§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Поняття "об'єкт права" в юридичній літературі вживається у різних значен­нях. По-перше, про "об'єкт права" говорять як про елемент правовідносин, по-друге, — як про суспільні відносини, які в конкретних умовах підлягають право­вому регулюванню. В даному випадку йтиметься про об'єкти цивільних прав як елементи цивільних правовідносин.

Юридичні і фізичні особи вступають у цивільно-правові відносини з метою за­доволення своїх потреб та інтересів. Об'єктами цивільних прав є все те, з при­воду чого складаються цивільні правовідносини і на що спрямовані суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки. Будь-який об'єкт повинен задо­вольняти потреби й інтереси учасників цивільних правовідносин, в іншому разі він не розглядатиметься як об'єкт цивільного права.

Об'єкти цивільних прав за правовим режимом і цільовим призначенням поді­ляють, зокрема, на такі види: речі, включаючи гроші, валютні цінності та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, дії (роботи) та послуги, резуль­тати духовної та інтелектуальної діяльності, службова та комерційна таємниця, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі. Під річчю розуміють все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини, це предмети матеріального світу в своєму природному стані або предмети, створені в результаті людської діяльності, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 180 ЦК України).

Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей досить часто основана на їх природних властивостях чи суспільному значенні і визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду.

Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види: рухомі та нерухомі речі; вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилучені з цивіль­ного обороту; індивідуально-визначені та родові; споживні та неспоживні; поділь­ні та неподільні; головні та приналежності; продукція, плоди та доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери.

Статтею 181 ЦК України особливим об'єктом права визнані тварини, на яких поширено правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

Речі рухомі та нерухомі. Донедавна основним поділом речей у цивільному праві був їх поділ на засоби виробництва і предмети споживання, що на даний час втратило своє юридичне значення. Політична економія поділяє речі на ос­новні і оборотні засоби залежно від того, споживаються дані засоби повністю при виробництві продукції (оборотні засоби), чи поступово переносять свою вар­тість на готовий продукт (основні засоби). Даний поділ речей мав своє вирішаль­не значення для визначення обсягу прав державних підприємств на закріплене за ними майно. Нині цей поділ має значення в основному для ведення бухгал­терського обліку.

У цивільному законодавстві більшості країн світу об'єкти цивільних прав по­діляються на рухоме та нерухоме майно. Законодавство колишнього СРСР не знало такого поділу речей. У примітці до ст. 21 ЦК УРСР 1922 р. зазначалося: "Із відміною приватної власності на землю поділ майна на рухоме та нерухоме відміняється"1. Тому радянське законодавство не вживало термін "нерухомість", а замінило його терміном "основні фонди".

Новий ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, поділяє речі на рухоме та неру­хоме майно. При віднесенні речей до категорії нерухомості використовують два критерії: матеріальний — ступінь зв'язку цих речей із землею, і юридичний — віднесення законом тих чи інших речей до нерухомих. Наявність одного із цих критеріїв є достатньою2. За першим критерієм до нерухомого майна належать зе­мельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку для призначення їх, є не­можливим (жилі будинки, насадження, підприємства як майнові комплекси). Юридичний критерій застосовується для віднесення до категорії нерухомого майна речей, роль яких у цивільному обороті надзвичайно важлива, з огляду на це законодавець вважає за потрібне поширити на них правовий режим нерухо­мості (повітряні і морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти). Пере­лік речей, які прирівнюються до нерухомих, не є вичерпним. Законодавець може визнати нерухомими речами й інші предмети.

Об'єкти нерухомості мають особливий правовий режим, який полягає у то­му, що законодавство встановлює особливий порядок набуття права власності на них, їх відчуження тощо. Особливістю правового режиму є також те, що дані об'єкти, правочини з ними, а також права на них підлягають спеціальній держав­ній реєстрації відповідними органами. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів з нею є відкритою. Це означає, що орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний надати інформацію про здійснену реєстрацію та реєстровані права будь-якій особі. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або право­чинів з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєст­рацію можуть бути оскаржені до суду.

Державну реєстрацію права власності, зокрема на жилі і нежилі будинки, са­дові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побу­тового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках ву­лиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами, квартири у багатоквартирних будинках, здійснюють державні комунальні підприємства — бюро технічної інвентаризації. Порядок даної реєстрації регулює Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р.

Що стосується земельних ділянок, то Земельний кодекс України 2001 р. (ст. 202) передбачає обов'язкове здійснення державної реєстрації земельних ді­лянок у складі державного реєстру земель.

Новий ЦК України також передбачає державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, пе­рехід і припинення (ст. 183).

Рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати у просто­рі. Рухомі речі, а також угоди з ними підлягають реєстрації тільки у випадках, передбачених законом.

