§ 3. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Порядок виникнення юридичних осіб. Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством.

Виникнення юридичної особи неможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах (ст. 88 ЦК України) мають зазначатися найменування юридичної особи, її місцезнаходжен­ня, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а також інші відомо­сті, що їх передбачають законодавчі акти про юридичні особи відповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законо­давству.

Законодавством передбачається кілька способів виникнення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб: розпоряд­чий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.

Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповно­важений ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення організації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядку виникають, зокрема, підприємства (ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні"). У разі якщо для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видає відповідна рада народних депутатів, а в перед­бачених законодавчими актами випадках — Верховна Рада України за поданням первинного природокористувача при позитивному висновку екологічної експер­тизи або відповідної ради народних депутатів.

Нормативна-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридич­ної особи зафіксовано у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні вияв ініціативи (яв­ка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виника­ють кооперативи та громадські об'єднання. Так, кооператив організується за ба­жанням громадян на добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж 3 особи. Статут кооперативу приймають загальні збори громадян, які бажають його створити. З протоколом загальних зборів і статутом орган кооперативу звертається до районної державної адміністрації з письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативу.

Відповідно до статей 11 і 14 Закону України "Про об'єднання громадян" по­літичні партії створюються за ініціативою громадян України, які досягли 18 ро­ків, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються у місцях позбавлення волі. Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, грома­дяни інших'держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних і дитячих організацій — 15-річного віку. Рішення про заснування об'єднань гро­мадян приймають установчий з'їзд (конференція) або загальні збори. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Юридичні особи можуть утворюватися на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно об'єднуються для досягнення певних цілей. В нинішніх умовах у такому порядку виникають різні господарські товариства, асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств з метою координації їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення спільних інтересів у відповідних державних та інших орга­нах, а також у міжнародних організаціях.

Установчий (засновницький) договір укладається між засновниками юри­дичної особи. У ньому засновники зобов'язуються створити юридичну особу, ви­значають порядок сумісної діяльності з її утворення, умови передачі в її володін­ня, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутків і збит­ків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу. Установчі договори про створення спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягають нотаріальному посвідченню.

Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією з необ­хідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства. Так, підприємство може бути створено у результаті виділення зі складу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурних підрозділів за рішен­ням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваже­ного ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих під­приємством договірних зобов'язань (п. 2 ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні").

Для створення юридичних осіб, діяльність яких відповідно до установчих до­кументів пов'язана з громадською безпекою, забезпеченням правопорядку, гро­шово-кредитним обігом, охороною здоров'я громадян, здобуттям освіти, необхід­ним є одержання дозволу від відповідних державних органів.

Іноді створення юридичної особи відбувається складнішим шляхом, коли по­єднуються одразу кілька вищеназваних способів — розпорядчий, дозвільний, нормативно-явочний або договірний.

Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державна реєстра­ція, або реєстрація її статуту.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємни­цької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 p., державну реєстрацію суб'єктів підприємництва незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів під­приємницької діяльності (банки, фондова біржа тощо), проводять виконкоми мі­ських, районних у містах рад або в районних, міст Києва і Севастополя держав­них адміністраціях за місцезнаходженням суб'єкта. Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — власник (власники) або уповноважена ним особа (заявник) подає до органу державної реєстрації:

1)  установчі документи: а) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємництва (якщо власників кілька, таким рі­шенням є засновницький договір); б) статут, якщо це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємництва;

2)  реєстраційну картку;

3)  документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору;

4)  документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статут­ного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому зако­нодавчими актами;

5)  рішення Антимонопольного комітету про згоду на створення, реорганіза­цію (злиття, приєднання) суб'єктів підприємницької діяльності, якщо законодав­чими актами України передбачена необхідність такої згоди.

Орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначених документів зобов'язаний провести державну реєстрацію суб'єкта під­приємницької діяльності і видати заявникові свідоцтво.

Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться в тому са­мому порядку, який встановлено для їх реєстрації. Зокрема, вона проводиться у разі зміни: а) назви суб'єкта підприємницької діяльності; б) форми власності; в) організаційної форми суб'єкта підприємництва.

