§ 4. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

До кола об'єктів правовідносин звичайно відносять матеріально виражені ре­чі, у тому числі гроші. Сучасні економічні відносини не можна уявити без вико­ристання грошей. За своєю суттю гроші є багатофункціональною економічною категорією. Юридичний аспект грошей містить у собі поняття грошей як особли­вого об'єкта правовідносин. Формування юридичного поняття грошей не можли­ве без розуміння економічної природи цього явища, так само не можливе фун­кціонування грошей у товарному обігу без належного правового регулювання цього інструмента.

Дослідженню цивільно-правового аспекту грошей у XIX ст. присвячені робо­ти професора Київського університету Св. Володимира П. Цитовича та вченого правознавця О. Литовченка1. На початку минулого століття доктрину грошей, грошових зобов'язань у цивільному праві розробляли відомі вчені Г. Шершене-вич, Л. Ельяссон, М. Агарков, Л. Лунц2.

Класичний підхід до поняття грошей потребує коригування, адже сучасні економічні відносини породжують нові форми платіжних інструментів, з'явля­ються замінники грошей, квазігроші, розширюється сфера застосування грошей як платіжного засобу.

Звернення до загальної довідникової літератури дає можливість узагальнити визначення поняття грошей як металевих або паперових знаків, що є мірою вар­тості при купівлі-продажу і виконуючих роль загальновідомого еквівалента.

У спеціальних юридичних словниках гроші характеризуються як один з об'­єктів цивільних прав. Головна особливість грошей як об'єкта цивільних прав по­лягає у тому, що вони, будучи загальним еквівалентом, можуть замінити собою майже будь-який об'єкт майнових відносин, що мають сплатний характер. У ци­вільному праві гроші, як і цінні папери, визнаються окремим різновидом речей, причому різновидом родових, замінних речей. Загибель грошових знаків у борж­ника не звільняє його від обов'язку сплатити кредиторові відповідну грошову су­му. Гроші не можуть бути витребувані від добросовісного набувача, навіть якщо вони були вкрадені у власника чи загублені ним3.

Походження грошей має глибоке історичне коріння. При досягненні певного рівня, общинна система розподілу "багатства", як правило, завжди руйнується і виникає необхідність у формуванні нового методу справедливої винагороди окре­мих людей за їх зусилля. Це веде до виникнення суспільства з використанням торгівлі, в якому люди "продають" плоди своєї праці (або саму працю) іншим членам суспільства. Отже, постало питання щодо створення універсального засобу обміну, на який були б згодні всі сторони і який визначав би відносну вар­тість кожного з товарів, що є предметом обміну. Цим засобом обігу стали гроші.

Стосовно питання про походження грошей існує дві концепції: раціоналістич­на й еволюційна.

Раціоналістична концепція пояснює походження грошей правочинами між людьми, які переконалися в тому, що для переміщення вартостей у міновому обі­гу необхідні спеціальні інструменти.

Уперше цю концепцію запропонував Арістотель. У праці "Нікомахова етика" він пише: "Усе, що бере участь в обміні, має бути якимось чином порівнянне... Для здійснення обміну повинна існувати певна одиниця виміру, причому основа­на на умовності". Ця ідея дістала законодавче втілення в античному суспільстві. Так, одна з догм римського права стверджує, що імператор декретує вартість грошей1.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність ра­ціоналістичної концепції. Засновники класичної політичної економії дійшли вис­новку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального ек­вівалента означало, по суті, появу грошей у їх найпростішому вигляді. В міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності праці зростали ви­моги щодо компактності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну фор­му, тривалості зберігання фізичних якостей тощо. Наближення до цих вимог спричинилося спочатку до заміни в ролі загального еквівалента звичайних това­рів широкого вжитку (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли, чере­пашки, хутро тощо), а потім цих останніх — шматочками металів, спочатку зви­чайних (залізо, мідь), а згодом — благородних (срібло, золото). Врешті-решт, роль грошей взагалі була передана нематеріальному носієві, що сталося в сере­дині XX ст. через демонетизацію золота. Виникнення та розвиток грошей — це тривалий еволюційний процес, зумовлений стихийним розвитком товарного ви­робництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву ево­люційної концепції*.

Еволюційний крок грошей від товарних до електронних, зумовлений розвит­ком економічних і соціальних відносин, а також роллю держави в утворенні їх раціонального фактора.

