготовлену за договором побутового замовлення у строк, визначений у договорі. Якщо він цього не зробив, то по закінченні 6 місяців з дня, коли відповідно до договору робота має бути заверше­на, підрядник після дворазового попередження замовника може реалізувати ви­готовлену річ. У даному разі мають місце два терміни виконання обов'язку: пер­ший — погоджений сторонами в договорі, другий — встановлений законом.

Строк виконання обов'язку може бути обумовлений вимогою уповноваженої особи. Так, особа, яка передала майно для зберігання, має право в будь-який час вимагати це майно від охоронця, а охоронець зобов'язаний повернути майно за першою вимогою уповноваженої особи, незалежно від строку зберігання.

Дострокове виконання обов'язку може бути у випадках, передбачених зако­ном, договором або випливати із суті зобов'язання. При цьому дострокове вико­нання допускається у випадках, передбачених законом або договором, а також за згодою кредитора. Прострочення виконання цивільно-правового обов'язку мо­же спричинити несприятливі майнові наслідки для порушника.

Як правило, виконання обов'язку не здійснюється частинами. Але уповнова­жена особа має право прийняти виконання частинами, якщо інше не передбаче­но законом, актом планування, договором або не випливає із суті зобов'язання.

З названим принципом тісно пов'язаний принцип реального виконання обов'язку. Особливе значення зазначений принцип має в господарських відноси­нах. Не завжди сплата штрафних санкцій може задовольнити інтереси суб'єкта господарської діяльності. Тому важливе місце посідає виконання обов'язку в на­турі: передати річ, виконати певні дії.

При цьому право вимагати виконання у натурі має кредитор. Боржник не мо­же відмовитися від виконання обов'язку в натурі, крім випадків неможливості виконання, передбачених законодавством. Якщо принцип належного виконання обумовлює виконання обов'язку відповідно до всіх умов зобов'язання, то реаль­не виконання стосується лише однієї умови — предмета обов'язку. Під останнім розуміють певні блага, з якими пов'язані обов'язки. З передачею предмета зо­бов'язання або здійсненням інших дій уповноважена особа набуває благ, які ста­новлять мету цивільних правовідносин.

Після належного виконання юридичного обов'язку правовідносини між кон­кретними особами припиняються, оскільки досягнута мета певних правовідно­син. Уповноважена особа реалізувала суб'єктивне право, якому відповідав пев­ний юридичний обов'язок. Отже, носієм цивільно-правового обов'язку є особа, до якої звернуто вимогу закону або договору щодо додержання певної поведінки. Суб'єктами виконання пасивних обов'язків є громадяни, юридичні особи і дер­жава. Майнова відповідальність у цивільному праві настає з досягненням 15-річ-ного віку. Але це не означає, що неповнолітні, які не досягли зазначеного віку, можуть порушувати пасивний обов'язок утримуватися від певних дій, забороне­них законом.

Від імені підприємств, організацій та установ здійснюють юридичні обов'язки їхні органи (директор, голова правління тощо). Державу у відносинах з іншими суб'єктами права представляють уповноважені державні органи та їхні посадові особи в межах встановленої компетенції.

Згідно із Законом України "Про державну службу" посадовими особами вва­жаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультивно-дорадчих функцій.

Таким чином, держава реалізує права та виконує обов'язки через систему своїх органів і посадових осіб. Відповідно виконувати цивільні обов'язки мають державні органи та посадові особи в межах встановленої компетенції.

Як правило, цивільно-правовий обов'язок, пов'язаний з особою громадянина, боржник має виконувати особисто. Так, повірений зобов'язаний виконати дору­чення особисто. Але якщо в законі не забороняється виконати цивільно-право­вий обов'язок третьою особою та інше не випливає із суті зобов'язання, то до­пускається покладення виконання на цю особу. Наприклад, договір доручення, незважаючи на його особистий характер, може бути виконаний особою, яка не є повіреним. Зокрема, повірений може передати виконання доручення іншій особі (заступникові) лише у разі коли він уповноважений на те договором або примуше­ний до того силою обставин з метою захисту інтересів довірителя.

У деяких випадках уповноважена особа може замість суб'єкта та зобов'язан­ня виконати обов'язок. У такому разі на зобов'язану особу покладається новий обов'язок — відшкодувати понесені уповноваженою особою витрати. Так, згідно зі ст. 344 ЦК УРСР, ст. 871 ЦК України, коли підрядник відступив від умов до­говору, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення зазначених недолі­ків у відповідний строк або відшкодування понесених замовником необхідних витрат з виправлення своїми засобами недоліків роботи, якщо договором передба­чено таке право замовника, або відповідного зменшення винагороди за роботу.

Законодавством передбачені випадки, коли обов'язок виконує третя особа за законом. Наприклад, недоліки виконання робіт або використовуваних для робіт матеріалів, допущені з вини підрядника (або субпідрядника), підрядник має усу­нути за свій рахунок (ст. 355 ЦК УРСР, ст. 857 ЦК України). Таким чином, пра­ву замовника кореспондується обов'язок генпідрядника усунути недоліки, допу­щені при виконанні будівельно-монтажних робіт як з власної вини, так і з вини субпідрядників.

Виконання обов'язку третьою особою припиняє відносини з уповноваженим суб'єктом. Але це не означає, що боржник належним чином виконав цивільно-правовий обов'язок. Особа, яка виконала обов'язок на підставі закону або дого­вору замість боржника, може звернутися до останнього з регресною вимогою. Аналогічна ситуація, коли солідарний обов'язок виконав один із боржників. У та­кому разі згідно зі ст. 175 ЦК УРСР, ст. 546 ЦК України боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором. От­же, виконання цивільно-правових обов'язків посідає важливе місце в системі правового регулювання. Без належного виконання юридичних обов'язків не мо­же бути реалізовано суб'єктивне право уповноваженої особи. Основні ознаки юридичного обов'язку:

а)  юридичний обов'язок — це необхідність певної поведінки;

б)  вимога певної поведінки забезпечується законом;

в)  виконання цивільно-правового обов'язку пов'язане з суб'єктивним правом уповноваженої особи.

Таким чином, юридичний обов'язок — це забезпечена законом необхідність певної поведінки особи, яка спрямована на здійснення відповідного суб'єктивно­го права. Сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків обумовлює пра­вовий статус особи. Вступаючи у різні відносини, суб'єкти права здійснюють суб'єктивні цивільні права та виконують юридичні обов'язки. Тим самим реалі­зується інтерес уповноваженої особи. Враховуючи, що більшість зобов'язальних відносин має двосторонньо-зобов'язальний характер, можна стверджувати — система суб'єктивних цивільних прав забезпечує задоволення охоронюваних за­коном інтересів громадян, юридичних осіб і в кінцевому підсумку держави, ос­кільки остання заінтересована у здійсненні права уповноваженою особою.


<