Відмова у державній реєстрації суб'єкта підприємництва можлива з мотивів порушення встановленого законом порядку його створення, а також невідповід­ності установчих актів (документів) вимогам законодавства. Наприклад, відмова у державній реєстрації підприємства з мотивів недоцільності його створення не допускається. Якщо державну реєстрацію підприємства у встановлений строк не здійснено або у ній відмовлено з мотивів, які засновник вважає безпідставними, він може звернутися до суду. Засновник має право стягнути через суд збитки, заподіяні йому внаслідок незаконної відмови у реєстрації. За державну реєстра­цію береться плата, розмір якої визначається у порядку, встановленому Законом України "Про підприємництво".

Для реєстрації об'єднань громадян залежно від їх статусу засновники пода­ють заяви до Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконав­чої влади, виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних де­путатів. Заява про реєстрацію політичної партії має бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право. До заяви додається статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або за­гальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору. Політич­ні партії подають також свої програмні документи. Заява про реєстрацію розгля­дається у двомісячний термін від дня надходження документів. У необхідних ви­падках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній за­явникові повідомляється письмово у 10-денний строк. Відмова в реєстрації об'єд­нання громадян допустима тоді, коли статутні документи або інші документи, по­дані для реєстрації,'суперечать законодавству України. Рішення про відмову у реєстрації має містити підстави для такої відмови. Це рішення можна оскаржити у судовому порядку (статті 15 і 16 Закону України "Про об'єднання громадян").

Порядок припинення юридичних осіб. Юридична особа може припиня­ти свою діяльність у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або внаслідок ліквідації.

Юридична особа визнається такою, що припинила свою діяльність, з дня вне­сення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Обставинами, що зумовлюють припинення діяльності юридичної особи мо­жуть бути: досягнення поставлених цілей (наприклад, після завершення об'єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження), або закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин).

Відповідно до ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмо­во повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення юридичної особи (ліквіда­ційну комісію, ліквідатора) і встановлюють порядок та строки припинення юри­дичної особи. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може також покладатись і на орган управління юридичної особи.

В момент призначення комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами юридичної особи. Ця комісія виступає в суді від імені юри­дичної особи, яка припиняється. На комісію з припинення юридичної особи по­кладається також обов'язок розмістити у друкованих засобах масової інформації, де публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припи­няється, повідомлення про припинення діяльності такої юридичної особи і про порядок та строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може бути менше двох місяців з дня публікації повідомлення. Комісія має вжити всіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомити їх про припинення юридичної особи.

Як зазначалося, припинення юридичної особи може здійснюватися у формі злиття, приєднання та поділу. Злиття, приєднання та поділ юридичної особи здійснюються за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваже­ного на це установчими документами. Це рішення у випадках, передбачених за­коном, може приймати суд або відповідні органи державної влади. Закон також може передбачати необхідність одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Законом (ст. 107 ЦК України) передбачений порядок, припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання та поділу. Кредиторам юридичної особи, що припиняється, надано право вимагати від неї припинення або дострокового вико­нання зобов'язань, або відшкодування збитків. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог, комі­сія з припинення юридичної особи складає передавальний акт або розподільний баланс. Передавальний акт складається у разі злиття або приєднання, розподіль­ний баланс — у разі поділу юридичної особи. Ці документи мають містити поло­ження про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, яка при­пиняється, щодо всіх кредиторів та її боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Виділення— є перехід за розподільним балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох новостворюваних юридичних осіб. Таким чином, виділення не можна розглядати як спосіб припинення юри­дичної особи, оскільки та юридична особа, з якої виділяється частина майна, права та обов'язки, не перестає існувати як юридична особа. Водночас за раху­нок цього майна створюється нова юридична особа або кілька юридичних осіб.

Не розглядається як припинення юридичної особи і її перетворення, тобто зміна організаційно-правової форми. При перетворенні юридична особа як така існує і продовжує свою діяльність, але змінюється її організаційно-правова фор­ма. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю перетворюється на акціонерне товариство, кооператив — на товариство з обмеженою відповідаль­ністю.

