§ 2. Класифікація юридичних фактів : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Класифікація юридичних фактів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Усі численні юридичні факти в цивільному праві класифіковано залежно від їх індивідуальних особливостей, що дає змогу більш вільно орієнтуватися серед великої кількості юридичних фактів і чіткіше відмежовувати їх один від одного. Це, в свою чергу, сприяє правильному застосуванню цивільного законодавства суб'єктами цивільного права та правоохоронними органами. Класифікацію юридичних фактів розроблено на підставі певних критеріїв. Традиційно юридичні факти поділяються за ознаками залежності від волі суб'єктів на події та дії1. До подій належать обставини, перебіг яких не залежить від волі людини (стихійне лихо, народження і смерть людини тощо.). Дії відбуваються за волею суб'єктів — фізичних і юридичних осіб. До них належить більшість юридичних фактів (укладення договору, виконання зобов'язання, створення твору, прийняття спад­щини тощо).

Як уже було зазначено, події — явища реальної дійсності, що відбуваються незалежно від волі особи. Наприклад, така подія, як сильний землетрус, є юри­дичним фактом, що породжує право страхувальника жилого будинку на отри­мання страхового відшкодування, тобто право на компенсацію шкоди, що виник­ла внаслідок зруйнування будинку через цей землетрус. Така подія, як смерть людини, може спричинити численні правові наслідки, включаючи правовідноси­ни зі спадкування майна.

Проте не можна заперечувати вольового походження подій у всіх випадках. Юридична подія може виникнути і внаслідок дії особи. Залежно від того, зумов­лено виникнення події волею особи чи ні, їх поділяють на абсолютні та віднос­ні. Абсолютні події — такі явища, виникнення і розвиток яких не пов'язаний з вольовою діяльністю суб'єктів. До них належать стихійні лиха (повінь, земле­трус, снігові замети, інші природні явища), перебіг часу тощо. Відносні події — це такі явища, які виникають за волею суб'єктів, але розвиваються і проходять незалежно від їх волі. Наприклад, настання смерті внаслідок заподіяння тілесних ушкоджень. Отже, відносна подія відрізняється від дії не стільки характером її виникнення, скільки характером розвитку процесу цих явищ. Події набувають юридичного значення тому, що з їх настанням закон пов'язує певні правові на­слідки.

Наближені до відносних подій такі юридичні факти, як строки. Строками на­зивають відрізки часу, що мають свій початок, встановлену тривалість перебігу і закінчення. Строки — це об'єктивна категорія, яка не залежить від волі і діяль­ності суб'єктів цивільних правовідносин, що не можуть зупинити перебіг часу, протиставивши йому свою діяльність. Разом з тим строк не є особливим юридич­ним фактом, що існує поряд з подіями і діями. Він належить до відносних подій, оскільки, розглядаючи строки, не можна взагалі заперечувати діяльність осіб. Строки є вольовими за походженням, бо вони та їх межі встановлюються норма­ми цивільного законодавства, угодою сторін, судом2. Строки відіграють самостій­ну і багатогранну роль у механізмі цивільно-правового регулювання суспільних відносин. В одних випадках настання або закінчення строку автоматично поро­джує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки (наприклад, строк охо­рони суміжних прав призупиняється за одним лише фактом перебігу 50 років з дня першої фіксації виконання або постановки, першого видання фонограми, першої передачі в ефір тощо), в інших — настання або закінчення строку

У теорії права такий поділ не є беззаперечним. Деякі автори до цієї групи включають стан і строки. Інші вважають, що за вольовою ознакою юридичні факти поділяються на три види дії, події, стан.

Зазначена обставина, а також те, що перебіг строку (зокрема, позовної давності) моле бути зупинено, стали підставою для виділення деякими авторами строку як самостійного виду юридичних фактів поряд з подіями

спричинює цивільно-правові наслідки у сукупності з певною поведінкою суб'єк­тів (наприклад, прострочення виконання зобов'язання може стати підставою по­кладення відповідальності за наявності винних дій боржника або кредитора).

