§ 4. Види недійсних угод (правочинів) : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Види недійсних угод (правочинів)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

У цивільному законодавстві поряд з вищезазначеною класифікацією угод, пе­редбачено також іншу, в основу якої покладено таку ознаку, як ступінь недійс­ності. Відповідно розрізняють угоди: абсолютно недійсні або нікчемні; відносно дійсні або заперечні.

Нікчемні угоди, їхню недійсність визначено безпосередньо у правовій нор­мі. Саме тому вони є недійсними вже у момент їх укладення незалежно від пред'явлення позову і рішення суду або господарського суду. Суд та господар­ський суд зобов'язані констатувати факт недійсності угоди, незважаючи на ба­жання сторін, і за власною ініціативою застосовувати статті ЦК України, що пе­редбачають певні види нікчемних угод.

До нікчемних належать угоди:

а)  укладені з порушенням обов'язкової нотаріальної або простої письмової форми (статті 46 і 47 ЦК УРСР);

б)  укладені неповнолітніми, які не досягли 15 років (ст. 51 ЦК УРСР);

в)  укладені громадянами, визнаними недієздатними (ст. 52 ЦК УРСР);

г)  укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства (ст. 49 ЦК УРСР);

д)  юридичних осіб, що суперечать їхнім цілям (ст. 50 ЦК УРСР);

е)  мнимі та удавані угоди (ст. 58 ЦК УРСР).

Заперечні угоди. Деякі угоди з дефектами суб'єктного складу волі все ж та­ки породжують права та обов'язки сторін, а отже є дійсними. Проте їхня дій­сність є нестійкою, нестабільною, оскільки законодавець надав право відповід­ним особам заперечувати угоди в суді або господарському суді, а тому вони можуть бути визнані недійсними. Тому й називаються вони відносно дійсними або заперечними. До них належать угоди, укладені:

а)  неповнолітніми віком від 15 до 18 років (ст. 53 ЦК УРСР);

б)  громадянами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртни­ми напоями або наркотичними речовинами (ст. 54 ЦК УРСР);

в)  громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій (ст. 55 ЦК УРСР);

г)  внаслідок помилки (ст. 56 ЦК УРСР);

д)  внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника од­нієї сторони з другою або збігу тяжких обставин (ст. 57 ЦК УРСР).

На практиці нікчемні і заперечні угоди розрізняють відповідно до тексту норм, що містяться у главі 3 "Угоди" ЦК України. Тут передбачено два форму­лювання: "недійсною є угода" (статті 50—52 ЦК УРСР) та "угода... може бути визнана недійсною" (статті 53—57 ЦК УРСР). З граматичного і логічного тлума­чення першого формулювання можна зробити висновок, що у зазначених стат­тях кодексу йдеться про нікчемні угоди. Друге формулювання має на увазі запе­речні угоди.

Угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (ст. 59 ЦК УРСР). Це правило поширюється на всі недійсні угоди, у тому числі й ті, ви­знання недійсності яких залежить від волі заінтересованих осіб, потерпілих, дер­жавних і громадських організацій.

Наприклад, угода купівлі-продажу, укладена під впливом погрози, набуває належної юридичної сили. Проте за позовом особи, що уклала її під впливом по­грози, вона визнається недійсною не з моменту пред'явлення позову і не з мо­менту вступу судового рішення у законну силу, а з моменту її укладання.

Законодавець допускає винятки з цього правила, а саме: якщо із самого зміс­ту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє (ч. 2 ст. 59 ЦК УРСР). Вихо­дячи з цього правила, угода визнається недійсною з моменту вступу судового рі­шення у законну силу. Вона може бути визнана недійсної повністю або недійс­ними визнаються її окремі частини. При цьому недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угоду було б укладено і без включення недійсної її частини (ст. 60 ЦК УРСР). Питання про визнання цих частин угоди недійсними вирішується за загальними правилами визнання, угод недійсними.

Якщо у недійсній частині угоду було виконано будь-якою із сторін, суд визна­чає наслідки її недійсності залежно від підстав, за яких вона визнана недійсною. Недійсність угоди може бути підтверджена будь-яким із передбачених ст. 27 ЦПК України засобів доказування, якщо інше не зазначено у законі. Ціна та інші істотні умови угоди, укладеної у простій письмовій чи нотаріальній формі, не мо­жуть бути встановлені на підставі показань свідків, крім випадків кримінальне карних дій.

Угода може бути визнана недійсною і після смерті громадянина, який був її учасником. Такі вимоги мають право заявити: друга сторона, спадкоємці помер­лого, інші заінтересовані особи, прокурор. Спадкоємці, якщо до них пред'явлено позови, відповідають у межах дійсної вартості успадкованого ними майна за умо­ви додержання вимог про пред'явлення претензії (статті 556 і 557 ЦК УРСР).

Слід розрізняти поняття "визнання угоди недійсною" і "розірвання угоди (до­говору)". Угода визнається недійсною з підстав, передбачених у статтях 48—58 ЦК УРСР. Дійсна, законна угода може бути розірвана на вимогу потерпілої сто­рони при невиконанні другою стороною (сторонами) своїх обов'язків (наприклад, статті 232, 234, 259, 270, 344 і 347 ЦК УРСР).

Новий ЦК України виходить з необхідності поділу недійсних правочинів на нікчемні і заперечувані. При цьому вперше в цивільному законодавстві вжива­ється термінологія, що розроблена цивілістичною наукою: нікчемний правочин, заперечуваний правочин. У Кодексі передбачаються визначення нікчемного і за­перечуваного правочину, які збігаються з визначеннями, що запропоновані в юридичній літературі. Кодекс також надає право суду визнавати нікчемний пра­вочин дійсним у випадках, зазначених у відповідних статтях Кодексу.