За ступенем свободи участі в цивільному обороті речі поділяються на: вилу­чені з цивільного обороту, обмежені в обороті та не вилучені з цивіль­ного обороту. В умовах ринкової економіки більшість об'єктів обертаються без обмежень. Під оборотоздатністю розуміють можливість відчуження певного об'­єкта за договором купівлі-продажу, міни, дарування, а також перехід його від од­нієї особи до іншої у порядку універсального правонаступництва (при спадкуван­ні чи реорганізації юридичної особи).

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть на­лежати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. До речей, вилучених з цивільного обороту, належать об'єкти права власності українського народу (земля, за винятком земельних ділянок певного розміру, надра, води та інші природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) еконо­мічної зони).

Обмеження речей у цивільному обороті вказує на те, що право власності на певні речі може бути передано іншій особі з додержанням вимог, передбачених законом. Наявність речей, вилучених з цивільного обороту, обмежених у цивіль­ному обороті зумовлюється міркуваннями додержання державної безпеки. Так, Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види май­на" від 17 червня 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями)1 було затвер­джено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, гро­мадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України" та Спеціальний порядок набуття права власності громадя­нами на окремі види майна викладені відповідно в додатках № 1 і № 2. До май­на, що не може перебувати у власності громадян, належать бойова і спеціальна військова техніка, вибухові речовини та інше. Щодо видів майна, для якого вста­новлюється спеціальний порядок набуття права власності громадянами (зброя, вибухові та радіоактивні речовини тощо), то дані предмети можуть бути придба­ні лише з дозволу відповідних органів. Нині на розгляді Верховної Ради України перебуває проект закону щодо права власності на окремі види майна.

Законодавство України також встановлює особливий правовий режим для та­кого виду майна, як земельні ділянки, валютні цінності, цінні папери та інші речі. Порядок укладення угод щодо них регулюється спеціальними нормативними актами.

Всі інші — це речі, не вилучені з цивільного обороту, тому вони можуть віль­но відчужуватися, переходити у власність на підставах, передбачених законом.

Речі індивідуально-визначені і родові. Дана класифікація речей має важливе значення для цивільного обороту. Індивідуально-визначеними є такі ре­чі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками:

а)  єдині у своєму роді (наприклад, Софіївський собор);

б) відрізняються від інших кількома ознаками (наприклад, будинок Верховної Ради);

в)  виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, із партії автору­чок, холодильників).

Родовими називаються речі, яким належать єдині родові ознаки речей даного роду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом, а це означає, що вони є юри-дично замінними.

Правове значення такої класифікації полягає в тому, що існує ряд договорів, предметом яких можуть бути лише індивідуально-визначені речі (оренда, підряд, купівля-продаж). Крім того, наслідки загибелі індивідуально-визначеної речі і ро­дової різні для боржника. Так, при загибелі індивідуально-визначеної речі вико­нання зобов'язання в натурі є неможливим, тому боржник звільняється від обов'язку передати її кредиторові, але зобов'язаний виплатити грошову компен­сацію її вартості. Загибель родової речі в ряді випадків не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, оскільки є можливість замінити річ, що заги­нула, іншою річчю такого роду. Крім того, відповідно до ст. 217 ЦК УРСР, ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорід­ної вимоги. Отже, зарахування автоматично не допускається, якщо предметом зобов'язання є індивідуально-визначена річ.

Речі головні та їх приналежність. Даний поділ речей є традиційним для цивільного права. Юридичне значення даного поділу полягає в тому, що прина­лежність в усіх випадках наслідує долю головної речі, якщо в договорі чи законі не встановлено інше (ст. 132 ЦК УРСР, ст. 187 ЦК України). Це означає, що, наприклад, за договором купівлі-продажу жилого будинку до набувача разом із предметом договору переходять і господарські будівлі. Між тим, дана норма має диспозитивний характер, з огляду на це сторони можуть самостійно в договорі визначити, що право власності переходить тільки на будинок чи господарські бу­дівлі.

І приналежність, і основна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а її приналежність — залежне, допоміжне і слугує найкращому використанню головної речі (наприклад, скрипка і футляр, картина і рама до неї). Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, визначається договором. За відсутності такого рішен­ня слід керуватися звичаями ділового обороту.

Приналежність не треба ототожнювати із складовою частиною речі, якою згідно зі ст. 131 ЦК УРСР визнається все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження та істотного знецінення речі (наприклад, комп'ютер і монітор, телевізор і динамік). При переході права на річ складові частини її не підлягають відокремленню.

ЦК України виділяє складні речі. Відповідно до ст. 189, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вва­жаються однією річчю (складна річ). Дія правочину, вчиненого щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо договором не визначено інше. До складних речей належить майно селянського (фермерського) господарства.

