§ 1. Поняття та види угод (правочинів) : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття та види угод (правочинів)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

До найпоширеніших юридичних фактів належать угоди (ст. 41 ЦК УРСР), а за новим ЦК України — правочини (ст. 203), тобто дії осіб, спрямовані на набут­тя, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відомо, що дії як юридичні факти завжди мають вольовий характер і поділя­ються на правомірні і неправомірні. Правочини — це вольові і правомірні дії, без­посередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наприклад, А. заповідав усе належне йому майно сину. Складаючи заповіт, А. вчинив дію, спрямовану на встановлення цивільних спадкових прав та обов'язків сина як спадкоємця за заповітом. Згодом А. анулює свій заповіт і складає новий, за яким заповідає належне йому майно в рівних частках сину і дружині. Змінюючи раніше зроблений заповіт, А. тим самими змінює цивільні, спадкові права та обов'язки сина, попереднього спадкоємця за заповітом.

Продовжимо цей приклад. Заповідач А. знову анулює заповіт. За новим за­повітом син і дружина позбавлені спадщини. В цьому разі заповідач вчинив од­носторонній правочин, спрямований на припинення спадкових прав та обов'язків сина і дружини за заповітом.

У всіх наведених прикладах йдеться про вчинення правочинів. Але вчинення вольової правомірної дії не завжди означає вчинення правочину. Неповнолітній знайшов кимось загублений портфель і здав його у міліцію. 17-річний підліток, взяв участь у гасінні пожежі, що спалахнула на території школи. Зазначені осо­би, діючи правомірно і навіть благородно, разом з тим не намагаються встанови­ти, змінити чи припинити для себе або інших цивільні права та обов'язки. У пер­шому прикладі фізична особа допомагає розшукати володільцю загублений портфель, а в іншому особа виконує свій обов'язок з охорони державної власнос­ті. Інша справа, що вчинення подібних благородних, альтруїстичних дій за зако­ном (незалежно від волі носіїв цих дій) зумовлює певні юридичні наслідки. У на­ведених прикладах йдеться про юридичні вчинки, які не є правочинами. У правочині виявляється воля його учасників, яка має пізнаватися іншими особа­ми, а тому повинна бути виражена зовні. Зовнішній вияв волі називається воле­виявленням. Це суть правочину. Іноді для укладання правочину, крім волевиявлення, необхідно вчинити фактичні дії. Наприклад, для укладення правочину по­зики необхідні не лише взаємне волевиявлення позикодавця і позичальника, а й фактична передача майна, визначеного родовими ознаками.

Новий ЦК України (ст. 206) допускає різні форми зовнішнього вияву волі (волевиявлення): словами (усно), письмовим актом, поведінкою особи. В остан­ньому випадку йдеться про конклюдентні дії (від лат. conclude — укладаю, роб­лю висновок), тобто дії, у яких втілюється воля особи укласти правочин. Торгова автоматика робить конклюдентні дії єдино можливою формою волевиявлення ук­ласти правочин: фізична особа опускає в автомат монету або жетон (вчиняє дію) і одержує необхідну річ.

Мовчання визначається виявом волі укласти правочин у випадках, передба­чених законом або договором. Новий ЦК України (ст. 783) виходить з того, що у разі продовження користування річчю після закінчення строку договору найму за відсутності заперечень з боку наймодавця протягом одного місяця договір вва­жається поновленим на строк, який був раніше визначений сторонами. Тут юри­дичного значення набуває факт відсутності заперечення, тобто мовчання з боку наймодавця.

Правочини мають велике значення у народногосподарському житті країни.

Побудова ринкової економіки зумовлює посилення і розширення сфери за­стосування правочинів, у тому числі договорів. Товарно-грошовий характер від­носин економічного обігу виявляється у тому, що реалізація товарів здійснюєть­ся тільки в результаті досягнутої згоди між товаровиробником і споживачем. Саме договір як різновид правочину є такою згодою. У межах цієї згоди інтерес однієї сторони задовольняється лише шляхом задоволення інтересу іншої сторо­ни. Бажання однієї особи продати відповідний товар, а іншої його купити поро­джує спільний інтерес сторін в укладенні договору і його належному виконанні.

Через договір здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням. За до­помогою договору є можливість насичити ринок необхідними товарами. Шляхом укладення договору громадяни на свій розсуд витрачають грошові кошти для придбання товарів з метою задоволення своїх майнових і немайнових інтересів.