Дії, залежно від того, чи відповідають вони вимогам закону, інших норматив­них актів та умовам договору або ж порушують їх, поділяються на правомірні і неправомірні. Неправомірні — це дії, які порушують положення законів, інших нормативних актів і принципів права. До неправомірних дій, що породжують ци­вільні правовідносини, можна віднести: завдання шкоди (збитку); порушення до­говірних зобов'язань; безпідставне збагачення; дії, здійснені як угоди, що визна­ні недійсними; дії, що порушують виключні права авторів творів науки, літератури, мистецтва тощо. Наслідком здійснення неправомірних дій є настання цивільно-правової відповідальності, хоч воля правопорушника не була спрямова­на на настання цих правових наслідків. Вони настають внаслідок положення за­кону. Неправомірні дії можна поділити на цивільні правопорушення і злочини. Останні тягнуть за собою кримінальне покарання, але водночас у цивільному по­рядку породжують обов'язки з відшкодування шкоди, завданої особі громадяни­на або його майну.

Правомірні дії — це дії, що відповідають вимогам законів, інших правових ак­тів та принципів права. Правомірні дії, в свою чергу, поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки. Юридичні акти — правомірні дії суб'єктів, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивільних правовідносин, тобто спря­мовані на досягнення правових наслідків. До юридичних актів належать угоди, адміністративні акти (акти державних органів та органів місцевого самовряду­вання), рішення суду.

Основним видом цивільно-правових юридичних актів є угоди — вольові дії юридичної або фізичної особи, спрямовані на досягнення певного правового ре­зультату. Так, укладаючи угоди поставки, суб'єкт намагається набути права власності на гроші або партію товару. Підставою виникнення, зміни або припи­нення цивільних правовідносин можуть бути і односторонні угоди, коли для їх змісту достатньо виявлення волі однієї сторони (скасування довіреності особою, яка її видала; ч. 1. ст. 69 ЦК УРСР, ст. 250 ЦК України).

Адміністративні акти завжди здійснюються з наміром спричинити відпо­відні адміністративно-правові наслідки. Тому більшість адміністративних актів є підставою адміністративних правовідносин і не належать до числа цивільно-пра­вових юридичних актів. Але деякі адміністративні акти приймають з метою ви­кликати як адміністративно-правові, так і цивільно-правові наслідки. Одні адмі­ністративні акти передують виникненню цивільних правовідносин (наприклад, здійсненню опікуном угоди з відчуження майна підопічного має передувати доз­віл на здійснення такої угоди органом опіки і піклування), інші адміністративні акти породжують цивільні правовідносини (видача ордеру на жиле приміщення зобов'язує житлово-експлуатаційну організацію укласти з особою, яка отримала ордер, договір найму жилого приміщення). Адміністративні акти можуть спричи­нити також припинення цивільних правовідносин.

В історії нашої держави за існування державного централізованого регулю­вання економіки на формування змісту цивільно-правових відносин значний вплив мали планові акти з розподілу товарів і продукції тощо, що є різновидом адміністративних актів. В умовах ринкової економіки підставою виникнення ци­вільних прав і свобод виступають якісно інші акти. Так, одним з основних засобів упорядкування ринкових відносин є ліцензування окремих видів підприєм­ницької діяльності. Видача державними органами або органом місцевого само­врядування будь-якому суб'єктові права ліцензії означає надання йому права здійснювати певні види діяльності (наприклад, надання послуг зв'язку, переве­зення пасажирів, медична практика і т. п.) або укладати певні угоди (наприклад, зовнішньоекономічні угоди, валютні операції тощо).

Спільним між угодами та адміністративними актами як юридичними фактами цивільного права є те, що вони являють собою правомірні дії і здійснюються зі спеціальним наміром спричинити відповідні цивільно-правові наслідки. Разом з тим між ними існують і відмінності. По-перше, адміністративні акти можуть бути здійснені тільки органом державної влади і місцевого самоврядування, в той час як угоди укладаються суб'єктами цивільного права. По-друге, адміністративні ак­ти, спрямовані на встановлення цивільних правовідносин, завжди породжують і певні адміністративно-правові наслідки, тоді як угоди спричинюють виключно цивільно-правові наслідки. По-третє, орган, який здійснив адміністративний акт, спрямований на встановлення цивільно-правових відносин, ніколи сам не стає учасником цих правовідносин, у той час як особа, що уклала угоду з метою вста­новлення цивільних правовідносин, неодмінно стає їх учасником1.