Злиття, приєднання та поділ юридичних особі розглядається як припинення первісної юридичної особи з правонаступництвом, тобто права та обов'язки юри­дичної особи переходять до новостворених суб'єктів цивільно-правових відносин. Ліквідація юридичної особи також є формою припинення її діяльності, але при ліквідації юридичної особи немає правонаступництва.

Юридична особа ліквідується у таких випадках:

1)  за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено або у зв'язку з визнанням судом недійсною державної реєстрації юридичної особи че­рез допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

2)  за рішенням суду у разі здійснення діяльності без належного дозволу (ліцензії) чи діяльності забороненої законом, а також в інших випадках, встанов­лених законом.

Порядок ліквідації юридичної особи визначений ст. 111 ЦК України. Ліквіда­ційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами скла­дає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, а також пред'явлені кредиторами вимоги та результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учас­никами юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юри­дичної особи. Для виплати грошових сум кредиторам юридичної особи, що лікві­дується, встановлена спеціальна черговість, яка визначена ст. 112 ЦК України. Так, у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завда­ної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом. У другу чергу задовольняються вимо­ги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про виплату гонорару за використання результату його інтелектуальної творчої діяльності. У третю чергу задовольняться вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових плате­жів), у четверту чергу — всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові цієї черги. Вимоги кредитора, заявлені по закінченні строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вимоги кредиторів які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор не звертався до суду з позовом, а також вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджуються учасниками юридичної особи або ор­ганом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, а майно юридич­ної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної осо­би або законом.

Юридична особа вважається ліквідованою з дня внесення до Єдиного дер­жавного реєстру запису про її припинення.

Однією з підстав ліквідації юридичних осіб як суб'єктів підприємницької ді­яльності є банкрутство. Верховна Рада України ЗО червня 1999 р. прийняла За­кон України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство", згідно з яким цей закон викладено у новій редакції і він має назву Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". На відміну від Закону України "Про банкрутство" 1992 p., у разі неплатоспромож­ності боржника до нього може застосовуватися не лише санація або ліквідація, а й процедури з реструктуризації, які включають проведення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямова­них на реорганізацію підприємства з метою відновлення його сплатоспроможно-сті. Цей закон набрав чинності з 1 січня 2000 р.

Слід зауважити, що відповідно до ч. З ст. 110 ЦК України, якщо вартість май­на юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридич­на особа ліквідується в порядку, встановленому Законом України "Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності не лише при приєднан­ні до неї інших юридичних осіб, а й шляхом відкриття філій і представництв. Фі­лія юридичної особи — це структурно і територіальне відокремлена її частина, яка за своїм місцезнаходженням виконує всі або найголовніші функції самої юри­дичної особи: виробничу, наукову тощо.

Представництво — теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише деякі функції від імені юридичної особи поза її місцезнаходженням (укладає до­говори, дає згоду на оплату рахунків тощо). Філії і представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філії або представництва діє на підставі довіре­ності, одержаної від юридичної особи.

Відповідно до ст. 95 ЦК України юридична особа може відкривати філії і представництва у порядку, встановленому законодавчими актами. Зокрема, ство­рення філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів підпри­ємств, об'єднань, організацій та установ здійснюється у тому самому порядку, що його встановлено для створення цих організацій (ст. 7 Закону України "Про підприємства в Україні").

Крім понять "філія" і "представництво", у практиці трапляється поняття дочірньої організації, хоч у законі воно не визначено. Дочірньою може визнава­тися організація, яка створена як юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй частини свого майна у повне господарське відання або оперативне управління для досягнення цілей, визначених засновником. Засновник затвер­джує статут дочірньої організації, призначає її керівника та здійснює щодо неї ін­ші права власника, передбачені законодавчими актами. Дочірня організація за­значається у статуті організації, яка її створила. Проте дочірня організація не відповідає за боргами своєї основної організації, а остання — за боргами дочір­ньої організації. При неплатоспроможності (банкрутстві) засновника стягнення­ми за його боргами може звертатися на майно дочірньої організації за умови лік­відації останньої і після задоволення претензій її кредиторів.


<