Речі споживні та неспоживні. Споживними є такі речі, які в результаті одноразового свого використання повністю знищуються (продукти харчування, паливо) або перетворюються на іншу річ (сировина). До споживних речей нале­жать також гроші, оскільки використовувати їх можна, лише витрачаючи (ст. 186 ЦК України).

Неспоживними речами є такі, які при тривалому використанні зберігають своє призначення', їх зношування відбувається поступово (наприклад, взуття, верстати, машини).

Цей поділ речей має своє правове значення. Оскільки предметом деяких до­говорів (оренди, майнового найму, прокату) можуть бути лише неспоживні речі, то за умовами договору власникові має бути повернута та сама річ. Інакше роз­в'язується питання про предмет договору позики, яким можуть бути споживні речі (гроші, речі, визначені родовими ознаками). Позичальник, використавши одержану річ, повинен повернути позикодавцеві таку суму грошей або рівну кількість речей тих самих роду і якості, а не ті гроші і речі, які він брав за дого­вором позики.

Речі подільні і неподільні. До подільних речей належать речі, які внаслі­док поділу в натурі не змінюють свого призначення (наприклад, продукти харчу­вання). Неподільними вважаються такі речі, які при поділі втрачають своє цільо­ве призначення (ст. 184 ЦК України). Подільність речей набуває правового значення стосовно поділу спільної власності. Так, якщо спільна власність є част­ковою, кожний з її учасників має право вимагати виділення своєї частки зі спіль­ного майна. Якщо виділити частку в натурі неможливо без нерозмірної шкоди для господарського призначення майна, учаснику, що виділяється присуджуєть­ся грошова компенсація (ст. 115 ЦК УРСР, ст. 367 ЦК України).

Іноді мається на увазі неподільність майна не у фізичному, а в юридичному значенні. Так, неподільними з юридичної точки зору є тематичні колекції картин, столовий сервіз, певна колекція книг, марок, листівок, меблевий гарнітур. Хоч за домовленістю сторін у деяких випадках такі комплексні речі можуть стати по­дільними.

Продукція, плоди і доходи. У ст. 190 нового ЦК України записано, що продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одер­жується з речі або приноситься річчю. Плоди — це результат органічного роз­витку самої речі (приплід тварин, майбутній урожай). Доходи — це те, що при­носить річ, перебуваючи в експлуатації і цивільному обороті (орендна плата, дивіденди, плата за житло). Відповідно до ст. 133 ЦК УРСР, ст. 190 ЦК України плоди, приплід тварин, доходи, що приносять речі, належать власникові речі, як­що інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою. Оскільки дана норма має диспозитивний характер, то сторони можуть, наприк­лад, у договорі застави зазначити, що плоди і приплід тварин залишаються у за-ставодержателя і зараховуватимуться у рахунок виконання зобов'язання.

Гроші та валютні цінності. Гроші є особливою категорією об'єктів цивіль­ного права, оскільки виконують роль загального еквіваленту і відповідно до цього їм властивий цілий ряд специфічних особливостей.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня (ст. 193 ЦК України).

Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути по­гашений будь-якими купюрами. Гроші можуть бути індивідуалізовані шляхом за­пису номерів окремих грошових знаків.

Поряд з цим у ряді випадків гроші можуть виступати самостійним об'єктом певних договорів, зокрема позики, дарування, банківської позички.

Валютні цінності — певні види майна, які визначаються законом такими. Так, відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного ре­гулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р.1 до валютних цінностей належить валюта України, іноземна валюта, монетарні метали.

Валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, казначей­ських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також грошові знаки, які вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові зна­ки, які перебувають в обігу. До валютних цінностей належать також кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України, платіжні документи (акції, облігації, купони до них, бони, век­селі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені у валюті України.

Іноземною валютою визнаються відповідні іноземні грошові знаки, монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповід­ної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав та міжна­родних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України, а також зазначені вище платіжні та інші документи, виражені в іноземній валюті або мо­нетарних металах.

Монетарними металами вважаються золото і метали іридієво-платинової гру­пи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побуто­вих виробів з цих металів.

Цінні папери. Цінні папери є необхідним атрибутом ринкової економіки. Значення даних об'єктів у сучасних умовах значно підвищилося, оскільки в ба­гатьох випадках вони полегшують перехід грошей, товарів від одних суб'єктів до інших.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" цін­ними паперами визнаються грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випусти­ла, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді диві­дендів або відсотків, а також передачу грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Стаття 3 цього закону дає вичерпний перелік видів цінних паперів, до яких належать: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р. передбачає ще один вид цінних паперів - похідні папери, "які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів або являють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії"1. До похідних цінних паперів належать опціони, ф'ючерси, варанти та інші.

