§ 4. Ім'я та місце проживання громадянина. Акти громадянського стану : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Ім'я та місце проживання громадянина. Акти громадянського стану

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Ім'я громадянина. Право на ім'я є особистим правом громадянина. Грома­дянин набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, яке включає пріз­вище, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із закону або національ­ного звичаю. Не можна навіть уявити собі, щоб цивільні правовідносини виникали між громадянами, які б не мали чіткого уявлення про того, з ким саме вони вступають у правовідносини. Індивідуалізація окремого громадянина здій­снюється перш за все за його іменем, яке надається при народженні. Відомості про ім'я мають також значення для забезпечення і захисту його цивільних прав, оскільки всі громадяни мають право набувати цивільних прав тільки під своїм іменем і не мають права користуватися іменем інших фізичних осіб.

За ст. 28 нового ЦК визнається, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вони належать.

Здійснюючи окремі цивільні права, фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або взагалі не користувалися ні сво­їм, ні вигаданим ім'ям.

Так, згідно зі ст. 14 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автору належать такі особисті (немайнові) права:

1)  вимагати визнання свого авторства, шляхом зазначення належним чином імені автора на творі та його примірниках і за будь-якого публічного використан­ня твору, якщо це практично можливо;

2)  забороняти згадування свого імені під час публічного використання твору, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімом;

3)  обирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору, зазна­чати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання. Але, ви­користовуючи псевдонім, необхідно враховувати, що вигадане ім'я не повинно збігатися з будь-яким іменем конкретного громадянина, оскільки в цьому разі ма­тиме місце використання імені іншого громадянина;

4)  вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекручен­ню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Відомості про ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) заносяться до актового за­пису про народження дитини відповідно до правил, передбачених статтями 62, 63, 166 КпШС (статті 145—147 Сімейного кодексу України).

Громадянин має право змінити своє ім'я, якщо воно йому не подобається, по досягненні 16 років. Зміна імені проводиться органами РАГСу за місцем прожи­вання заявника згідно з Положенням про порядок розгляду клопотань про зміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові, затвердженим Постановою Ка­бінету Міністрів від 27 березня 1993 р.

При задоволенні клопотання про зміну прізвища, імені та по батькові вно­сяться виправлення в записи актів громадянського стану і видається нове сві­доцтво про народження, новий паспорт, а якщо громадянин одружений, то й но­ве свідоцтво про шлюб.

Зміна громадянином імені не впливає на його цивільні права та обов'язки, не є підставою для їх припинення або зміни, але такий громадянин зобов'язаний сповістити про таку зміну своїх боржників та кредиторів.

Місце проживання громадянина. Ще однією індивідуалізуючою ознакою громадянина є його місце проживання. У житті трапляються випадки, коли у різ­них громадян повністю збігаються ім'я, прізвище, по батькові, однак місце про­живання збігається дуже рідко. В ст. 17 ЦК УРСР місцем проживання визнаєть­ся те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Зі змісту цієї статті випливає, що у громадянина може бути лише одне місце проживання. Як­що громадянин постійно проживає в одному і тому ж місці, то його місце прожи­вання визначається досить просто. Але постійність проживання не означає обов'язково значного в часі проживання саме в цьому місці. Так, наприклад, піс­ля одруження дружина переїжджає жити до чоловіка, з цього часу її місцем про­живання буде квартира чи будинок її чоловіка, а не місце, де вона до того жила, і де залишилися проживати її батьки.

Бувають випадки, коли громадяни проживають у різних місцях, переїжджаю­чи в зв'язку з різними обставинами з одного місця на інше. Так, будівельники, моряки, геологи та представники інших професій значну частину свого часу про­водять на будівництві, у плаванні, в експедиціях. У таких випадках закон перед­бачає визначення місцем проживання те місце, де громадянин переважно прожи­ває, тобто де він перебуває частіше і більше ніж в інших місцях. Інші факти не мають значення для визначення місця проживання (місце прописки громадяни­на, місцезнаходження його майна, місце проживання чоловіка чи дружини), ос­кільки з ними закон не пов'язує визначення місця проживання.

За ст. 29 нового ЦК встановлюється, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фі­зична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.

