§ 1. Правоздатність громадян : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Правоздатність громадян

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Учасниками майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються цивільним правом, виступають у першу чергу громадяни. Громадянин бере участь у цивільних правовідносинах під певним ім'ям і лише в деяких випадках (наприклад, в авторських відносинах) — під псевдонімом (вигаданим ім'ям) або анонімно (без імені). Щоб мати можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє громадян цивільною правосуб'єктністю, елементами якої є цивільна пра­воздатність та цивільна дієздатність.

Разом з тим слід звернути увагу на те, що за новим ЦК України (ст. 2) учас­ником цивільних відносин визнаються фізичні особи. Зміст поняття "фізичної особи" розкривається у ст. 24 цього Кодексу, за якою людина як учасник цивіль­них відносин вважається фізичною особою. Таким чином, у новому ЦК України підкреслюється, що громадянство як правовий зв'язок між фізичною особою і державою у цивільних відносинах не має визначального характеру і всі фізичні особи незалежно від громадянства аргіогі можуть брати участь у цивільних від­носинах. Згадаємо також про те, що згідно зі ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, ко­ристуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'яз­ки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, закона­ми чи міжнародними договорами України.

Цивільна правоздатність згідно зі ст. 9 ЦК УРСР (ст. 25 нового ЦК) — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Така здатність визнається за всіма громадянами України, а за ст. 25 нового ЦК — за всіма фізичними особами. Во­на виникає в момент народження громадянина (ст. 25 нового ЦК передбачається встановити, що у випадках, встановлених законом, охороняються права зачатої, але ще не народженої дитини) і припиняється його смертю. Таким чином, право­здатність — це невід'ємна властивість кожного громадянина. Він є правоздатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров'я.

У юридичній літературі радянських часів домінувала думка про те, що, хоч правоздатність і виникає з моменту народження, вона набувається не від приро­ди, а внаслідок закону, тобто є суспільною властивістю, певною юридичною можливістю. Все більше сучасних українських учених схиляються до думки, яка панує в західній цивілістиці, про те, що правоздатність — це природна власти­вість кожної людини.

Але не можна не звернути увагу на той факт, що історії відомі часи, коли ве­ликі групи людей за законами, що діяли на той час, були повністю або майже повністю позбавлені правоздатності (наприклад, раби за рабовласницького ладу).

Правоздатність не можна змішувати із суб'єктивними правами, якими воло­діє громадянин. Правоздатність — основа для правоволодіння. За кожним грома­дянином закон визнає здатність мати безліч майнових та особистих немаинових прав, але конкретний громадянин, як правило, має лише частину цих прав. Спів­відношення між правоздатністю і суб'єктивним цивільним правом таке, як між можливістю і дійсністю. Можливість перетворюється на дійсність за певних умов, так і правоздатність перетворюється на суб'єктивне право через юридич­ний факт. Наприклад, кожен громадянин може мати майно на праві приватної власності, але для виникнення у конкретного громадянина права власності на певну річ потрібні певні умови (створення речі, придбання речі шляхом цивіль­но-правових угод тощо). Таким чином, набуття конкретних суб'єктивних прав означає реалізацію правоздатності.

Зміст правоздатності громадянина визначено в ст. 10 ЦК УРСР. При цьому слід зазначити, що зміст правоздатності — це якісна, а не кількісна категорія, оскільки зміст цивільної правоздатності полягає в можливості набуття прав, а не в їх сукупності. У зазначеній статті наведено приблизний перелік майнових та особистих немаинових прав, які можуть мати громадяни: громадяни відповідно до закону можуть мати майно в приватній власності, право користування жили­ми приміщеннями та іншим майном, успадковувати та заповідати майно, обира­ти рід занять та місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а та­кож інші майнові та особисті немайнові права. Тобто в ЦК УРСР передбачено можливість набуття й інших немаинових та майнових прав.

Дещо інший підхід, який полягає у відмові від встановленого ЦК УРСР кон­кретного переліку цивільних прав, що є змістом правоздатності фізичних осіб, передбачений ст. 26 нового ЦК. Згідно з цією статтею фізична особа має усі осо­бисті немайнові права, встановлені Конституцією України, цим Кодексом, а та­кож усі майнові права, що встановлені цим Кодексом та іншими законами. Крім того, фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Консти­туцією, цим Кодексом, іншими законами, якщо вони не суперечать закону та мо­ральним засадам суспільства.

