§ 4. Види юридичних осіб : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Види юридичних осіб

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Юридичні особи можна поділити на окремі види за різними ознаками. Залеж­но від існуючих форм власності в Україні юридичні особи поділяються на: а) приватні; б) колективні; в) державні; г) змішані. Відповідно до суб'єктного складу юридичні особи поділяються на: а) українські; б) спільні з участю інозем­ного інвестора; в) іноземні; г) міжнародні організації та об'єднання.

У деяких країнах СНД поширений поділ юридичних осіб на комерційні та не-комерційні. Комерційними визнаються організації, головною метою діяльності яких є одержання прибутку. Такими юридичними особами є господарські това­риства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності. До некомерційних юридичних осіб належать такі, які не мають на меті одержання прибутку і створюються для інших цілей. Такими некомерційними юридичними особами визнаються різні об'єднання громадян, у тому числі політичні партії, ре­лігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші.

Однак слід зазначити, що такий поділ є певною мірою умовним, оскільки і не-комерційні організації досить часто виконують роботи, надають послуги, отри­муючи при цьому прибуток.

З цих причин при розробці нового ЦК України відмовилися від такої класи­фікації і натомість відновили традиційний поділ на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права. Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, міністерства і відомства, установи со­ціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші).

І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з метою участі у різних цивільно-пра­вових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Щодо регулювання цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у них ви­никає потреба укласти цивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу, про надання різних послуг тощо), то діє загальний принцип: публічні юридичні осо­би, вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під режим цивільно-пра­вового регулювання, як і будь-які інші приватні юридичні особи, незалежно від того, що створені вони розпорядчим способом на підставі рішення державних ор­ганів та органів місцевого самоврядування і в цілому функціонують для здійснен­ня завдань публічного характеру. Таким чином, забезпечується єдність регулю­вання цивільно-правових відносин незалежно від того, хто є їх учасниками. Водночас порядок утворення юридичних осіб публічного права регулюється не актами цивільного законодавства, а нормами публічного права.

Відповідно до ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у фор­мі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Таким чином, перелік організаційно-правових форм юридичних осіб не є вичерпним.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариство може створюватися та­кою однією особою, якщо інше не передбачено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Установою є організація, створена однією або кількома засновниками, які не беруть участі в її управлінні , шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Питання про організаційно-правову форму окремих юридичних осію вирішу­ється у різних нормативних актах.

Відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" (ст. 1) підпри­ємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостій­ний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Отже, на відміну від бюджет­них установ, які функціонують головним чином за рахунок бюджетних асигну­вань, підприємства одержують доходи від своєї виробничо-господарської діяль­ності і покривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, у разі збиткової діяльності підприємства держава може надати йому дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільне необхідною. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Як юридич­на особа підприємство має своє майно, яке становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному ба­лансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність, вступаючи в різні уго­ди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і обов'язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, тоб­то діє як суб'єкт цивільних правовідносин — юридична особа.

Залежно від форм власності, встановлених Законом України "Про влас­ність", можуть діяти підприємства таких видів:

—  приватне підприємство, основане на власності фізичної особи;

—  колективне підприємство, основане на власності трудового колективу під­приємства;

—  господарське товариство;

—  підприємство, основане на власності об'єднань громадян;

—  комунальне підприємство, основане на власності відповідної територіаль­ної громади;

— державне підприємство, основане на державній власності, в тому числі ка­зенне підприємство;

— спільне підприємство, основане на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав;

—  підприємство, основане на власності юридичних осіб і громадян інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством Ук­раїни.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства та чисельності його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. Зокрема, до малих підприємств належить заново створювані і діючі підприємства: у промисловості та будівництві — з чисельні­стю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери — з чисель­ністю працюючих до 50 чоловік, у науці та науковому обслуговуванні — до 100 чоловік, у галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік, у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

Перехід до ринкової економіки зумовив появу нових організаційно-правових форм, покликаних забезпечити поєднання майнових та інших інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері підприємницької діяльності. Саме для цього створю­ються численні господарські товариства, до яких належать такі юридичні особи, які створені на підставі договору шляхом об'єднання майна (або майна і підпри­ємницької діяльності) фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" можуть ство­рюватися акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відпо­відальністю, повні та командитні товариства.