Функції грошей. Сучасні гроші виконують ряд різних, але пов'язаних одна з одною таких функцій:

1.  Засіб обігу.

2.  Одиниця рахунку (міра вартості).

3.  Засіб утворення скарбів.

4.  Засіб платежу.

5.  Світові гроші.

Гроші служать засобом обігу. Це означає, що учасники ринку приймають їх в оплату. Люди можуть продавати свій товар, надавати послуги за гроші і надалі використовувати ці гроші для купівлі товарів і послуг. Внаслідок цього процесу гроші сприяють розподілу праці. Розподіл праці є істотним важелем для ефектив­ності економіки, він дає можливість людям велику частину товарів купувати, а не робити самостійно. Тому люди можуть спеціалізуватися в тих галузях, у яких вони мають найбільші здібності і навики, отримуючи гроші при цьому в оплату результатів своєї праці. Потім вони можуть обмінювати гроші на товари, зробле­ні працею інших людей. В міру зростання обсягів торгівлі та розширення но­менклатури пропонованих товарів і послуг гроші відіграють дедалі більш значну роль в економіці. Таким чином, будучи засобом обігу, гроші є важливим чинни­ком сучасної економіки.

Гроші як одиниця рахунку (міра вартості) — це засіб визначення віднос­ної вартості товарів і послуг. Як одиницю рахунку можна використовувати гро­шову одиницю для виміру вартості даних товарів і послуг щодо інших товарів і послуг. Одиниця рахунку є загальноприйнятною мірою. Наприклад, гривня є гро­шовою одиницею України; до 21 січня 2002 р. протягом 700 років законним пла­тіжним засобом у Нідерландах був гульден, а зараз стала грошова одиниця євро. Одиниця рахунку — це масштаб, що дає змогу людям легко порівнювати віднос­ні вартості товарів і послуг. Будь-який грошовий знак, незалежно від того, чи має він законну платіжну силу чи ні, визначається за такою ознакою: у якому числовому відношенні він перебуває до визначеної рахункової одиниці. Фізичні і ціннісні властивості грошового знака, оскільки вони не виражаються у вигляді числового співвідношення цього знака до визначеної рахункової одиниці, самі по собі не беруться до уваги при виробництві і прийманні платежів; іншими слова­ми, властивості ці можуть відображатися лише у формі того чи іншого числового відношення цього знака до рахункової грошової одиниці.

Законодавець, користуючись цією функцією у разі потреби пов'язує з визна­ченою абстрактною цінністю деякі відомі юридичні наслідки (наприклад, вста­новлює мінімальний розмір статутного капіталу господарського товариства).

У докапіталистичних формаціях існувала проста форма утворення скарбів. Золото і срібло вилучалися з обігу і зберігалися у скринях. В умовах металевого грошового обігу та обміну банкнот на золото центральні емісійні банки були зо­бов'язані мати заощадження золота у вигляді резервів внутрішнього грошового обігу, обміну банкнот на золото та резерву міжнародних платежів. Нині всі ці функції золотого запасу центрального банку відпали у зв'язку з вилученням зо­лота з внутрішнього та міжнародного грошового обігу. Проте, золоті резерви за­безпечують довіру до національної валюти як з боку населення, так і з боку учас­ників міжнародних валютних відносин. Золотовалютні резерви і сьогодні зберігаються в центральних банках Італії, Німеччини, Росії, США та інших країн. Золотовалютний резерв України відображений у балансі Національного банку України, що включає в себе активи, визнані світовим співтовариством і призначені для міжнародних розрахунків1. Золотий запас України складається з афінованого золота в злитках, є державною власністю і становить частину дер­жавних золотовалютних резервів України1.

Гроші можно використовувати як засіб платежу для встановлення суми платежу, який буде здійснено у певний момент у майбутньому. Саме ця функція дає можливість нараховувати відсотки за грошовими зобов'язаннями.

Функція світових грошей забезпечує рух вартості в міжнародному економіч­ному обігу і реалізацію взаємовідносин між країнами.

Важливим соціальним чинником реалізації зазначених функцій грошей є сту­пінь довіри до них учасників цивільного обігу. Безумовно, така довіра грунтуєть­ся на конституційних гарантіях держави. Проте, закон не може встановлювати правила, здатні, наприклад, визначати купівельну силу грошей, тому що цей еле­мент економічних відносин є результатом складної взаємодії індивідуальних оці­нок усіх учасників цивільного обігу.

