§ 3. Види цивільно-правових відносин : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Види цивільно-правових відносин

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Цивільно-правові відносини досить різноманітні за суб'єктним складом, зміс­том та підставами виникнення. Наукою і практикою розроблено певні критерії, за якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види. Розглянемо їх.

Регулятивні та охоронні відносини. В основу розмежування зазначених видів правовідносин покладено такий критерій, як підстави виникнення.

Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регу­лювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин від­бувається правомірна діяльність фізичних та юридичних осіб. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод.

Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають з договору зберігання. За цим договором одна сторона (зберігач) зобов'язана зберігати річ, що передана їй іншою стороною (поклажодавцем), і повернути йому цю річ у цілості. Діяль­ність зберігача є правомірною, корисною. Інший приклад. На підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона (фізична особа) передає у власність іншій стороні (фізичній або юридичній особі) будинок або його частину, квартиру, інше нерухоме або таке, що має значну цін­ність, рухоме майно, взамін чого набувач майна зобов'язується надати відчужу-вачеві або зазначеній ним третій особі довічне грошове або матеріальне утриман­ня в натурі у вигляді житла, харчування, догляду, медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування та іншої необхідної допомоги. Тут також діяль­ність сторін є правомірною і взаємовигідною.

Дії спадкоємців з прийняття спадщини є односторонніми угодами, що поро­джують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме — відносини власності.

Порушення правових норм і відповідного суб'єктивного права фізичних або юридичних осіб є юридичними фактами, на основі яких виникають цивільно-пра­вові відносини між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цих правовідносин у правопорушника з'являються обов'язки, які він виконує на користь потерпіло­го. Зазначені правовідносини в юридичній літературі називаються охоронними1. Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформляють види юридичної відповідальності, застосування інших правових санкцій, тобто правовідносини, пов'язані із застосуванням засобів державною примусу2.

До них належать: цивільно-правові відносини, які виникають з факту витре­бування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України "Про власність"), а також цивільно-правові відносини, що виникають напідставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків право­порушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто пору­шень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.

Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини. В осно­ву їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов'язаних осіб і сту­пінь їх конкретизації. Громадяни та організації, що мають суб'єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побуто­вої, творчої тощо) і при цьому безпосередньо не пов'язані з діяльністю інших суб'єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад, власника з воло­діння і користування своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в її здійсненні. Тому подібна діяльність реалі­зується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тоб­то у суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права.

До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немай-нові авторські і винахідницькі відносини, що пов'язані з майновими, особисті не-майнові відносини, не пов'язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як житія, здоров'я, честь, гідність, недоторканність особистого життя.

Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспільних відносин поля­гає в наданні власникам, авторам творів науки, літератури, мистецтва, винахід­никам, володільцям нематеріальних духовних благ суб'єктивних прав і в покла­денні на всіх інших фізичних і юридичних осіб суб'єктивного обов'язку утримуватися від порушення їхніх суб'єктивних прав. Такі цивільно-правові від­носини називаються абсолютними. Ця назва поширюється і на суб'єктивні пра­ва та обов'язки в цих відносинах.

Абсолютний суб'єктивний обов'язок покладається на кожного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб'єктив­ного права — в його охороні від усіх і кожного та в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.

Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зобов'язана сторона — це кожен, чий обов'язок полягає в утриманні від порушення суб'єктивних прав, тобто невизна-чене коло осіб — кожен і всі.

Загальнорегулятивні відносини відображають зв'язок кожного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов'язаної сторін — кожен і всі1. Наприклад, ци­вільно-правові відносини, пов'язані із здійсненням права на здоров'я, на здорове навколишнє середовище, е загальнорегулятивними. Вони виникають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здо­ров'я.

У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони — упов­новажену і зобов'язану. Відносними правовідносинами є зобов'язальні. Сторони в них цілком конкретні — кредитор і боржник. В деяких видах зобов'язальних відносин сторонами є: продавець і покупець — у цивільно-правових відносинах

Цим вони відрізняються від абсолютних відносин. із договору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник — у відноси­нах із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник — у від­носинах із договору позики. Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед відомі.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різняться характе­ром поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідносинах покла­дено обов'язок активної поведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єк­тивного права (у разі невиконання обов'язку). При цьому суб'єктивне право пок­ликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відно­сини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо. У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного обов'язку є пасивна поведін­ка: зобов'язана сторона повинна утримуватися від порушення суб'єктивного пра­ва уповноваженої сторони.

Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, навпаки, має, так би мо­вити, повноцінне суб'єктивне право з його трьома повноваженнями: право вимо­ги, право на захист порушеного суб'єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб'єктивне право набуває головного і са­мостійного значення. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу чес­ті, гідності тощо.

Речові та зобов'язальні відносини. Вони різняться об'єктом правовідно­син. Об'єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності. У зобов'язальних відносинах об'єктом є дії.

Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об'­єктом є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових від­носинах об'єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство та ін.


<