Особи, які утворюють господарські товариства, називаються їх засновника­ми. Підприємства, організації та установи, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи (ст. З Закону).

Господарські товариства можна поділити на дві групи: об'єднання капіталів та об'єднання осіб. До першої групи належать такі товариства, які при їх ство­ренні передбачають об'єднання майна засновників та учасників і необов'язково — особистої участі (тобто підприємницької діяльності), до другої групи — това­риства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, а й безпосередньо особистою участю.

Засновники й учасники господарських товариств (ст. 10 Закону) мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах;

б)  брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

в)  вийти в установленому порядку з товариства;

г)  одержувати інформацію про діяльність товариства.

Об'єднаннями капіталів розглядаються такі господарські товариства, як ак­ціонерні та товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю.

Акціонерним вважається товариство, яке має статутний фонд, поділений на певне число акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'я­заннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише у межах належних їм.акцій. У випадках, передбачених стату­том, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зо­бов'язаннями товариства також у межах несплачених сум.

Акціонерні товариства бувають: відкритими, акції яких можуть поширюва­тися шляхом відкритої передплати і купівлі-продажу на біржах, і закритими, ко­ли їхні акції розподіляються між засновниками і не можуть поширюватися шля­хом передплати, купуватися і продаватися на біржах. Проте закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і вне­сення змін до статуту товариства (статті 24 і 25 Закону України "Про господар­ські товариства").

Подібними до акціонерних є товариства з обмеженою відповідальністю, статутні фонди яких також поділено на частки (паї), розміри яких визначаються установчими документами. Різниця між ними полягає в тому, що акціонерні то­вариства формують статутний фонд шляхом випуску і розповсюдження акцій, володільці яких можуть бути наперед невідомими. Товариства з обмеженою від­повідальністю утворюють статутні фонди за рахунок коштів учасників (пайови­ків), число яких, як правило, невелике і наперед відоме. Як і акціонерне, това­риство з обмеженою відповідальністю за своїми зобов'язаннями відповідає теж належним йому майном. І ця відповідальність є, за загальним правилом, повною (відшкодування всіх заподіяних збитків), якщо тільки за даним видом зобов'я­зань не передбачено обмеженої відповідальності. Поняття ж "обмежена відпові­дальність" тут означає, що при зверненні стягнення на майно товариства за його боргами, пайовик втрачає лише свій пай (внесок), а на решту його майна ця від­повідальність не поширюється (наприклад, при банкрутстві товариства). У цьому розумінні й відповідальність акціонерів у акціонерному товаристві є також обме­женою, бо вони відповідають за зобов'язаннями товариства лише в межах на­лежних їм акцій.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, ста­тутний фонд якого поділено на частки, визначені статутними документами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками у ста­тутний фонд, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається у статутних доку­ментах (ст. 65 Закону України "Про господарські товариства").

До об'єднань осіб належать повні і командитні товариства.

Повне товариство — це таке товариство, всі учасники якого займаються су­місною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зо­бов'язаннями товариства усім своїм майном. Солідарна відповідальність означає, що при недостатності майна у такого товариства кредитор має право звернутися з вимогою про покриття боргу як до всіх учасників разом, так і до кожного з них зокрема, як у частині, так і в повній сумі боргу. В засновницькому договорі про повне товариство зазначається розмір частки кожного з учасників, склад і поря­док внесення 'вкладів, форма їхньої участі у справах товариства. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, виступаючи від імені товариства. У цьому разі обсяг повноважень учасників визначається довіреністю, підписаною рештою учасників товариства (статті 66 і 68 Закону України "Про господарські товариства").