Цінний папір — це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здій­снення засвідченого ним майнового права. Цінний папір повинен бути складений у визначеній законом формі та мати всі необхідні реквізити, перелік яких вста­новлюється законодавством конкретно щодо кожного виду цінних паперів. Кла­сифікацію цінних паперів можна проводити за кількома підставами.

Новий ЦК України виділяє такі групи та види цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини при­бутку;

2)  боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики;

3)  похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних па­перів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів (ст. 196).

Майно. Крім поняття речей у цивільному праві застосовується також і по­няття "майно". Термін "майно" застосовується неоднозначне. По-перше, під май­ном розуміють річ чи конкретну сукупність речей. Саме про таке майно йдеться у нормах, які визначають предмет договорів купівлі-продажу, оренди, дарування, позики тощо. По-друге, під цим терміном розуміють сукупність прав, які нале­жать конкретній особі. По-третє, терміном "майно" позначають також сукуп­ність майнових прав та обов'язків (наприклад, під спадковим майном розуміють усі майнові права та обов'язки спадкодавця, які переходять до спадкоємця).

За новим ЦК України, майном, як особливим об'єктом, вважається річ, су­купність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 191). У главі 54 ЦК, якою регулюється купівля-продаж, законодавець застосовує поняття "товар" у значенні, тотожному поняттю "майно".

Оскільки правильне розуміння терміна "майно" в різних значеннях практич­но важливе для визначення конкретних прав та обов'язків сторін у правовідно­синах, де майно є об'єктом права, потрібно щоразу визначати значення даного терміна шляхом тлумачення тексту правової норми2. Необхідно також врахову­вати, що в митному, податковому законодавстві об'єктам цивільного права може надаватися інше правове значення.

Цілісний майновий комплекс. Підприємство. З аналізу чинного законо­давства в Україні можна зробити висновок про те, що термін "підприємство" ви­користовується як щодо суб'єктів, так і щодо об'єктів права. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні"3 підприємство є самостійним гос­подарюючим статутним суб'єктом, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Отже, в даному значенні підприємство визнається суб'єктом права. За цим же законом підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу (ст. 5), під­приємство діє на основі статуту, що його затверджує власник (власники) майна (ст. 9), власник здійснює свої права з управління підприємства безпосередньо або через уповноважені ним органи (ст. 14). Згідно зі ст. 28 Закону України "Про власність"1 громадським об'єднанням надається право відповідно до цілей, зазначених у їхніх статутах, мати у власності підприємства. У цих випадках йдеться про підприємство як майновий комплекс, що його використовують у під­приємницькій діяльності, як про об'єкт права. Підприємство як цілісний майно­вий комплекс визнається нерухомістю, може в цілому або його частина бути об'­єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших угод. Так, відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктом оренди є ці­лісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи (філії, цехи, діль­ниці). При цьому підприємство, як єдине ціле, виступає лише як предмет оренди, а його орендодавцем є власник або уповноважений ним орган. Відповідно до п. 1 ст. 4 цього закону цілісним майновим комплексом вважається господарський об'­єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йо­му земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними ко­мунікаціями та системою енергопостачання.

До складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначен­ня, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та послуги (фір­мове найменування, знаки для товарів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачено законом чи договором. Виключення із майнового комплексу того чи іншого об'єкта має бути окремо передбачено законом чи договором. В іншому разі при переході права власності на підприємство до іншої особи остан­ня має право вимагати передачі всіх вищезазначених прав.

Поряд із цим слід зазначити, що в орендних правовідносинах підприємство може бути і суб'єктом правовідносин щодо окремо індивідуально-визначеного майна, а з дозволу відповідних органів — також щодо цілісних майнових ком­плексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна. При цьому ми підтримуємо думку, яка висловлена в літературі, що "підприєм­ство не може виступати в цивільному праві як суб'єкт правових відносин. Цю функцію виконує суб'єкт цивільних відносин — юридична особа"2. Таким чином, коли підприємство передає в оренду своє майно, воно виступає як юридична осо­ба, а коли воно саме є предметом договору оренди — як майновий комплекс.

Певну однозначність у розуміння змісту поняття "підприємство" вніс новий ЦК України, в якому записано, що підприємство є єдиним майновим комплек­сом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, до складу якого входять усі види майна. Підприємство є нерухомістю. Воно в цілому або його частини можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів (ст. 192).

З вищевикладеного можна зробити висновок про те, що термін "підприєм­ство" застосовується у двох різних значеннях. Підприємством визнається юри­дична особа — суб'єкт цивільного права. У цьому значенні підприємство підля­гає державній реєстрації як суб'єкт підприємницької діяльності, виступає як сторона договору. Підприємством визнають і цілісний майновий комплекс, і в цьому значенні підприємство є об'єктом права.