§ 3. Визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Визнання громадянина безвісно відсутнім. Довготривала відсутність громадянина в місці проживання, якщо невідомо місце його перебування, небай­дужа для організації і громадян, з якими він перебував у правових відносинах. Наприклад, якщо громадянин був боржником, то кредитори позбавлені можли­вості вимагати сплату боргу. Недієздатні особи, які перебували на утриманні громадянина, перестають отримувати від нього утримання, але не можуть звер­нутися за призначенням пенсії, оскільки вважається, що вони мають годувальни­ка. У разі довготривалої відсутності громадянина може бути завдано шкоди його майну, яке залишилося у місці проживання без нагляду.

Щоб усунути юридичну невизначеність, яка спричинена довготривалою від­сутністю громадянина, і зазначені небажані наслідки для його майна, закон пе­редбачає утворення особливого юридичного статусу для такого громадянина, а саме — визнання його безвісно відсутнім. Безвісна відсутність — засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності громадянина в місці його про­живання, якщо не вдалося встановити місце його перебування.

Для визнання громадянина безвісно відсутнім потрібна наявність таких умов:

1)  громадянин відсутній у місці його постійного проживання протягом року;

2)  згідно зі ст. 18 ЦК УРСР (ст. 43 нового ЦК) громадянина в судовому по­рядку може бути визнано безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці, де він постійно або переважно проживає, немає відомостей про місце його пере­бування. День одержання останніх відомостей може бути підтверджено пред'яв­ленням останнього листа відсутнього громадянина або іншим способом (наприк­лад, показання свідків). Якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, на­ступного за тим, у якому були одержані останні відомості, а якщо неможливо встановити цей місяць — 1 січня наступного року (ч. 2 ст. 18 ЦК УРСР, п. 2 ст. 43 нового ЦК);

3)  визнання громадянина безвісно відсутнім допустимо за умови, що встано­вити місце його перебування неможливо. Тому до розгляду справи у відповідні організації за останнім відомим місцем перебування громадянина, місцем роботи, місцем народження і т. п. надсилаються запити про існуючі відомості про нього.

Визнання громадянина безвісно відсутнім тягне за собою ряд правових нас­лідків, але не відображається на його правоздатності та дієздатності. Громадя­нин, що перебуває живим, не перестає бути суб'єктом права.

Рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім є підставою для встановлення органом опіки та піклування опіки над його майном. Орган опіки та піклування має право і до закінчення річного строку за заявою заінтересова­них осіб призначити опікуна для охорони майна відсутнього, а також для управ­ління цим майном (ч. 2 ст. 19 ЦК УРСР). Разом з тим у ст. 44 нового ЦК України передбачається, що опіку над майном фізичної особи, яка визнана безвісно від­сутньою, встановлює не орган опіки та піклування, а нотаріус, який за останнім місцем проживання особи описує належне їй майно. При цьому за заявою заін­тересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ух­валення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

З майна, що належить безвісно відсутньому, видається утримання громадя­нам, яких безвісно відсутній зобов'язаний за законом утримувати. За рахунок цього майна опікун задовольняє вимоги зі сплати боргів за зобов'язаннями без­вісно відсутнього (ч. 1 ст. 19 ЦК УРСР).

Більш детально обов'язки опікуна розкриваються у ст. 44 нового ЦК. Зокре­ма, нею встановлюється, що опікун над майном фізичної особи, яка визнана без­вісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов'язана утримувати.

Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні батьки, дружина незалежно від ві­ку і працездатності, якщо вона доглядає за дітьми безвісно відсутнього, що не до-сягли 8 років, має право вимагати призначання їм пенсії у зв'язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім.

Чоловік або дружина безвісно відсутнього набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрації актів громадянського стану (ст. 42 Кодексу про шлюб і сім'ю України, далі — КпШС України; ст. 107 Сімей­ного кодексу України).

Припиняються зобов'язання, тісно пов'язані з особою безвісно відсутнього, зокрема чинність довіреності (пункти 6, 7 ст. 69 ЦК УРСР), договору доручення (п. З ст. 392 ЦК УРСР).

Зазначені юридичні наслідки спрямовані на усунення невизначеності у пра­вових відносинах за участю безвісно відсутнього громадянина.

Разом з тим визнання громадянина безвісно відсутнім не допускається у ви­падках, коли громадянин переховується від розшуку (наприклад, за криміналь­ною справою).

Не можна визнавати безвісно відсутнім громадянина, про якого вірогідно ві­домо, що він живий, але немає точних відомостей про його місце перебування.

Якщо громадянин, визнаний безвісно відсутнім, з'явився або виявлено його місце перебування, районний (міський) суд, одержавши відповідну заяву, при­значає справу до слухання і скасовує попереднє рішення (ст. 20 ЦК УРСР; ст. 265 ЦПК України, ст. 45 нового ЦК).

На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвіс­но відсутнього.

Судове рішення про скасування визнання безвісно відсутнім є юридичною підставою для припинення виплати пенсій відповідним громадянам.

Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернув­ся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Але ті правовідносини, які були припинені на підставі раніше винесеного рі­шення, не відновлюються.