Командитне товариство включає поряд з одним чи кількома учасниками, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, та­кож одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників). Якщо в командитному товаристві беруть участь двоє чи більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну від­повідальність за боргами товариства (ст. 75 Закону України "Про господарські товариства").

Управляють справами командитного товариства лише учасники з повною від­повідальністю (ст. 81 Закону України "Про господарські товариства").

Для участі в цивільних правовідносинах з метою одержання прибутку ство­рюються і виробничі кооперативи. Кооперативи створюються і діють у сільсь­кому господарстві, промисловості, будівництві, на транспорті, в торгівлі, громад­ському харчуванні, у сфері платних послуг та інших галузях виробництва і соціально-культурного життя. Так, відповідно до Закону України "Про сільсько­господарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. сільськогосподарський коопера­тив визначається як добровільне об'єднання фізичних і юридичних осіб, (чле­нів) в іншу юридичну особу на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу.

На кооперативних засадах діють і колективні сільськогосподарські підпри­ємства. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про колективне сільськогосподар­ське підприємство" від 14 лютого 1992 р. воно є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогоспо­дарської продукції, що діє на засадах підприємництва і самоврядування. Підпри­ємство є юридичною особою, має розрахунковий та інші рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням. Колективні сільськогосподарські підпри­ємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися у спілки (об'єднання), бу­ти засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів. Під­приємство самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру та обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами і здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству. З цією метою підприємство може вступати в договірні відносини з будь-якими організа­ціями або громадянами, самостійно обирати партнерів, у тому числі іноземних, для укладення договорів. На договірній основі воно може брати на себе виконан­ня державного контракту на продаж сільськогосподарської продукції.

Держава повинна забезпечувати рівність усіх форм господарювання в агро­промисловому комплексі, де поряд з колективними сільськогосподарськими під­приємствами діють радгоспи, підсобні сільські господарства підприємств, установ і організацій, переробні та інші підприємства, акціонерні товариства, орендні колективи, особисті підсобні господарства громадян, селянські (фермерські) гос­подарства тощо.

Серед названих організаційно-правових форм господарювання з використан­ням інституту юридичної особи слід виділити селянські (фермерські) господар­ства, які є формою підприємництва громадян України, що виявили бажання ви­робляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одер­жання державного акта на право постійного користування або укладення дого­вору на тимчасове користування землею, у тому числі на умовах оренди, та дер­жавної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Саме в цій якості воно може відкривати розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступати у відносини з іншими організаціями, нести майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями і діяти як самостійний учас­ник цивільного обороту.

Відповідно до ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" юридичні особи можуть на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, ко­мерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному за­конодавству. Зокрема, підприємства мають право об'єднуватися в:

—  асоціації, тобто договірні об'єднання, створені з метою постійної коорди­нації господарської діяльності, при цьому асоціація не має права втручатися у ви­робничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

—  корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання вироб­ничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень з централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

—  консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і банківсько­го капіталу для досягнення спільної мети;

— концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових ор­ганізацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залеж­ності від одного чи групи підприємців;

—  інші об'єднання, створені за галузевим, територіальним або іншими прин­ципами.

Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений балан­си, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найме­нуванням. Об'єднання діють на основі договору або статуту, затвердженого їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичних осіб і на них поширюється дія Закону України "Про підприємства в Україні". Тому об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено заснов­ницьким договором (статутом). За підприємствами залишається право вийти зі складу об'єднання із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями.

Правами юридичних осіб наділяються не лише такі колективні утворення, які діють з метою одержання прибутку, а й різні установи, об'єднання громадян, ре­лігійні організації тощо. Не маючи основною метою своєї діяльності одержання прибутку, ці організації, однак, є учасниками цивільного обороту, тобто часто змушені вступати в цивільно-правові відносини і набувати майнових та особис­тих немайнових прав та обов'язків.

Стаття 85 ЦК України відносить до непідприємницьких товариств такі, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасни­ками. Ці суб'єкти створюються і функціонують за загальними правилами, визна­ченими стосовно товариств у цілому.

Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Установи також створюються, як правило, без мети одержання прибутку.

Разом з тим і непідприємницькі товариства, і установи згідно зі ст. 86 ЦК України можуть поряд із своєю основною діяльністю здійснювати підприємниць­ку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Як юридичні особи в Україні діють різні об'єднання громадян. Право грома­дян на свободу об'єднання є невід'ємним правом людини, закріпленим Загаль­ною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвиткові політичної та громадської активності, твор­чої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об'єднань.

У ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від б червня 1992 р. за­значається, що об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), в розумінні цього закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Політичною партією є об'єднання громадян — прихильників певної загаль­нонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формування органів влади, місцевого та регіонального самоврядування та представництво в їх складі. В Україні зареєст­ровано і діють Українська республіканська партія, Демократична партія, Партія зелених, Соціалістична партія та інші.

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захис­ту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-куль­турних, спортивних та інших спільних інтересів. Громадські організації створю­ються і діють у формі спілок (адвокатів, музикантів та інших), товариств (наприклад, Наукове товариство ім. Т. Шевченка), комітетів (наприклад, Націо­нальний олімпійський комітет України), асоціацій (наприклад, Українська уфоло-гічна асоціація). Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах зас­новувати або вступати між собою у спілки (союзи, асоціації тощо), яким відповідно до їхніх статутів теж можуть надаватися права юридичної особи.

Для виконання поставлених завдань об'єднання громадян формують свою власну матеріальну базу, тобто можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності. Право власності цих об'єднань виникає шляхом передачі їм майна засновниками, членами (учасниками) або державою, внаслідок сплати членами об'єднання вступних та членських внесків, пожертвувань громадян та організацій тощо. З метою виконання статутних за­вдань і цілей зареєстровані об'єднання можуть здійснювати необхідну господар­ську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових уста­нов та організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством. Політичні партії, створювані ними установи та організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, і займатися господарською та іншою комерційною діяльніс­тю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандист­сько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестива­лів, свят, виставок, лекцій, інших громадсько-політичних заходів. Кошти і майно, придбані в результаті господарської та комерційної діяльності госпрозрахункових установ та підприємств, створених громадськими організаціями, також стають власністю цих організацій.

Правами юридичних осіб наділяються також різні фонди (наприклад, Україн­ський фонд культури, Український національний фонд допомоги інвалідам Чор­нобиля). Фондами визнаються організації, що засновуються громадянами і юри­дичними особами на основі їх добровільних і безповоротних майнових вкладів у благочинних або інших некомерційних цілях. Майно, передане засновниками, є власністю фонду. Порядок формування органів та управління фондом визнача­ється його статутом, який затверджує засновник. Засновники фонду не відпові­дають за зобов'язаннями створених ними фондів, а фонди не відповідають за зо­бов'язаннями своїх засновників.

Юридичними особами є і споживчі кооперативи. Ними визнаються органі­зації, засновані на членстві громадян з метою задоволення потреб членів та ін­ших громадян у торговельному чи побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативу в житлі, дачах, гаражах, соціально-культурних та інших послугах. Споживчими кооперативами є, зокрема, житлово-будівельні, гаражні та інші коо­перативи. Члени споживчого кооперативу не відповідають за його зобов'язання­ми, якщо інше не передбачено статутом кооперативу.

Учасниками цивільно-правових відносин виступають і релігійні організації. Відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. (ст. 7) ці організації утворюються з метою задоволення релігій­них потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють пер­сонал згідно зі своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління й установи, монастирі, релігійні братст­ва, місіонерські товариства, духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищеназваних релігійних організацій. Релігійні об'єднання пред­ставляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Як юридичні особи релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах держав­ними, громадськими організаціями або громадянами. Релігійні організації набува­ють право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а та­кож придбане на інших підставах, передбачених законом. У порядку, визначено­му чинним законодавством, релігійні організації мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати свої видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають права юридич­ної особи (статті 18 і 19 Закону України "Про свободу совісті та релігійні орга­нізації").