Довіра до грошей учасників економічних відносин базується на стабільності їх вартості. Стабільність вартості грошей — особливий фактор їх доцільності і ві­діграє важливу роль при формуванні окремих правових конструкцій у грошових відносинах. Та доцільність використання будь-якого предмета в якості грошей не залежить від рішення окремих учасників цивільно-правового обігу.

Емісія грошей центральним банком держави закріплює за учасниками грошо­вих відносин обов'язковість їх прийому до платежу і визначає кількість грошо­вих одиниць на кожному грошовому знаку. Таким чином держава встановлює платіжну силу грошей і визначає ступінь цієї платіжної сили.

Об'єктом розрахункових правовідносин є також гроші, що підлягають сплаті за виконані роботи, поставлену продукцію, надані послуги. У розрахункових від­носинах між суб'єктами підприємницької діяльності важливу роль відіграють так звані безготівкові гроші. Сам по собі спосіб безготівкових розрахунків як би не створює нових засобів платежу — безготівкових грошей.

Об'єктом розрахункових правовідносин залишаються гроші у вигляді грошо­вих знаків. Сутність грошей при переході їх у безготівкову форму не порушуєть­ся. Більше того, усі функції грошей, сформульовані сучасними економістами, у повному обсязі виконуються і безготівковими грошима. За формою можна виді­лити два типи грошей: реальні (злитки, монети, паперові гроші) і умовні (бан­ківські чи кредитні гроші, тобто усі форми безготівкових грошей, включаючи електронні).

З розвитком техники з'являються нові терміни — "електронні гроші", "елек­тронні розрахунки". З цим пов'язаний наступний еволюційний крок грошового обігу, і об'єктом цих розрахунків як і раніше є ті ж безготівкові гроші. "Електро­нні гроші" є підвидом безготівкових грошей і мають усі характеристики, властиві безготівковим грошам. Знаки вартості, відбиті на електронних носіях інформації, перебувають у прямій залежності не тільки від спеціального суб'єкта, яким є банк, а й від цілої системи забезпечення їх обігу, що включає технічні засоби прийому, обробки і збереження інформації (комп'ютери, бази даних, спеціальне програмне забезпечення підтримки платіжних операцій, канали зв'язку і такі засоби проведення платіжних і розрахункових операцій, як банкомати, платіжні термінали і пластикові картки).

Безготівкові гроші в результаті обороту виконують усі функції, властиві гро­шам. Вони цілком органічно заміняють наявні грошові знаки, про що свідчить ви­тіснення готівки з обороту у розвинутих країнах світу.

Теорії юридичної природи грошей. З огляду на юридичну природу гро­шей існує кілька теорій: "номіналістичне вчення", що включає в себе теорію Гартмана, "державну теорію" Г. Кнаппа та теорію А. Нусбаума; вчення "металіс­тів"; "курсова теорія" Ф. Савіньї.

Основним елементом юридичноґо вчення про гроші є розмежування двох по­нять: 1) поняття грошей, загального для права та економічної науки, і 2) поняття грошей у спеціальному юридичному значенні.

Вчення Гартмана та його послідовників — вчення "номіналістів" — допускає закріплення цінності грошей на певному рівні у порядку законодавчого акта. Тим часом йдеться не про визначення купівельної спроможності грошей і навіть не про створення правової фікції про стійку їхню цінність, а про визначення платіж­ної сили грошей. Таким чином, "номіналістична" теорія має чисто юридичний ха­рактер: вона зовсім не торкається питання про цінність грошей — цієї суто еко­номічної проблеми, яка за своєю суттю не здатна бути предметом юридичного дослідження1.

Французька теорія XVIII ст. виходить з ідеї фіксованої державою цінності грошей. Так званий принцип "королівської монетної регалії" передбачав виключ­не право короля на карбування і випуск у обіг монет.

У XVIII ст. Ш. Монтеск'є говорив: "... срібло в монеті має ту ціну, що визна­чає король: він установлює співвідношення між визначеною кількістю срібла в злитку і тією ж кількістю срібла в монеті; він встановлює співвідношення між різними металами, з яких карбується монета; і, нарешті, він визначає ідеальну ціну кожної монети". У той же час Потьє пише: "Монета становить власність приватної особи лише як знак певної цінності, яку їй привласнив король, і якщо король побажає, щоб не ці, а інші монети служили знаком цінності всіх речей, то приватні особи втратять свої права щодо цих монет"2. Зазначена теорія перед­бачала застосування фіскальних засобів уряду, що спрямовані на правове регу­лювання грошей в обігу. Положення цієї теорії відображено у Цивільному кодек­сі Франції 1804 р.

