§ 2. Умови чинності угод (правочинів) : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Умови чинності угод (правочинів)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Щоб правочин мав належну юридичну силу, він повинен задовольняти ряд умов. Останніх називають умовами чинності правочинів. До них належать умо­ви: а) про форму; б) про сторони; в) про зміст правочину; г) волевиявлення учас­ника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; д) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; е) правочини, що вчиняються батьками (усиновителями), не можуть супер­ечити інтересам їхніх неповнолітніх дітей (ст. 204 нового ЦК України).

Недодержання стороною (сторонами) вимог чинності правочину в момент йо­го вчинення є підставою недійсності правочину. В новому ЦК (ст. 204) підкрес­люється, що правочин не може суперечити закону, іншим правовим актам. Всі недійсні правочини, незалежно від особливостей їхнього конкретного виду, об'­єднує одна спільна риса — вони суперечать правовим нормам.

Якщо такий правочин укладено, але не виконано, то суд або господарський суд визнає його недійсним без застосування будь-яких санкцій до сторін, оскіль­ки вони ще не порушили закон. Проте частіше суди і господарські суди визнають недійсними правочини, які вже повністю або частково виконано. У таких випад­ках визнання правочину недійсним означає, що він не породжує юридичних на­слідків, заради досягнення яких його укладено. Тому кожна зі сторін зобов'язу­ється повернути другій стороні все одержане за угодою (а за неможливості повернути все одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах), тобто сторони поновлюються у стані, в якому перебували до укладення угоди. Такі на­слідки недійсності угоди у науці називаються двосторонньою реституцією (ст. 217 нового ЦК України, ст. 48 ЦК УРСР).

Це загальне правило. Воно застосовується в усіх випадках, коли немає спе­ціального закону про юридичні наслідки конкретного виду недійсності угоди.