Особливий різновид юридичних актів — судові рішення, що встановлюють цивільні права та обов'язки. Як приклад можна навести рішення про визнання права власності на самовільну забудову за умов, що земельну ділянку у встанов­леному порядку буде надано забудовникові; про примусове укладення договору на умовах, визначених у судовому рішенні2.

Юридичні вчинки — це правомірні дії суб'єктів цивільних правовідносин, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета досягти того чи іншого правового результату (а іноді й всупереч наміру суб'єкта, який здійснив юридичний вчинок). Так, авторські правовідноси­ни виникають у момент створення письменником твору в доступній для відтво­рення формі незалежно від того, чи прагнув він при написанні твору до набуття авторських прав, чи ні. Автор може навіть і не знати про комплекс прав, що ви­никають у нього, але він стає їх володільцем вже за наявності факту створення твору. З огляду на вищевикладене не можна віднести до юридичних вчинків створення винаходу, корисної моделі і промислового зразка, бо права на винахід, корисну модель і промисловий зразок можуть виникнути при визнанні їх такими патентним відомством і видачі відповідних патентів і свідоцтв.

Відмінність юридичного вчинку від угоди полягає в тому, що: 1) юридичні вчинки здійснюються без мети спричинити правові наслідки; 2) при здійсненні юридичного вчинку недієздатними особами також можуть виникнути правові на­слідки.

Залежно від наслідків, спричинених юридичними фактами, їх поділяють на правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі і правовідновлюючі. З npaвoстворюючим фактом норми цивільного законодавства пов'язують виникнення цивільних прав та обов'язків. Так, будівництво будинку, написання картини ху­дожником, народження дитини є фактами, що породжують права та обов'язки. Правозмінюючі юридичні факти — це такі юридичні факти, настання яких тяг­не за собою зміну цивільних правовідносин. Як приклад можна назвати зміну суб'єктивного складу правовідносин шляхом поступки права вимоги або переве­дення боргу. Правовідносини можуть бути змінені також судовим рішенням. Правоприпиняючими є такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законо­давство пов'язує припинення цивільних правовідносин. До правоприпиняючих належать такі факти, як виконання боргу за зобов'язанням, знищення речі, та­кож смерть громадянина, у якого були права та обов'язки, тісно пов'язані з осо­бистістю. Правовідновлюючі юридичні факти — це такі юридичні факти, з на­станням яких цивільне законодавство пов'язує відновлення прав та обов'язків, які суб'єкт цивільних правовідносин втратив раніше. Наприклад, явка особи, ви­знаної безвісно відсутньою, веде до відновлення деяких цивільних правовідно­син. Особливістю таких юридичних фактів є те, що вони не породжують нових, а відновлюють, у межах їх колишнього існування, правовідносини, які раніше припинили існування.

В юридичній літературі існують різні думки щодо питання про природу ста­ну в системі юридичних фактів. Одні автори, крім поділу юридичних фактів на події та дії, в самостійну групу виділяють стани (А. К. Стальгевич), інші не ви­знають за станами значення юридичних фактів і стверджують, що значення юри­дичного факту мають лише ті зміни, які в ньому відбуваються (С. Ф. Кечек'ян, Р. О. Халфіна).

Стани є такими юридичними фактами, які існують тривалий час, безперерв­но або періодично породжують правові наслідки1. Стани не можуть бути виділені в особливу групу юридичних фактів з подіями і діями. За своїм правовим харак­тером юридичні факти-стани можуть бути подіями і діями. Факти-стани можуть бути правовідносинами, а можуть існувати і поза правовідносинами. Наприклад, стан непрацездатності, утриманства існує поза правовідносинами. У деяких ви­падках зазначені стани є юридичними фактами, які входять до юридичного скла­ду, необхідного для переходу до обов'язкового спадкоємця прав та обов'язків спадкодавця.


<