Значна роль правочинів у повсякденному житті фізичних осіб: користування комунальним транспортом, послугами аптек, приватних або акціонерних ліку­вальних закладів, одержання майна напрокат, відвідування видовищних установ (різних виставок, кіно, цирків тощо). У цих і подібних випадках укладаються від­повідні правочини.

Щодо юридичних осіб (господарські товариства, виробничі кооперативи і т. ін.), то їх діяльність неможлива без правочинів.

Законодавство, що регулює різні правочини, розглядається у відповідних роз­ділах особливої частини підручника з цивільного права. У межах даної теми вис­вітлюються лише загальні положення про правочини.

Правочини, що їх щоденно вчиняють юридичні особи і громадяни, досить різ­ні, а тому вимагають певної класифікації, передбаченої законодавством.

Правочини бувають одно-, дво- або багатосторонніми. Якщо для виникнення правочину достатньо волевиявлення однієї сторони, він є одностороннім. На­приклад, розпорядження своїм майном не випадок смерті (заповіт) є односторон­нім правочином, бо для його складання і оформлення необхідно волевиявлення тільки заповідача. До односторонніх правочинів належать також прийняття і від­мова від спадщини.

Якщо для виникнення правочину необхідні зустрічні волевиявлення, то це двостороння угода. Вона називається договором. Наприклад, волевиявлення од­нієї сторони (покупця) купити майно і зустрічне (тобто протилежне за змістом) волевиявлення іншої сторони (продавця) продати майно є двостороннім правочи-ном купівлі-продажу або договором купівлі-продажу. Для виникнення багатосто­роннього правочину необхідно волевиявлення трьох і більше сторін. Вони мо­жуть бути як зустрічними (наприклад, при три-, чотиристоронньому обміні жилих приміщень), так і спрямованими до однієї мети (наприклад, у договорі про сумісну діяльність три сторони або більше спільно діють для досягнення спільної господарської мети).

Залежно від способу укладання правочини поділяються на консенсуальні і реальні. Консенсуальні правочини (від лат. consensus — згода) вважаються ук­ладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Біль­шість правочинів є консенсуальними. Для укладення реального правочину (від лат. res — річ) поряд зі згодою сторін, необхідне вчинення фактичних дій (на­приклад, передача майна). До реальних правочинів належать договори позики, перевезення, дарування.

Дія, яка повинна бути вчинена на підставі правочину має свою мету (лат. causa). Під метою у правовому значенні слід розуміти відповідний правовий ефект, якого намагаються досягти сторони в правочині шляхом вчинення дій.

За особливостями мети правочини поділяються на платні і безплатні, казу­альні і абстрактні. У платному правочині дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію. У договорі купівлі-продажу продавець пе­редає майно у власність покупця, а останній зобов'язаний прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Двосторонні правочини, за певним ви­нятком, є платними. У безплатному правочині сторона зобов'язана вчинити дії, а інша має право вимагати виконання цих дій без вчинення зустрічних власних дій. Односторонні правочини є безплатними. З двосторонніх правочинів до без­платних належать договори дарування, безплатного користування майном.

Деякі двосторонні правочини залежно від розсуду сторін можуть бути як платними, так і безплатними (наприклад, договори доручення, зберігання). Юри­дичні особи, як правило, укладають платні правочини, що пояснюється їхніми комерційними інтересами, які вимагають покриття видатків прибутками від еко­номічної діяльності.

Правочини, дійсність яких залежить від їхньої мети, називаються каузальни­ми. Якщо, наприклад, у борговій розписці не визначено мету, тобто немає пояс­нення, чому Н. видав розписку М., то вона повинна бути визнана недійсною. Пе­реважна більшість правочинів є казуальною, оскільки правочини між юридичними особами завжди мають на меті досягнення певного правового ре­зультату. Фізичні особи за допомогою правочинів задовольняють свої потреби і тому у таких правочинах також визначається мета їх укладення.

У деяких випадках законодавець допускає правочини, на дійсність яких не впливає мета, а тому навіть за її відсутності такі правочини мають належну юри­дичну силу. Вони називаються абстрактними (від лат. abstractio — відтягнення, відвернення). До абстрактних правочинів, зокрема, належить вексель.


<