Оголошення громадянина померлим. Визнання громадянина безвісно відсутнім не ліквідує юридичну невизначеність, яка виникла, оскільки він зали­шається учасником ряду правовідносин. Між тим, під час довготривалої відсут­ності громадянина, якщо неможливо встановити місце його перебування, є підс­тави припустити, що він помер. Але з таким припущенням не можна пов'язувати юридичні наслідки, допоки факти, які його породжують, не будуть встановлені в офіційному порядку, оскільки помилка у вирішенні питання може спричинити серйозні порушення прав та інтересів особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК УРСР (п. 1 ст. 46 нового ЦК) громадянина може бути оголошено померлим у судовому порядку. При цьому не вимагається, щоб попередньо його було визнано безвісно відсутнім. Підставами оголошення помер­лим є:

1)  відсутність громадянина в місці постійного проживання протягом трьох ро­ків з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, зазна­чених у законі, — протягом шести місяців;

2)  неотримання протягом вказаних строків відомостей про місце перебування громадянина;

3)  неможливість встановити, чи живий він, незважаючи на всі вжиті заходи. Скорочений шестимісячний строк для оголошення громадянина померлим

використовується, якщо громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожува­ли смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку. Наприклад, якщо відомо, що громадянин був пасажиром або членом екіпажу морського судна, що затонуло, то для оголошення його померлим пот­рібно шість місяців, оскільки припущення його загибелі за таких умов не є без­підставним. Але суд у даному випадку визнає не факт смерті громадянина, а ого­лошує його померлим на підставі презумпції смерті під час нещасного випадку.

Окремо закон визначає умови оголошення померлим громадянина, який зник під час воєнних дій: його може бути в судовому порядку оголошено померлим не раніш ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій (ч. 2 ст. 21 ЦК УРСР, п. 2 ст. 46 нового ЦК). Пункт 2 ст. 46 нового ЦК дає можливість суду з ураху­ванням конкретних обставин справи оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше закінчення 6 місяців з дня закінчення во­єнних дій.

На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим органи РАГСу видають заінтересованим особам свідоцтво про його смерть. Днем смерті громадянина, оголошеного рішенням суду померлим, вважається день вступу в законну силу цього рішення. У разі оголошення померлим громадянина, який пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю або давали підстави при­пускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті громадянина день його гаданої загибелі (наприклад, день катастрофи па­сажирського літака, день землетрусу або іншого стихійного лиха).

Юридичним наслідком оголошення громадянина померлим є припинення або перехід до спадкоємців усіх прав та обов'язків, які належали йому, як суб'єкту права, тобто це такі самі наслідки, які тягне за собою смерть людини (припиня­ються зобов'язання, пов'язані з особою громадянина, оголошеного померлим; припиняється шлюб; певні особи набувають право на одержання пенсій).

За ст. 47 ЦК України правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Спадкоємці фі­зичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину, накладає на нього заборону відчуження.

Але оголошення громадянина померлим, на відміну від смерті, встановлює лише презумпцію, але не сам факт смерті. Тому в тих виключних випадках, коли громадянин, якого оголошено померлим, фактично живий, рішення суду жодною мірою не впливає на його правоздатність. Якщо ж громадянин дійсно помер, то його правоздатність припиняється з причини природної смерті незалежно від то­го, коли буде ухвалено рішення суду про оголошення його померлим.

Внаслідок того, що оголошення особи померлою має підставою лише припу­щення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування.

Ця обставина спричинює ряд правових наслідків, які настають після скасу­вання судом рішення про оголошення громадянина померлим.

Перший наслідок — поновлюється особисто-правовий статус громадянина.

Другий з них стосується майна, яке збереглося на момент появи громадяни­на і яке перейшло безоплатно до інших осіб після оголошення відсутнього помер­лим. Власник, який з'явився, може вимагати повернення свого майна від цих осіб. У п. 2 ст. 48 нового ЦК уточнюється, що це правило не стосується майна, придбаного за набувальною давністю, грошей та цінних паперів на пред'явника.

Третій наслідок полягає у можливості повернути майно від осіб, до яких во­но перейшло за відплатними угодами. Ці громадяни зобов'язані повернути майно власнику, який з'явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, вони знали, що громадянин, оголошений померлим, перебуває серед живих, завдані при цьому збитки компенсуються особами, у яких майно набувалося за відплатною угодою.

Слід звернути увагу, що поверненню належить тільки майно, що його вияв­лено в натурі. Пункт 3 ст. 48 нового ЦК уточнює, що у разі неможливості повер­нути майно у натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вар­тість цього майна. Закон не дозволяє повернення вартості речей, які були придбані безоплатно, а потім відчужені за гроші. Наприклад, якщо спадкоємці громадянина, оголошеного померлим, продали отриманий у спадщину будинок, то від покупця, який не знав, що оголошений померлим є живий, не можна ви­магати повернення цього будинку, але не можна стягнути і його вартість зі спад­коємців.

Четвертий вид наслідків стосується майна, яке в порядку спадкування пе­рейшло до держави. Якщо майно є в наявності, то воно повертається власникові; якщо ж воно було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення осо­би померлою, їй повертається сума грошей, виручених від реалізації цього майна.

Аналізуючи ст. 22 ЦК УРСР, можна зробити висновок, що у разі з'явлення громадянина, оголошеного померлим, може йтися лише про відновлення тих йо­го прав, які перейшли до спадкоємців. Права, які припинилися, тобто були ану­льовані у зв'язку з оголошенням громадянина померлим, не можуть бути понов­лені. Так, не поновлюються зобов'язання особистого характеру (обов'язки з виконання певної роботи, здійснення юридичних дій, створення твору і т. д.).

У сфері сімейних відносин з'явлення громадянина, оголошеного померлим, є підставою для поновлення шлюбних відносин шляхом нової реєстрації шлюбу.


<