Громадянин, якому виповнилося 18 років (за новим ЦК — 14 років), має пра­во обирати собі місце проживання на свій розсуд. Свобода у виборі місця прожи­вання — це одне із найважливіших прав людини, передбачених міжнародними угодами. Обмеження свободи вибору місця проживання пропискою у нашій кра­їні є порушенням цього права. Слід також підкреслити, що прописка є лише од­ним із доказів переважного проживання громадянина за конкретною адресою і сама по собі не визначає місце проживання громадянина. Так, якщо громадянка прописана в Дніпропетровську, проживає переважно в Києві, то її місцем прожи­вання буде визнано Київ. Місце проживання має бути визначене точно: населе­ний пункт, вулиця, номер будинку, квартири.

Для громадян, які самостійно не можуть вибирати собі місце проживання, ч. 2 ст. 17 ЦК УРСР визначає легальне місце проживання. Так, місцем прожи­вання неповнолітніх, що не досягли 15 років, визнається місце проживання їхніх батьків (усиновителів). Якщо батьки (усиновителі) проживають окремо, місцем проживання їхніх дітей, які не досягли 15 років, буде місце проживання того з батьків (усиновителів), з яким проживають ці діти.

Місцем проживання недієздатних громадян визнається місце проживання їх­ніх опікунів (за новим ЦК — також місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо них функції опікуна).

За ст. 29 нового ЦК місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охоро­ни здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не вста­новлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або ор­ганізацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначає орган опіки та піклування або суд. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце прожи­вання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає.

У разі спору про визначення місця проживання вирішальне значення мати­муть об'єктивні ознаки — постійне або переважне проживання громадянина са­ме в цьому місці. Правильне визначення місця проживання має важливе значен­ня, оскільки виконання зобов'язань, відкриття спадщини та багато інших цивільно-правових дій здійснюються за місцем проживання громадянина. Місце проживання та його точне визначення має істотне значення також для охорони прав і законних інтересів громадян і держави, для забезпечення стійкості цивіль­них правовідносин.

Наприклад, відповідно до ст. 167 ЦК України якщо місце виконання зобов'я­зання не визначено, то виконання грошових зобов'язань (крім грошових зобов'я­зань державних, кооперативних та інших громадських організацій) здійснюється за місцем проживання кредитора у момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитор у момент виконання зобов'язання змінив місце проживання і повідомив про це боржника, то в новому місці проживання кредитора з віднесенням за ра­хунок кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання; за всіма іншими зобов'язаннями — за місцем проживання боржника, а якщо боржником є юридична особа — за її місцезнаходженням.

Згідно зі ст. 526 ЦК України місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця. За місцем проживання громадянина, як правило, вирішується питання про взяття на квартоблік для поліпшення житло­вих умов. Поряд з цим з місцем проживання пов'язана презумпція про те, що громадянин завжди перебуває у місці свого проживання.

Акти громадянського стану. Громадянський стан особи визначається су­купністю фактів, які характеризують громадянина як суб'єкта цивільного права. Момент народження, усиновлення, одруження, смерть, а також оголошення по­мерлим породжують важливі наслідки, точне встановлення (закріплення) цих фактів зумовлює інтерес не'тільки з боку окремих громадян, а й з боку держави. Так, виникнення та припинення правоздатності пов'язано з моментом народжен­ня і моментом смерті громадянина, одруження тягне за собою виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а усиновлення — відносини законного представництва і весь комплекс особистих і майнових прав та обов'язків, що ви­никають між батьками та дітьми.

Громадянський стан (правовий статус) — правове становище конкретного громадянина як носія різних прав та обов'язків (політичних, майнових особистих та ін.) визначається фактами та обставинами природного і громадського харак­теру. Щоб дати відповідь на питання про громадянський стан громадянина, не­обхідно вказати факти, що індивідуалізують його (прізвище, ім'я, по батькові, громадянство, стать, вік), охарактеризувати правоздатність та дієздатність (ци­вільну, трудову та ін.), сімейний стан.

Громадянський стан людей неоднаковий, оскільки істотно різняться факти та обставини, що його визначають. Наприклад, громадянський стан людини у віці 16 років характеризується тим, що вона, маючи цивільну правоздатність, дієздат­на лише частково. Громадянський стан повнолітніх осіб також різний, оскільки одні з них перебувають у шлюбі, а інші ні, одні мають дітей (і відповідно права та обов'язки батьків), а інші ні.

Поняття громадянського стану може вживатися і в більш вузькому значенні, а саме в значенні правового становища громадянина як учасника лише майнових відносин та особистих немайнових відносин, урегульованих цивільним правом.