"Державна теорія грошей" Г. Кнаппа зробила значний вплив на німецьку, а через неї і на російську науку про гроші. Основний постулат вчення Г. Кнаппа грунтується на властивості грошей як платіжного засобу. При цьому підкреслю­ється головна роль державної влади при створенні грошової системи. Вчення за­перечує за грошима властивість цінності.

"Державна теорія грошей, — говорить Г. Кнапп, — є догматичне вираження ряду історико-правових фактів, що протягом XIX століття виявилися у сфері гро­шового обігу найважливіших культурних країн. У даний час платіжний механізм скрізь регулюється нормами адміністративного права, що І є основним матеріа­лом для дослідження"'.

За вченням Г. Кнаппа, вплив держави на грошовий обіг зводиться до того, що держава визначає гроші як платіжний засіб та встановлює ступінь їх платіжної сили у певних рахункових одиницях. Як знаряддя обігу гроші виступають пред­метом платежу у правовідносинах кредиторів з боржниками.

Аналізуючи теорію Г. Кнаппа, професор Л. Лунц зазначав, що вона мала значне коло противників. Основне заперечення "державної теорії грошей" фор­мулюється так: ті предмети, які держава визнає платіжним засобом і якими вона фактично розплачується, можуть бути прийняті цивільним обігом як знаряддя обігу, але це, крім якості самого предмета, у кінцевому підсумку залежить від то­го фактичного впливу, яким користується державна влада у сфері цивільного обігу. Отже, питання про можливість для держави створювати знаряддя обігу вирішується у площині фактичній, а не правовій. Г. Кнапп починає свою книгу словами: "гроші — створення правопорядку"; але його "державна теорія гро­шей" кінець-кінцем виходить за межі права: не законом, а діями адміністратив­ного органу визначається, за Г. Кнаппом, характер грошового обігу країни.

Учення Г. Кнаппа про сутність грошової одиниці значно поглибило розуміння юридичної природи грошей: у межах певної грошової системи грошова одиниця визначає Geltung — платіжну силу, а не Wert — цінність грошових знаків. У цій своїй якості, а також як одиниця обчислення відстрочених платежів вона по­збавлена не тільки фізичних, а й ціннісних властивостей, і піддається визначен­ню тільки юридико-історично, шляхом встановлення зв'язку з попередньою гро­шовою одиницею. Це, однак, не виключає того, що з грошовою одиницею у кожний даний момент можуть бути пов'язані відомі ціннісні уявлення, тому що грошова одиниця втілюється в обмінюваних на товари грошових знаках, що мають, отже, купівельну силу2.

Догматична розробка проблеми грошей за Ґ. Кнаппом зводиться до того, що, по-перше, держава впливає на грошовий обіг за допомогою спеціально створених економіко-правових заходів, і, по-друге, гроші не є еквівалентом товару, оскільки самі по собі не мають цінності, а визнаються "ордером"3 на отримання товару, тобто відіграють роль платіжного засобу у цивільному обігу.

Професор Л. Лунц звертає увагу на те, що А. Нусбаум конструює поняття грошей, загальне для права та економіки, але його вчення має юридичний харак­тер, тому що він розглядає гроші як один з видів речей, обумовлених родовими ознаками. На відміну від інших замінних речей, грошові знаки, на думку А. Нус-баума, відрізняються однією особливістю: при передачі і прийнятті їх береться до уваги лише відношення грошового знака до визначеної ідеальної одиниці, вна­слідок чого матеріальний і цінносний субстрат грошового знака не є моментом, що визначає поняття грошей. Логічно ідеальна одиниця, що характеризується певним найменуванням, є приматом щодо грошового знака, але вона уособлюється в цьому останньому так, що кожен грошовий знак виражає визначене чис­лове відношення до неї1.

У своїй теорії А. Нусбаум виходив з основної функції грошей як платіжного засобу, при цьому намагався підкреслити матеріальний характер грошей — ро­дових речей, які уособлюють ціннісні характеристики, такі важливі у цивільному обігу. На думку А. Нусбаума, визначена сума грошових одиниць становить зміст зобов'язань, що мають своїм предметом грошові знаки. Та обставина, що цивіль­ний обіг розрізняє грошові знаки не за їх фізичними властивостями, а щодо пев­ної грошової одиниці, має важливе значення і для сучасних платежів.