У чинному ЦК, який визначає зміст правоздатності громадян, йдеться лише про права, але не згадується про обов'язки. Це не означає, що в зміст правоздат­ності громадян входить лише можливість набуття прав, оскільки, як вказується в ст. 9 ЦК УРСР, правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'яз­ки. Слід згадати, що у ст. 26 нового ЦК прямо визначено, що фізична особа здат­на мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

Рівність правоздатності громадян. Для характеристики цивільної право­здатності принципове значення має закріплена чинним законодавством рівність прав громадян. Саме тому і правоздатність громадян закріплюється як рівна для всіх і однакова для кожного незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. У п.1 ст. 26 нового ЦК закріплюється, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати ци­вільні права та обов'язки.

Відхилення від принципу рівної правоздатності не можна вбачати в тому, що деякі громадяни фактично або за прямою вказівкою закону не можуть (не здат­ні) мати окремі права та обов'язки (неповнолітні, психічно хворі). Наприклад, малолітній не може мати такі елементи змісту правоздатності, як право запові­дати майно або бути членом кооперативу. У таких випадках йдеться про немож­ливість мати деякі права, яка поширюється однаковою мірою на усіх громадян (наприклад, на усіх неповнолітніх), і, таким чином, принцип рівності правоздат­ності не порушується, не має винятків. Зазначимо, що це знайшло своє відобра­ження у п. З ст. 25 нового ЦК, за якою у випадках, встановлених законом, здат­ність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватись з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Невідчужуваність правоздатності та неможливість її обмеження. Правоздатність визнається за кожним громадянином. При цьому відповідно до закону громадянин не має права відмовитися від правоздатності або обмежити її. Отже, правоздатність є невідчужуваною. Частина 2 ст. 12 ЦК УРСР встанов­лює, що угода, спрямована на обмеження правоздатності, є недійсною. Громадя­нин має право, за умови додержання встановлених законом вимог, розпоряджа­тися суб'єктивними правами (продати або подарувати належну йому річ тощо), але не може розпорядитися своєю правоздатністю.

У ст. 27 нового ЦК визначено, що правочин, що обмежує можливість фізич­ної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Крім того, цією ж статтею встановлюється, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самовряду­вання, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не забо­ронені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним.

Проте слід зазначити, що допускається обмеження правоздатності "у випад­ках і в порядку, передбачених законом" (ч. 1 ст. 12 ЦК УРСР). За чинним зако­нодавством обмеження правоздатності можливо, зокрема, як покарання за вчи­нений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права — обіймати певні посади, займатися певною діяльністю.

Примусове обмеження правоздатності не можна змішувати з позбавленням громадянина деяких суб'єктивних прав. Так, конфіскація майна за вироком суду означає позбавлення громадянина права власності на певні речі та цінності, але не пов'язана з обмеженням правоздатності.

Виникнення та припинення правоздатності. Згідно з законом цивільна правоздатність виникає у момент народження і припиняється смертю громадяни­на. Проте наведене чітке формулювання закону викликає деякі запитання.

Перш за все слід з'ясувати, чи виникають з народженням людини всі елемен­ти змісту правоздатності, передбачені законом, чи лише деякі елементи.

Як було зазначено, принцип рівності правоздатності не означає повного збігу її обсягу у всіх без винятку громадян. Зокрема, з народженням людина здатна володіти не всіма цивільними правами та обов'язками. Отже, по-перше, сам факт народження не означає, що у новонародженого виникла цивільна правоздатність у повному обсязі, деякі її елементи виникають лише з досягненням певного віку (право вступу до кооперативу тощо). По-друге, вимагають тлумачення слова "в момент народження", оскільки встановлення такого моменту може мати прак­тичне значення (при вирішенні питання про коло спадкоємців тощо). Момент народження дитини визначається відповідно до даних медичної науки. З точки зору права не має значення, чи була дитина життєздатною: важливо, щоб вона наро­дилася живою та не раніше 6 місяців вагітності.

Правоздатність громадянина припиняється його смертю (ст. 9 ЦК УРСР). До­ки людина жива — вона є правоздатною незалежно від стану здоров'я. Факт смерті тягне за собою бе>умовне припинення правоздатності, тобто припинення існування громадянина як суб'єкта права.


<