Саме тому фактам і обставинам, від яких залежить громадянсько-правовий статус громадян, надається величезне значення і в інших галузях права, в зв'яз­ку з чим доцільно розглядати їх в узагальненому вигляді і користуватися понят­тям громадянського стану в широкому розумінні.

Саме для цього існують державні органи, що здійснюють реєстрацію актів громадянського стану, тобто дій, вчинків, які індивідуалізують людину, які є юридичними фактами і з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинен­ня певних прав та обов'язків.

Звернемося до Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" від 24 грудня 1993 р. У ст. 1 цього Закону дано офіційне визначення по­няття актів громадянського стану — це засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, зміни прізви­ща, імені та по батькові. Водночас цей перелік є переліком фактів, які підлягають обов'язковій реєстрації. Мета реєстрації — охорона особистих майнових та не­майнових прав, державних і громадських інтересів. Повноваження з реєстрації актів громадянського стану покладено як на спеціально створені органи, так і на виконавчі комітети сільських і селищних рад народних депутатів, яким держава делегувала такі повноваження. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" систему органів реєстрації актів грома­дянського стану становлять: відділи реєстрації актів громадянського стану Голо­вного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції; виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад. Крім того, реєстрацію актів громадянського стану громадян України, які проживають за кордоном, проводять консульські установи та дипломатичні представництва України.

Можна зробити висновок, що акти громадянського стану являють собою ад­міністративні акти, що їх здійснюють компетентні органи, в яких відповідні об­ставини відображаються і закріплюються офіційними документами. Виступаючи офіційним доказом зареєстрованих фактів, вони зберігають це значення доти, по­ки не буде їх змінено чи анульовано, і тому точність даних, що в них містяться, має велике значення. У той же час сама по собі реєстрація актів громадянського стану не має правоутворюючого значення. Вона лише встановлює, де і коли від­булися певні юридичні факти. Виняток становить тільки реєстрація шлюбу, яку закон кваліфікує як елемент правоутворюючого юридичного складу: без реєстра­ції, як і без взаємної згоди осіб, що беруть шлюб, шлюбу немає.

Серед актів громадянського стану можна виділити, по-перше, акти, в яких за­фіксовано факти, що впливають на правове становище громадянина. Це факти народження та смерті (визнання померлим), одруження та розірвання шлюбу, усиновлення та встановлення (визнання) батьківства.

По-друге, це акти громадянського стану, спрямовані на індивідуалізацію гро­мадянина шляхом присвоєння і реєстрації його прізвища, імені та по батькові. На підставі вчинених записів громадянам видається спеціальний документ — свідоцтво, яким громадянин посвідчує свій стан у повсякденному житті. Так, до одержання паспорта єдиним документом неповнолітнього є свідоцтво про наро­дження, а для підтвердження факту перебування у шлюбі необхідно пред'явити свідоцтво про шлюб.

Закон також передбачає можливість відновлення органами реєстрації актів громадянського стану втрачених записів за наявності документів, що підтверд­жують, що раніше записи були, а також анулювання записів на підставі рішень суду. Не всі події та факти, які відповідно до закону впливають на правове ста­новище громадянина, підлягають спеціальній реєстрації в органах реєстрації ак­тів громадянського стану. Так, визнання громадянина недієздатним внаслідок ду­шевної хвороби або недоумства істотно впливає на його громадянський стан, але спеціальний запис про цей факт не передбачено. Записи робляться лише про ті факти та обставини, які вказані у законі.

Порядок реєстрації актів громадянського стану, їх оскарження та відновлен­ня визначається сімейним законодавством.

У зв'язку зі встановленням неточності або помилки в записах громадянсько­го стану може виникнути необхідність її виправлення. За наявності достатніх підстав і за відсутності спору між заінтересованими особами зміну або виправ­лення запису проводять органи РАГСу за місцем проживання заявника. Якщо ж прохання громадянина відхилено, спір відповідно до ст. 161 КпШС може бути передано на розгляд суду. Крім того, за ст. 9 Закону України "Про органи реєст­рації актів громадського стану" зміст актів громадянського стану, а також відмо­ва в реєстрації актів громадянського стану, в тому числі у зміні прізвища, імені та по батькові, внесенні змін, доповнень, виправлень до записів актів громадян­ського стану, їх поновленні та анулюванні, можуть бути оскаржені до вищестоя­щого органу та до суду.


<