В основі вчення "металістів" лежить формула — грошова одиниця є еквіва­лентом певної кількості золота або срібла. Грошовий знак прирівнювався до речі, що має цінність. Ця теорія у Великій Британії наприкінці XVIII ст. була втілена у певну форму організації грошово-валютних відносин під назвою "золотий стан­дарт". У 1816 р. "золотий стандарт" був законодавче закріплений. Невдовзі сис­тему золотого стандарту було запроваджено в Німеччині, Франції, Швейцарії, США, Росії та інших країнах.

Перевагою золотого стандарту було те, що країни золотого стандарту повин­ні були забезпечувати стабільне співвідношення між наявними запасами золота та кількістю грошей, що перебували в обігу, а також вільну міграцію золота, що забезпечувало покриття пасивного сальдо платіжних балансів і стабільність ва­лютних відносин. Крім того, забезпечувалася повна конвертованість національ­них валют, стійкість купівельної спроможності та валютних курсів, а також ста­більність світових цін2.

З виникненям світової кризи 1929—1933 pp. система золотого стандарту припиняє своє існування. Щоб запобігти кризовим процесам, уряди країн засто­совують адміністративні заходи, спрямовані на встановлення штучних валютних курсів, які не були забезпечені та не відповідали своєму реальному значенню.

У XIX ст. поширилася "курсова" теорія професора Берлінського університету Ф. К. фон Савіньї. Як зазначає професор Л. Лунц, поняття про гроші Ф. Савіньї пов'язує з поняттям про майно як цивільно-правову владу чи панування особи над частинами зовнішнього світу: Pecuniam habens habet omnem rem, quam vult habere — Гроші — знаряддя виміру цінності, але вони самі в собі становлять ту цінність, що вимірюють. Ця властивість грошей основана на загальндму визнанні їхньої цінності. Гроші створюються діяльністю уряду тільки коли і настільки вони визнаються такими суспільною думкою. Іншими словами, суспільна думка вирі­шує питання не тільки про те, що є гроші, а й про те, якою мірою той чи інший предмет має властивість стати грошима3. Судження Ф. Савіньї щодо предмета грошових зобов'язань зводиться до того, що ставлення суспільної думки до гро­шей формує їх курсову ціну. Курсова ціна стає певною підставою для визначення предмета грошового боргу. Таким чином, принципи загальної довіри та тлума­чення волі учасників грошового обігу формують відповідні суспільні відносини.

Слід зазначити, що саме "курсова" теорія є елементом вчення "народного ду­ху", що лежить в основі історичної школи права, представниками якої були відо­мі правознавці Ф. Савіньї, Г. Пухта, Г. Гуго та інші.

Класичні теорії юридичної природи грошей виступають підґрунтям сучасних теоретичних та емпірічних досліджень поняття грошей. Сьогодні існує два підхо­ди до визначення грошей: трансакійний підхід, в основу якого покладено функ­цію грошей як засобу обігу, та ліквідний підхід, що базується на функції грошей як засобу збереження вартості.

Прихильники трансакційного підходу стверджують, що сутністю грошей є те, що тільки гроші використовуються для оплати інших товарів і послуг. Під­креслюється, що саме в цьому полягає важлива якісна різниця між грошима, які є засобом обігу, та всіма іншими речами. Усі речі матеріального світу можуть ви­ступати засобом збереження вартості, але лише гроші використовуються як за­сіб обігу.

Ліквідний підхід полягає в тому, що сутністю грошей є їхня властивість бути найбільш ліквідним активом. Властивість ліквідності зумовлює легкість, з якою володілець може продати відповідний актив у будь-який момент у майбутньому за певною номінальною ціною. Фактично цей підхід передбачає, що гроші якісно не відрізняються від інших активів, але вони є найбільш ліквідним з усіх активів, їх не треба обмінювати на щось інше перед тим, як купити на них товар або по­слугу.

Порівняно з трансакційним підходом ліквідний підход передбачає віднесення до складу грошей інших високоліквідних активів (наприклад, окремі цінні папери та об'єкти нерухомості). Таким чином, утворюються нібито гроші ("квазігроші"), але вони мають іншу природу. З огляду на юридичний аспект сутності грошей трансакційний підход є більш прийнятним. У той же час ліквідний підхід в еко­номіці передбачає можливість ширшого визначення і застосування поняття гро­шей.